Справа № 369/8814/21 Головуючий у 1 інстанції: Волчко А.Я.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
21 червня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Кузьмишиної О.М.
За участю секретаря Часник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора Управління патрульної поліції м. Києва капрала поліції Омельченко Катерини Юріївни, Департаменту патрульної поліції про визнання незаконною та скасування постанови, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспектора Управління патрульної поліції м. Києва капрала поліції Омельченко Катерини Юріївни, Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову Інспектора 2 батальйону 6 роти Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Омельченко Катерини Юріївни серія ЕАН № 3975705 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 26.03.2021 року про накладення адміністративного стягнення за ч. 4 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 грудня 2021 року в позові відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що він жодним транспортним засобом не керував, а лише знаходився біля нього, в свою чергу, відповідачем не надано доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. Також, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було повідомлено його про розгляд справи, чим було порушено принципи змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Інспектором 2 батальйону 6 роти управління патрульної поліції в м. Києві Омельченко Катериною Юріївною винесено постанову від 26.03.2021 року серія ЕАН № 3975705 про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.1. а ПДР України (водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії) за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу 20 400 гривень.
Відповідно до складеної постанови, 26.03.2021 о 14 годині 07 хвилини, за адресою м. Київ, просп. Леся Курбаса, 2В водій керував ТЗ будучи позбавленим права керування.
Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
В силу пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
У відповідності до пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частина 4 статті 126).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Положеннями ч. 1 ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Як вбачається з матеріалів справи, Інспектором 2 батальйону 6 роти управління патрульної поліції в м. Києві Омельченко Катериною Юріївною винесено постанову від 26.03.2021 року серія ЕАН № 3975705 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП (а.с. 13).
Згідно вищевказаної постанови, позивач , керуючи транспортним засобом «MITSUBISHI LANCER» номерний знак НОМЕР_1 , 26.03.2021 о 14 годині 07 хвилини, за адресою м. Київ, просп. Леся Курбаса, 2В керував ТЗ будучи позбавленим права керування.
Відповідно до частини 4 статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Апелянт наголошує на тому, що він жодним транспортним засобом не керував, а лише знаходився біля нього, при цьому, в матеріалах справи відсутні докази вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
З даного приводу, слід вказати наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Ураховуючи викладене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт керування позивачем транспортного засобу 26.03.2021 року встановлено судовим рішенням, а саме, постановою Святошинського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року у справі № 759/8092/21.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як встановлено колегією суддів, на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 15 грудня 2021 року, постановою Київського апеляційного суду 03 вересня 2021 року у справі № 759/8092/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Святошинського районного суду міста Києва від 30 квітня 2021 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасовано, провадження у справі закрито.
У вищевказаній постанові Київським апеляційним судом зазначено, що під час апеляційного розгляду було переглянуто відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, з якого вбачається, що запис розпочинається з моменту спілкування з громадянином ОСОБА_1 , який перебуває поряд з автомобілем, тому неможливо стверджувати, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом.
За результатами розгляду справи, Київський апеляційний суд дійшов до висновку про те, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Враховуючи вищезазначене, посилання суду першої інстанції на постанову Святошинського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року у справі № 759/8092/21, як на підтвердження факту керування 26.03.2021 року позивачем транспортним засобом «MITSUBISHI LANCER» номерний знак НОМЕР_1 , колегія суддів вважає необгрунтованим.
Водночас, слід наголосити на тому, що в матеріалах даної справи №369/8814/21 відсутні будь-які докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
При цьому, посилання на оскаржувану постанову, як на доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення є помилковим, оскільки, лише описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом учинення особою такого правопорушення. Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за своєю правовою природою є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 05 серпня 2021 року у справі №712/12830/16-а.
Посилання суду першої інстанції на те, що позивач подавши позов, не надав жодного доказу на його підтвердження та спростування факту вчинення ним адміністративного правопорушення, колегія суддів вважає помилковим, з огляду на наступне.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав наступне: …У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи .
Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Таким чином, колегія суддів вважає, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, є не доведеним.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
В силу ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Разом з тим, оскаржувана постанова відповідача не відповідає вказаним критеріям процесуального Закону.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про протиправність оскаржуваної постанови, тому, вона підлягає скасуванню, а провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП - закриттю.
Крім того, апелянт наголошує на тому, що судом першої інстанції не було повідомлено його про розгляд справи, чим було порушено принципи змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Відповідно до пункту першого частини другої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Одним із елементів права на суд є право на доступ до суду, отже особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розглянути її без зайвих та неналежних правових чи практичних перешкод. Таке право покладає на державу як негативний обов'язок, - тобто утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод для доступу до суду, - так і позитивний, тобто забезпечити практичний та ефективний доступ до суду.
При вирішенні цієї справи колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2018 у справі «Созонов та інші проти України», в якому Суд зазначив про те, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.
У рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Крім того, Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на усне слухання. Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Право учасників справи, зокрема, бути належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання та на участь у судових засіданнях (за виключенням випадків, що стосується окремих категорій справ), відповідає основним засадам адміністративного судочинства, таким як, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин справи.
Отже, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає належних відомостей про вручення йому судової повістки або будь-яких інших доказів на підтвердження обізнаності про дату, час і місце судового засідання, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 124 КАС України, судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками повідомленнями. Повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.
Згідно ч. 3 ст. 126 КАС України, повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.
Отже, процесуальним законодавством передбачено обов'язок суду належним чином повідомити сторін та інших осіб які беруть участь у справі, не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.
Про обов'язок суду повідомити сторін та інших осіб які беруть участь у справі, не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання неодноразово наголошував Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 11 листопада 2020 року у справі № 682/3398/17, від 16 березня 2021 року у справі № 640/3320/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 825/1228/18, тощо.
Суд апеляційної інстанції враховує, що за правилами частини другої статті 205 КАС України, неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, є підставою для відкладення розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про належне повідомлення ОСОБА_1 чи його представника про дату, час і місце судового засідання, яке відбулося 15 грудня 2021 року.
Зазначені обставини свідчать про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення від 15 грудня 2021 року судом першої інстанцій не дотримано вимоги ч. 3 ст. 126 КАС України, оскільки, позивача належним чином не повідомлено про розгляд цієї справи не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, що позбавило його можливості брати участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, подавати докази, пояснення, заяви та клопотання.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Отже, в порушення ч. 3 ст. 126 та ч. 2 ст. 205 КАС України, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, порушивши норми процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п. 5 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення судовий збір сплачується у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року складав 2270 грн. 00 коп.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №543/775/17 зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України "Про судовий збір", які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Також, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом України в постанові від 13 грудня 2016 року, вказавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.
Згідно з п.п.2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, судовий збір справляється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, розмір судового збору, що підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 1 135,00 грн. (454,00 грн. за подання позовної заяви (2270 *0,2) та 681,00 грн. за подання апеляційної скарги (2270*0,2*150%).
Керуючись ст. ст. 229, 243, 286, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 грудня 2021 року скасувати та прийняти нове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Інспектора 2 батальйону 6 роти Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Омельченко Катерини Юріївни серії ЕАН № 3975705 від 26 березня 2021 року.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в загальному розмірі 1 135 (одна тисяча сто тридцять п'ять) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Кузьмишина О.М.