вул. Шевченка, 41-а, смт Семенівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 38200
тел. (05341) 9-17-39, факс (05341) 9-17-39, 9-15-37
Справа №547/638/21
Провадження №2-др/547/3/22
23 червня 2022 року смт Семенівка, Полтавська область
Семенівський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді В.Ф.Харченка,
за участі секретаря судового засідання Л.Г.Телешун,
представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката О.О.Лашко,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань № 2 Семенівського районного суду Полтавської області заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лашко Олени Олексіївни про вирішення питання про понесені відповідачем ОСОБА_2 судові витрати у цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Веселоподільський бурякорадгосп" до державного реєстратора Заїчинської сільської ради Семенівського району Полтавської області Похилець Юлії Миколаївни, Семенівської селищної ради, ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав з одночасним припиненням права комунальної власності на земельну ділянку, про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав з одночасним припиненням права оренди землі, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення земельної ділянки і її повернення власнику,
керівник позивача ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" - І.І.Гриценко,
представники позивача ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" - адвокати І.В.Близнюк, Я.В.Бідюк,
голова відповідача Семенівської селищної ради - Л.П.Милашевич,
представник відповідача Семенівської селищної ради - М.В.Зайченко,
представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Н.Г.Кондрик,
У судовому засіданні 18.05.2022 представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат О.О.Лашко зробила заяву про надання упродовж 5-ти днів доказів щодо понесених відповідачем ОСОБА_3 судових витрат у справі.
23.05.2022 суд отримав заяву відповідача ОСОБА_1 із додаванням низки документів про стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 судових витрат: 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 30889,80 грн за підготовку експертного висновку, 15444,90 грн за проведення судової експертизи.
Представник позивача запереченням від 31.05.2022 просив відмовити у задоволенні згаданої заяви відповідача М.Л.Роми і розглянути справу за відсутності представника позивача. Вказав, що компенсація здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, можлива лише у випадку необґрунтованих дій позивача. Звернення з позовом до суду є суб'єктивним правом позивача, яке гарантоване Конституцією України і ЦПК України. Є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Залишення позову без розгляду є однією із форм закінчення розгляду справи без ухвалення рішення.
Позивач має довести чи діяв позивач недобросовісно та чи пред'явив необґрунтований позов, чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору, чи недобросовісний позивач мав наметі ущемлення прав та інтересів відповідача, чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини. Відповідних доказів не надано, відповідних обставин не доведено.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат О.О.Лашко відповіддю на заперечення вказала, що адвокат І.В.Близнюк не є представником позивача у справі, оскільки позивач у заяві про залишення позову без розгляду вказав на розірвання договору про надання правової допомоги із ОСОБА_4 .
Позивач вчинив стосовно відповідачів необґрунтовані дії недобросовісно намагаючись припинити право оренди відповідача ОСОБА_1 , яке виникло 10.03.2005. Висновок експерта Н.М.Авдєєвої є неналежним і недопустимим доказом щодо накладення земельних ділянок. Відповідач ОСОБА_1 був змушений звернутися за правовою допомогою, залучити експерта і судового експерта, сплатити вартості експертних досліджень. Адвокат І.В.Близнюк часто подавав заяви про відкладення судових засідань чим затягував розгляд справи. Позивач ініціював залишення позову без розгляду через необґрунтованість своїх вимог, ознайомившись із висновком судового експерта.
У судовому засіданні 01.06.2022 оголошено перерву для надання відповідачеві ОСОБА_5 можливості отримати згадану заяву представника позивача від 31.05.2022 та скласти щодо неї можливу відповідь (заперечення).
17.06.2022 адвокатом О.О.Лашко складено заперечення.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
Лист керівника позивача від 16.05.2022 про залишення позову без розгляду вказує на відсутність змоги продовжувати користуватися правовою допомогою та брати участь у справі через скрутне становище (т. 2 а.с. 184). У розумінні ст. 29 зазначеного Закону згаданий лист не є доказом припинення дії договору про надання позивачеві правової допомоги адвокатом І.В.Близнюком.
У судове засідання 22.06.2022 учасники справи і їх представники не з'явилися, окрім представника позивача. Неявка належно повідомлених про дату, час і місце судового засідання учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат О.О.Лашко у судовому засіданні повністю підтримала вимоги заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат і заперечення на заперечення адвоката І.В.Близнюка. Наголосила на неправильності і необґрунтованості дій позивача щодо відповідачів через відсутність на час звернення з позовом до суду доказів щодо належних позивачеві земельних ділянок, через ініціювання у 2021 році позову щодо земельної ділянки, яка використовуються ОСОБА_3 із 2005 року.
Вирішуючи питання компенсації понесених відповідачем ОСОБА_3 судових витрат суд встановив таке.
Ухвалою Семенівського районного суду Полтавської області від 18.05.2022 задоволено клопотання відповідача ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп": позовну заяву ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" до державного реєстратора Заїчинської сільської ради Семенівського району Полтавської області Ю.М.Похилець, Семенівської селищної ради, М.Л.Рома про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав з одночасним припиненням права комунальної власності на земельну ділянку, про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав з одночасним припиненням права оренди землі, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення земельної ділянки і її повернення власнику, - залишено без розгляду. Судом призначено 01.06.2022 о 09 год. 00 хв. судове засідання для вирішення питання про судові витрати. Визначено строк для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат 5 робочих днів з дня проголошення цієї ухвали.
Щодо виду та розміру судових витрат
У визначений судом строк відповідач надав до суду докази понесення:
-5000,00 грн витрат з надання правничої допомоги адвокатом О.О.Лашко з додаванням: договору б/н про надання юридичних послуг від 21.10.2021 із визначеною у ньому фіксованою сумою гонорару 5000,00 грн, ордера адвоката, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (т. 1 а.с. 127-130, т. 2 а.с. 203, 204); квитанцією про прийняття адвокатом О.О.Лашко 5000,00 грн як гонорару від відповідача ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 205);
-30889,90 грн витрат з оплати за проведення експертизи з додаванням: платіжного доручення АТ КБ "ПриватБанк" № 1 від 13.12.2021 про сплату М.Л.Ромою 30899,80 грн Харківському НДІСЕ за проведення експертизи № 2270 (т. 2 а.с. 207);
Висновок експерта складено 31.12.2021 за № 2270 за замовленням відповідача ОСОБА_6 за його зверненням від 06.12.2021 (т. 2 а.с. 59, 79-84);
-15444,90 грн з оплати за проведення експертизи з додаванням: квитанції АТ КБ "ПриватБанк" від 01.02.2002 про сплату М.Л.Ромою 15444,90 грн Харківському НДІСС за проводення експертизи у відношенні ОСОБА_1 / ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" (т. 2 .с. 206).
Згадана експертиза призначена ухвалою суду від 22.12.2021 (т. 2 а.с. 4-7). Висновок судового експерта Харківського НДІСС складено 25.02.2022 (т. 2 а.с. 159-164). Вартість експертизи визначена і сплачена у сумі 15444,90 грн (т. 2 а.с. 31-35, 158, 165, 166).
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Вказані докази є належними та допустимими щодо понесення відповідачем ОСОБА_3 витрат у сумах: 5000,00 грн на професійну правничу допомогу (ст. 137 ЦПК України), 30889,80 грн винагороди експерта за виконану роботу, пов'язану зі справою -витрати на підготовку експертного висновку на замовлення відповідача (ч.ч. 3, 6 ст. 139 ЦПК України), 15444,90 грн витрат на залученого судом експерта (ч. 4, 6 ст. 139 ЦПК України).
Усього відповідач ОСОБА_1 поніс 51334,70 грн судових витрат (5000,00 + 30889,80 + 15444,90).
Щодо наявності чи відсутності підстав для покладення на позивача судових витрат
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (ч. 5 ст. 142 ЦПК України).
Слово "необґрунтований" має значення як позбавлений достатньої кількості фактів, доказів; бездоказовий; неточний; необґрунтованість суджень свідчить про нелогічність мислення.
Тобто не має обов'язковою ознакою усвідомлення необґрунтованості саме особою, яка вчиняє відповідні дії. Така ознака є об'єктивною зовнішньою ознакою дій, зокрема з точки зору так званого стороннього неупередженого спостерігача.
У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу (ч. 6 ст. 142 ЦПК України).
Частиною дев'ятою статті 141 ЦПК України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Статтею 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).
За змістом абз. 3 п. 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" від 17.10.2014 № 10, у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Розмір відшкодування доводить відповідач (статті 10, 11 ЦПК). При цьому саме по собі пред'явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналогічне правило встановлено у ч. 1 ст. 4 ЦПК України: кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу (рішення ЄСПЛ Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства").
Отже під час вирішення питання про компенсацію судових витрат після залишення позову без розгляду слід зважати й на те, що особа, до якої пред'явлено позов об'єктивно має вживати заходів для захисту своїх прав у суді. Зокрема шляхом звернення за відплатною правовою допомогою та необхідністю витрачати кошти на відплатні експертні дослідження. Очевидно, що за певних обставин особа, яка ініціювала позов, може, а інколи й повинна нести певні заходи відповідальності у відповідь на свою ініціативу. Протилежний висновок створив би ситуацію, за якої будь-хто міг би позиватися до будь-кого не ризикуючи понести за це будь-яку відповідальність. Гарантії обох сторін судочинства повинні бути пропорційними та співмірними.
На пересторозі цього існує, зокрема, правило ч. 9 ст. 141 і ч. 5 ст. 142 ЦПК України.
Системний аналіз зазначених положень дозволяє зробити висновок, що умовою задоволення вимог відповідача-фізичної особи про стягнення з позивача 51334,70 грн судових витрат є, по-перше, пов'язаність таких витрат з розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача; по-друге, відсутність зловживань з боку позивача процесуальними правами або ж виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.
Редакція ч. 5 ст. 142 ЦПК України вказує на "необґрунтовані дії позивача" не вказуючи усвідомлення чи не усвідомлення позивачем ступеню обґрунтованості/необґрунтованості своїх дій. Тобто законодавець визначив таке поняття як оціночне і безвідносне до волі чи усвідомлення сторони-ініціатора позову.
Так само ч. 6 ст. 142 ЦПК України вказує на необхідність дотримання відповідною стороною вимог ч. 9 ст. 141 ЦПК України, зокрема якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони. "Неправильність дій сторони" також є оціночним поняттям.
Позивач не вчиняв у справі дій, які є або які мали ознаки зловживання процесуальними правами.
Натомість вказана представником позивача у запереченні "абсолютність" і "безумовність" права на ініціювання судового захисту і неможливість застосування у разі залишення позову без розгляду процесуальної санкції у виді стягнення понесених відповідачем обґрунтованих, доцільних, необхідних та неминучих судових витрат на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України, не є беззаперечними та/або беззастережними.
У позові, що ініціювався позивачем, останній є агропромисловим виробником - юридичною особою. Тому цілком виправданим та обґрунтованим є висування до нього більшої вимоги про обізнаність про відповідне законодавство України щодо формування, визначення меж і складу земельних ділянок у 1997 році, аніж до співвідповідача-фізичної особи, яка отримала право оренди землі від іншої особи - Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області у 2005 році.
Позивач в силу усталеної судової практики Верховного Суду повинен вживати заходів щодо обізнаності про стан своїх майнових прав та обов'язків. У цій справі такими є наявність повноти документів щодо підтвердження права на земельні ділянки.
"Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)", у первинній редакції наказу Державного комітету України по земельних ресурсах 15.04.1993 N 28, у п. 1.5 передбачала, що виготовлення державних актів на право колективної власності на землю, що видаються колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, провадиться після встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) за затвердженими проектами роздержавлення і приватизації земель цих сільськогосподарських підприємств і організацій. Пунктом 2.2 Інструкції передбачалося, що межі наданих (переданих) земельних ділянок переносяться у натуру (на місцевість) і закріплюються межовими знаками, а межі ділянок, що знаходяться у власності та користуванні і проходять по визначених в натурі контурах, звіряються з наявними планами ділянок. При відсутності плану проводиться зйомка зовнішніх меж земельної ділянки, встановлюються суміжні власники землі і землекористувачі, за участю останніх складається протокол, в якому докладно описується розташування меж на місцевості. Межі земель, що передаються у колективну власність, переносяться у натуру (на місцевість) відповідно до затвердженого проекту роздержавлення і приватизації земель. Перенесення меж у натуру здійснюється шляхом прокладання теодолітних ходів, з прив'язкою їх до існуючих межових знаків або державної геодезичної мережі. В окремих випадках, при чітко виражених межах на місцевості, допускається визначення координат поворотних точок меж за допомогою електронного планіметра. Пункт 2.3 зазначав, що складається план земельної ділянки з визначенням на ньому її меж і розмірів, описом меж суміжних власників землі і землекористувачів. На плані показуються: межі всіх черезсмужних ділянок, що передаються (надаються) у власність або користування в межах відповідної Ради народних депутатів; лінійні проміри по межі земельної ділянки; всі поворотні точки меж земельної ділянки; всі точки, закріплені в натурі (на місцевості) довгостроковими межовими знаками; всі лінії, які є суходольними межами. Ці межі викреслюються суцільною лінією чорною тушшю; річки, озера, канали, шляхи, лісосмуги, інші урочища, що співпадають з межами. На плані зовнішніх меж земель власників і користувачів показуються вкраплені земельні ділянки сторонніх власників землі і землекористувачів та додається їх список. План земельної ділянки складається у масштабі, який забезпечує чітке зображення всіх елементів і написів.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Пунктом 2 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу Х Перехідні Положення Земельного кодексу України внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, місце розташування яких визначено за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), які розроблені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою", відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов'язок закріплений в ч. 1 ст. 68 Конституції України. Обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тому закони повинен знати кожен. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в ч. 2 ст. 68 Конституції України.
За загальним правилом презумпція знання законодавства є неспростовною презумпцією. Отже, юридична необізнаність і невірне трактування норм права можуть мати наслідком застосування санкцій матеріально-правового чи процесуально-правового характеру.
Однак позивач із належною, достатньо передбачуваною, розумною й добросовісною обачністю і обізнаністю не застосував і не використав наведені вище положення законодавства щодо необхідності наявності технічної документації, межових знаків, теодолітних ходів, поворотних точок тощо щодо земельних ділянок, вказаних у державному акті на право колективної власності серія ІІ-ПЛ № 000099 від 30.07.1997, як на підтвердження належності саме позивачеві на праві колективної класності спірної земельної ділянки, яка наразі є комунальною власністю відповідача-органу місцевого самоврядування, і яка орендується відповідачем-фізичною особою із 2005 року.
Суд нагадує, що позивач є так званою сильною стороною, як сільськогосподарський товаровибник, у спірних відносинах.
Ініціюючи спір у цій справі, позивач посилався на те, що межі орендованої відповідачем ОСОБА_3 земельної ділянки на 76,52 % співпадають із межами земельної ділянки позивача. Однак висновок експерта Н.М.Авдєєвої від 26.03.2021 вказує на співставлення викопіювань земельних ділянок за даними Публічної кадастрової карти і плану зовнішніх меж земель. Експерт не використовував дані щодо поворотних точок тощо.
Натомість відповідачі у відзивах вказали, що вирішення питання накладення чи перехрещення земельних ділянок є неможливим без наявності координат поворотних точок земельних ділянок, що включені до державного акта позивача на право колективної власності серія ІІ-ПЛ № 000099 від 30.07.1997; без надання позивачем відомостей про розпаювання земельної ділянки площею 1114,4 га; відсутність технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 1114,4 га;
І експертний висновок від 31.12.2021 № 2270, складений за замовленням відповідача, і висновок залученого судом експерта від 25.02.2022 вказали, що надання відповіді на питання щодо встановлення порушення меж (або накладання) земельних ділянок кадастровий номер 5324585600:00:004:0051, площею 31,748 га, на території Семенівської селищної ради (раніше Очеретуватської сільської ради Семенівського району Полтавської області) цільове призначення для ведення фермерського господарства, що перебуває в оренді ОСОБА_1 за договором оренди землі б/н від 10.03.2005, та земельної ділянки без кадастрового номера, площею 1114,4 га, що передана у колективну власність для ведення колективного сільського господарства Відкритому акціонерному товариству "Веселоподільський бурякорадгосп" відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серія ІІ-ПЛ № 000099 від 30.07.1997, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 11, є неможливим через відсутність у "Проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) в межах ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп"" кадастрових планів земельних часток (паїв) із зазначенням усіх поворотних точок меж у проекті землеустрою.
Обидва судових експерти при цьому посилаються на приписи "Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)".
Сукупність зазначених обставин свідчить, що дії позивача, який подав позов у цій справі були заздалегідь необґрунтованими і неправильними, що є достатньою правовою підставою для стягнення з позивача на користь позивача усіх понесених ним судових витрат у справі у загальній сумі 51334,70 грн.
Такий самий висновок випливає також з точки зору стороннього спостерігача, зокрема у разі ознайомлення із відповідним незначним законодавчим регулюванням спірних відносин.
Щодо виду судового рішення про компенсацію судових витрат
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі № 550/936/18 зазначила, що у ст. 257 ЦПК України перелічені випадки залишення позову без розгляду, у частині третій якої вказано, що в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.
Порядок ухвалення судових рішень передбачено у ст. 259 ЦПК України. Суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Якщо в одному провадженні об'єднані кілька взаємопов'язаних самостійних вимог, суд може ухвалити щодо будь-якої вимоги часткове рішення та продовжити провадження в частині невирішених вимог. Якщо за вимогами, об'єднаними в одне провадження, відповідачем є одна особа, ухвалення часткового рішення не допускається у разі обґрунтованих заперечень з боку відповідача.
Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
У п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України перелічені питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, у тому числі і щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Можна зробити висновок, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується, зазвичай, при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду.
Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат.
Відтак судове рішення щодо компенсації здійснених відповідачем ОСОБА_3 судових витрат слід постановляти у виді ухвали суду.
Ураховуючи зазначене, керуючись ст.ст. 1-5, 12, 13, 19, 76-84, 133, 137, 139, 141, 142, 258-261, 268, 353, 351-355 ЦПК України, суд
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Веселоподільський бурякорадгосп" (Полтавська обл., Кременчуцький р-н, смт Семенівка, вул. Щорса, 12; ідентифікаційний код 00384986) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 51334,70 грн судових витрат.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку учасниками справи до Полтавського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Повна ухвала складена і проголошена суддею 23.06.2022.
Суддя В.Ф.Харченко