Справа № 22ц-8711/10 Головуючий у 1 інстанції Шишов О.О.
Категорія 53 Доповідач Соломаха Л.І.
20 липня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Пономарьової О.М.
суддів Бондаренко Л.І, Соломахи Л.І.
при секретарі Валуйському В.А.
за участю:
позивача ОСОБА_2
представника відповідача Азарової Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 на рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 26 березня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства закритого типу «Мушкетівська автобаза» про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди,-
Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 26 березня 2010 року з Акціонерного товариства закритого типу «Мушкетівська автобаза» (далі АТЗТ «Мушкетівська автобаза») на користь ОСОБА_2 стягнута заборгованість по заробітній платі в розмірі 7 485 грн. 32 коп. та на відшкодування моральної шкоди - 200 грн.; на користь держави - судовий збір в сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове по суті його позовних вимог.
Зазначає, що 22 грудня 2009 року по цій справі було ухвалено заочне рішення, яким його позовні вимоги були повністю задоволені. 25 січня 2010 року відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення, на яку він надав заперечення. Проте про час розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд його не повідомив. В його запереченнях викладені доводи, які свідчать, що заочне рішення скасовано не законно.
Вирішуючи питання про розмір заборгованості по заробітній платі з вересня 2008 року по січень 2010 року, суд не перевірив відомості про виплату йому заробітної плати та видаткові ордери, а виходив лише з довідки відповідача, з якою він не згоден. На запит суду відомості про виплату йому заробітної плати відповідач суду не надав.
Згідно його розрахункам заборгованість по заробітній платі складає 12 989 грн. 48 коп.
Визначений судом розмір моральної шкоди 200 грн. не відповідає вимогам розумності та справедливості. В сім'ї він є єдиним утриманцем, виховує дитину інваліда, яка хворіє та потребує постійних витрат. За станом здоров'я, як інвалід підприємства, він не має можливості перейти на іншу роботу (а.с. 86).
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Представник відповідача Азарова Г.В., яка діє на підставі довіреності юридичної особи, проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач перебує у трудових відносинах з АТЗТ «Мушкетівська автобаза», працює сторожем автоколони № 3 (а.с. 41).
Згідно довідки АТЗТ «Мушкетівська автобаза» заборгованість по заробітній платі позивача станом на 15 березня 2010 року (на час розгляду справи судом першої інстанції) складала 7 485 грн. 32 коп. (а.с. 73).
Задовольняючі частково позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач своєчасно не виплатив позивачу заробітну плату, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 7 485 грн. 32 коп., яка підлягає стягненню примусово.
Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що невиплата позивачу заробітної плати призвела до його моральних страждань, оскільки він залишився без джерел існування, знаходився в скрутному становищі, був порушений його нормальний спосіб життя і він вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Апеляційний суд вважає, що такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
З матеріалів справи встановлено, що станом на 15 березня 2010 року заборгованість по заробітній платі ОСОБА_2 складала 7 485 грн. 32 коп., яка утворилася за період з квітня 2009 року по січень 2010 року включно, що підтверджується довідкою відповідача від 16 березня 2010 року № 9 (а.с. 73).
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі за період з вересня 2008 року (а.с. 1-3) по січень 2010 року не зазначивши її конкретної суми (а.с. 78).
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Не погоджуючись з сумою заборгованості, зазначеною в довідці відповідача, позивач доказів про те, що вона є недостовірною суду не надав.
Позивач не оспорює нараховану йому заробітну плату.
В судовому засіданні апеляційного суду він визнав, що за наданими відповідачем платіжними відомостями про перерахування заробітної плати на його банківський рахунок (від 02.09.08р., від 12.10.2009р., від 29.10.2009р., від 12.11.2009р.) та за платіжними відомостями про виплату заробітної плати в касі підприємства (від 28.11.2008р., від 26.01.2009р., від 20.02.2009р., від 09.07.2009р.) він заробітну плату отримував.
Задовольняючі позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив з того, що правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ст. 237-1 КЗпП України.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
З матеріалів справи встановлено, що відповідач порушив вимоги ст. 115 КЗпП України щодо с троків виплати заробітної плати.
Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку із порушенням права позивача на своєчасне отримання заробітної плати, відповідає обставинам справи та вимогам закону. На протязі року позивач не може на свій розсуд розпорядитися належною йому від відповідача заробітною платою, залишився без джерел існування, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України ро змір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував тривалість та характер душевних страждань, яких зазнав позивач в зв'язку з порушенням роботодавцем строків виплати заробітної плати , суттєвість змін в організації його життя, фінансовий стан відповідача і визначив її в сумі 200 грн.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим.
З матеріалів справи встановлено, що затримка в виплаті заробітної плати має місце через скрутний фінансовий стан відповідача, який через відсутність фронту робіт змушений був, починаючи з грудня 2008 року по вересень 2009 року включно, навіть ввести для своїх працівників неповний робочий день, що підтверджується наказами по підприємству № 99-к від 01 грудня 2008 року, № 6 від 27 лютого 2009 року, № 20 від 30 квітня 2009 року, № 27 від 29 травня 2009 року, № 37 від 31 липня 2009 року (а.с. 42-46). Після покращення фінансового стану підприємства відповідач приймає заходи щодо погашення позивачу заборгованості по заробітній платі.
Доводи позивача про те, що заява про перегляд заочного рішення від 22 грудня 2009 року по цій справі судом була розглянута у його відсутність, не спростовують висновків суду. Зазначене позивачем не є порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи при ухваленні оскаржуваного судового рішення від 26 березня 2010 року.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 26 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий : Пономарьова О.М.
Судді: Соломаха Л.І.
Бондаренко Л.І.