Справа № 560/2742/22
іменем України
17 травня 2022 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Білогірської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області про визнання незаконним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Білогірської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області, в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Білогірської селищної ради Білогірського району Хмельницької області восьмої чергової сесії восьмого скликання № 25-08/2021 від 30.04.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою на відведення земельних ділянок та у затвердженні проектів землеустрою";
- зобов'язати Білогірську селищну раду Білогірського району Хмельницької області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в власність, яка розташована на території Білогірської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно прийнято рішення в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Білогірської селищної ради для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ухвали від 17.02.2022 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач відзиву на позов не подав.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
09.04.2021 позивач звернувся до Білогірської селищної ради із заявою про надання дозволу його неповнолітньому сину ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Білогірської селищної ради для ведення особистого селянського господарства.
До вказаного клопотання позивачем було додано наступні документи: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера та свідоцтва про народження ОСОБА_2 .
Рішенням Білогірської селищної ради Білогірського району Хмельницької області восьмої чергової сесії восьмого скликання № 25-08/2021 від 30.04.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою на відведення земельних ділянок та у затвердженні проектів землеустрою" позивачеві відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Білогірської селищної ради для ведення особистого селянського господарства, у зв'язку з тим, що бажані місця розташування земельних ділянок, зазначені заявниками в графічних матеріалах не відповідають призначенню та принципам землеустрою, визначеними статтями 2, 6 Закону України «Про землеустрій», в частині раціональної системи землеволодінь та землекористувань.
Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Пунктами «а» та «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями комунальної власності територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Частиною першою та другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частинами третьою та четвертою статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Відповідно до пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених норм земельного законодавства дає підстави стверджувати, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 20.01.2021 у справі № 360/1590/16-а, від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17, які в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховані судом у спірних правовідносинах.
Разом із тим, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічні правові позиції викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та від 12.06.2020 у справі № 808/3187/17.
Крім того, у постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
З урахуванням викладеного, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 509/4722/16-а.
Як зазначалось вище та вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою слугував висновок відповідача про те, що бажане місце розташування земельної ділянки зазначене заявником в графічних матеріалах не відповідає призначенню та принципам землеустрою, визначеними статтями 2, 6 Закону України «Про землеустрій», в частині раціональної системи землеволодінь та землекористувань.
Суд констатує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України, та підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачеві, до них не належать.
Разом із тим, оцінюючи позицію відповідача викладену в оскаржуваному рішенні, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про землеустрій» (у редакцій чинній на час винесення оскаржуваного рішення), землеустрій забезпечує: а) реалізацію державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування, створення екологічно сталих агроландшафтів тощо; б) надання інформації для правового, економічного, екологічного і містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель; в) встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів; г) прогнозування, планування і організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях; ґ) організацію території сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення структури і розміщення земельних угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосо- і пасовищезміни; д) розробку і здійснення системи заходів із землеустрою для збереження природних ландшафтів, відновлення та підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та хімічними речовинами тощо, консервації деградованих і малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам; е) організацію території підприємств, установ і організацій з метою створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель несільськогосподарського призначення; є) отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.
Статтею 6 цього Закону визначено, що землеустрій базується на таких принципах: а) дотримання законності; б) забезпечення науково обґрунтованого розподілу земельних ресурсів між галузями економіки з метою раціонального розміщення продуктивних сил, комплексного економічного і соціального розвитку регіонів, формування сприятливого навколишнього природного середовища; в) організації використання та охорони земель із врахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, які забезпечують високу економічну і соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість і стабільність довкілля та агроландшафтів; г) створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх конституційних прав на землю; ґ) забезпечення пріоритету сільськогосподарського землеволодіння і землекористування; д) забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель сільськогосподарського призначення, встановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Отже, приймаючи оскаржуване рішення, в частині відмови ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Білогірської селищної ради для ведення особистого селянського господарства, відповідач послався на положення статей, які визначають загальне призначення та принципи землеустрою. Однак, яким саме принципам чи призначенню не відповідає бажане позивачем місце розташування земельної ділянки, відповідачем не конкретизовано.
Викладене дає підстави стверджувати, що приймаючи оскаржуване рішення, в частині відмови ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Білогірської селищної ради для ведення особистого селянського господарства, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а мотиви, за яких прийняте оскаржуване рішення суперечать положенням частини сьомої статті 118 ЗК України.
Зазначене є підставою для висновку, що відповідач протиправно та необґрунтовано відмовив позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Білогірської селищної ради для ведення особистого селянського господарства, суд виходив із такого.
Так, у силу вимог статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, у разі скасування індивідуального акта, є правом, а не обов'язком суду.
Так, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Як убачається з положень Рекомендації Комітету Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Наведене повністю відповідає змісту положень статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначені повноваження суду при вирішенні справи, зокрема, що у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суд.
Проте у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У цьому випадку повноваження щодо розпорядження землями на території Білогірської селищної ради є виключною компетенцією відповідача, який реалізує такі повноваження у порядку, встановленому статтею 118 ЗК України. Визначений у вказаній статті порядок безоплатної приватизації земельної ділянки наділяє орган місцевого самоврядування певною свободою розсуду під час вирішення питання про надання особі дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зокрема, повноваженнями відмовляти у наданні такого дозволу з підстав, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України, або навпаки надати такий дозвіл.
Задовольнивши вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, суд фактично підмінив би собою орган місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками комунальної власності відповідних територіальних громад і співставлення відповідності їх місця розташування з вимогами законів, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, генеральними планами населених пунктів та іншої містобудівної документації.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 09.04.2021 про надання дозволу його неповнолітньому сину ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Білогірської селищної ради для ведення особистого селянського господарства, та прийняти відповідне рішення в порядку та строки, передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України шляхом надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його рішення.
Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не були спростовані відповідачем.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
У підсумку, з урахування зазначеного у сукупності, суд доходить висновку про протиправність рішення відповідача, а відтак вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Білогірської селищної ради Білогірського району Хмельницької області восьмої чергової сесії восьмого скликання № 25-08/2021 від 30.04.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою на відведення земельних ділянок та у затвердженні проектів землеустрою", в частині відмови ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Білогірської селищної ради для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язати Білогірську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.04.2021 про надання дозволу його неповнолітньому сину ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Білогірської селищної ради для ведення особистого селянського господарства, та прийняти відповідне рішення в порядку та строки, передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України шляхом надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 вінтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Білогірська селищна рада Шепетівського району Хмельницької області (вул. Шевченка, 44, смт. Білогір'я, Білогірський район, Хмельницька область, 30200 , код ЄДРПОУ - 04403143)
Головуючий суддя І.І. Тарновецький