П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/12210/21
Категорія: 113020000
Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.
Час і місце ухвалення: м.Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в якому просить
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 08.07.2021 року №366007 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 , видану 22.02.2017 року громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог зазначається, що ГУ ДМС України в Одеській області підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну виявлено не було. Тобто, надаючи позивачу, дозвіл на імміграцію в Україну, ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що позивачем були надані не правдиві відомості відповідачем не надано.
Вирішуючи питання про скасування дозволу на імміграцію позивачу Головним управлінням ДМС України в Одеській області всупереч приписам п. 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень від 26 грудня 2002 р. №1983, не запитано додаткової інформації та не запрошено для надання пояснень безпосередньо позивача, щодо якого розглядалось питання про скасування дозволу на імміграцію.
Необхідно також зазначити, що позивач має дитину, яка народилась на Україні, є її громадянином, знаходяться на його утриманні і потребує допомоги, у зв'язку з цим рішення, прийняте відповідачем, порушує не лише права позивача, але й права і інтереси її дитини.
Враховуючи те, що вимушений виїзд позивача з території України може позбавити родину законного джерела доходу, а тому рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області тягне за собою порушення інтересів дітей.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 08.07.2021 року №366007 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 видану 22.02.2017 року громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з таким рішенням суду Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем вчинено протиправну бездіяльність, яка виразилася у ненаданні інформації заявником щодо перетину державного кордону. При цьому зазначає, що оскаржуване рішення, міграційним органом було прийнято у розумний строк та в межах повноважень, оскільки перевіркою встановлено перетин позивачем державного кордону за допомогою трьох різних паспортів, що на думку апелянта не спростовано судом першої інстанції, а отже позивач на час подання документів та отримання дозволу на імміграцію, порушив дозволений термін перебування в Україні на 65 днів. Також вказує, що позивач повинен був дотримуватися процедури та національного законодавства не тільки в своїх інтересах, а й в інтересах дитини, чого не зробив. Щодо поновлення посвідки на постійне проживання, то апелянт вказав, що це належить до дискреційних повноважень міграційного органу.
Відповідно до ст. ст. 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», враховуючи рішення Ради суддів України від 24.02.2022 року № 09, наказом голови П'ятого апеляційного адміністративного суду № 9-до/с від 28.02.2022 року, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів та працівників суду у П'ятому апеляційному адміністративному суді в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи, а тому сторін повідомлено про можливість розгляду справи у режимі відеоконференції або в порядку письмового провадження про що запропоновано надати відповідні клопотання.
На адресу суду від міграційного органу надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Будь-яких клопотань або заперечень від апелянта до суду не надходило, а тому подальший розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.02.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського РВ у м. Одесі Головного управління ДМС в Одеській області з заявою про надання дозволу на імміграцію, оскільки його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має дозвіл на імміграцію в Україну та на підставі якого вона документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 01.09.2015 року.
21.02.2017 року Головним управлінням ДМС в Одеській області прийнято рішення про надання громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дозволу на імміграцію у відповідності до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про імміграцію”.
22.02.2017 року ОСОБА_1 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням 45 річного віку.
Головним управлінням ДМС в Одеській області здійснено перевірку законності перебування на території України на момент подачі та отримання дозволу на імміграцію в Україну за даними бази “Аркан” громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Перевіркою встановлено, що законність свого перебування на території України, на момент подачі заяви про надання дозволу на імміграцію, а саме 14.02.2017 року, ОСОБА_1 підтвердив копією національного паспортного документу громадянина Азербайджану № НОМЕР_3 від 04.01.2017 року терміном дії до 09.01.2027 року, на 49 сторінці якого проставлено штамп перетину державного кордону України 07.01.2017 року через КПП “Бориспіль” у напрямку в'їзд в Україну.
За інформацією отриманою за допомогою бази “Аркан”, громадянином Республіки Азербайджан ОСОБА_3 було здійснено перетин державного кордону України:
04.08.2016 у напрямку в'їзд по паспорту НОМЕР_4 через КПП “Одеса”;
04.10.2016 у напрямку виїзд по паспорту НОМЕР_4 через КПП “Хутір Михайлівський”;
07.10.2016 у напрямку в'їзд по паспорту НОМЕР_4 через КПП “Хутір Михайлівський”;
31.10.2016 у напрямку виїзд по паспорту НОМЕР_5 через КПП “Хутір Михайлівський”;
17.11.2016 у напрямку в'їзд по паспорту НОМЕР_5 через КПП “Хутір Михайлівський”;
28.11.2016 у напрямку виїзд по паспорту НОМЕР_5 через КПП “Хутір Михайлівський”;
01.12.2016 у напрямку в'їзд по паспорту НОМЕР_5 через КПП “Хутір Михайлівський”;
01.01.2017 у напрямку виїзд по паспорту С00580834 через КПП “Бориспіль”;
07.01.2017 у напрямку в'їзд по паспорту С01279962 через “Бориспіль”.
На думку відповідача встановлене свідчить, що іноземець порушив дозволений термін перебування в Україні на 65 днів, тобто перебував на території України 155 днів з дозволених 90 протягом 180.
08.07.2021 року Головним управлінням ДМС в Одеській області затверджено Висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу та 08.07.2021 року прийнято рішення №366007 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, прийшов до висновку, що рішення про скасування дозволу на імміграцію є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не запитано додаткової інформації та не запрошено для надання пояснень безпосередньо позивача, щодо якого розглядалось питання про скасування дозволу на імміграцію.
Окрім того, судом вказано, що вимушений виїзд позивача з території України може позбавити родину законного джерела доходу, а тому рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області тягне за собою порушення інтересів дітей.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Правовідносини між позивачем та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців" № 3929-ХІІ від 04.12.1994, а також Законом України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 07.06.2001.
Згідност. 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», свобода пересування це - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час.
Згідностатті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства "іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".
Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491 - III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Таким чином, Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта, а тому доводи апелянта, що позивачем вчинено протиправну бездіяльність, яка виразилася у ненаданні інформації заявником щодо перетину державного кордону є безпідставними.
Підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 передбачено, що посвідка на постійне місце проживання скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію".
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем дозвіл на імміграцію в Україну отримано на підставі п. 6 ч. 2ст. 4 ЗУ «Про імміграцію», а саме, квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону від 07.06.2001 № 2491-III, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну на підставі того, що він є чоловіком іммігранта.
22.02.2017 року ОСОБА_1 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням 45 річного віку.
У подальшому, як встановлено матеріалами справи, за результатами розгляду заяви, 08.07.2021 року Головним управлінням ДМС в Одеській області затверджено Висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу та 08.07.2021 року прийнято рішення №366007 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та скасовано посвідка на постійне проживання.
Так, підставою скасування позивачу дозволу на імміграцію зазначено п. 1, 5 ч. 1ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а саме: якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Надаючи правову оцінку правовірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, з огляду на посилання та правові норми зазначені у цих рішеннях, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 21-24 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Частиною 1статті 13 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що Законом України «Про імміграцію» встановлено вичерпний перелік підстав, який не підлягає широкому тлумаченню, для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.
Отже, наведені вище вимоги Закону і Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію обов'язок проведення всебічної перевірки
Крім того, положеннями ст. 12 Закону України «Про імміграцію» передбачено можливість скасування дозволу на імміграцію у випадку встановлення хоча б однієї з передбачених у ній підстав. Однак, можливість скасування такого дозволу у жодному випадку не повинна ототожнюватися з обов'язком з прийняття такого рішення.
Така конструкція норми ст.12 цього Закону дозволяє суб'єкту прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію об'єктивно оцінити обставини, що є підставою для можливого скасування дозволу, а також обставини, які настали після отримання особою дозволу на імміграцію, та прийняти пропорційне рішення з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення орган Державної міграційної служби зобов'язаний запросити для надання пояснень іммігранта стосовно обставин, які містяться в поданні щодо скасування дозволу на імміграцію.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно зазначено судом першої інстанції, вирішуючи питання про скасування дозволу на імміграцію позивачу Головним управлінням ДМС України в Одеській області, всупереч приписам п. 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень від 26 грудня 2002 р. №1983, не запитано додаткової інформації та не запрошено для надання пояснень безпосередньо позивача, щодо якого розглядалось питання про скасування дозволу на імміграцію.
У висновку про скасування дозволу на імміграцію в України ГУ ДМС України в Одеській області від 08.07.2021 р., щодо незаконного перебування позивача на території України зазначено, що при подачі заяви 16.02.2017 р. паспорти № С00580834 та № С01126383 не пред'явив, про факт перетину кордону за паспортами № НОМЕР_5 та №С01126383 не повідомив, і періоди перетину кордону за паспортами № НОМЕР_5 та №С01126383 не були враховані працівниками при обчисленні законності терміну перебування на території України.
Так, за інформацією отриманою за допомогою бази “Аркан”, громадянином Республіки Азербайджан ОСОБА_3 здійснено перетин державного кордону України:
04.08.2016 у напрямку в'їзд по паспорту НОМЕР_4 через КПП “Одеса”;
04.10.2016 у напрямку виїзд по паспорту НОМЕР_4 через КПП “Хутір Михайлівський”;
07.10.2016 у напрямку в'їзд по паспорту НОМЕР_4 через КПП “Хутір Михайлівський”;
31.10.2016 у напрямку виїзд по паспорту НОМЕР_5 через КПП “Хутір Михайлівський”;
17.11.2016 у напрямку в'їзд по паспорту НОМЕР_5 через КПП “Хутір Михайлівський”;
28.11.2016 у напрямку виїзд по паспорту НОМЕР_5 через КПП “Хутір Михайлівський”;
01.12.2016 у напрямку в'їзд по паспорту НОМЕР_5 через КПП “Хутір Михайлівський”;
01.01.2017 у напрямку виїзд по паспорту С00580834 через КПП “Бориспіль”
07.01.2017 у напрямку в'їзд по паспорту С01279962 через “Бориспіль”, в свою чергу за наявності відповідного штампу перетину кордону, за відсутності доказів його підроблення, не свідчить про надання заявником неправдивих відомостей чи підроблених документів, а також про порушення законодавства України з питань перебування на території України іноземців та осіб без громадянства.
Крім того, такі відомості, за даними критеріями пошуку (дата народження, ПІБ) не можуть безумовно свідчити, що відомості стосуються саме позивача, оскільки не підтверджено жодними доказами в розумінні статей 72-76 КАС України.
В свою чергу відповідачем в супереч ч. 2 ст. 77 КАС України, не доведено, що саме позивач перетинав кордони по трьом різним паспортам та що такі паспорти є в наявності позивача.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що на час прийняття рішення щодо видачі позивачу дозволу на імміграцію в Україну, суб'єктом владних повноважень здійснено відповідну перевірку законності перебування позивача на території України, зокрема направлялися запити до СБУ, Інтерполу та Адміністрації Державної прикордонної служби та, відповідно, не було встановлено підстав відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Крім того, на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не виявив.
Тобто, не встановлено, що позивачем надано свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність, як і не встановлено того, що іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Також, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Однак, скасування дозволу на імміграцію, здійснене без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення, зумовило порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані норми ст. 12 Закону.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що у висновку відповідача від не вказано будь-яких винних дій зі сторони позивача при отриманні ним у 2017 році дозволу на імміграцію.
Також, з моменту надання позивачу дозволу на імміграцію та документування його посвідкою на постійне проживання, відповідачем не надано доказів виникнення нових обставин, які б не могли бути відомі на час надання дозволу на імміграцію та тягли за собою обґрунтоване скасування дозволу на імміграцію.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідач без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, дійшов помилкового та незаконного висновку про наявність підстав для скасування такого дозволу.
Відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів того, що за весь час проживання на Україні позивачем порушено чинне законодавство України, в тому числі Закону України «Про правовий статус іноземців», або вчинено злочин.
На підставі викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення відповідача порушують права позивача на постійне проживання в Україні та його права і законні інтереси як іноземця та породжують негативні наслідки для нього.
Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію" є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством. Крім того, згідно зі ст. 14 цього Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Отже, відповідачем, крім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли. Скасування дозволу на імміграцію без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання такого дозволу.
При цьому, колегія суддів зазначає, що вимушений виїзд позивача з території України може позбавити родину законного джерела доходу, слід зробити висновок, що рішення відповідача тягне за собою порушення інтересів неповнолітніх дітей позивача, що передбачені наступними нормами.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2402-III кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків.
Згідно ст. 14 вказаного Закону діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достойний для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У Преамбулі Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний, загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім'ї скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої є неповнолітні діти.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в спірних правовідносинах, суб'єкт владних повноважень, скасовуючи дозвіл на імміграцію позивача, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов'язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати право позивача на сім'ю, інтереси для добробуту дітей позивача та міцність соціальних, культурних і родинних зв'язків у сім'ї позивача.
За таких обставин, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 311, ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено та підписано 21 червня 2022 року .
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова