Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
22 червня 2022 р. № 520/827/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6,м. Київ,03168) про визнання протиправною відмови, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:
1. Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України, якою відмовлено ОСОБА_1 в отриманні безоплатної первинної правової допомоги з правових питань.
2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у ненаданні ОСОБА_1 безоплатної первинної правової допомоги з правових питань порушених у заяві про надання безоплатної первинної правової допомоги датованої 06.11.2021р.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України надати ОСОБА_1 безоплатну первинну правову допомогу з правових питань порушених у заяві про надання безоплатної первинної правової допомоги датованої 06.11.2021р. відповідно до вимог ЗУ «Про безоплатну правову допомогу».
4. Зобов'язати Міністерство оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позову зазначено, що Міністерство оборони України протиправно відмовило в наданні безоплатної первинної допомоги з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги, передбаченою ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», чим порушило його конституційні права та свободи.
Ухвалою суду від 17.01.2022 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується матеріалами справи.
Від відповідача, Міністерства оборони України, відзив на адміністративний позов не надходив, отже, своїм правом на подання відзиву по адміністративній справі відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 06.11.2021 року позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Міністерства оборони України з заявою про надання безоплатної первинної правової допомоги, а саме повідомити: який орган державної влади України уповноважений на даний час видати (оформити) позивачу довідку про обставини його поранення та контузії отриманих ним у 1986 році в період проходження ним дійсної військової служби в Демократичній Республіці Афганістан; просив зазначити відповідно до яких норм права орган державної влади України уповноважений оформляти документ про обставини поранення позивача отриманого ним в період проходження військової служби в районі ведення бойових дій в Демократичній Республіці Афганістану 1986р.; який перелік документів необхідно подати позивачу до уповноваженого органу з видачі (оформлення) довідки про обставини поранення позивача отриманого ним в період проходження військової служби в районі ведення бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан у 1986р., для отримання вищевказаної довідки; чи була передбачена відповідальність у 1986р. (кримінальна, адміністративна або дисциплінарна) у випадку отримання позивачем поранення (контузії), внаслідок дій противника в районі ведення бойових дій при виконанні ним військового обов'язку; просив також зазначити конкретну кваліфікацію правопорушення (злочину) у випадку наявності відповідальності при вказаних позивачем обставинах; до якої відповідальності притягувався би позивач у випадку отримання ним поранення, контузії або травми у 1986р., якщо поранення, контузія або травма були б наслідком: вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення; вчинення позивачем (військовослужбовцем) дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження чи іншого шкоди своєму здоров'ю або самогубства; які дії повинен був вчинити командир відповідно до дисциплінарного статут стосовно позивача, у випадку отримання ним поранення, контузії або травми у 1986р., внаслідок: вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення; вчинення позивачем (військовослужбовцем) дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження чи іншого шкоди своєму здоров'ю або самогубства; по кожному випадку просив конкретно зазначити кваліфікацію (або можливі кваліфікації злочинів та правопорушень) при вказаних позивачем вище обставинах.
Листом №298/2/3513 від 06.12.2021 року відповідач роз'яснив позивачеві, що порушені у зверненні питання були та/або можуть бути предметом судового розгляду адміністративної справи у порядку позовного провадження, де представництво інтересів позивача здійснюється адвокатом. Відповідно до відомостей офіційної веб-сторінки Національної асоціації адвокатів України зазначена у зверненні адреса для листування належить адвокату, відомостей, які б свідчили про повноваження вказаного адвоката здійснювати представництво інтересів позивача, у тому числі отримувати правову допомогу в Міноборони та його органах, відсутні. З огляду на викладене, відсутні підстави для надання безоплатної первинної правової допомоги.
Вважаючи протиправними відмову Міністерства оборони України, якою відмовлено в отриманні безоплатної первинної правової допомоги з правових питань та бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у ненаданні позивачу безоплатної первинної правової допомоги з правових питань, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначені Законом України "Про безоплатну правову допомогу" від 02.06.2011 №3460-VI (далі - Закон України "Про безоплатну правову допомогу").
Статтею 3 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" встановлено, що право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.
Положеннями статті 7 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" передбачено, що безоплатна первинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1)надання правової інформації; 2) надання консультацій і роз'яснень з правових питань; 3) складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); 4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.
Частиною 1 статті 8 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" встановлено, що право на безоплатну первинну правову допомогу згідно з Конституцією України та цим Законом мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги в Україні є: 1) органи виконавчої влади; 2) органи місцевого самоврядування; 3) фізичні та юридичні особи приватного права; 4) спеціалізовані установи; 5) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Порядок розгляду звернень про надання безоплатної первинної правової допомоги визначений статтею 10 Закону України "Про безоплатну правову допомогу", згідно з частиною першою якої звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, надсилаються або подаються особами, які досягли повноліття, безпосередньо до центральних та місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у разі письмового звернення осіб про надання будь-якого з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, з питань, що віднесені до їх повноважень, зобов'язані надати такі послуги протягом 30 календарних днів з дня надходження звернення (частина 4 статті 10 Закону України "Про безоплатну правову допомогу").
Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" якщо у зверненні особи міститься лише прохання про надання відповідної правової інформації, така правова допомога надається не пізніше п'ятнадцятиденного терміну з дня отримання звернення.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" якщо питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, до якого надійшло звернення особи, такий орган протягом п'яти календарних днів повинен надіслати це звернення до відповідного органу та повідомити про це особу, яка подала звернення.
За наведених норм Закону України "Про безоплатну правову допомогу", мета безоплатної первинної правової допомоги полягає в інформуванні особи про її індивідуальні права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною 2 статті 7 вказаного Закону, має бути пов'язано із забезпеченням реалізації індивідуально виражених прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення.
Аналіз вказаних норм свідчить, що для розгляду звернення позивача про надання первинної правової допомоги необхідно встановити, чи належить відповідач до суб'єктів надання правової допомоги, а саме органів виконавчої влади.
Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. №671, визначено, що Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба. Міноборони є уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі державної авіації.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що належним суб'єктом розгляду заяви позивача про надання безоплатної первинної правової допомоги є саме Міністерство оборони України.
Як встановлено судом, звертаючись до Міністерства оборони України позивач просив суб'єкта владних повноважень надати правову інформацію.
Однак, лист від 06.12.2021 року №298/2/3513 чіткої відповіді на поставлені позивачем у зверненні від 06.11.2021 року про надання безоплатної первинної правової допомоги питання не містить та не вказано, що питання, порушені у зверненні, не належать до його компетенції. Звернення не передавалося до іншого органу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відсутність чіткої відповіді на поставлене у зверненні про надання безоплатної первинної правової допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правову допомогу" питання, що належить до компетенції відповідача, не зважаючи на надсилання Міністерством оборони України листа №298/2/3513 від 06.12.2021 року, свідчить про те, що відповідач не надав правової допомоги з правових питань поставлених у зверненні. За таких обставин має місце протиправна бездіяльність відповідача, як суб'єкта владних повноважень, стосовно розгляду поданого позивачем звернення.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду висловленою у постанові від 23.06.2021 року по справі №420/2752/20.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з приписами ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" №44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Також суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Оскільки судовим розглядом встановлена протиправна бездіяльність відповідача щодо ненадання безоплатної первинної правової допомоги, суд приходить до висновку, що позовні вимоги визнати протиправною відмову Міністерства оборони України, якою відмовлено ОСОБА_1 в отриманні безоплатної первинної правової допомоги з правових питань та визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у ненаданні ОСОБА_1 безоплатної первинної правової допомоги з правових питань порушених у заяві про надання безоплатної первинної правової допомоги датованої 06.11.2021р., з метою повного та всебічного захисту прав позивача, підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненадання ОСОБА_1 правової допомоги з правових питань порушених у заяві про надання безоплатної первинної правової допомоги від 06.11.2021р., та як наслідок наявність підстав для зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання безоплатної первинної правової допомоги від 06.11.2021р.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Стосовно клопотання позивача про надання звіту про виконання судового рішення, що передбачено ч.1 ст.382 КАС України, суд зазначає наступне.
Так, відповідно ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6,м. Київ,03168) про визнання протиправною відмови, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненадання ОСОБА_1 правової допомоги з правових питань порушених у заяві про надання безоплатної первинної правової допомоги датованої 06.11.2021 року.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання безоплатної первинної правової допомоги датованої 06.11.2021 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.