Справа №753/6609/21 Суддя в І-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2220/2022 Суддя в ІІ-й інстанції ОСОБА_2
08 червня 2022 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
суддів ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження № 12021100020000939 від 25.03.2021 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року,
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Першотравенськ, Баранівського району, Житомирської
області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не
одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останні рази:
- 23.07.2015 року Києво-Святошинським районним судом Київської області за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;
- 19.07.2017 року Баранівським районним судом Житомирської області за ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 296 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;
- 17.03.2021 року Дніпровським районним судом м. Києва ст. 395 КК України до 2 місяців арешту,
засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.
вирішене питання про речові докази.
Відповідно до вироку, ОСОБА_8 , маючи не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість, 25 березня 2021 року, приблизно о 13 годині 40 хвилин, перебуваючи в торгівельному залі магазину «Новус», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Декабристів, 3, з метою таємного викрадення чужого майна, повторно, шляхом вільного доступу намагався викрасти з кишені куртки потерпілої ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 3000 гривень, однак у цей момент гроші впали на підлогу та ОСОБА_8 нахилившись підняв їх та направився до виходу із магазину. Одразу ж після того, як потерпіла ОСОБА_9 , побачила, що ОСОБА_8 піднімає грошові кошти із підлоги вона перевірила вміст своїх кишень та зрозумівши, що це її грошові кошти, негайно направилася за ОСОБА_8 висловлюючи вимогу зупинитися, також вона висловлювала вимогу ОСОБА_8 зупинитися коли вибігла за ним на вулицю. Проте, ОСОБА_8 усвідомлюючи, що його дії з таємного викрадення чужого майна переросли у відкрите викрадення, утримуючи вище вказані грошові кошти при собі, зник з місця вчинення злочину, чим завдав потерпілій ОСОБА_9 матеріальної шкоди в розмірі 3 000 гривень.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 указав на незаконність оскаржуваного вироку у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що матеріали кримінального провадження не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. Так, апелянт указав про те, що відеозапис події не може бути визнаний належним доказом його вини, оскільки він не містить звуку та з його перегляду не можливо встановити чи висловлювала до нього потерпіла будь-які вимоги. Вважав, що його дії залишались непоміченими для сторонніх осіб, оскільки будь - яких звернень від оточуючих, зокрема і від потерпілої він не чув та піднявши грошові кошти з підлоги, безперешкодно залишив приміщення торгівельного залу супермаркету. В подальшому також його ніхто не наздоганяв та не висловлював будь - яких вимог. Поряд з цим, обвинувачений зауважив, що показання потерпілої ОСОБА_9 не можуть бути належним доказом його вини, оскільки остання висловлювала лише припущення про те, що його дії були викриті, оскільки він залишив приміщення торгівельного залу супермаркету. Просив вирок скасувати та виправдати його.
При цьому в апеляційній скарзі ОСОБА_8 не ставить питання про його участь в судовому засіданні, не надходило таких заяв і до початку розгляду справи.
Вислухавши пояснення:
захисника обвинуваченого, яка подану обвинуваченим апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити,
думку прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги обвинуваченого;
дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів, перевіривши в межах апеляційної скарги матеріали даного кримінального провадження вважає, що суд першої інстанції під час судового розгляду в повній мірі дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України при зазначених у вироку обставинах, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, які були повно і всебічно досліджені та правильно оцінені судом.
Так, доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, а саме грабежу, та вчинення ним лише крадіжки, були предметом детального дослідження в ході судового розгляду судом першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу, що чинний КК України визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Натомість грабіж відповідно до ст. 186 КК України - це відкрите викрадення чужого майна. Тобто ці склади злочинів відрізняються за способом їх вчинення.
Крадіжка - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Таємність як спосіб вчинення крадіжки характеризується за допомогою двох критеріїв - об'єктивного та суб'єктивного. Перший стосується зовнішньої обстановки вчиненого - викрадення вважається таємним, коли заволодіння майном відбувається за відсутності будь-яких осіб (власників, очевидців, осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно), у присутності інших осіб, але непомітно для них, або вони у зв'язку з фізичними чи психічними особливостями були нездатні дати належну правову оцінку заволодінню майном, при розрахунку на потурання від інших осіб, чи коли інші особи переконані у правомірності дій винного.
Суб'єктивний критерій таємності як способу крадіжки означає прагнення винного діяти непоміченим з боку інших осіб, таким чином, щоб не зустріти будь-якого опору.
Натомість, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення. При грабежі винний діє відкрито, ігноруючи можливий опір з боку потерпілого та інших сторонніх осіб. При цьому не має значення, чи вживали вказані особи заходів до того, щоб покласти край викраденню. Останнє при грабежі вчинюється заздалегідь очевидно, помітно для інших осіб, і така відкритість підвищує (порівняно з крадіжкою) суспільну небезпеку викрадення.
Відтак, розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий або інші особи характер вчинюваних винною особою дій. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.
З огляду на викладене та враховуючи конкретні обставини суспільно небезпечного діяння, а саме способу вилучення ОСОБА_8 майна, відношення обвинуваченого до вчиненого - спрямованості умислу та інші докази, досліджені під час судового розгляду і оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, достовірності, допустимості та достатності, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК України, виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи, є правильними.
Зокрема, суд першої інстанції послався на показання потерпілої ОСОБА_9 , яка в суді вказувала, що в той день вона була у магазині "Новус", перед тим як іти в магазин вона взяла з собою три тисячі гривень. Перебуваючи у магазині у якийсь момент вона повернулася та побачила позаду себе обвинуваченого ОСОБА_8 , який піднявши з підлоги купюри, які були там розсипані, швидко кудись направляється. В цей момент вона перевірила свою кишеню та зрозумівши, що це її гроші, почала наздоганяти обвинуваченого та кричати йому вслід, щоб той зупинився, однак він тільки пришвидшив хід та в подальшому зник.
Із дослідженого в суді першої інстанції та повторно дослідженого в суді апеляційної інстанції відеозапису із камер спостереження магазину «Новус» вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 певний час спостерігає за потерпілою та переміщається за нею по магазину. У якийсь момент обвинувачений підходить до потерпілої , яка вибирає товар, та непомітно витягує у неї із кишені грошові кошти, які в цей момент падають на підлогу. ОСОБА_8 одразу ж нахиляється та піднімає вказані гроші. У цей момент потерпіла повертається та перевіряє вміст своїх кишень і одразу направляється за обвинуваченим. ОСОБА_8 у швидкому темпі залишає приміщення магазину, одразу за ним вибігає потерпіла. Із відеозапису також вбачається, що вибігши за обвинуваченим на вулицю потерпіла щось йому вслід кричить, оскільки люди які знаходилися на вулиці всі зупинилися на повернулися у бік, куди побіг обвинувачений, а слідом за ним потерпіла.
Наведені докази свідчать про те, що дії ОСОБА_8 були помічені потерпілою, яка намагалась його зупинити. З цих доказів вбачається, що винний розумів (не міг не розуміти), що його злочинні дії помітила потерпіла. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_8 розпочав свої дії як таємне викрадення чужого майна та був виявлений потерпілою, але не зупинився і втік із викраденим майном із місця події. Обставин, які би ставили під сумнів достовірність показань потерпілої, та неналежності як доказу відеозапису з камер спостереження, за результатами судового розгляду не встановлено.
Таким чином, суд першої інстанції вірно кваліфікував дії ОСОБА_8 як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно.
Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.65 КК України, призначаючи покарання обвинуваченому належним чином враховував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, ставлення особи до вчиненого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання та призначив обвинуваченому покарання за вчинене, яке відповідає меті покарання, визначеній ч.2 ст. 50 КК України та є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Істотних порушень норм КПК України, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного вироку при апеляційному розгляді не встановлено, а тому колегія суддів вважає за необхідне вирок Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який утримується під вартою - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4