вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" червня 2022 р. Справа № 910/11534/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Линник А.М.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Дублер-Люкс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021
у справі № 910/11534/21 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Приватного підприємства "Дублер-Люкс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац"
про визнання договору оренди нежитлових приміщень № ТД0059 від 11.03.2019 недійсним
за участю представників сторін:
від позивача: Науменко В.Б. - адвокат на підставі ордера
від відповідача: Магратій Я.В. - адвокат на підставі ордера
У липні 2021 року Приватне підприємство "Дублер-Люкс" (далі - ПП "Дублер-Люкс", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" (далі - ТОВ "Тівац", відповідач) про визнання договору оренди нежитлових приміщень № ТД0059 від 11.03.2019 недійсним, посилаючись на те, що на момент передачі в оренду спірного нерухомого майна відповідач не був його власником.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/11534/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами наявності фактичних та правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, а також наявності саме у позивача певного права, яке неправомірно порушено при укладенні договору.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ПП "Дублер-Люкс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду прийняте при не з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та неправильному застосуванні норм матеріального права.
В обґрунтування скарги апелянт вказує на те, що на момент укладення спірного договору оренди та передачі за актом приміщення відповідач не був власником нерухомого майна, а також не володів майновими правами. Апелянт вказує, що підставою для звернення до суду з даним позовом є недопущення стягнення з позивача орендних платежів, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність порушеного права позивача є помилковим.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Дублер-Люкс" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/11534/21 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги та наголошено скаржнику, що останнім в резолютивній частині апеляційної скарги не викладено прохальної частини щодо оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/11534/21.
08.02.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків, в якому викладено прохальну частину щодо оскарження вищевказаного рішення, а саме скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 поновлено ПП "Дублер-Люкс" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/11534/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Дублер-Люкс"; розгляд апеляційної скарги призначено на 23.03.2022; ТОВ "Тівац" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11534/21.
Судове засідання, призначене на 23.03.2022, не відбулося, у зв'язку із початком широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України.
04.04.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про участь представника відповідача у судовому засіданні.
05.04.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про згоду на участь в судовому засіданні.
06.04.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про участь представника відповідача у судовому засіданні.
13.04.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про повідомлення дати, місця та часу розгляду апеляційної скарги.
14.04.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява повідомлення про дати, місця та часу розгляду апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2022 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Дублер-Люкс" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/11534/21 призначено на 15.06.2022.
12.05.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.
Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та 16.05.2022 надав відзив на апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на його подання, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
В обґрунтування поновлення пропущеного процесуального строку відповідач зазначає, що не отримував ухвали про відкриття апеляційного провадження. Крім того, останній посилається на запровадження Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02. 2022 року, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02. 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також його продовженням Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022 року з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 про відкриття апеляційного провадження було отримано відповідачем 12.05.2022, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0411636849235.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 ТОВ "Тівац" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відзив на апеляційну скаргу було подано 16.05.2022.
За таких обставин, судом встановлено, що відповідачем не було пропущено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, з огляду на що клопотання про поновлення строку задоволенню не підлягає, а відзив приймається судом до розгляду.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги відповідач зазначає, що актом приймання-передачі приміщення підтверджується факт передачі позивачу в оренду спірного нерухомого майна. Відповідач вказує, що правомірно володів спірним приміщенням з огляду на те, що після укладеного договору оренди він набув право власності. До того ж, за твердженням відповідача, при укладенні спірного договору сторони діяли вільно. Крім того, вказаний правочин є схваленим, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними сторонами належним чином засвідченими копіями актів виконання робіт (надання послуг) оренди нерухомого майна. Також, як зазначає відповідач, договір є укладеним, оскільки сторони досягли згоди з усіх його істотних умов.
17.05.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, аналогічний відзиву, який подано 16.05.2022.
У судове засідання 15.06.2022 з'явилися представники сторін та надали пояснення.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив вимоги скарги задовольнити, а рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
15.06.2022 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 11.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" (орендодавець за договором, відповідач) та Приватним підприємством "Дублер-Люкс" (орендар за договором, позивач) укладено договір оренди нежитлових приміщень № ТД0059, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування (без переходу права власності) нежилі приміщення, які належать орендодавцю на праві приватної власності (далі за текстом - приміщення), визначені додатками до цього договору, які є невід'ємними частинами цього договору.
Приміщення розташовані за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле 14/55, група приміщень № 1019, поверх - "цоколь", верхній рівень (п. 1.2 договору).
Приміщення використовується для цілей, визначених домовленістю між сторонами (п.1.3 договору).
Згідно з пунктом 3.2. договору передача приміщень в оренду здійснюється за актом прийому-передачі.
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 (пункт 4.1. договору).
На виконання укладеного сторонами договору оренди нежитлових приміщень від 11.03.2019 № ТД0059, 11.03.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв у користуванні нежилі приміщення загальною площею 150 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле 14/55, група приміщень № 1019, поверх - "цоколь", верхній рівень.
В матеріалах справи наявні підписані сторонами належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (надання послуг): №1 від 31.03.2019 на суму 40 848,38 грн, № 2 від 30.04.2019 на суму 60 300,00 грн, № 3 від 31.05.2019 на суму 60 300,00 грн, № 4 від 30.06.2019 на суму 60 300,00 грн, № 7 від 31.07.2019 на суму 60 300,00 грн.
07.02.2019 між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" (компанія за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" (покупець за договором) укладеного договір купівлі-продажу майнових прав № 20392/РН-Н, відповідно до умов якого компанія продає, а покупець приймає майнові права на об'єкт нерухомого майна, а саме - нежитлові приміщення (приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок) - група приміщень № 1019, за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Саперне поле, буд. №14/55 (будівельна адреса: "Будівництво житлово-офісно-торговельно-розважального комплексу на вул. Андрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва. ІІІ черга") на умовах та в порядку, що визначені у цьому договорі.
Під майновими права сторони розумітимуть право набути у власність закріплений за покупцем об'єкт після введення об'єкту будівництва в експлуатацію шляхом державної реєстрації права на підставі цього договору (п.1.2 договору).
Об'єкт має наступні характеристики: № групи приміщень: 1019, поверх: цоколь, верхній рівень, загальна площа 729,5 кв.м. (п.1.3 договору).
12.07.2019 між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" підписано акт прийому-передачі майнових прав на об'єкт до договору купівлі-продажу майнових прав № 20392/РН-Н від 07.02.2019.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 218272052 від 29.07.2020, право власності на нежитлові приміщення, група приміщень № 1019, загальною площею (кв.м): 739, опис: цокольний поверх літера "А" верхній рівень, поверх І літера "А" за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, будинок 14/55, приміщення 1019, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" (код ЄДРПОУ 42130741) зареєстровано 16.07.2019.
Позивач вказує, що підставою звернення до суду з даним позовом є захист майнових прав позивача від безпідставних претензійних вимог відповідача щодо сплати коштів за договором оренди нежитлових приміщень від 11.03.2019 № ТД0059 у розмірі 282 048,38 грн та недопущення стягнення коштів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлові приміщення, група приміщень №1019, загальна площа (кв.м): 739, опис цокольний поверх літера "А", верхній рівень поверх І літера "А": адреса:. м. Київ, вул. Саперне поле, будинок 14/55, приміщення 1019 ТОВ "Тівац" отримало 16.07.2019.
Таким чином, на момент укладення оспорюваного договору відповідач не мав права власності на вищезазначені приміщення, оскільки договір № ТД0059 оренди нежитлових приміщень між сторонами укладений 11.03.2019, а право власності відповідач отримав 16.07.2019.
На думку позивача, відсутність права власності у відповідача на момент укладення оспорюваного договору є порушенням ч. 2 ст. 203 ЦК України, з огляду на що позивач просить суд визнати договір № ТД0059 оренди нежитлових приміщень від 11.03.2019 недійсним.
Отже, предметом спору у цій справі є недійсність укладеного сторонами договору № ТД0059 оренди нежилих приміщень від 11.03.2019 у зв'язку з відсутністю у відповідача на момент його укладання права власності на це приміщення.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні обставин справи в їх сукупності, враховуючи вимоги чинного законодавства та вищевказані межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частинами 2 та 3 ст. 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором оренди (найму), за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України установлено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб'єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб'єктивні права за своїм розсудом.
Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.
Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 ЦК України та є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб'єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).
Згідно з частиною 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути установлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
При цьому, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 92 Цивільного кодексу України унормовано, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, будь-яких обмежень щодо цивільної дієздатності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" матеріали справи не містять та судом не встановлені.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Позивач вказує, що підставою для звернення до суду з даним позовом є захист майнових прав позивача від безпідставних претензійних вимог відповідача щодо сплати коштів за договором оренди нежитлових приміщень від 11.03.2019 № ТД0059 у розмірі 282 048,38 грн та недопущення стягнення коштів.
Як зазначено судом вище, в матеріалах справи наявні підписані сторонами належним чином засвідчені копії актів виконаних робіт (надання послуг): № 1 від 31.03.2019 на суму 40 848,38 грн, № 2 від 30.04.2019 на суму 60 300,00 грн, № 3 від 31.05.2019 на суму 60 300,00 грн, № 4 від 30.06.2019 на суму 60 300,00 грн, № 7 від 31.07.2019 на суму 60 300,00 грн.
Вказані акті підписані орендарем без зауважень та заперечень.
У пункті 5.1. договору оренди від 11.03.2019 № ТД0059 встановлено обов'язок орендаря сплачувати на користь орендодавця орендну плату у розмірі, визначеному додатками до цього договору.
За таких обставин, позивачем не доведено, яким чином його права є порушеними у зв'язку із пред'явленням орендодавцем претензії про сплату орендних платежів, що є обов'язком орендаря з урахуванням підписаних без зауважень та заперечень наведених вище актів виконаних робіт (надання послуг).
Водночас колегія суддів зазначає, що наведені обставини не можуть слугувати підставою для визнання договору недійсним.
Більше того, як вірно зазначено судом першої інстанції, посилаючись на відсутність у відповідача права власності на предмет договору позивач не зазначив, які саме його права, свободи чи законні інтереси було порушено внаслідок укладення договору. Не встановлено такого порушення і під час судового розгляду.
До того ж, як вірно встановлено судом першої інстанції, право передання майна у найм має власник майна або особа, якій належать майнові права. У разі передачі майна у найм не власником цього майна судовому захисту підлягатимуть порушені таким чином права власника цього майна.
Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивач не заявляє про належність йому права власності чи майнових прав на предмет оспорюваного договору, а тому підстав для задоволення позову за обставин, на які він посилається, немає.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року в справі № 689/1157/16-ц (провадження № 61-19770св18).
Водночас колегія суддів погоджується з твердженням апелянта, що також не заперечується відповідачем, що на момент укладеного договору оренди нежитлових приміщень від 11.03.2019 № ТД0059 відповідачу не належали майнові права на об'єкт оренди, оскільки такі права були передані за актом від 12.07.2019. Разом з тим, у пункті 1.4. договору купівлі-продажу майнових прав від 07.02.2019 № 20392/РН-Н зазначено, компанія зобов'язана передати покупцеві майнові права на об'єкт, а покупець прийняти їх. Передача та приймання майнових прав здійснюється сторонами за актом прийому-передачі майнових прав після проведення покупцем 100 % розрахунків згідно розділу 3 цього договору. Розділом 3 договору визначено порядок розрахунків, відповідно до якого оплата здійснюється щомісячними платежами в строк до 30.11.2019.
Колегія суддів зазначає, що у будь-якому випадку наведена обставина не є підставою для визнання недійсним спірного договору, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується апеляційний господарський суд, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності порушення його прав у зв'язку із укладенням договору оренди нежитлових приміщень від 11.03.2019 № ТД0059.
Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного договору оренди нежитлових приміщень від 11.03.2019 № ТД0059, укладеного сторонами, недійсним з моменту його укладення, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/11534/21 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Приватного підприємства "Дублер-Люкс" має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Дублер-Люкс" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/11534/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі № 910/11534/21 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/11534/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 20.06.2022.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді О.В. Агрикова
М.Г. Чорногуз