29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"21" червня 2022 р. Справа № 924/149/22
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., за участю секретаря судового засідання Тлустої У.О., розглянувши справу у залі судового засідання № 203
за позовом фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни, м. Волочиськ Хмельницької області
до Волочиського районного споживчого товариства, м. Волочиськ Хмельницької області
про визнання недійсною з моменту вчинення додаткову угоду від 28.03.2019р. до договору оренди від 16.03.2016р.,
представники сторін:
позивача: Кордас Ж.А. - представник згідно ордеру;
відповідача: Коновалов М.А. - представник згідно ордеру.
У судовому засіданні 21.06.2022р. відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Процесуальні дії по справі.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 14.03.2022р. відкрито провадження у справі № 924/149/22 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 26.04.2022р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 924/149/22 на 30 днів та відкладено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 31.05.2022р. прийнято заяву фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни від 25.05.2022р. про зміну підстав позову, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Фізична особа-підприємець Коваль Лариса Василівна звернулася з позовом до суду, у якому просить визнати недійсною з моменту вчинення додаткову угоду від 28.03.2019р. до договору оренди від 16.03.2016р., що була укладена між фізичною особою-підприємцем Коваль Л.В. та Волочиським районним споживчим товариством.
В обґрунтування позовних вимог позивач (з урахуванням прийнятої судом заяви позивача про зміну підстав позову) посилається на те, що оспорюваною додатковою угодою від 28.03.2019р. відповідачем було запропоновано Коваль Л.В. збільшити розмір орендної плати до 9762,00 грн, що майже на 63% більше від попереднього розміру орендної плати, в той час як не підписати додаткову угоду на вказаних умовах позивач не могла, оскільки відповідно до п. 8.5. договору у разі відмови орендаря підписати та повернути договір про зміну розміру орендної плати в порядку та строк, передбачених п. 5.3. цього договору, вважається, що цей договір є розірваним з вини орендаря з моменту отримання орендарем письмового повідомлення від орендаря. Тобто, як стверджує позивач, вищезазначений правочин вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України), та є в даному випадку єдиною підставою, на якій ґрунтується вимога позивача.
Представником позивача було подано до суду відповідь на відзив від 25.04.2022р., у якій зазначив, зокрема, що умовами договору оренди не було передбачено обов'язку позивача, як орендаря, дотриматись належної нотаріальної форми додаткової угоди, яка є невід'ємною частиною основного договору та підлягає нотаріальному посвідченню. Орендар зобов'язаний був лише тільки підписати та повернути додаткову угоду. Крім того, як стверджує позивач, підписання такої додаткової угоди вчинялося позивачем під впливом тяжкої обставини, якою і є наслідок розірвання договору оренди від 16.03.2016р., що в силу статті 233 ЦК України є підставою для визнання недійсним такого правочину (додаткової угоди від 28.03.2019р.).
Волочиським районним споживчим товариством подано до суду відзив на позов від 04.04.2022р., у якому просить відмовити позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що зі змісту пунктів 5.3, 8.5 договору оренди слідує, що обов'язок щодо дотримання належної форми додаткової угоди про зміну орендної плати покладається саме на орендаря. Недотримання вимог п. 5.3. договору має наслідком для орендаря розірвання договору. Відповідач при укладенні спірної додаткової угоди був обізнаний із порядком її укладення та обов'язку нотаріального посвідчення додаткової угоди, натомість здійснював повне виконання положень додаткової угоди шляхом перерахування орендної плати в розмірі 9762,00 грн за місяць оренди. Як зазначає відповідач у відзиві, фактичне виконання позивачем договірних умов, що виникли на підставі спірної додаткової угоди не є належною підставою для визнання додаткової угоди недійсною.
Також відповідач відзначає, що договір оренди підписувався представником за довіреністю № 508 від 09.04.2015р. представником відповідача - Балардин Ю.В., а додаткова угода - Слободянюком В.В. - головою правління Волочиського районного споживчого товариства, що уповноважений діяти без довіреності на підставі п. 5.8. Статуту споживчого товариства. Однак, незважаючи на помилки в преамбулі додаткової угоди (зазначенням некоректного підписанта), в додатковій угоді викладені всі істотні умови, вона була підписана належним чином уповноваженою особою з проставленням печатки, що свідчить про дійсність намірів орендодавця по укладеній додатковій угоді.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позицію викладену у заяві по суті справи. Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, з підстав недоведеності позивачем своєї позиції.
Перелік обставин, які є предметом доказування; та доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність даних обставин.
16.03.2016р. між фізичною особою-підприємцем Коваль Л.В. (орендар) та Волочиським районним споживчим товариством (орендодавець) укладено договір оренди приміщення, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування 70/100 частини нежитлової будівлі, ресторан "Дружба", що розташована в місті Волочиськ по вул. Незалежності (бувша Кірова), № 7а (сім літера "а"), Хмельницької області, на строк, зазначений в п. 4.1. цього договору ("приміщення").
В оренду передається приміщення площею 361,6 кв.м.
Відповідно до п. 1.2. договору ринкова вартість приміщення, що передається в оренду, складає 1856211 грн.
Згідно п. 1.3. договору 87/100 нежитлової будівлі, ресторан "Дружба", в якій знаходиться вказане в п. 1.1. цього договору приміщення, належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 663645, виданого Волочиською міською радою 18.08.2004 року, на підставі рішення Волочиського міськвиконкому № 416 від 27.05.2004 року та договору про зміну часток у праві власності, посвідченого 01 березня 2016 року за р. № 743 приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Гадайчук Є.А., право власності зареєстровано Волочиським районним бюро технічної інвентаризації 19.08.2004 року в книзі 25 за № 148 та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 7091423.
У відповідності до п. 2.1. договору приміщення, що передається в оренду на умовах цього договору повинно бути використане орендарем виключно за призначенням як заклад громадського харчування.
П. 2.2. договору передбачено, що якщо орендар користуватиметься орендованим приміщенням (чи його частиною) всупереч призначенню, то орендодавець має право вимагати розірвання цього договору.
Як передбачено п. 3.1. договору, протягом 3-х днів з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору орендодавець зобов'язаний передати орендарю приміщення по акту приймання-передачі із зазначенням стану приміщення і переліку обладнання, інвентарю, при їх наявності, на момент їх передачі в оренду.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення та діє протягом п'яти років, а саме з 16 березня 2016 року до 16 березня 2021 року (п. 4.1. договору).
Відповідно до п. 5.1. договору за оренду приміщення зазначеного в п. 1.1. цього договору, орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату (договірну) в розмірі 6000,00 гривень, що еквівалентно 223,63 доларам США за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору.
Згідно п. 5.2. договору орендна плата за користування приміщенням сплачується щомісячно в порядку попередньої оплати не пізніше ніж за 5 (п'ять) календарних днів до початку кожного наступного місяця, за який здійснюється оплата, на підставі пред'явленого орендодавцем до оплати рахунку.
Неотримання орендарем від орендодавця рахунку на оплату не звільняє орендаря від виконання обов'язку по внесенню плати за користування приміщенням у визначений термін.
У відповідності до п. 5.3. договору орендодавець має право в односторонньому порядку збільшити оренду плату у випадку зростання більше ніж на 5% курсу долара США за офіційним курсом НБУ порівняно із курсом долара США, який існував на день укладення цього договору, або на день останньої зміни розміру орендної плати.
Орендодавець має право один раз на рік в односторонньому порядку переглядати розмір орендної плати у разі зростання рівня інфляції, змін пов'язаних з податковою політикою держави, внаслідок чого змінюється розмір орендної плати за цим договором. Індекс інфляції визначається за повідомленням Державного комітету статистики України, що публікується у встановленому законодавством порядку в офіційних друкованих засобах масової інформації.
Розмір орендної плати протягом терміну дії договору може змінюватися відповідно до рішень вищих кооперативних органів управління та правління Волочиського районного споживчого товариства.
Зміна орендної плати оформляється договором по внесення змін, який орендар зобов'язаний підписати та повернути орендодавцю не пізніше 7 (семи) календарних днів з дня її отримання. Вказана угода буде невід'ємною частиною цього договору та підлягає нотаріальному посвідченню.
Орендна плата нараховується та сплачується з дня підписання даного договору (п. 5.4. договору).
У відповідності до п. 8.5. договору у разі відмови орендаря підписати та повернути договір (один примірник) про зміну розміру орендної плати в прядку та строк, передбачених п. 5.3. цього договору, вважається, що цей договір є розірваним з вини орендаря з моменту отримання орендарем письмового повідомлення від орендодавця.
Як передбачено п. 10.5 договору, зміни та доповнення до цього договору вносяться сторонами шляхом укладення окремої письмової додаткової угоди, яка буде невід'ємною частиною цього договору.
Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Гадайчук Є.А. та зареєстрований в реєстрі за № 910.
Згідно акта приймання-передачі від 17.03.2016р. відповідно до договору оренди від 16.03.2016р. № 910 комісією Волочиського районного споживчого товариства передано в користування приватному підприємцю Коваль Л.В. в технічно справному стані частину приміщення ресторану "Дружба" у м. Волочиську по вул. Незалежності, 7а загальною площею 361,6 м.кв.
28.03.2019р. між Волочиським районним споживчим товариством (орендодавець, від імені якого, на підставі довіреності, посвідченої 09.04.2015р. за № 508 приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Яковлевою С.Л., діє Барладин Ю.В.) та Коваль Л.В. (орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди приміщення від 16.03.2016р. (зареєстровано в реєстрі за № 910), відповідно до п. 1 якої сторони домовились викласти п. 5.1. в наступній редакції:
п. 5.1. За оренду приміщення, зазначеного в п. 1.1. цього договору, орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату (договірну) в розмірі 9762 грн.
Відповідно до п.п. 2, 3 додаткової угоди ця додаткова угода набирає чинності 01.04.2019р. та є невід'ємною частиною договору оренди приміщення від 16.03.2016р. (зареєстрованого в реєстрі за № 910).
15.09.2017р. постановою дев'ятих зборів уповноважених членів Волочиського районного споживчого товариства четвертого скликання затверджено статут Волочиського споживчого товариства (в новій редакції).
Відповідно до п. 6.8. статуту голова правління споживчого товариства (заступник, інша особа з числа членів правління, яка виконує обов'язки голови правління на період його відсутності) має право без довіреності: а) представляти споживче товариство у взаємовідносинах з юридичними, фізичними особами, в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, судах; б) відкривати поточні та інші рахунки в установах банків; в) розпоряджатися грошовими коштами споживчого товариства; г) від імені споживчого товариства підписувати договори (угоди), контракти, здійснювати контроль за їх виконанням, видавати довіреності.
Крім того, в матеріалах справи наявна інформація щодо курсу долара США станом на 16.03.2016р. (26,8854 грн) та станом на 28.03.2019р. (27,0818 грн) та рівня інфляції за 2011-2022 роки.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Згідно зі статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
В силу приписів ч.ч. 1-3 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ч.ч. 1-6 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Судом встановлено, що 16.03.2016р. між фізичною особою-підприємцем Коваль Л.В. (орендар) та Волочиським районним споживчим товариством (орендодавець) укладено договір оренди приміщення, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування 70/100 частини нежитлової будівлі, ресторан "Дружба", що розташована в місті Волочиськ по вул. Незалежності (бувша Кірова), № 7а (сім літера "а"), Хмельницької області, на строк, зазначений в п. 4.1. цього договору ("приміщення"). Договір було посвідчено приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Гадайчук Є.А. та зареєстровано в реєстрі за № 910.
В даній угоді сторонами у п. 5.1. було погоджено, що за оренду приміщення зазначеного в п. 1.1. цього договору, орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату (договірну) в розмірі 6000,00 гривень, що еквівалентно 223,63 доларам США за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору.
При цьому, пункт 5.3. договору передбачав право орендодавця в односторонньому порядку збільшити оренду плату у випадку зростання більше ніж на 5% курсу долара США за офіційним курсом НБУ порівняно із курсом долара США, який існував на день укладення цього договору, або на день останньої зміни розміру орендної плати.
Крім того, орендодавець мав право один раз на рік в односторонньому порядку переглядати розмір орендної плати у разі зростання рівня інфляції, змін пов'язаних з податковою політикою держави, внаслідок чого змінюється розмір орендної плати за цим договором. Індекс інфляції визначається за повідомленням Державного комітету статистики України, що публікується у встановленому законодавством порядку в офіційних друкованих засобах масової інформації.
В подальшому 28.03.2019р. між Волочиським районним споживчим товариством (орендодавець, від імені якого, на підставі довіреності, посвідченої 09.04.2015р. за № 508 приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Яковлевою С.Л., діє Барладин Ю.В.) та Коваль Л.В. (орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди приміщення від 16.03.2016р. (зареєстровано в реєстрі за № 910), відповідно до п. 1 якої сторони домовились викласти п. 5.1. в наступній редакції:
п. 5.1. За оренду приміщення, зазначеного в п. 1.1. цього договору, орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату (договірну) в розмірі 9762 грн.
Тобто із укладенням сторонами додаткової угоди до договору оренди приміщення було збільшено розмір щомісячної орендної плати з 6000,00 грн до 9762,00 грн.
Позивач, звертаючись з позовом до суду, предметом якого є визнання недійсною додаткової угоди, визначаючи головну (та єдину) підставу заявлених позовних вимог (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), вказав, що оспорюваний правочин у відповідності до ст. 233 ЦК України вчинено позивачем під впливом тяжкої для неї обставини і вкрай невигідних умовах, оскільки всупереч п. 5.3. договору розмір щомісячної орендної плати було збільшено на 63% в той час як не підписати додаткову угоду на вказаних умовах позивач не могла, оскільки відповідно до п. 8.5. договору у разі відмови орендаря підписати та повернути договір про зміну розміру орендної плати в порядку та строк, передбачених п. 5.3. цього договору, вважається, що цей договір є розірваним з вини орендаря з моменту отримання орендарем письмового повідомлення від орендаря.
Крім того, позивач, підписавши додаткову угоду до договору оренди, обґрунтовує вимушеність своїх дій настанням тяжких обставин, які б виразилися розірванням договору оренди відповідачем та втратою першочергового права на викуп приміщення, зважаючи на те, що позивач здійснила капітальний ремонт ресторану "Дружба" на суму близько 3000000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Правочин, про визнання якого недійсним ставиться питання за статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника "і", за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.
Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину.
Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин
Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов'язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Аналогічні правові висновки щодо тлумачення і застосування статті 233 ЦК України викладено також, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 640/7901/17, від 25 січня 2021 року у справі № 550/4245/18 та від 18 лютого 2021 року у справі № 484/4041/18.
У своїх постановах від 02.08.2018р. у справі № 918/341/16, від 14.02.2018р. у справі № 910/8862/17, від 06.03.2018р. у справі № 910/8866/17 Верховний Суд неодноразово наголошував, що для застосування ст. 233 ЦК України має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, умови договору оренди та додаткової угоди у сукупності із правовими висновками Верховного Суду щодо застосування ст. 233 ЦК України, суд дійшов висновку, що фізичною особою-підприємцем Коваль Л.В. не доведено, що оспорюваний договір був укладений під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних для неї умовах та, що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених оспорюваним правочином.
Так, позивачем не доведено, що за відсутності тяжкої обставини, якою у даному випадку є загроза розірвання договору оренди (тобто відсутності у договорі п. 8.5.), додаткову угоду не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Крім того, позивачем не доведено, що вкрай невигідні для неї умови були наявними саме в момент вчинення оспорюваного правочину. Тобто позивачем не доведено належними та допустимими доказами тієї обставини, що на час укладення додаткової угоди до договору оренди позивачем уже було здійснено поліпшення майна (капітальний ремонт ресторану "Дружба") на суму 3000000,00 грн, що в свою чергу змусило позивача підписати вказану додаткову угоду в частині збільшення щомісячної орендної плати.
Відповідно до ч. 1 ст. 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.
Згідно п. 7.1.5. договору орендар може за свій рахунок здійснювати (за своїм бажанням) поліпшення орендованого приміщення (оздоблювальні роботи, влаштування пристроїв, приладів, обладнання, дообладнання, спорудження прибудов, надбудов, перепланування приміщення, перебудов, тощо) лише за умови письмової згоди орендодавця та отримання необхідних дозволів та погоджень згідно чинного законодавства України.
Як слідує із матеріалів справи, позивачем в підтвердження своїх доводів про здійснення капітального ремонту ресторану також не надано доказів звернення до відповідача з проханням здійснити поліпшення майна та згоди останнього на поліпшення орендованого приміщення.
Також позивачем не доведено належними, допустимими та беззаперечними доказами тієї обставини, що остання у разі не розірвання договору оренди здійснювала б дії щодо викупу приміщення без аукціону і що саме загроза розірвання договору позбавила її такої можливості.
Окрім того, позивачем не доведено причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином, тобто того, що додаткова угода укладалася позивачем саме з метою усунення обставин подальшого розірвання договору оренди.
Доводи позивача про неправомірне збільшення щомісячної орендної плати на 63% судом оцінюються критично, оскільки з часу укладення додаткової угоди (28.03.2019р.) до моменту звернення позивача з позовом до суду (17.02.2022р.) минуло майже два роки, протягом яких позивач сплачував відповідачу орендну плату у визначеному додатковою угодою розмірі. При цьому, будь-яких зауважень чи заперечень щодо розміру орендної плати позивач відповідачу не заявляв, не звертався до суду із вимогою визнати недійсною додаткову угоду в частині розміру щомісячної орендної плати. Натомість позивач продовжував виконувати договір оренди (з урахуванням внесених змін додатковою угодою) в частині щомісячної орендної плати в розмірі 9762,00 грн. Дана обставина сторонами у справі не заперечується.
Судом також зауважується, що твердження позивача про вчинення ним оспорюваної додаткової угоди під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах ґрунтуються виключно на поясненнях позивача, які не є доказами у розумінні статей 73, 74, 76, 77 ГПК України.
Узагальнюючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсною з моменту вчинення додаткову угоду від 28.03.2019р. до договору оренди від 16.03.2016р. на підставі статі 233 ЦК України, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин укладений під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних для неї умовах. Позивач, яка оспорює правочин, мала довести, що за відсутності тяжкої обставини (розірвання договору оренди) правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Судом враховується, що з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, ратифікацію Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права. Зокрема, у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України N 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд відмовляє у задоволенні позову.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача у зв'язку із відмовою у позові.
Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
у позові фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни, м. Волочиськ Хмельницької області до Волочиського районного споживчого товариства, м. Волочиськ Хмельницької області про визнання недійсною з моменту вчинення додаткову угоду від 28.03.2019р. до договору оренди від 16.03.2016р. відмовити
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 21.06.2022р.
Суддя С.В. Заверуха
Відрук: 1 прим.
1 - до справи.
Електронні адреси:
позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1; ІНФОРМАЦІЯ_2
відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3