7 червня 2022 року місто Київ
справа № 755/15142/21
апеляційне провадження № 22-ц/824/2647/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Головачова Я.В.,
суддів: Вербової І.М., Нежури В.А.,
за участю помічника судді в якості секретаря судового засідання: Сиченка К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Марфіної Н.В. від 1 грудня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області,
Короткий зміст заяви
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт ідентичності прізвища й імені по батькові його діда: ОСОБА_3 (рос.) та ОСОБА_4 (укр.) й належність одній особі персональних даних в архівній довідці Державного архіву Київської області № 01-43/1658 (1) від 19 липня 2021 року щодо актового запису про народження ( ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і у свідоцтві про народження № 1094 від 30 квітня 1964 року, в частині запису про батька ОСОБА_5 (рос.).
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є громадянином Республіки Білорусь і має намір набути громадянство України за територіальним походженням.
Дідусь ОСОБА_1 по материнській ліній - ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 / ОСОБА_3 ) народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Блідча Іванківського району Київської області Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Разом з тим, у копії свідоцтва про народженні матері заявника батьком вказано ОСОБА_3 , а згідно легалізованого перекладу - ОСОБА_3 . У архівних відомостях відомості про дідуся вказані - ОСОБА_4 .
Посилаючись на те, що розбіжності у написанні імені дідуся виникли виключно внаслідок перекладу, заявник просив задовольнити його заяву.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 1 грудня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Суд виходив із того, що заявником не надано достатньо доказів на підтвердження факту, який він просить встановити. Крім того, заявник не надав доказів того, що він звертався до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України із заявою та іншими документами для набуття громадянства України або доказів, що йому було відмовлено, а тому така заява є передчасною.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Скаржник зазначає, що суд неповно дослідив обставини справи і не перевірив наявні у заявника докази, що призвело до ухвалення помилкового рішення. Крім того, не можна погодитися із висновком суду щодо передчасності звернення із відповідною заявою, оскільки досудове врегулювання питання не є обов'язковим і не може бути підставою для відмови у задоволенні відповідної заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, з метою набуття громадянства України за територіальним походженням.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила її задовольнити.
Представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Обґрунтовуючи підстави заяви, ОСОБА_1 посилався на те, що його дід народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Блідча Іванківського району Київської області Української Радянської Соціалістичної Республіки, однак у документах, які підтверджують його народження, по-різному записано ім'я.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Могильов, Республіка Білорусь. Згідно апостильованого перекладу копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками заявника є ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (а.с. 50-53).
Відповідно до апостильованого перекладу копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Могильов Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки, батьком якої зазначений ОСОБА_3 (а.с. 42-45).
Згідно з архівною довідкою Державного архіву Київської області Київської обласної державної адміністрації від 19 липня 2021 року № 01-43/1658(1), у книзі реєстрації актових записів про народження за 1926 рік по селу Блідча Іванківського району Київської області, що зберігаються у документах архівного фонду "Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області", є актовий запис від 2 листопада 1926 року № 64 про народження ОСОБА_4 (так у документі) 27 жовтня 1926 року. Батько: ОСОБА_8 (так у документі), 37 років, українець. Мати: ОСОБА_9 (так у документі), 34 роки, українка (а.с. 5).
Зі змісту експертного висновку Українського бюро лінгвістичних експертиз від 21 липня 2021 року №056/973-а убачається, що "з практики лінгвістичних експертиз відомі непоодинокі випадки розбіжностей при документальній фіксації прізвищ через неврахування їх походження, під впливом російської мови або варіантної парадигми розмовних відповідників базових антропонімних основ тощо. В інших документах записи зроблено відповідно до чинних стандартів, що зумовлює орфографічну відмінність між прізвищами в різних документах однієї особи або членів однієї родини. Етимологічна реконструкція прізвища з прозорою внутрішньою формою та змішування форм прізвища, що походять від національних варіантів того ж особового імені (на зразок ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і под.) є одним із найбільш поширених відхилень від чинних правил міжмовного (російсько-українського) перетворення. З урахуванням зазначеного запис прізвища українською мовою ОСОБА_14 довідка щодо актового запису про народження, запис у формі родового відмінка однини ОСОБА_4 , вихідна форма - ОСОБА_4 , батько ОСОБА_8 , мати ОСОБА_9 ) та російський запис ОСОБА_15 (свідоцтво про народження, запис ОСОБА_7 , батько ОСОБА_3 , мати ОСОБА_16 ) попри розбіжності в орфографічній фіксації в документах, наданих для експертизи, є ідентичними. У практиці лінгвістичних експертиз відомі численні випадки розбіжностей у написанні особових імен та похідних форм імені по батькові, зумовлені їх нормативною поліваріантністю, а також використанням у документальних записах архаїчних, розмовних, говіркових та гіпокористичних варіантів. Це призводить до виникнення орфографічно відмінних форм запису мені в різних документах однієї особи та членів однієї родини. Ідентифікація таких ґрунтується на їх співвіднесенні з типовими девіаціями, зумовленими наведеними вище причинами. З урахуванням зазначеного запис імені по батькові українською мовою ОСОБА_17 довідка щодо актовою запису про народження, запис у формі родового відмінка однини ОСОБА_4 , початкова
форма - ОСОБА_4 ) та запис російською мовою ОСОБА_18 (свідоцтво про народження ОСОБА_7 , запис батько ОСОБА_3 ) у документах, наданих для експертизи, є ідентичними. Розбіжності в записах зумовлені фіксацією в різних документах форм імені по батькові від одного і того ж особового імені українського ОСОБА_19 і російського ОСОБА_20 : офіційного російського ОСОБА_4 та українського, утвореного за архаїчною посесивною моделлю ОСОБА_4 " (а.с. 21).
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Тлумачення частини першої статті 293 ЦПК України свідчить, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з метою підтвердження наявності або відсутності таких фактів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішення спору про право.
Статтею 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які підлягають розгляду судом у порядку окремого провадження. Даний перелік не є вичерпним, і у судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Наведене свідчить про те, що у разі коли установи, які видали правовстановлюючі документи, не можуть виправити допущені в них помилки, особи мають право звернутись до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа відповідно положень вищезазначеної норми. При розгляді цих справ суд встановлює саме належність особі документа, а не тотожність осіб, які неоднаково названі у різних документах.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Аналіз змісту поданої ОСОБА_1 заяви свідчить про те, що заявник фактично просить встановити факт тотожності особи, а саме, що ОСОБА_3 (рос.) та ОСОБА_4 (укр.) є однією і тією ж особою, а також належність їй персональних даних (вказаних в архівній довідці Державного архіву Київської області Київської обласної державної адміністрації від 19 липня 2021 року № 01-43/1658(1) та у свідоцтві про народження ОСОБА_7 ), що суперечить вимогам статті 315 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволення заяви, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не довів свої вимоги в цілому та передчасно звернувся із відповідною заявою.
При цьому, суд не звернув уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме тотожність особи і приналежність їй персональних даних, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні.
Наведене виключає можливість розгляду в порядку цивільного судочинства заяви про встановлення факту тотожності осіб, а також імені, по батькові та прізвища осіб, по-різному записаних у документа, зокрема, факт що ОСОБА_3 (рос.) та ОСОБА_4 (укр.) є однією і тією ж особою, а також належність їй персональних даних, зазначених у архівній довідці та свідоцтві про народження, що є підставою для закриття провадження в справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 592/7612/17 зробив висновок про те, що поняття спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства слід тлумачити в сукупності з положеннями частини третьої статті 124 Конституції України та в
ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в судах.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи наведене, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Оскільки зазначені вимоги не підлягають судовому розгляду, тому суд не зазначає, до юрисдикції якого суду віднесено їх вирішення.
Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм процесуального права. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню із закриттям провадження в справі.
Керуючись статтями 367, 374, 377, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 1 грудня 2021 року скасувати.
Провадження у справі № 755/15142/21 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, закрити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 20 червня 2022 року.
Головуючий
Судді: