Справа № 120/13134/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В.
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
23 червня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Агрономічної сільської ради, у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Агрономічної сільської ради 14-ої сесії 8 скликання №902 від 22.09.2021;
- зобов'язати Агрономічну сільську раду надати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.03.2021 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач рішенням 14 сесії 8 скликання від 22.09.2021 за №902 відмовив у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської територіальної громади Вінницького району Вінницької області, у зв'язку із невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та Генеральному плану с. Агрономічне, зокрема тим, що бажана для позивача земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення. Однак, такі підстави для відмови суперечить положенням ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (ЗК України). Крім того, також вказує на недотримання відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення вимог Законів України “Про доступ до публічної інформації” та “Про місцеве самоврядування в Україні” в частині не опублікування проекту рішення, результатів поіменного голосування, протоколів постійної комісії, висновків (рекомендацій) постійних комісій, порядку денного, а також рішення, що оскаржується, чим допущено порушення процедури прийняття відповідного рішення.
Відповідач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2022, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 05.08.2021 до Агрономічної сільської ради надійшло клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської територіальної громади Вінницького району Вінницької області. До поданого клопотання позивачем додано копію паспорта громадянина України - заявника, копія посвідчення УБД, документ про присвоєння ідентифікаційного номера, а також графічні матеріали із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.
Рішенням 14 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради від 22.09.2021 №902 відмовлено ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу з посиланням на положення ст.118 ЗК України у зв'язку із невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та Генеральному плану с. Агрономічне, зокрема тим, що бажана для позивача земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення.
Позивач не погодився із вказаним рішенням та звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що земельний масив в межах якого позивач бажає отримати у власність земельну ділянку, включає в себе ту територію, на які розміщена пам'ятка археології, отже відповідний земельний масив відноситься до земель історико-культурного призначення, на яких забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню, а отже і неможливе передання у власність для ведення садівництва.
Позивачем на наведено суду жодних переконливих аргументів про те, що можливі процедурні порушення, які пов'язані із підготовкою до прийняття та офіційного оприлюднення проекту оскаржуваного рішення чи інших документів міської ради, що стосуються відповідного питання, призвели до таких порушень, які б ставили під сумнів правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 3 статті 22 ЗК України передбачаю, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно пункту “в” ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Стаття 116 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якими є:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.
Частиною 1 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 17 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету з числа депутатів ради обираються постійні комісії ради (ч. 1 ст. 47 України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.
За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 10 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
Згідно ч.11 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
Відповідно до пунктів 2 та 12 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності, а також іншу інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, порядок обов'язкового оприлюднення якої встановлений законом.
Отже, приписами Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про доступ до публічної інформації" передбачено обов'язок розпорядників інформації, до яких належить і відповідач, оприлюднювати інформацію про свою діяльність, а саме: результати поіменного голосування; висновки і рекомендації постійних комісій, протоколи засідань постійних комісій; акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також проекти актів органів місцевого самоврядування (крім деяких виключень).
Згідно з визначенням, що міститься у статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
До складу містобудівної документації входить: генеральний план населеного пункту, детальний план території, план зонування території.
Відповідно до ст.16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Обмеження у використанні земель (територій), визначені комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також Державного земельного кадастру в порядку, встановленому Законом України "Про Державний земельний кадастр".
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" План зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов'язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Отже, генеральний план населеного пункту та інша містобудівна документація яка одночасно є і землевпорядною документацією розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. В іншому випадку, надання земельних ділянок в користування без дотримання генерального плану населеного пункту призвело б до хаотичного розподілу земель без врахування інтересів держави, територіальної громади та її жителів.
Встановлено, що рішенням 42 сесії 6 скликання Агрономічної сільської ради від 21.08.2015 «Про затвердження Генерального плану с. Агрономічне» затверджено Генеральний план с. Агрономічне.
Відповідно до плану зонування території (зонінг) села Агрономічне, земельна ділянка щодо якої позивачем подано клопотання про її відведення, знаходиться в межах зони Ж-1 (ІК), що являє собою садибну забудову в зоні земель історико-культурного призначення.
Належність цієї ділянки до земель історико-культурного призначення зумовлена тим, що у відповідності до листа Управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації від 13.05.2016 №2826/02-25, як органу охорони культурної спадщини, було проінформовано Агрономічну сільську раду про те, що на території Агрономічної сільської ради знаходиться пам'ятка археології - поселення скіфської культури VІІ-VІ ст. до н.е., план розташування якого надано до цього листа.
За приписами статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. При цьому зміна цільового призначення земельної ділянки, зміна функціонального призначення території, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, не є підставою для припинення обмежень у використанні земель, встановлених у зв'язку з наявністю таких об'єктів.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Згідно статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», територія пам'ятки археології не може надаватися у приватну власність. Наведене узгоджується із приписами статей 83, 84 ЗК України, згідно яких землі під об'єктами історико-культурного призначення, що мають історико-культурну цінність, не можуть бути передані у приватну власність.
Земельний масив в межах якого позивач бажає отримати у власність земельну ділянку, включає в себе ту територію, на які розміщена пам'ятка археології, а отже відноситься до земель історико-культурного призначення, на яких забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню, а отже і неможливо передати земельну ділянку в межах такого масиву у власність для ведення садівництва.
Посилання позивача на те, що відповідачем не надано доказів наявності у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України тих пам'яток археології, про які йдеться в оскаржуваному рішенні, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.
Так, згідно плану зонування території (зонінг) с. Агрономічне відповідна земельна ділянка знаходиться в зоні земель історико-культурного призначення (ІК).
До того ж, згідно ч.2 ст.14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).
Управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації, на виконання вказаних положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» своїм листом від 13.05.2016 №2826/02-25 повідомило Агрономічну сільську раду про наявність на її території пам'ятки археології, що вказує на необхідність охорони такого об'єкта відповідно до вимог цього Закону в тому числі і застосування щодо нього відповідних заборон та обмежень у використанні.
Тому, відсутність доказів занесення такого об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру не впливає на визначення спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення. Будь-яких доказів про те, що наразі органом охорони культурної спадщини зняті обмеження щодо такої земельної ділянки матеріали справи не містять.
З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність спірної відмови з посиланням на положення ч. 7 ст. 118 ЗК України, згідно яких підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, затверджених у встановленому законом порядку.
Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача, які стосуються процедурних порушень прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, зокрема про те, що його клопотання попередньо не було розглянуто на постійній комісії Агрономічної сільської ради з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього середовища, адже із долучених відповідачем доказів, зокрема витягу з протоколу постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування територій, будівництва, архітектури, благоустрою, житлово-комунального господарства, транспорту та комунальної власності Агрономічної сільської ради від 08.09.2021 №19 слідує, що відповідне клопотання позивача за засідання цієї комісії розглядалося та прийнято рішення про внесення проектів рішень на розгляд чергової сесії сільської ради.
Верховний Суд у постанові від 22 травня 2020 року у справі № 825/2328/16 вказав, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: “протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків” і, на противагу йому, принцип “формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення”.
Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, порушення відповідачем процедури оприлюднення проекту рішення, результатів голосування на офіційному веб-сайті ради в день голосування тощо, про які зазначає позивач, не призвели до таких порушень, які б ставили під сумнів правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
З урахуванням наведеного у сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення 14 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради від 22.09.2021 за № 902 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийняте в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а тому відсутні для визнання протиправним та скасування такого рішення.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.