14 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/1739/20 пров. № А/857/19736/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, -
суддя (судді) в суді першої інстанції - Гаврилко С.Є.,
час ухвалення рішення: 15:04:42,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення: 11.10.2021,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу від 14.04.2020 № 901 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Ужгородського РВП та Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області» в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, визнання протиправним і скасування наказу від 14.04.2020 №87/ос по особовому складу, в частині звільнення його зі служби в поліції відповідно до частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за п.6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), поновлення його на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ужгородського районного відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, стягнення з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на його користь середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 15.04.2020 до дня ухвалення рішення у справі.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 14 квітня 2020 року № 901 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Ужгородського РВП та Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області» в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 14 квітня 2020 року № 87/ос по особовому складу, в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції відповідно до статті 77 частини 1 пункту 6 Закону України «Про Національну поліцію» у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Поновлено ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на займаній на час звільнення посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ужгородського районного відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 15 квітня 2020 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ф. Ракоці, 13, код ЄДРПОУ 40108913) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 177963,05 (сто сімдесят сім тисяч дев'ятсот шістдесят три гривні 05 копійок) грн з відрахуванням податків та зборів. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на займаній на час звільнення посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ужгородського районного відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 15 квітня 2020 року та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 14626,98 (чотирнадцять тисяч шістсот двадцять шість гривень 98 копійок) грн допущено до негайного виконання.
Рішення мотивоване тим, що позивача було протиправно звільнено зі служби в поліції, тому позивач підлягає поновленню на тій посаді, з якої його було звільнено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, Головне управління Національної поліції в Закарпатській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час службового розслідування встановлено, що наказом ГУНП в Закарпатській області від 28 грудня 2019 року № 286 о/с старшому оперуповноваженому В. Химинцю з 23 грудня 2019 року по 08 лютого 2020 року надано відпустку. Відповідно до наказу ГУНП в Закарпатській області від 23 січня 2020 року № 26 о/с з 22 січня 2020 року ОСОБА_2 відкликано з відпустки (згідно поданого 20 січня 2020 року рапорту В. Химинця). Згідно наданої інформації з Ужгородського ВП ГУНП та КНП «Мукачівська ЦРЛ» встановлено, що ОСОБА_3 перебував на амбулаторному лікуванні у Мукачівській ЦРЛ з 27 січня 2020 року по 14 лютого 2020 року та з 17 лютого 2020 року по 03 квітня 2020 року. Згідно наданої інформації з Ужгородського ВП та Ужгородського РВП встановлено, що старший оперуповноважений В. Химинець з 22 по 26 січня 2020 року повинен був перебувати на службі, однак безпричинно був відсутній. Таким чином, під час службового розслідування встановлено, що В. Химинець 22, 23 та 24 січня 2020 року був відсутній без поважних причин на службі, що підтверджується поясненнями працівників кримінальної поліції та керівництва підрозділів за місцем проходження служби, чим допущено грубе порушення трудової та службової дисципліни.
Зазначає, що судом не враховано, що відкликання з відпустки відбулось не у зв'язку з крайньою необхідністю, а з ініціативи позивача.
Крім того, звертає увагу суду, що про відкликання з відпустки та виходу на роботу з 22.01.2020 позивачеві було відомо, оскільки ним самим було зазначено в рапорті дату виходу на службу - з 22.01.2020. Також позивач у своєму поясненні від 06.04.2020 вказав, що 22.01.2020 був відкликаний з відпустки і вийшов на роботу, де знаходився до 27.01.2020.
У судовому засіданні позивач та його представник заперечили щодо доводів апелянта та просили залишити рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що на момент звільнення позивач перебував на службі в органах Національної поліції на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ужгородського районного відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі - УВП ГУНП в Закарпатській області).
28 березня 2020 року начальник УВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_4 звернувся з рапортом до начальника ГУНП в Закарпатській області, в якому повідомив про відсутність на робочих місцях підлеглих працівників, в тому числі ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року та просив призначити службове розслідування (т. 1 а.с. 73).
Наказом ГУНП в Закарпатській області «Про створення дисциплінарної комісії та призначення службового розслідування» від 30 березня 2020 року № 796 призначено службове розслідування за фактом не виходу на службу з 01 січня 2020 року без поважних причин, в тому числі, ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 71, 72).
Згідно висновку службового розслідування від 13 квітня 2020 року, опитані співробітники УВП ГУНП в Закарпатській області та ВКП УВП ГУНП в Закарпатській області повідомили, що ОСОБА_1 з 01 січня по 30 березня 2020 року на службу не виходив. Службовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 22, 23 та 24 січня 2020 року повинен був перебувати на службі, однак безпричинно був відсутній, що свідчить про вчинення останнім дисциплінарного проступку та грубе порушення вимог Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Закону України «Про національну поліцію», Правил етичної поведінки поліцейських, Кодексу законів про працю України.
За результатами проведеного службового розслідування складено Висновок від 13 квітня 2020 року, який затверджений начальником ГУНП в Закарпатській області, відповідно до якого відомості, що стали підставою для призначення службового розслідування, вважаються такими, що підтвердилися. За вчинення дисциплінарного проступку та грубе порушення вимог статті 1 пункту 1 підпункту 1 та пункту 3 підпункту 2 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, статті 18 пункту 1 підпунктів 1, 2 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII, розділу 2 пункту 1 підпунктів 1, 2 Правил етичної поведінки поліцейських, розділу ІV пункту 7 Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України та статті 40 пункту 4 Кодексу законів про працю, що проявилося у невиході на службу 22, 23 та 24 січня 2020 року, зокрема, ОСОБА_1 , відповідно до розділу 3 статті 13 пункту 3 підпункту 7 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, необхідно звільнити із служби в поліції (т. 1 а.с. 171-179).
Наказом ГУНП в Закарпатській області від 14 квітня 2020 року № 901 за скоєння дисциплінарного проступку та грубе порушення вимог статті 1 пункту 1 підпункту 1 та пункту 3 підпункту 2 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, статті 18 пункту 1 підпунктів 1, 2 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII, розділу 2 пункту 1 підпунктів 1, 2 Правил етичної поведінки поліцейських, розділу ІV пункту 7 Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України та статті 40 пункту 4 Кодексу законів про працю, що проявилося у невиході на службу 22, 23 та 24 січня 2020 року ОСОБА_1 , відповідно до розділу 3 статті 13 пункту 3 підпункту 7 Дисциплінарного статуту Національної поліції України звільнено із служби в поліції (т. 1 а.с. 12-14).
Наказом ГУНП в Закарпатській області від 14 квітня 2020 року № 87 о/с, відповідно до статті 77 частини 1 Закону України «Про Національну поліцію», звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) підполковника поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції УВП ГУНП в Закарпатській області, з 14 квітня 2020 року (т. 1 а.с. 15, 16).
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що не відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018
№ 2337-VIII (далі - Закон № 2337-VIII) та Правилами етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09.11.2016 № 1179 (далі - Правила № 1179).
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Положеннями частини 1 статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліції», поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону №580, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Згідно пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
На поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 № 2337-VІІІ (далі - Дисциплінарний статут).
Статтею 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов'язує поліцейського:
1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;
2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки;
3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень;
4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону;
5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника;
6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України;
7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини;
8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку;
9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень;
10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів;
11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень;
12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення;
13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції;
14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння.
Аналіз наведених положень Дисциплінарного статуту є підставою для висновку про те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.
Відповідно до ст. 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.
Частиною 1 статті 12 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Статтею 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
За змістом статті 14 Дисциплінарного статуту з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку (частина п'ятнадцята статті 15 Дисциплінарного статуту).
У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
За кожен дисциплінарний проступок не може застосовуватися більше одного дисциплінарного стягнення. Якщо поліцейський вчинив кілька дисциплінарних проступків, стягнення застосовується за сукупністю вчинених дисциплінарних проступків та враховується під час визначення виду дисциплінарного стягнення.
Крім того, порядок проведення службових розслідувань регулюється Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженою наказом МВС України від 07.11.2018 № 893 (далі - Інструкція № 893).
Відповідно до пункту 1 розділу 2 Інструкції № 893 підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
У пунктах 1, 4 розділу 5 Інструкції № 893 вказано, що проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
У разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.
Застосування до поліцейського, винного в учиненні дисциплінарного проступку, дисциплінарних стягнень та їх виконання здійснюються з урахуванням вимог статей 19-22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України (пункт 1 розділу 7 Інструкції № 893).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.
Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності.
Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я.
Зазначений висновок апеляційного суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11.03.2020 року у справі № 459/2618/17.
Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.
Відсутність працівника за станом здоров'я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (ухвала Верховного Суду України від 31.10.2002 року у справі № 6-10006кс02).
Пунктами 1.1, 1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України 13.11.2001 року №455 (надалі - Інструкція №455) передбачено, що Тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.
Відповідно до п. 2.19 Інструкції №455 особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов'язковим зазначенням часу проведеної консультації.
Згідно з пунктом 2.22 Інструкції №455 тимчасова непрацездатність осіб рядового і начальницького складу засвідчується довідкою органу, у сфері управління якого перебувають заклади охорони здоров'я. У разі вибору особою рядового і начальницького складу лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи довідка видається відповідно до пункту 1.9 розділу 1 цієї Інструкції.
За приписами пункту 1.9 Інструкції №455 листок непрацездатності (довідка) в амбулаторно-поліклінічних закладах видається лікуючим лікарем (фельдшером) переважно за місцем проживання чи роботи. У разі вибору особою лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються за наявності заяви-клопотання особи, погодженої з головним лікарем обраного лікувально-профілактичного закладу, або його заступником, засвідченої підписом та круглою печаткою лікувально-профілактичного закладу.
З аналізу положень Інструкції №455 випливає, що випадок тимчасової непрацездатності може засвідчуватися видачею довідки про тимчасову непрацездатність із зазначенням порядкового номера та дати її видачі. При цьому в довідку слід вносити всі ті ж реквізити, що і в бланк листка непрацездатності, відповідно до вимог чинного законодавства України.
Оскільки надана позивачем довідка не відповідає формі, визначеній для листка непрацездатності, її не можна вважати документом, який би підтверджував тимчасову втрату його працездатності.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 29.04.2020 року у справі №814/1126/17, від 10.12.2019 року у справі №814/893/17, від 31.07.2019 року у справі №815/810/18.
Таким чином, в матеріалах справи відсутня належна довідка, яка б підтверджувала непрацездатність чи поважність причини відсутності ОСОБА_1 на роботі 22, 23 та 24 січня 2020 року.
Разом з тим, згідно вимог ч. 11 ст. 93 Закону № 580-VIII відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Проте, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 подав 20.01.2020 рапорт, у якому він просив відкликати його з чергової відпустки з 22.01.2020 (а.с. 35).
Враховуючи наведене, відкликання з відпустки відбулось не у зв'язку з крайньою необхідністю, а з ініціативи позивача.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що подавши рапорт про відкликання з відпустки з 22.01.2020, ОСОБА_1 не вийшов на роботу в зазначений день щоб ознайомитись з наказом.
З урахуванням наведеного безпідставними є доводи позивача про те, що наказ від 23 січня 2020 року № 26 о/с не був своєчасно доведений до його відома.
Крім того, у поясненні від 06.04.2020 ОСОБА_1 зазначав, що 22.01.2020 був відкликаний з відпустки і вийшов на роботу, де знаходився до 27.01.2020.
Підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України № 1179 від 09.11.2016 (далі - Правила № 1179) передбачено, що під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач був відсутній на роботі 22, 23 та 24 січня 2020 року, на що позивач не надав протилежних доказів.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 8 ст. 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Визначення виду дисциплінарного стягнення є виключною компетенцією уповноваженої особи, якій законом надано право притягувати до дисциплінарної відповідальності.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що стягнення, застосоване до позивача у вигляді звільнення із служби в поліції, відповідає вищевказаним критеріям, які керівник взяв до уваги.
Відповідачем доведено правомірність винесення оскаржуваного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Колегія суддів, керуючись статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, якою неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права встановлено підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 317, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року у справі № 260/1739/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Довгополов
судді Л. Я. Гудим
В. В. Святецький
Повне судове рішення складено 24.06.2022.