справа № 761/30909/20
головуючий у суді І інстанції Рибак М.А.
провадження № 22-ц/824/1367/2022
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
15 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Сушко Л.П.,
за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О.,
розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Короля Дмитра Володимировича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2021 року та на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (далі за текстом - університет), у якому просив суд
визнати протиправним звільнення ОСОБА_1 з посади доцента (старшого викладача) кафедри слов'янської філологи та журналістики навчально-наукового інституту, філологи та журналістики Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на підставі наказу від 31 серпня 2020 року № 133-к.
поновити ОСОБА_1 на посаді доцента (старшого викладача) кафедри слов'янської філології та журналістики навчально-наукового інституту, філології та журналістики Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на підставі наказу від 31 серпня 2020 року № 133-к.
стягнути з Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2020 року по 25 вересня 2020 року у розмірі 5 115 грн 37 коп.
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом від 16 листопада 2018 року № 373-к ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду доцента (старшого викладача) кафедри слов'янської філології та журналістики навчально-наукового інституту, філології та журналістики Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського до проведення конкурсу на заміщення посади.
Наказом від 31 серпня 2020 року № 133-к ОСОБА_1 звільнено з указаної посади.
Відповідно до листа від 08 вересня 2020 року № 158-д підставою звільнення є пункт 2 статті 36 КЗпП України (закінчення строку - пункт 2 і 3 статті 23). Також, у цьому листі зазначено, що наказом в.о. ректора від 25 червня 2020 року № 93-ОД оголошено конкурс на заміщення вакантних посад, а документи для участі у конкурі приймалися до 13 серпня 2020 року.
Вченою радою університету 25 серпня 2020 року, 31 серпня 2020 року проведено конкурс на заміщення вакантних посад та за його результатом, на посаду, яку займав ОСОБА_1 , обрано ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що його звільнено неправомірно, оскільки згідно із статтею 55 Закону України «Про вищу освіту», відповідач повинен був провести конкурс протягом поточного навчального року, тобто: 2018 року - першій половині 2019 року. Конкурс у вказаний термін відповідачем проведений не був, позивач продовжував працювати на відповідній посаді, а тому, починаючи з другої половини 2019 року, між сторонами фактично укладений безстроковий трудовий договір.
Позивач не надавав жодних заяв про звільнення його з посади за власним бажанням або за угодою сторін, та не вчиняв жодних дій, направлених на його звільнення, а тому звільнення вважає протиправним.
Між сторонами не було укладено строкового трудового договору у письмовій формі, як окремого правочину, що також свідчить, що між сторонами було укладено безстроковий трудовий договір.
Тобто між сторонами тривали трудові відносини, а тому посада доцента (старшого викладача) кафедри слов'янської філології та журналістики навчально-наукового інституту, філології та журналістики Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського не була вакантною та у відповідача були відсутні підстави для оголошення та проведення конкурсу на цю посаду.
Конкурс оголошений та проведений у канікулярний час та під час перебування позивача у відпустці, що позбавило його можливості взяти у ньому участі.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач погодив із відповідачем те, що їх трудові відносини будуть тривати до моменту проведення конкурсу на заміщення посади доцента (старшого викладача) кафедри слов'янської філології та журналістики навчально-наукового інституту, філології та журналістики Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського.
Оскільки відбувся конкурс на посаду на заміщення цієї посади та за результатами конкурсу у визначеному законом порядку на вказану посаду обрано іншу особу, позивача правомірно звільнено на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.
Позивача було тимчасово призначено на посаду - до проведення конкурсного відбору, закон не містив заборони проводити конкурс на посаду, яку тимчасово обіймав позивач.
Законом не заборонено проведення конкурсу у канікулярний час.
У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Король Д.В. - звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, у якій просив суд розподілити судові витрати позивача на правову допомогу у розмірі 24 000 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Король Д.В. про ухвалення додаткового рішення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що рішенням суду відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , тому судові витрати у справі покладаються на позивача.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Король Д.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності порушень при звільненні позивача є необґрунтованим та незаконним, оскільки у навчальному році, у якому прийнято на роботу позивача, як передбачено частиною 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту», не проведено конкурс на заміщення посади, між сторонами продовжували існувати трудові відносини, тому трудовий договір між ними вважається таким, що укладений на невизначений строк. Однак, відповідачем звільнено позивача з підстав, які передбачені для строкового трудового договору.
Конкурс на заміщення вакантної посади проведений на підставі Порядку проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних, педагогічних, наукових працівників та укладання з ними трудових договорів (контрактів), затверджених вченою радою університету (протокол № 10 від 25 червня 2020 року), а не Порядку, затвердженого наказом від 21 вересня 2016 року № 23ОД, як це зазначено у наказі про оголошення конкурсу.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Король Д.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року та ухвалити нову постанову про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуваною ухвалою відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Тобто таку заяву розглянуто по суті. За наслідками розгляду по суті заяви про ухвалення додаткового рішення суд повинен ухвалювати саме рішення, а не ухвалу. Також в апеляційній скарзі наявне посилання на висновки Верхового Суду, викладені у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц.
Від відповідача Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив обґрунтований тим, що трудовий договір, укладений з відповідачем, оформлений у формі наказу від 16 листопада 2018 року № 373-к, у якому чітко визначений строк дії трудового договору, який обумовлений настанням певної події - до проведення конкурсу. У позовній заяві позивачем не порушується питання про визнання незаконним та скасування наказу від 31 серпня 2020 року № 133-к про його звільнення. Однак, вимога про поновлення на роботі є похідною вимогою від визнання наказу незаконним та його скасування.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву, дійшла висновку про таке.
Судом встановлено, що наказом від 16 листопада 2018 року № 373-к ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду доцента (старшого викладача) кафедри слов'янської філології та журналістики навчально-наукового інституту, філології та журналістики Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського до проведення конкурсу на заміщення посади.
Наказом ректора університету № 93-ОД від 25 червня 2020 року оголошено конкурс на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників.
Інформацію про оголошення конкурсу було розміщено на офіційному веб-сайті Університету, а також у газеті «Вести» № 080 за 13 липня 2020 року.
Згідно з умовами конкурсу, особи, які бажають взяти участь у конкурсі повинні подати до відділу кадрів університету власноруч написану заяву та документи для участі у конкурсі у строк до 13 серпня 2020 року включно.
Рішенням вченої ради університету на посаду у доцента кафедри слов'янської філології та журналістики навчально-наукового інституту філології та журналістики (0.75 ставки) було обрано ОСОБА_2 (протокол засідання вченої ради Університету № 12 від 31 серпня 2020 року).
Наказом № 133-к від 31 серпня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади доцента (старшого викладача) кафедри слов'янської філології та журналістики навчально-наукового інституту, філології та журналістики Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту (події) (повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт), такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленої події є підставою для припинення трудового договору у зв'язку із закінченням.
Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.
Строк, на який працівник наймається на роботу, обов'язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з заявою від 16 листопада 2018 року про прийняття на роботу на посаду доцента кафедри слов'янської філології та журналістики навчально-наукового інституту, філології та журналістики Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського до проведення конкурсного заміщення посади на 0,75 посадового окладу (а.с. 165).
Відповідно до наказу Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського №373-к від 16 листопада 2018 року позивача на підставі його заяви прийнято на роботу на посаду доцента (старшого викладача) кафедри слов'янської філології та журналістики навчально-наукового інституту, філології та журналістики Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського до проведення конкурсного заміщення посади. Позивач з вказаним наказом про прийняття на роботу ознайомлений (а.с. 164).
Підсумовуючи викладене, судом першої інстанції правильно установлено, що між позивачем та Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського укладено строковий трудовий договір, строк якого закінчувався з моменту конкурсного заміщення посади.
Колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернувшись з заявою та надавши згоду на прийняття на роботу на вказану посаду до проведення конкурсного заміщення цієї посади, ОСОБА_1 мав усвідомлювати, що він виконуватиме такі обов'язки тимчасово до конкурсного заміщення посади, а відтак може бути звільнений від їх виконання на підставі наказу власника або уповноваженого ним органу.
Подія, з якою сторони пов'язували закінчення строкового трудового договору ОСОБА_1 , а саме: призначення на цю посаду ОСОБА_2 за результатами конкурсного відбору, - фактично настала 31 серпня 2018 року .
Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість звільнення позивача на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги про безстроковість укладеного між сторонами трудового договору з посиланням на не проведення конкурсного заміщення посади у поточному навчальному році є необґрунтованим з огляду на таке.
Частинами 9, 11 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що посади науково-педагогічних працівників можуть займати особи, які мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають ступінь магістра. Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти.
З наведеного випливає, що заміщення посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів та укладення з ними трудового договору (контракту) можливе лише після проходження працівником конкурсного відбору.
При цьому відповідно до частини 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» в окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році.
Однак, між ОСОБА_1 та Таврійським національного університету імені В.І. Вернадського укладений строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням юридичного факту - до проведення конкурсного заміщення посади, а не до закінчення поточного навчального року, тому звільнення відповідача, з урахуванням змісту заяви ОСОБА_1 про прийняття на роботу та наказу про прийняття, відповідає пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.
Посилання ОСОБА_1 як на підставу для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.
Так, Верховним Судом у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц, зазначено, що «втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення».
Обставини справи № 755/3495/16-ц пов'язані зі звільненням у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та є відмінними від обставин цієї справи, у якій позивача звільнено на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.
При цьому питання щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.
Позивачем не оскаржується порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників, а тому судом не перевіряється правомірність проведення такого конкурсу, а надається правова оцінка лише законності звільнення позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року, апеляційний суд враховує таке.
Представник позивача в апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуваною ухвалою відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, тобто таку заяву розглянуто по суті, а тому за наслідками її розгляду суд першої інстанції повинен був ухвалити саме рішення, а не ухвалу.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Крім того, висновки Верхового Суду, викладені у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц, на які посилається апелянт, стосуються відсутності підстав для вирішення судом касаційної інстанції питання про розподіл судових витрат додатковим рішенням (постановою) у разі передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки у такому випадку касаційним судом не було прийнято остаточного рішення по суті спору.
Тобто висновки, викладені у вказаній постанові, стосуються інших обставин справи.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що судові витрати покладаються на позивача.
Відмова у стягнення судових витрат шляхом постановлення ухвали, а не додаткового рішення не є підставою для скасування правильного за своїм змістом судового рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Рішення та ухвала суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування або зміни у суду апеляційної інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Короля Дмитра Володимировича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2021 року та ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2021 року та ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
Л.П. Сушко