Справа № 761/29233/21
Провадження № 2/761/1482/2022
23 лютого 2022 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Притула Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києвів порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
11 серпня 2021 року справа надійшла до Шевченківського районного суду м.Києва через систему «Електронний суд».
В позовних вимогах позивач просить:
-стягнути з відповідача на користь позивача понесені збитки в розмірі 2 245,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн..
Вимоги обгрунтовані тим, що 24.02.2020 року головний інспектор з паркування відділу інспекції з паркування Шевченківського району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Лапшин С.І. склав постанову за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки - ч.3 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. Разом із винесенням постанови, інспектор вчинив дії щодо тимчасового затримання транспортного засобу, який був доставлений для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора.
Як зазначає позивач, транспортний засіб «КІА», державний номер НОМЕР_1 було евакуйовано компанією ТОВ «Експедиція 777» на спеціальний майданчик для зберігання транспортних засобів за адресою: м.Київ, вул.ГнатаХоткевича, 20Б, який належить ГУНП у м.Києві.
З метою забрати належний позивачу транспортний засіб, позивач сплатив: 720,00 грн. за збереження транспортного засобу на спецмайданчику, штраф у розмірі 255,00 грн., 1 270,00 грн. - плати за транспортування транспортного засобу, а всього 2 245,00 грн.
Позивач, не погоджуючись з постановою про притягнення його до адміністративної відповідальності, оскаржив її до суду та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2021 року у справі №760/11610/21 її було скасовано та закрито провадження у справі.
В позовній заяві позивач зазначає, що вказаною постановою встановлено незаконні дії відповідача щодо винесення штрафу та надання вказівки на евакуацію транспортного засобу, тому евакуація на штрафмайданчик та зберігання на штрафмайданчику транспортного засобу належного позивачу є також незаконним. Отже внаслідок складання незаконної постанови позивачу заподіяно збитки в загальній сумі 2 245,00 грн.
При відшкодуванні зазначеної шкоди позивач посилається на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст.ст.1166, 1173, 1174 ЦК України.
Моральну шкоду позивач обгрунтовував незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, незаконним позбавленням права розпоряджатись та користуватись транспортним засобом належним позивачу протягом 5 діб, що призвело до обмеження пересування містом, а також скорочення соціальної та комунікаційної активності позивача із його оточенням, тобто до порушення нормальних життєвих та ділових зв'язків; витрати власного часу в чергах за адресою: м.Київ, вул.Народного Ополчення, 9 (місце подання доказів сплати штрафу, послуг евакуатора, послуг стоянки транспортного засобу). Позивачеві знадобилось 2 дні щоб забрати автомобіль зі штрафмайданчику. Тому позивач оцінив моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою суду від 04.10.2021 року було відкрито спрощене провадження без виклику сторін.
23.12.2021 року до суду надійшов відзив Департаменту транспортної інфраструктури на заявлені вимоги в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що позивач не надав належних доказів, що саме відповідачем заподіяно збитки позивачу в розмірі 2 245,00 грн. Крім того, представник відповідача зазначає, що позивачем не доведені вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки не доведено в чому полягає така шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві моральну шкоду, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується.
Відповідь на відзив до суду не надходила.
Сторони не звертались до суду із клопотанням про слухання справи з викликом сторін.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Оцінивши надані суду докази, врахувавши процесуальні заяви сторін, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Як встановлено судом, постановою від 05.04.2021 року Шостий апеляційний адміністративний суд (справа №760/11610/20) апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнив частково, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 січня 2021 року - скасував та прийняв нове яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнив; скасував постанову серії АВ №0000004842 від 24.02.2020 про застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн, за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення; провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрито.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з квитанцією №5Т2-СВРВ-С113-4469 від 24.02.2020 року, ОСОБА_1 сплатив на рахунок Головного управління казначейської служби у місті Києві 255,00 грн. штраф згідно з постановою АВ 0000004842.
Згідно з квитанцією №4А74-НКР0-КМХ8-К3В2 від 24.02.2020 року ОСОБА_1 сплатив на рахунок ТОВ «Експедиція 777» 1 270,00 грн. плати за транспортування транспортного засобу державний номер НОМЕР_1 .
Згідно з квитанцією №7К6Е-4КВВ-ЕСА7-РТН2 від 24.02.2020 року ОСОБА_1 сплатив на рахунок Головного управління національної поліції у місті Києві 720,00 грн. за збереження транспортного засобу НОМЕР_1 на спецмайданчику за 5 діб.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що сплачені кошти штрафу, за транспортування транспортного засобу та збереження транспортного засобу на спецмайданчику є збитками.
Стаття 22 ЦК України визначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Крім того, згідно з ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як випливає з ст. 1166 ЦК України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов'язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема,у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень зазначеної статті, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.
Судова практика при цьому виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору" (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").
Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначав, що йому спричинена моральна шкода, однак не надав суду доказів її спричинення.
При зверненні до суду з позовом, позивач не надав суду доказів спричинення моральних страждань. Скасування постанови судом не свідчить про безумовне спричинення моральної шкоди позивачу. Відповідно суд позбавлений можливості встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями посадових осіб відповідача та спричиненням шкоди позивачу, а тому з врахуванням зазначеного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.
В той же час, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування збитків, оскільки суми які позивач сплатив за збереження транспортного засобу на спаецмайданчику, плата за транспортування транспортного засобу та штраф не є збитками.
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
Однак суд вважає, що до правовідносин які виникли між сторонами не поширюються вимоги зазначеного Закону, оскільки відповідач не належить до органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Також суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою.
Сплачений штраф не є збитками в розумінні діючого законодавства та позивач не позбавлений можливості в порядку, передбаченому ст.296 КУпАП звернутися із заявою про повернення штрафу.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи що позивачем не доведено заявлені вимоги належними та допустимими доказами, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.77-81, 141, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -
вирішив:
В позові ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н.Г.Притула