Справа № 761/29816/19
Провадження № 2/761/344/2022
06 травня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Макаренко І.О. розглянувши в приміщенні суду, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,
встановив:
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просив суд: стягнути з відповідача на користь позивача 460800,00 грн., як загальну суму позик, 134920,50 грн., як інфляційні втрати та 30872, 47 грн., як відсотки за користування грошовими коштами.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01.02.2017 відповідач отримав від позивача кошти у розмірі 10000 доларів США. 01.03.2017 відповідач отримав від позивача кошти у розмірі 8000 доларів США. Дані кошти відповідач зобов'язувався повернути до 01.03.2017 та 05.06.2017, однак на момент подачі позову, кошти повернуті не були.
Позивач вказує, що за несвоєчасне проведення грошових розрахунків, відповідач зобов'язаний сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від прострочених сум.
Ухвалою суду від 30.10.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив.
01.02.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики.
Пунктом 1 договору передбачено, що позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в розмірі 10000 доларів США та зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, а саме 10000 доларів США.
Договором позики від 01.02.2017 передбачено строк повернення позики до 01.03.2017.
01.03.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики.
Пунктом 1 договору передбачено, що позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в розмірі 8000 доларів США, що на момент укладання договору згідно з валютним (обмінним) курсом, еквівалентна 208000,00 грн. та зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, а саме 8000 доларів США.
Зазначену суму позичальник зобов'язується повернути у термін до 05.06.2017.
Відповідач свої зобов'язання за договорами позик від 01.02.2017 та 01.03.2017 не виконав, тому у липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача борг 460800,00 грн., як загальну суму позик; 3% річних у сумі 30872,47 грн.; інфляційні втрати у сумі 134920,50 грн.
Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин першої та другої статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Зі змісту правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 січня 2019 року по справі №373/2054/16-ц убачається, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. (ч.1 ст.1047 Цивільного кодексу України)
В свою чергу, приписами ч. 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
В порядку ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України)
Договори позик від 01.02.2017 та 01.03.2017 не містять умов передачі коштів ОСОБА_1 та отримання відповідних коштів ОСОБА_2 до підписання даних договорів. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази передачі та отримання коштів відповідачем після підписання договорів позик від 01.02.2017 та 01.03.2017.
Таким чином, під час розгляду справи не знайшли своє підтвердження доводи позивача про те, що ним було надано у борг відповідачу грошові кошти у сумі 10000,00 доларів США та 8000,00 доларів США, згідно з яким позивач передав відповідачу визначену договорами суму, а відповідач зобов'язався повернути позивачеві до 01.03.2017 та 05.06.2017.
Відповідно до ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення суми боргу за договорами позик судом відхилені, а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% від суми позики за кожен день користування нею за період з 01.03.2017 по 09.07.2019 та з 05.06.2017 по 09.07.2019 є похідними, то в їх задоволенні слід також відмовити.
Разом з тим, щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 134920, 50 грн. за період 01.03.2017 по 09.07.2019 та з 05.06.2017 по 09.07.2019, відповідно до проведеного позивачем розрахунку, слід зазначити наступне.
07.07.2020 Велика Палата Верховного Суду у справі №296/10217/15-ц встановила, що в разі порушення грошового зобов'язання, предметом, якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, інфляційні нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не стягуються. В такому випадку втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Велика Палата вказала, що оскільки індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017р. у справі №6-284цс17.
Таким чином, оскільки договори позик від 01.02.2017 та 01.03.2017 не містять умов передачі коштів позивачем до підписання договорів позик, а доказів передачі та отримання вказаних у договорі коштів відповідачем після підписання останніх суду не надані, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 1047 ЦК України, та не були надані позивачем в процесі розгляду справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами частини другої вказаної статті, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судов ого рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складене 06.05.2022.
Суддя: