24 червня 2022 року
м. Київ
справа №802/139/17-а
адміністративне провадження № К/9901/36001/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Воробйової І.А. від 05 травня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Совгири Д.І., суддів Білоуса О.В., Курка О.П. від 04 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - Інспекція, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №34183-13 та податкову вимогу від 01 вересня 2016 року №22379-02.
Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначав, що між ним та Сокиринецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області 30 грудня 2014 року укладено договір оренди, відповідно до умов якого йому в оренду передано земельні ділянки, що знаходяться в межах населеного пункту с.Сокиринці Вінницького району, а також встановлено розмір орендної плати у сумі 23 324,04 грн., відтак саме остання підлягала сплаті з урахуванням індексації; проте, встановлений в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні розмір орендної плати з фізичних осіб відрізняється від визначеного у договорі оренди, у зв'язку з чим останнє є протиправним та підлягає скасуванню; разом з тим, Податковим кодексом України (далі - ПК України) не може встановлюватись розмір орендної плати, оскільки дане питання регулюється Законом України "Про оренду землі"; крім того, відповідно до положень ПК України податкове зобов'язання не є узгодженим, якщо податкове повідомлення-рішення не вручено платнику податку, тому, оскільки спірне податкове повідомлення-рішення позивачем не отримувалось, у відповідача були відсутні правові підстави для формування податкової вимоги; до того ж, Інспекцією при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення неправильно застосовано коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки - як до земель несільськогосподарського призначення, хоча, на думку ОСОБА_1 , орендовані землі є землями сільськогосподарського призначення.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №34183-13 в частині визначення грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 114 640,92 грн. та податкову вимогу від 01 вересня 2016 року №22379-02; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при визначенні ОСОБА_1 суми орендної плати податковим органом неправильно застосовано коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земельних ділянок як за землі несільськогосподарського призначення, оскільки орендовані останнім землі мають саме сільськогосподарське призначення, а тому позивачу безпідставно нараховано податкове зобов'язання з орендної плати в сумі 347 881,24 грн.; при цьому судами здійснено обрахунок належного до сплати розміру орендної плати та встановлено її в розмірі 233 240,32 грн., у зв'язку із чим спірне податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №34183-13 скасовано на суму 114 640,92 грн.; що ж до податкової вимоги від 01 вересня 2016 року №22379-02, то суди прийшли до висновку про передчасність її формування.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В касаційній скарзі податковий орган посилався на те, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок станом на дату укладення договору оренди землі становила 6 478 897,68 грн., а її розмір відповідно до положень статті 289 ПК України може змінюватися у зв'язку із щорічною індексацією; водночас згідно пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; разом з тим, виходячи з приписів пункту 6 підрозділу 6 Перехідних положень ПК України, у 2015 році коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки в розмірі 1,2 передбачено саме для сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів), земельні ж ділянки, надані позивачеві в оренду, - під забудовою, а отже, Інспекцією правомірно визначено йому розмір орендної плати з врахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується така оцінка земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, розрахованого відповідно до пункту 289.2 статті 289 ПК України, в розмірі 1,433 та, як наслідок, прийнято податкове повідомлення-рішення на суму 347 881,24 грн.
При цьому, зміст касаційної скарги свідчить, що фактично податковим органом рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, а відтак з огляду на положення статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) саме в цій частині вони і підлягають касаційному перегляду.
Позивачем надіслано до суду касаційної інстанції письмові пояснення, в яких останній зазначав про правомірність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та вказував, що податковий орган не є суб'єктом (стороною) укладеного ОСОБА_1 договору оренди, а відтак, прийнявши оспорюване податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу, фактично змінив умови такого договору, збільшивши розмір встановленої в ньому орендної плати.
В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 грудня 2014 року між Сокиринецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого позивачу в оренду передано земельні ділянки площею 12,3930 га та 0,2809 га (всього - 12,6739 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (обслуговування с/г приміщень, господарський двір) в межах населеного пункту АДРЕСА_1 .
Відповідно до пунктів 4 та 6 вказаного договору нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 6 478 897,68 грн., а орендна плата - 23 324,04 грн. на рік.
02 лютого 2016 року Сокиринецькою сільською радою Вінницької області до Інспекції із супровідним листом №02-35/25 направлено перелік орендарів - фізичних осіб, з якими укладено договори оренди землі державної та комунальної власності, серед яких зазначено ОСОБА_1 .
У зв'язку із тим, що позивач є орендарем земельних ділянок, податковим органом 30 червня 2016 року прийнято податкове повідомлення-рішення №34183-13, яким визначено податкове зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 347 881,24 грн та в подальшому 01 вересня 2016 року сформовано і направлено ОСОБА_1 податкову вимогу №22379-02 на суму 306 199,75 грн. (оскільки орендарем сплачено 41 746,00 грн.).
Не погодившись із вказаними податковим повідомленням-рішенням та вимогою, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України від 06 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №161-XIV) користування землею в Україні є платним.
В силу статті 1 ПК України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XII ПК України.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).
Згідно із пунктами 288.2 - 288.5 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (288.5.1); не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (288.5.2); може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах (288.5.3).
Тобто, законодавець визначив нижню та верхню граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.
За змістом статті 21 Закону №161-XIV розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Отже річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у його пункті 5.2 статті 5, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.
Подібна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була неодноразово висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах 24 квітня 2015 року (справа №131а15), 14 березня 2017 року (справа №21-2246а16) та підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 24 січня 2018 року (справа №817/206/15), від 07 березня 2018 року (справа №813/6875/14), від 28 березня 2019 року у справі №814/1834/16, від 01 жовтня 2019 року у справі №824/2644/14-а тощо.
Пунктом 288.7 статті 288 ПК України передбачено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.
Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України, яка визначає порядок обчислення плати за землю, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Водночас, як установлено пунктом 289.1 статті 289 ПК України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Наступним пунктом вказаної статті визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін не перевищує 100 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 100. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
Згідно ж пункту 289.3 статті 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.
Так, за змістом пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 (у відповідній редакції), Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Отже, саме Держгеокадастр законодавчо наділений повноваженнями для встановлення величини коефіцієнту індексації та подальшого інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №804/937/16 викладено правових висновок, виходячи з якого коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Тобто, кожного року, після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком (орендної плати) враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнтів індексації (які визначається щорічно). Такий підхід дозволяє актуалізувати величину бази оподаткування земельним податком (орендної плати) шляхом врахування інфляційних коефіцієнтів. Тобто, сенс кумулятивного застосування коефіцієнтів індексації саме у тому й полягає, щоб, застосовуючи їх за минулі роки, починаючи з дати проведення грошової оцінки, щорічно актуалізувати базу оподаткування земельним податком (орендної плати).
Згідно інформації Держгеокадастру коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: 1996 рік - 1,703; 1997 рік - 1,059; 1998 рік - 1,006; 1999 рік - 1,127; 2000 рік - 1,182; 2001 рік - 1,02; 2005 рік - 1,035; 2007 рік - 1,028; 2008 рік - 1,152; 2009 рік - 1,059; 2010 рік - 1,0; 2011 рік - 1,0; 2012 рік - 1,0; 2013 рік - 1,0; 2014 рік - 1,249; 2015 рік - 1,433. Нормативна грошова оцінка земель за 2002 - 2004 та 2006 роки не індексувалась.
Відповідно до пункту 6 підрозділу 6 Перехідних положень ПК України (у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року №909 VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році») встановлено, що індекс споживчих цін за 2015 рік, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів), застосовуються із значенням 120 відсотків.
Значення ж коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів) за 2015 рік становить 1,2 й саме цей показник, як вважає позивач, повинен був враховуватись при обрахунку орендної плати орендованих ним земельних ділянок.
Разом з тим, розглядаючи справу, суди встановили, що при визначенні ОСОБА_1 розміру податкового зобов'язання з орендної плати податковим органом застосовано коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки орендованих останнім земель як за землі несільськогосподарського призначення у розмірі 1,433, у зв'язку із чим нараховано таку плату в розмірі 347 881,24 грн.
В той же час, проаналізувавши наявні в матеріалах справи договір оренди від 30 грудня 2014 року й витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №05- 50-12.11274 від 30 грудня 2014 року і №50-12.11218 від 16 грудня 2014 року, суди з'ясували, що цільове призначення орендованих позивачем земельних ділянок - ведення товарного сільськогосподарського виробництва (обслуговування с/г приміщень, господарський двір), а відтак, беручи до уваги положення статей 19, 20, 22 ЗК України, дійшли переконання, що такі землі слід віднести до земель сільськогосподарського призначення, а відтак до них повинен застосовуватись коефіцієнт за 2015 рік в розмірі 1,2.
Проте, зміст пункту 6 підрозділу 6 Перехідних положень ПК України (у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року №909 VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році») свідчить про те, що для питань визначення, зокрема, орендної плати за землю ПК України, норми якого, як вже зазначалось, є пріоритетними, передбачено визначення зменшеного (у розмірі 1,2) коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки лише для сільськогосподарських угідь.
При цьому, підпунктом 14.1.233 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що сільськогосподарські угіддя - рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.
Натомість орендовані позивачем за договором оренди від 30 грудня 2014 року земельні ділянки не є такими, що можуть бути за своїм призначенням віднесені до сільськогосподарських угідь, а відтак до їх нормативної грошової оцінки для цілей визначення плати за землю не підлягає застосуванню коефіцієнт індексації у розмірі 1,2.
До того ж, матеріали справи свідчать, що 21 вересня 2016 року між Сокиринецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, якою змінено розмір нормативної грошової оцінки земельних ділянок та орендної плати й визначено їх відповідно в розмірах 11 596 041,20 грн. та 347 881,23 грн. на рік (3% нормативної грошової оцінки).
Тобто сторонами погоджено річну суму орендної плати саме в такому розмірі, як нарахував податковий орган в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла переконання, що Інспекцією правомірно застосовано при обрахунку належної до сплати ОСОБА_1 орендної плати коефіцієнт нормативної грошової оцінки земель, на який індексується їх нормативна грошова оцінка, як для земель несільськогосподарського призначення за 2015 рік у розмірі 1,433.
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №34183-13 в частині нарахування позивачу зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 114 640,92 грн., у зв'язку із чим прийняті ними рішення в цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Що ж стосується позовної вимоги про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 01 вересня 2016 року №22379-02, то слід вказати наступне.
Так, відповідно до пункту 287.5 статті 287 ПК України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 59.1 статті 59 ПК України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання (пункт 59.1 статті 59 ПК України).
Згідно з пунктом 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення.
Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №2102700484143 не містить дати вручення листа адресату.
При цьому, згідно зі штампом поштового відділення на вказаному повідомленні останнє надійшло до відділення 06 липня 2016 року, а відтак в будь-якому випадку 60 днів навіть після 06 липня 2016 року збігають 04 вересня 2016 року, тоді як податкова вимога прийнята Інспекцією 01 вересня 2016 року, тобто раніше, ніж сума грошового зобов'язання стала узгодженою.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною і скасування податкової вимоги від 01 вересня 2016 року №34183-13 як такої, що сформована передчасно.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.
Відповідно ж до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №34183-13 за платежем орендна плата з фізичних осіб у розмірі 114 640,92 грн. і ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
І.А. Гончарова ,
Судді Верховного Суду