П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 484/175/22
Категорія справи: 110000000 Головуючий в 1 інстанції: Маржина Т. В. Місце ухвалення рішення: м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду від 15 березня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Південно-західного округу (Миколаївська та Одеська області) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної екологічної інспекції Південно-західного округу (Миколаївська та Одеська області) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № 30 від 21.07.2020 року, винесеної державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції у Миколаївській області Гаввою П.В., якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 153 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 493 грн.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду від 15 березня 2022 року позов ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишено без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що законом передбачено можливість лише оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а не протоколу, однак оскаржуваної постанови він не отримував, а тому зазначає що судом першої інстанції не було взято до уваги доводи позивача про наявність поважності причин пропуску строку на звернення із позовом до суду, не було досліджено документів, які свідчать про поважність причин пропуску даного строку.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 09.07.2020 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції у Миколаївській області Мельник І.Л. відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення № 000329 за порушенням п.п. 2,3,4,5 Порядку видалення дерев, кущів, газонів, і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою КМУ від 01.08.2006 року та ст. 26 Закону України "Про рослинний світ", за що передбачена відповідальністю ст. 153 КУпАП.
За результатами розгляду наданого протоколу державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції у Миколаївській області Гаввою П.В. 21.07.2020 року було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 30, якою ОСОБА_1 було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 153 КУпАП з накладенням стягнення у виді штрафу у сумі 493 грн.
У зв'язку з неявкою позивача на розгляд справи про адміністративне правопорушення протокол та оскаржувана постанова були направлені позивачу рекомендованим листом, про що свідчать відмітки на таких документах.
Позивач не погоджуючись з винесеною постановою, звернувся до суду з даним позовом в якому просить поновити строк звернення зазначаючи про поважність причин пропуску строку.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що 08.09.2020 року позивач на вимогу Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 17.08.2020 року надіслав листа, в якому, зокрема, висловив заперечення проти відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природоохоронного законодавства та незгоду з протоколом про адміністративним правопорушенням № 000329 від 09.07.2020 року, вказавши, що саме з часу отримання відомостей від Держінспекції у позивача виникли право звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, а тому прийшов до висновку про відсутність доказів про поважність пропуску строку звернення до суду з наданим позовом та залишив позов без розгляду.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.
Так, відповідно до вимог ч.1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності регулюються статтею 286 КАС України.
Так, приписами ч. 2 цієї статті визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Тобто, даними нормами законодавець визначив десятиденний строк з дня винесення відповідного рішення звернення до суду з адміністративним позовом.
Чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, які перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів.
З матеріалів справи встановлено, що з адміністративним позовом, вимог якого є скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № 30 від 21.07.2020 року, позивач звернувся лише 12 січня 2022 року, тобто з пропуском строку, визначеного ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
В своєму позові, позивач зазначив, що про наявність оскаржуваної постанови йому стало відомо лише 30.12.2021 року при ознайомленні з позовною заявою та доданими до неї документами у справі № 484/5034/21 про відшкодування шкоди, оскільки йому не було вручено протоколу та постанови.
Надаючи правову оцінку таким доводам позивача, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, протокол та оскаржувана постанова були направлені позивачу рекомендованим листом, про що свідчать відмітки на таких документах.
Колегія суддів зазначає, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення "належним". При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відповідача, а тому не може свідчити про неправомірність його дій.
Водночас, надані відповідачем копії рекомендованих поштових повідомлень не містять відомостей про вручення ОСОБА_1 кореспонденції із зазначенням дати та підпису адресанта, як і не містять причин невручення, тому не можливо встановити отримання позивачем оскаржуваної постанови або відмови від її отримання.
В свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що 08.09.2020 року ОСОБА_1 на вимогу Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 17.08.2020 року надіслав листа, в якому, зокрема, висловив заперечення проти відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природоохоронного законодавства та незгоду з протоколом про адміністративним правопорушенням № 000329 від 09.07.2020 року.
Отже, позивач був обізнаний про існування даного протоколу, знав про те, що на розгляді у відповідача перебуває справа про адміністративне правопорушення щодо нього, і не вжив заходів, щоб дізнатися про результат його розгляду та протягом всього часу не цікавився про стан його перебігу, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України" зазначено: (…) сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм провадження (…).
Необхідно зауважити, що доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Незнання чи порушення через байдужість своїх прав або небажання дізнатись не може вважатись поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду та не наведено обставин, які були об'єктивно непереборними, та не залежали від його волевиявлення чи були пов'язані з дійсними істотними перешкодами або труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно п.8 ч.1 ст. 240 КАС України, - суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду , з підстав, визначених ч.ч.3,4 ст. 123 КАС Кодексу.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що причини пропуску строку звернення до суду, зазначені позивачем як при зверненні до суду з позовом є неповажними, у зв'язку з чим позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Отже, доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а ухвала відповідає нормам процесуального права.
Інші доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення
Ухвалу Первомайського міськрайонного суду від 15 березня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення виготовлений 21 червня 2022 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова