16 червня 2022 року м. Дніпросправа № 280/11453/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.02.2022 року (суддя Прасов О.О., м. Запоріжжя, повний текст рішення виготовлено 15.02.2022 року) у адміністративній справі №280/11453/21 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та стягнення невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, суд -
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури (далі по тексту - відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38232,59 грн.; визнати протиправними бездіяльність відповідача щодо не нарахування йому заробітної плати за серпень, вересень 2021 року у сумі 38136 грн. відповідно до ст.81 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції з 01.01.2017 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 року); зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу при звільнення в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 38232,59 грн. з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків та зборів; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1778,26 грн. за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 23.10.2021 року по день фактичного розрахунку.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.02.2022 року позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмір середнього місячного заробітку у сумі 8681,06 грн.; стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 8681,06 грн.
З рішенням суду першої інстанції не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтував тим, що рішення не відповідає приписам ст.242 КАС України, прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору. На думку апелянта, судом помилково зроблено висновок, що положення абзацу 3 п.3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у частині, яка передбачає, що оплата праці працівників місцевих прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, підлягають застосуванню, оскільки ці положення не визнані не конституційними. Апелянт зазначав, що в цій частині Закон №113 (щодо оплати праці) не підлягає застосуванню, оскільки 26.03.2020 року окреме положення п.26 розділу VІ Прикінцевих та перехідних положень БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» (зі змінами) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним) згідно рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020, тобто, Конституційний Суд України у своєму рішенні висловив юридичну позицію про оплату праці прокурорів лише на підставі закону, а тому позивач, починаючи з 26.03.2020 року має право на заробітну плату у розмірах, які визначені ст.81 Закону України «Про прокуратуру» незалежно від проходження атестації. Апелянт вважав помилковими висновки суду про неможливість відповідача без правового регулювання та фінансової можливості збільшити видатки з Державного бюджету України відповідачем. Апелянт вважав помилковими висновки суду ро те, що дія ст.81 Закону України «Про прокуратуру», у редакції дійсні у період серпня, вересня 2021 року, не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур, а оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, оскільки позивач у цей час дійсно не займав посаду окружного прокурора, а виконував обов'язки прокурора Бердянської місцевої прокуратури, але на нього поширювалась дія ст.81 Закону України «Про прокуратуру», однак в редакції з 01.01.2017 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 0-6.12.2016 року №1774-VІІІ.
З рішенням суду першої інстанції не погодилась Запорізька обласна прокуратура та подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтувала тим, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Апелянт вважав, що положення Закону України №113 є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Апелянт зазначав, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури Запорізької області з 07.07.2000 року по 22.10.2021 року та 22.10.2021 року був звільнений у зв'язку з неуспішним проходженням атестації. Апелянт зазначав, що Закон України «Про прокуратуру» та Закон України №113, а також ст.44 КЗпП України не передбачають виплату вихідної допомоги прокурору при звільненні у разі неуспішного проходження ним атестації.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 22.10.2021 року був звільнений з посади Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури на підставі пп.2 п.19 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у зв'язку з неуспішним проходженням атестації відповідно до рішення кадрової комісії від 13.09.2021 року №365. Суд зазначив, що згідно довідки Запорізької обласної прокуратури від 09.12.2021 року за №21-1005-21 розмір середньої місячної заробітної плати, розраховано згідно з п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 складає 8681,06 грн. При вирішенні спору по суті, суд керувався рішенням Конституційного суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п.26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Суд керувався Законом України від 14.10.2014 року №1697-VІІ «Про прокуратуру», згідно статтями 8, 90 якого заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Суд керувався п.3 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 року за №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», згідно якої до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, який не визнаний неконституційним. Суд вважав, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в розмірі, який зазначає позивач у позовній заяві. Суд зазначив, що відповідно ст.44, 40 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст.36 та пунктах 1, 2 і 6 ст.40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Суд зазначав, що вихідна допомога є державною гарантією, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Суд, керуючись статтями 116, 117 КЗпП України, вважав, що заявлені позивачем вимоги в частині позову, яка стосується нарахування та виплати середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є передчасними, оскільки передусім має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги; на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними; для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні. Суд зазначив, що можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку, а тому, не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 з 27.03.2000 року працював в органах прокуратури Запорізької області.
Встановлено, що у зв'язку з неуспішним проходження атестації (рішення п'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13.09.2021 року №365) ОСОБА_1 відповідно до наказу керівника Запорізької обласної прокуратури від 22.10.221 року №1458к був звільнений з посади прокурора Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької обласної прокуратури на підставі пп.2 п.19 розділу ІІ Прикінцевих в перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 22.10.2021 року.
Встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 вихідна допомога не виплачувалась.
Відповідно до Закону України від 19.09.2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25.09.2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Відповідно до пп.2 п.19 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Відповідно до частин 1, 3, 9 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону України від 19.09.2019 року №113 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та чинній на момент спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п.26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Положення п.26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
З системного аналізу положень ст.81 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що законодавець регулює розмір заробітної плати прокурів окружних прокуратур, тобто прокурорам, які пройшли успішно атестацію.
На думку суду апеляційної інстанції, Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/п також врегульовано заробітну плату прокурорів окружних прокуратур.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 у серпні, вересні, жовтні 2021 року заробітна плата виплачувалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2021 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури»).
Отже, законодавець регулював питання оплати праці прокурорів залежно від проходження ними атестації, оскільки із системного аналізу положень Закону України від 19.09.2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та змін, які були внесені у ст.81 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що умовою для держання заробітної плати у новому розмірі є переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, яке можливе лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим Законом.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за серпень, вересень 2021 року у сумі 38136грн. не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст. 36 та пунктах 1, 2 і 6 ст.40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Відповідно до ч.5 ст.40 КЗпП України (в редакції Закону України від 19.09.2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п.1 ч.1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Законом України Про прокуратуру» та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не врегульовано питання щодо виплати вихідної допомоги прокурора при звільненні у зв'язку з неуспішним проходженням атестації.
Суд апеляційної інстанції вважає, що, оскільки Законом України «Про прокуратуру» та Законом України від 19.09.2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі неуспішного проходження атестації, однак в той же час ст.44 КЗпП України встановлює обов'язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку при звільненні за ініціативою роботодавця, і хоча Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв'язку із звільненням прокурорів, проте КЗпП України регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми трудового законодавства, а саме ст.44 КЗпП України, яка не встановлює жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Суд апеляційної інстанції виходить з того, що вихідна допомога при звільненні є державною гарантією виплати роботодавцем особі, яка звільнюється.
Відповідно до довідки Запорізької обласної прокуратури від 09.12.2021 року №21-1005-21 середня місячна заробітна плата ОСОБА_1 , розрахована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, складає 8681,06 грн., яка підлягає стягненню з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 як вихідна допомога при звільненні.
Відповідно до статей 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З системного аналізу вище приведеного законодавства, вбачається, що роботодавець повинен виплатити працівнику в день звільнення суму заробітної плати, яка не є спірною.
Враховуючи те, що виплата вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 була спірною, суд апеляційної інстанції вважає, що затримки виплати належних сум йому при звільнення була відсутня, а тому позовні вимоги щодо зобов'язання Запорізької обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні не підлягають задоволенню.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання бездіяльності Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 та стягнення вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку у сумі 8681,06 грн.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322 КАС України, суд -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Запорізької обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.02.2022 року у адміністративній справі №280/11453/21 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя О.М. Лукманова
суддя Л.А. Божко
суддя А.В. Суховаров