вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" червня 2022 р. Справа№ 910/13291/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Корсака В.А.
Андрієнка В.В.
при секретарі судового засідання Ващенко В.А.
за участю представників
від позивача: не з'явились
від відповідача: Трофимов А.О.
розглянувши у відкритому судовому
засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ЛОГІСТИК СІСТЕМ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.202
(повний текст складно 13.12.2021)
у справі №910/13291/21 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові ремонти"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ЛОГІСТИК СІСТЕМ"
Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислові ремонти» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Логістик Сістем» (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості за договором про технічне обслуговування і ремонт АТЗ від 30.05.2019 №63 (далі по тексту - Договір) на загальну суму 305 265,60 грн, а саме заборгованість в розмірі 235 776,00 грн, неустойки в розмірі 30 611,60 грн, 11 375,39 грн - 3% річних, 27502,61 грн - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення укладеного між сторонами Договору №63 від 30.05.2019 про технічне обслуговування і ремонт АТЗ відповідачем не виконано свого обов'язку зі сплати вартості наданих позивачем послуг, у зв'язку із чим утворилась заборгованість в розмірі 235 776,00 грн., на яку нараховано неустойку в розмірі 30 611,60 грн, 11 375,39 грн - 3% річних, 27502,61 грн - інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №910/13291/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові ремонти" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Логістик Сістем" про стягнення 305 265,60 грн задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Логістик Сістем" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові ремонти": 235 776,00 грн - основного боргу; 11 375,39 грн - 3% річних; 27 502,61 грн - інфляційних втрат та 4 119,81 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
При ухваленні вказаного рішення судом першої інстанції було встановлено, що на підставі договору № 63 від 30.05.2019 про технічне обслуговування між виконавцем та замовником підписані Акти виконаних робіт з технічного обслуговування автотранспорту на загальну суму 251 136,00 грн, позивачем були виставлені рахунки на оплату наданих послуг. Відповідачем проведено часткову оплату за надані позивачем послуги за договором № 63 від 30.05.2019, що підтверджується платіжним дорученням №505 від 31.10.2019, з призначенням платежу: «Оплата за ремонт автотранспорта, з-но рах.№1568 від 16.07.19». Рахунок на оплату №1568 від 16.07.2019 на суму 15 360,00 грн видано «згідно договору № 63 від 30.05.2019». Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено факт невиконання відповідачем умов договору № 63 від 30.05.2019 про технічне обслуговування та відповідачем обов'язок щодо сплати заборгованості на момент розгляду справи не спростований, тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ЛОГІСТИК СІСТЕМ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі № 910/13291/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги щодо скасування судового рішення апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги аргументи відповідача, а саме, що сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов щодо загальної ціни Договору, щодо якої відповідно до ст. 44, 46 Закону України «Про Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та умов п.2.3. Договору мало бути досягнуто згоди, а отже, згідно з ч.1 статті 638 ЦК України, договір є неукладеним. Скаржник зазначає, про не підписання керівником відповідача або надання доручень на підписання договору та актів виконаних робіт з технічного обслуговування автотранспорту іншою повноважною особою та скріплення печаткою юридичної особи відповідача. Також, позивачем не надано належних письмових доказів виконання робіт/надання послуг, в розумінні «Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів», затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2014 №615, як-то: заявки на проведення ремонтів; журналу реєстрації звернень замовника; накладних; квитанцій; нарядів-замовлення; актів приймання-передавання КТЗ в ремонт/з ремонту; гарантійних талонів; довідок-рахунків на складові частини придбані й установлені виконавцем на КТЗ, тощо. Відповідачем ставиться під сумнів наявність та відповідність копіям оригіналів письмових доказів, які подані позивачем до позову, що згідно абзацу 2 ч.6 статті 91 ГПК України, в разі неподання суду оригіналів, має наслідком не прийняття таких доказів до уваги судом.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ЛОГІСТИК СІСТЕМ» у справі №910/13291/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Андрієнко В.В., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13291/21. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ЛОГІСТИК СІСТЕМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №910/13291/21.
Матеріали справи на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли 05.01.2021.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді, судді-доповідача Владимиренко С.В. з 04.01.2022 по 06.01.2022 включно у відпустці, судді Корсака В.А. який входить до складу колегії суддів і не є суддею - доповідачем, у відпустці з 10.01.2022 по 14.01.2022 включно, розгляд питання щодо відкриття, залишення без руху поданої апеляційної скарги здійснено після виходу судді Корсака В.А. з відпустки.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ЛОГІСТИК СІСТЕМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №910/13291/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 24 лютого 2022 об 11 год. 00 хв. в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1- А, зал судових засідань № 6.
01.02.2022 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №910/13291/21 - без змін.
Заперечуючи проти доводів апелянта, відповідач вважає, що викладені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права, а тому підлягають відхиленню судом. Так, позивач зазначає, що договір про технічне обслуговування і ремонт АТЗ від 30.05.2019 №63 та акти виконаних робіт з технічного обслуговування автотранспорту підписані відповідальною посадовою особою, а саме - директором відповідача, рахунки на оплату виставлені та частково оплачені відповідачем відповідно до платіжного доручення № 505 від 31.10.2019, таким чином у останнього наявний обов'язок зі сплати за надані позивачем послуги в повному обсязі.
Судове засідання призначене на 24.02.2022 не відбулося.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан в Україні, та продовжено строк дії воєнного стану в Україні (Указ Президент України № 133/2022 від 14.03.2022, № 341/2022 від 17.05.2022).
Наказом Північного апеляційного господарського суду № 1 від 03.03.2022 тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
Наказом Північного апеляційного господарського суду № 11 від 31.03.2022 відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
В період з 04.04.2022 по 08.04.2022 та з 11.04.2022 по 15.04.2022 суддя Владимирено С.В. перебувала у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2022 у справі № 910/1329/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ЛОГІСТИК СІСТЕМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №910/13291/21 призначено до розгляду на 16.06.2022 о 10 год. 00 хв. в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1- А, зал судових засідань № 6.
Представники позивача у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У зв'язку із обмеженням доступу учасників судового процесу до пошукової форми Єдиного державного реєстру судових рішень та сервісу «Стан розгляду справ», з метою інформування про рух судових справ, на офіційному вебсайті Північного апеляційного господарського суду було розміщено відповідне повідомлення стосовно розгляду справи №910/13291/21 та здійснено надсилання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2022 на відомі суду електронні адреси учасників справи.
Відповідно до п. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник відповідача у судовому засіданні 16.06.2022р. підтримав вимоги та доводи, викладені в його апеляційній скарзі та просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №910/13291/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 30 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ЛОГІСТИК СІСТЕМ» (далі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВІ РЕМОНТИ» (далі - Виконавець) укладено Договір № 63 про технічне обслуговування і ремонт АТЗ (далі - Договір).
За умовами визначених сторонами в договорі, Виконавець зобов'язується, за заявкою Замовника, надати послуги з технічного обслуговування, встановлення додаткового обладнання та ремонту, шиномонтажу автомобільних транспортних засобів (АТЗ) Замовника (надалі - послуги), а Замовник зобов'язаний своєчасно прийняти та оплатити Виконавцю надані ним послуги згідно з умовами даного Договору. Конкретний вид і перелік робіт/послуг зазначається у наряд-замовленні (п. 1.1. Договору).
У п.1.2. Договору сторони зазначили, що послуги за Договором здійснюються Виконавцем на території ПРАТ «ІНГЗК», 50064, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, Інгулецький район, вул. Рудна, 47.
На момент укладення Договору, вартість 1 людино - години складає 160,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 32,00 грн., а всього з ПДВ 192,00 грн. (п. 2.1. Договору).
Вартість послуг за цим Договором включає вартість робіт/послуг без урахування вартості матеріалів і запасних частин, які будуть використані Виконавцем при наданні послуг. У разі використання власних ТМЦ Виконавцем, він включає їх вартість додатково в Акти наданих послуг/виконаних робіт.
Вартість робіт, а також вартість матеріалів і запасних частин, які будуть використані при наданні послуг, вказуються в наряд-замовленні на виконання конкретного виду робіт (п. 2.2. Договору);
Орієнтовна вартість усіх робіт/послуг за даним Договором не може перевищувати 1 000 000 грн. 00 коп. без урахування ПДВ (п. 2.3. Договору);
У разі, якщо сума Договору перевищує 50% чистих активів Сторони Договору станом на кінець попереднього кварталу і перевищує загальну вартість договору, зазначену в п.2.3. Договору, то ця Сторона зобов'язана надати іншій Стороні додаткову угоду на зміну суми Договору та протокол загальних зборів учасників товариства (рішення учасника) про отримання згоди на угоду згідно даної додаткової угоди до договору.
Оплата Замовником вартості наданих Виконавцем послуг проводиться на підставі рахунків та актів наданих послуг, підписаних відповідальними посадовими особами Замовника та Виконавця. Оплата виконаних робіт/наданих послуг проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця протягом 25-ти календарних днів з дня підписання сторонами Акту наданих послуг (п. 2.4. Договору).
У разі порушення Замовником строку оплати послуг Виконавця, Замовник зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення, від суми несвоєчасно перерахованих коштів за кожен день такого прострочення платежу (п. 5.3. Договору).
Договір набирає чинності з моменту підписання обома Сторонами та діє по 31.12.2019 року, а в частині невиконаних зобов'язань - до їх повного виконання сторонами. Закінчення строку дії договору не звільняє Сторони від виконання тих зобов'язань, які залишилися невиконаними (п. 7.4. Договору).
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, оплату отриманих послуг в повному обсязі не здійснив.
Судом встановлено, на виконання умов Договору, ТОВ «ПРОМИСЛОВІ РЕМОНТИ» в порядку та строки, встановлені договором, надало обумовлені ним послуги, передавши їх відповідачу в порядку, визначеному розділом 4 Договору. Надання послуг оформлено Сторонами двосторонніми Актами, на підставі яких складені рахунки та податкові накладні.
Загальна сума наданих Виконавцем послуг згідно підписаних сторонами актів виконаних робіт з технічного обслуговування автотранспорту (далі-Акт) склала 251 136,00 гривень.
Відповідно до умов Договору, оплата за надані послуги повинна бути здійснена не пізніше ніж:
- по Акту № 01-19-1167 від 16.07.2019 на суму 15 360,00 грн - 11.08.2019
- по Акту №01-19-1435 від 20.08.2019р. на суму 76 032,00 грн. - 15.09.2019р.;
- по Акту № 01-19-1732 від 19.09.2019р. на суму 49 536,00 грн. - 15.10.2019р.;
- по Акту № 01-19-1971 від 17.10.2019р. на суму 48 768,00 грн. - 12.11.2019р.;
- по Акту № 01-19-2441 від 20.11.2019р. на суму 61 440,00 грн. - 16.12.2019р.
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що в порушення умов Договору відповідач у встановлені Договором строки свого зобов'язання по оплаті наданих послуг у повному обсязі не виконав, сплативши лише частково за Актом №01-19-1167 від 16.07.2019р. та рахунком на оплату №1568 від 16.07.2019р. грошові кошти в розмірі 15 360,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №505 від 31.10.2019, з призначенням платежу: «Оплата за ремонт автотранспорта, з-но рах.№1568 від 16.07.19».
В результаті зазначеного утворилася заборгованість в сумі 235 776,00 грн., яку просить стягнути позивач.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі , ставить під сумнів факт укладення спірного Договору, оспорює факт підписання керівником відповідача та скріплення підписом та печаткою юридичної особи відповідача; наявність оригіналу такого договору у позивача, заперечує проти факту надання послуг та вказує про неукладеність Договору з підстав недосягнення згоди щодо загальної ціни договору.
Судом апеляційної інстанції оглянуто матеріали справи та з'ясовано, що судом першої інстанції на вимогу відповідача щодо сумнівів наявності та відповідності копіям оригіналів письмових доказів наданих позивачем до позовної заяви, ухвалою місцевого суду від 03.11.2019 було повторно зобов'язано позивача надати оригінали всіх документів доданих до позовної заяви, відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК.
В процесі розгляду справи позивачем було надано суду для огляду оригінали всіх письмових доказів, копії яких додано до позову.
Колегія суддів не ставить під сумнів здійсненню судом першої інстанції огляду наданих позивачем на вимогу суду оригіналів документів доданих до позовної заяви та наданню належної правової оцінки поданими позивачем доказам, оскільки, доказів які б спростовували належність та допустимість наданих позивачем доказів відповідачем ані суду першої інстанції, ані в апеляційній інстанції не надано.
Судом першої інстанції встановлено, оригінал договору про технічне обслуговування і ремонт АТЗ від 30.05.2019 №63, на якому міститься відтиск печатки і підпис директора підприємства відповідача відповідає його копії що міститься в матеріалах справи. Свого примірника оригіналу даного договору з можливими будь-якими відмінностями чи то в оригіналі, чи в копії відповідачем не надано.
Щодо доводів скаржника, що договір підписаний невстановленими особами, які не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності при підписанні правочину від імені відповідача, суд зазначає наступне.
Документ - це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі (абз. 2 ст. 1 Закону України «Про інформацію»).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити та містити дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є документи, які підтверджують надання послуг (позивачем), тому належним і допустимим доказом надання послуг є Акти та податкові накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заперечуючи факт підписання і скріплення печаткою Договору та документів наданих позивачем до суду, відповідач мав порушувати питання проведення судових експертиз відповідно до Закону України «Про судову експертизу» та ст. 99 ГПК України з наданням належного обсягу документів.
Водночас, не порушуючи питання призначення експертиз, відповідач ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній інстанції, не надав оригіналів документів, виготовлених у період оформлення наданих позивачем доказів, на яких би містився б відбиток печатки юридичної особи та підпису особи зазначеної в документах для порівняння, в т.ч. відмінний від наданих позивачем доказів.
Крім того, суд зазначає, що Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» від 15.04.2014 року (набув чинності 06.11.2014 р.) скасована обов'язковість на договорах печаток (внесені відповідні зміни до ЦК і ГК України)
Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у оформленні відповідних документів. При цьому відповідачем не доведено фактів протиправності використання такої печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку із підборленням печатки чи документів в цілому.
Тому, у суду відсутні підстави вважати, що, в даному випадку, печатка використовувалася проти волі відповідача для скріплення підпису посадової особи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено часткову оплату за надані позивачем послуги, що підтверджується платіжним дорученням №505 від 31.10.2019, з призначенням платежу: «Оплата за ремонт автотранспорта, з-но рах. №1568 від 16.07.19».
Судом встановлено, що рахунок на оплату №1568 від 16.07.2019р. на суму 15 360,00 грн. видано «згідно договору №63 від 30.05.2019р.», що не спростовано відповідачем.
Також скаржник зазначає про недосягнення згоди щодо загальної ціни договору, з даним твердженням суд не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 2.3. Договору орієнтовна вартість усіх робіт/послуг за даним Договором не може перевищувати 1 000 000 грн.
У пунктах 2.1 та 2.2 Договору визначено ціну Договору, а саме, вартість 1 людино - години складає всього з ПДВ 192,00 грн.; вартість послуг за цим Договором включає вартість робіт/послуг без урахування вартості матеріалів і запасних частин, які будуть використані Виконавцем при наданні послуг.
Згідно п.2.4. Договору, оплата Замовником вартості наданих Виконавцем послуг проводиться на підставі рахунків та актів наданих послуг, підписаних відповідальними посадовими особами Замовника та Виконавця.
Як зазначалось вище, загальна сума виконаних Виконавцем робіт та наданих послуг за Договором, згідно підписаних сторонами актів склала 251 136,00 гривень, що не перевищує 1 000 000 грн та не суперечить умовам договору.
Таким чином, доводи апелянта стосовно необхідності належних письмових доказів надання послуг, в розумінні «Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів» спростовуються умовами укладеного між сторонами Договору, а саме, п. 2.4. Договору, яким встановлено, що оплата Замовником вартості наданих Виконавцем послуг проводиться на підставі рахунків та актів наданих послуг, підписаних відповідальними посадовими особами Замовника та Виконавця.
На момент розгляду справи, відповідач частково оплатив позивачу за технічне обслуговування автотранспорту по Договору 15 360 грн, доказів оплати наданих послуг на загальну суму 235 776,00 грн, а також доказів, які спростовують наявність боргу в заявленому до стягнення розмірі, суду не надав.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 235 776,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо розрахунку за надані послуги.
Також, позивач просить стягнути з відповідача 11 375,39 грн. - 3% річних; 27 502,61 грн. - інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 5.2. договору у разі невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених договором сторони несуть відповідальність відповідно до норм чинного законодавства.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, обов'язок оплатити основний борг, а також обов'язок оплатити нараховані на основний борг три відсотки річних та інфляційні втрати, є похідними один від одного зобов'язаннями, хоча і є взаємопов'язаними між собою; крім того, норми цивільного законодавства не ставлять в залежність одночасність вимог кредитора на стягнення з боржника основної заборгованості від одночасності права вимоги на стягнення трьох відсотків річних, інфляційних у зв'язку з простроченням основного грошового зобов'язання.
При застосуванні індексу інфляції, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині 3% річних в розмірі 11 375,39 грн та в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 27 502,61 грн, оскільки відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, оплату отриманих послуг в повному обсязі не здійснив.
Щодо вимог позивача про стягнення неустойки в розмірі 30 611,60 грн. суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 ГК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання несе учасник господарських відносин. Відсутність у боржника необхідних коштів не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання за договором.
За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Згідно пункту 5.3 Договору, у разі порушення Замовником строку оплати послуг Виконавця, Замовник зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення, від суми несвоєчасно перерахованих коштів за кожен день такого прострочення платежу.
Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Також, за приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Судом встановлено, що сторонами не визначено іншого строку нарахування неустойки та застосуванню підлягає положення частини 6 статті 232 ГК України.
Відповідно до розрахунку позивача, неустойка (пеня) нарахована за період з 30.07.2020 по 29.07.2021 на суму заборгованості 235 776,00 грн. в розмірі 30 611,60 грн.
Як встановлено судом, оплата за надані послуги повинна бути здійснена не пізніше ніж:
- по Акту №01-19-1435 від 20.08.2019р. на суму 76 032,00 грн. - 15.09.2019р.;
- по Акту № 01-19-1732 від 19.09.2019р. на суму 49 536,00 грн. - 15.10.2019р.;
- по Акту № 01-19-1971 від 17.10.2019р. на суму 48 768,00 грн. - 12.11.2019р.;
- по Акту № 01-19-2441 від 20.11.2019р. на суму 61 440,00 грн. - 16.12.2019р.
Враховуючи положення частина 6 статті 232 ГК України періодом нарахування пені повинні бути періоди в 6 місяців з дня виникнення зобов'язання, а саме:
- по Акту №01-19-1435: з 16.09.2019р. по 15.03.2020 включно;
- по Акту № 01-19-1732: з 16.10.2019р. по 15.04.2020 включно;
- по Акту № 01-19-1971: з 13.11.2019р. по 12.05.2020 включно;
- по Акту № 01-19-2441: з 17.12.2019р. по 16.06.2020 включно.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі 30 611,61 грн, оскільки період розрахунку неустойки позивача з 30.07.2020 по 29.07.2021 виходить за межі визначеного судом періоду, таким чином останнє виключає повне (так і часткове) задоволення позову в цій частині.
Також, відповідачем в суді першої інстанції було заявлено застосування спеціального строку позовної давності з нарахування неустойки.
Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки судом першої інстанції правильно відмовлено, питання про застосування спеціального строку позовної давності судом не розглядалось.
Також, твердження скаржника, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви без руху, на підставі не отримання відповідачем позовної заяви з додатками, не заслуговують на увагу, оскільки судом при вирішення питання про відкриття провадження у справі було досліджено, що описи вкладення поштових відправлень та декларації: UA30665113 та UA3065114 визнано судом як належні докази в підтвердження відправлення позовної заяви з додатками на юридичну адресу відповідача, відповідно до ст. 172 ГПК України.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, із посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі № 910/13291/21 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ЛОГІСТИК СІСТЕМ" задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ЛОГІСТИК СІСТЕМ".
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ЛОГІСТИК СІСТЕМ" залишити без задоволення
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі № 910/13291/21 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ЛОГІСТИК СІСТЕМ".
4. Матеріали справи № 910/13291/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 20.06.2022.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді В.А. Корсак
В.В.Андрієнко