справа №758/86/21 головуючий у І інстанції: Петров Д.В.
провадження 22-ц/824/4660/2022 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
14 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Суханової Є.М.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м.Києва від 03 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини - інваліда ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про стягнення коштів на додаткові потреби дитини-інваліда та зобов'язання вчинити певні дії.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
В січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із вищезазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 з 07 листопада 2009 року перебував з нею в зареєстрованому шлюбі, в якому народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який являється інвалідом.
Вказувала, що відповідач не надає коштів на додаткові потреби дитини-інваліда, не бере участі у його вихованні, навчанні та підготовці до самостійного життя.
Вказує, що за минулий календарний рік позивачкою фактично витрачалося на забезпечення психологічної корекції та психологічний супровод дитини-інваліда 500 гривень за одне заняття, а на рік відповідно становить 48000 гривень.
Разом з тим, у 2021 році спільна дитина сторін має отримувати психологічну корекцію у збільшеному обсязі, оскільки це відповідає віковим змінам та потребам дитини-інваліда, вартість такої корекції та супроводу становитиме значно за одне заняття - 1000 грн., що відповідно до кількості занять за календарний рік становитиме 96 000 грн.
Річна вартість занять у логопеда для корекції мовлення дитини-інваліда становитиме 67 200 грн.
З урахуванням зазначеного, позивачка передбачає, що витрати на додаткові потреби на дитину-інваліда у 2021 році становитимуть загально 211 200 грн.
Позивачка просила стягнути з відповідача на її користь кошти на передбачувані у 2021 році витрати на додаткові потреби дитини-інваліда у сумі 105 600 гривень, що відповідає 1/2 частині від загального розміру. Зобов'язати відповідача виконувати батьківські обов'язки спрямовані на виховання, навчання та підготовку до самостійного життя дитини-інваліда ОСОБА_3 у такій спосіб:
1.1.підчас навчального року за місцем проживання батька чотири рази на місяць: з 18 години п'ятниці поточного тижня до 08 години понеділка наступного тижня.
1.2.у канікулярний період за місцем проживання батька, починаючи з 18 години останнього навчального дня по 12 годину останнього канікулярного дня включно:
- протягом всього часу тривалості осінніх канікул;
- протягом всього часу тривалості зимових канікул;
- протягом всього часу тривалості весняних канікул;
1.3.у канікулярний період за місцем проживання батька один календарний місяць протягом літніх канікул.
Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 03 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що з метою забезпечення прав дитини інваліда, створення умов для його реабілітації та соціалізації, батько повинен виконувати свої обов'язки по вихованню.
Вважає, що відсутність відзиву Служби у справах дітей, позбавило можливості ухвалити обґрунтоване рішення у справі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судове засідання належним чином повідомлені учасники справи не з'явились.
У відповідності до вимог ст.ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано суду жодних доказів на підтвердження майбутніх або понесених додаткових витрат на дитину-інваліда, їхній рахунок та їх обґрунтування, відповідач як батько дитини вже має певні обов'язки щодо виховання та розвитку дитини та суд не може зобов'язати його виконувати їх.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно із свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 07.11.2009 Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Лубни Лубенського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 07.11.2009 зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 346. Прізвище чоловіка після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 , прізвище дружини - ОСОБА_1 .
Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 02.10.2010 Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено відповідний актовий запис № 2932. Батьком дитини записаний ОСОБА_4 , а матір'ю - ОСОБА_1 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є дитиною інвалідом, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 .
Згідно із копією рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року у справі № 758/14605/20, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано. З ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 грудня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Частинами 1-3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Положеннями ст.ст. 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька способів виконання цього обов'язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, при цьому якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).
Сімейний Кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина (ст. 141 СК України). При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.
Також, окремо, відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Розмір коштів, що стягуються на додаткові витрати, не може бути більше самих додаткових витрат. Суд вирішує, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний приймати участь в цих витратах, виходячи з матеріального та сімейного стану сторін та інших інтересів та обставин, що мають істотне значення, що визначаються так само, як і стягнення аліментів відповідно до ст. ст. 181, 182 СК. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, додаткові витрати можуть бути компенсовані лише частково.
Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров'я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо. Враховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одного із батьків у твердій грошовій сумі.
Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).
Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно.
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами.
Місцевий суд вірно вказав, що відповідач сумлінно здійснює сплату аліментів на користь дитини, а позивачем не надано суду переконливих доказів про понесення нею додаткових витрат на дитину (чеки, оплачені рахунки, медичні довідки про вартість послуг), які викликані саме особливими обставинами, тому висновки про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення коштів є обґрунтованими.
Матеріали справи дійсно не містять доказів на підтвердження обставин, на які посилалась позивачка при подачі позову, а апеляційна скарга не містить доводів на спростування вищевказаного висновку місцевого суду.
Крім того, вірними є висновки суду першої інстанції, що згідно із нормами Сімейного кодексу України відповідач як батько дитини вже має обов'язки щодо виховання та розвитку дитини та суд не може зобов'язати його виконувати їх, при цьому, відмова від їх виконання або ж неналежне виховання дитини - це правопорушення батьків і, як наслідок, настання відповідальності, що не входить в межі предмету спору, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача виконувати батьківські обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м.Києва від 03 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «15» червня 2022 року.
Головуючий
Судді: