Іменем України
12 травня 2022 року м. Кропивницький
справа № 405/3360/17
провадження № 22-ц/4809/210/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І.,
за участю секретаря судового засідання Діманової Н. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -
Кропивницька міська рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда (суддя Шевченко І. М.) від 25 червня 2021 року,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 пред'явив позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне відшкодування моральної шкоди, а також стягнення матеріальних збитків, спричинених порушенням його майнових права, зокрема, невиконанням судового рішення.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 червня 2017 року відкрито провадження у справі (Т. 1, с. 49).
Користуючись своїм правом, передбаченим п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України (ред. 2017), у період підготовчого провадження позивач неодноразово подавав до місцевого суду заяви про збільшення позовних вимог: заява від 26 січня 2018 року (Т. 1, с. 244 - 250), заява від 06 лютого 2018 року (Т. 2, с. 103 - 110), заява від 11 травня 2018 року (Т. 3, с. 31 - 38), заява від 09 липня 2019 року (Т. 4, с. 9 - 12), заява від 29 липня 2019 року (Т. 4, с. 24 - 33), заява від 04 липня 2020 року (Т. 4, с. 234 - 242), заява від 22 вересня 2020 року (Т. 5, с. 7 - 15).
Так, у заяві про збільшення позовних вимог від 22 вересня 2020 року, поданій до суду у день закриття підготовчого провадження, позивач просив суд про таке:
1)стягнути з відповідачів солідарно на його користь завдані збитки:
-40132,0 грн - різниця між вартістю придатного до використання офісного приміщення в центральній частині міста та вартістю звичайної житлової кімнати квартири АДРЕСА_1 згідно з висновком експерта від 16 квітня 2020 року № 0504/20;
-154474,00 грн - втрачена ринкова вартість орендної плати за період з 01 березня 2016 року по 10 квітня 2019 року об'єкта нерухомого майна - офісу в складі офісу-квартири АДРЕСА_1 згідно з висновком експерта від 16 квітня 2020 року № 0504/20;
-824099,00 грн - втрачений середній заробіток, внаслідок порушення прав заявника, блокування його професійної діяльності та невиконання судового рішення від 25 червня 2017 року у справі № 405/11641/13-ц;
-442,00 грн - збитки, які виникли від притягнення позивача до адміністративної відповідальності 23 квітня 2014 року та 29 квітня 2015 року Кіровоградською ОДПІ за прострочення подання податкової звітності;
-2494,80 грн - орендна плата за землю під забудованим входом до його робочого місця;
-7684,80 грн - витрати на комунальне обслуговування порожнього приміщення, в якому до порушення позивач отримував прибуток від професійної діяльності;
-2746,96 грн - витрати, які поніс позивач у зв'язку з оплатою судової процедури захисту припинення державної реєстрації нежитлового приміщення та оплати забезпечення позову при виконанні ухвал державним реєстратором;
-153,00 грн та 188,00 грн (разом - 341 грн) - витрати на сплату АТ «Укртелеком» за послуги електрозв'язку;
2)стягнути з відповідачів солідарно на його користь 300000,00 грн грошової компенсації за спричинену моральну шкоду.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13ц встановлено факт порушення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прав ОСОБА_1 на належно йому квартиру АДРЕСА_1 , в якій він проживав разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4 .
Вказаним рішенням суду відповідачів зобов'язано не чинити перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в користуванні східцями до кв. АДРЕСА_1 , відновити їх та привести у первинний придатний до використання стан. Крім того, зобов'язано ОСОБА_2 й ОСОБА_3 демонтувати східці до кв. АДРЕСА_2 та встановити вікно.
Виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду від 25 червня 2015 року, відкрите ще 24 липня 2015 року, але боржники уникають його виконання.
Ще до порушення відповідачами його прав, частину квартири АДРЕСА_3 , площею 12,01 кв. м., було на законних підставах реконструйовано під кабінет юридичної практики з влаштування окремого виходу на АДРЕСА_4 .
Однак неправомірні дії відповідачів на тривалий час унеможливили використання ним сходів до офісної частини його квартири. Своєю чергою, це привело до блокування професійної діяльності позивача, адже фактично позбавило його робочого місця приватного юриста. Він втратив своїх клієнтів, а разом з ними і заробіток.
Позивач вважає, що відповідачі зобов'язані відшкодувати втрачений ним заробіток за весь період порушення, починаючи з початку 2014 року, виходячи з середньомісячної заробітної плати за видом економічної діяльності (професійна, наукова та технічна діяльність).
Позивач стверджує, що неправомірними діями відповідачів та подальшою їх неправомірною бездіяльністю, яка виявилася у невиконанні зобов'язального рішення суду, йому завдано майнову шкоду у формі фінансових витрат: заборгованості за комунальні послуги по утриманню офісу-квартири, яка утворилася через відсутність у нього заробітку; витрат на захист його прав у пов'язаних справах № 22-ц/781/1122/17, № 405/6979/16-ц, № 405/3360/17, сплату накладеного на нього адміністративного штрафу; витрат на сплату орендної пади за земельну ділянку, на якій розміщені заблоковані та частково зруйновані відповідачами сходи до офісної частини його квартири; вартості послуг АТ «Укртелеком».
Крім того, позивачу завдано збитків у формі втраченої ринкової вартості оренди офісу-квартири за період з 01 березня 2016 року по 10 квітня 2019 року, яку він міг отримувати за технічної можливості використання майна, а також у формі різниці між вартістю офісного приміщення та звичайної житлової кімнати.
Позивач вважає, що впродовж тривалого часу відповідачі порушують його паво на власність, господарську діяльність, повагу до умов проживання, справедливий і швидкий суд.
Обґрунтовуючи факт заподіяння йому моральної шкоди, позивач зазначив, що він є особою пенсійного віку, стан його здоров'я погіршився, він має на утримані і виховані неповнолітнього сина, з яким вони проживають удвох. Неправомірними діями відповідачі втрутилися у впорядкований спосіб його життя, що викликало у нього стурбованість, нервозність, тривогу, психічне напруження, хронічне перенавантаження та втрату життєвих сил, хвилювання, які тривають досить довго, що позначилося на стосунках з сином, організацію сімейного життя, задоволення життєвих потреб. Спір з відповідачами потребував від нього великих зусиль для захисту своїх прав, зокрема правового характеру, адже було відкрито сім кримінальних проваджень та багато судових справ, виконавчих проваджень. Його життєві цілі цілком були зруйновані відповідачами через втрату можливості займатися обраним ним видом професійної діяльності
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 вересня 2020 року підготовче провадження закрито, а справу призначено до розгляду по суті на 22 жовтня 2020 року (Т. 5, с. 18 - 19). Ухвалою того ж суду від 15 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року, відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_1 від 27 листопада 2020 року про збільшення позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди задоволено частково, а саме суд ухвалив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 25000,00 грн. В задоволенні інших позовних вимог суд відмовив повністю.
Частково задовольняючи вимогу про відшкодування завданої моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач довів факт заподіяння йому немайнової шкоди протиправними винними діями та бездіяльністю відповідачів, але суд не погодився з правильністю визначеного позивачем розміру грошової компенсації завданої шкоди, вважаючи її завищеною. З урахуванням принципів розумності та справедливості суд вважав достатньою компенсацію в сумі 25000,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд вважав їх безпідставними.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2021 року повністю та задовольнити його позовні вимоги, викладені у заяві про збільшення позовних вимог від 22 вересня 2020 року.
Так, на думку апелянта, оскаржуване ним рішення суду постановлено неправосудним складом суду, який був відведений 03 жовтня 2019 року з підстав особистої зацікавленості та небезсторонності на користь відповідачів.
Крім того, суд не дав належну оцінку частині доказів: експертному висновку будівельно-технічної та оціночної будівельної експертизи, методиці обрахунку розміру моральної шкоди, судовим рішенням в інших справах з участю тих самих сторін.
Суд неналежно оцінив обставини заподіяння позивачу збитків та моральної шкоди, глибину та тривалість страждань позивача, які спричиненні здійсненням відповідачами самочинного будівництва сходів та тривалим невиконанням рішення суду про їх знесення.
Суд не спромігся захистити порушені права позивача на труд, заробіток, гідні умови існування, адже позивач був позбавлений не лише можливості вільно користуватися своїм майном, а й займатися своєю професійною діяльністю та отримувати дохід від неї.
Відзив на апеляційну скаргу
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 21 лютого 2022 року клопотання ОСОБА_2 про оновлення пропущеного процесуального строку на подання ним відзиву на апеляційну скаргу залишено без задоволення, а поданий ним відзив - без розгляду та повернуто заявнику.
Інші учасники справи правом на відзив на апеляційну скаргу не скористалися.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Позиції сторін, висловлені у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
Позивач ОСОБА_1 підтримав подану ним до суду апеляційну скаргу, надав усні пояснення щодо викладених у ній доводів та вимог.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Поліщук Ю. Р апеляційну скаргу позивача не визнали, просили відмовити у її задоволенні, надали пояснення стосовно обставин справи.
Відповідачку ОСОБА_3 суд повідомляв судовою повісткою про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (судових повісток) № 2500800484340. Однак судову повістку відповідачці не вручено у зв'язку з її відсутністю за вказаною у заяві до суду від 22 жовтня 2020 року (Т. 5, с. 30) адресою: АДРЕСА_5 . За таких обставин та відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України судова повістка вважаються врученими відповідачці 16 квітня 2022 року (згідно з датою на відмітці у поштовому повідомленні про відсутність адресата).
Третя особа - Кропивницька міська рада, повідомлена судовою повісткою про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2500800484367, але явку до суду свого представника не забезпечила.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини
Рішенням Апеляційного суду у Кіровоградській області від 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц визнано незаконним та скасовано рішення № 692 від 14 серпня 2012 року виконавчого комітету Кіровоградської міської ради про переведення квартири АДРЕСА_2 до категорії нежитлових, зобов'язано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 і ОСОБА_5 в користуванні східцями до квартири АДРЕСА_1 , зобов'язано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відновити східці до квартири АДРЕСА_1 та привести у первинний придатний до використання стан, зобов'язати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 демонтувати східці до квартири АДРЕСА_2 , зобов'язано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 демонтувати двері з квартири АДРЕСА_2 на АДРЕСА_4 та встановити вікно.
На підставі цього рішення Ленінський районний суд м. Кіровограда видав виконавчі листи, які пред'явлені стягувачем до виконання і на їх підставі 24 липня 2015 року відкрито виконавчі провадження: ВП 481998821, ВП 48198757, ВП 481990001, ВП 48198931.
На час пред'явлення позову у цій справі, тобто станом на 24 червня 2017 року (Т. 1, с. 46), рішення Апеляційного суду у Кіровоградській області від 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц залишалося невиконаним боржниками ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
У цій справі позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що через неправомірні дії відповідачів він не міг користуватися своєю власністю - частиною його квартири, яка становить кабінет юридичної практики з влаштованим окремим виходом на вулицю, сходами, а також здійснювати свою професійну діяльність юриста у цьому приміщенні, що спричинило йому збитки та моральні страждання.
Отже, позивач підняв питання цивільноправової відповідальності відповідачів за завдані йому збитки (втрати у майновій сфері) та немайнові втрати, спричинені їх неправомірними діями та бездіяльністю.
Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
З приписів Конституції України випливає, що кожен, хто не є власником, не має права створювати перешкод власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном; права володіння, користування та розпорядження власністю є рівними для всіх осіб (власників).
Водночас відповідно до ст. 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
А згідно з вже згадуваною ст. 41 Конституції України, використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Крім того, відповідно до ст. 42 Основного Закону України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Особа здійснює свої цивільні прав вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).
Проте, на підставі норм Конституції України, нормами ЦК України встановлено межі здійснення цивільних прав. Так, відповідно до частин 1 - 5 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
Частиною 6 ст. 13 ЦК України передбачено, що у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 Кодексу), відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 Кодексу).
За приписами частин 1 - 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Згідно з положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1 та 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі (ч. 1 ст. 1192 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом ст. 55 Конституції України права і свободи і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст.і 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підстави звільнення від доказування передбачені ст. 82 ЦПК України.
Встановлюючи обставини цієї справи, суд першої інстанції посилався на рішення Апеляційного суду у Кіровоградській області від 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення дій, які порушують право та усунення перешкод у користуванні власністю, визнання незаконним і не чинним рішення виконкому, визнання недійсним договору оренди, визнання незаконними дії, визнання права власності, зобов'язання проведення ремонту та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Кіровоградська міська рада та виконавчий комітет Кіровоградської міської ради, яке згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України має преюдиційне значення для справи, яка переглядається в апеляційному порядку.
Отже, у справі № 405/11641/13-ц Апеляційним судом Кіровоградської обласні були встановлені такі обставини:
1)відповідно до договору купівлі - продажу від 20 жовтня 2000 року, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , в якій проживає разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4 ;
2)відповідно з рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 757 від 15 червня 2011 року «Про переведення частини житлової квартири до категорії нежитлових та надання дозволу на реконструкцію» частину житлової квартири АДРЕСА_6 , яка належить позивачу ОСОБА_1 , за його клопотанням було переведено до категорії нежитлових, надано власнику дозвіл на реконструкцію частини житлової квартири під офіс з влаштуванням окремого входу з АДРЕСА_7 та на складання проекту відведення земельної ділянки на площі 0,002 га в оренду для розміщення офісу по АДРЕСА_7 ;
3)21 серпня 2001 року Кіровоградською міською радою прийнято рішення № 1134 «Про надання, вилучення, оформлення, користування земельними ділянками», відповідно до якого вирішено надати ОСОБА_1 в оренду терміном на 10 років за рахунок земель міської ради ділянку площею 0,002 га по АДРЕСА_8 для розміщення офісу юридичної практики «Звернення до Євросуду». На підставі даного рішення 23 грудня 2002 року між виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради Кіровоградської області та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки № 203, який зареєстрований в книзі державної реєстрації договорів на землю 23 грудня 2002 року № 492. Частину житлової квартири АДРЕСА_3 , площею 12,01 кв. м переведено під кабінет юридичної практики з влаштуванням окремого виходу на АДРЕСА_4 , про що свідчить рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 757 від 15 червня 2011 року. Цим же рішенням надана можливість складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,002 га в оренду;
4)Управлінням містобудування та архітектури, екології та земельних відносин в м. Кіровограді розроблено архітектурно - планувальне завдання, згідно з яким передбачена вимога необхідності прив'язування входу до кабінету, з існуючим на той час фасадом будинку, входу до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Було замовлено та виготовлено проект та надано дозвіл на ведення будівельних робіт № 73 від 03 жовтня 2011 року та на підставі дозвільних документів були побудовані східці;
5)східці біля квартири ОСОБА_1 внесені в план і не є самовільно збудованими;
6)відповідно до договору дарування квартири від 08 травня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тітаренко Н.В., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули у власність в рівних частках квартиру АДРЕСА_2 ;
7) згідно з рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 14 серпня 2012 року № 692, квартира АДРЕСА_2 переведена до категорії нежитлових під розміщення офісу;
8)за адресою: АДРЕСА_9 власниками були виконані будівельні роботи з влаштування виходу, шляхом демонтажу підвіконного простору зовнішньої стіни будинку виконувалися на підставі дозволу від 22 серпня 2013 року № 2386, виданого Управлінням містобудування та архітектури Кіровоградської міської ради;
9)При цьому приміщення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та приміщення ОСОБА_1 розташовані поруч, мають спільну стіну, а вхід до приміщення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ними влаштований безпосередньо над східцями ОСОБА_1 без його згоди. ОСОБА_1 збудував східці до належного йому приміщення на законних підставах, а відтак має право вільно користуватись східцями, тоді як з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 йому чиняться перешкоди. Тому суд вважав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повинні відновити зруйновані східці до квартири АДРЕСА_3 та демонтувати збудовані ними східці до квартири АДРЕСА_10 ;
10)рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 січня 2015 року у справі № 22-ц/781/50/15, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року, скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 жовтня 2014 року та ухвалено нове рішення, а позов прокурора м. Кіровограда до Кіровоградської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково, а саме:
визнано недійсними пункти 1, 3, 4, 5, 6 рішення Кіровоградської міської ради від 20 листопада 2013 року № 2602 «Про передачу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_4 »;
визнано недійсним договір оренди землі від 26 листопада 2013 року № 43, укладений між Кіровоградською міською радою та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28 листопада 2013, номер запису 3588203;
зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути Кіровоградській міській раді земельну ділянку по АДРЕСА_7 загальною площею 0,0064 га, кадастровий № 3510100000:28:185:0030 у придатному для її використання стані.
Отже, у цивільній справі № 405/11641/13-ц Апеляційним судом Кіровоградської області було встановлено факти порушення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права ОСОБА_1 на користування належними йому східцями та входом з АДРЕСА_7 до його офісу (робочого кабінету юридичної практики), а саме часткове руйнування східців та їх забудова, шляхом улаштуванням східців до квартири відповідачів.
Тоді суд зобов'язав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні майном шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення.
Станом на день пред'явлення позову у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, тобто станом на 24 червня 2017 року, а також станом на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення, тобто станом на 25 червня 2021 року, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц залишалося не виконаним.
Отже, у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, Ленінський районний суд м. Кіровограда правильно встановив, що відповідачі порушили негативний обов'язок не вчиняти дії на шкоду правам позивача, не втручатися у здійснення ним свого права власності на майно, в тому числі того, яке використовувалося ним для здійснення своєї професійної діяльності.
Крім того, місцевий суд правильно встановив, що відповідачі впродовж тривалого строку не виконали свій позитивний обов'язок, встановлений рішенням суду у справі № 405/11641/13-ц, відновити порушене право позивача шляхом відновлення пошкодженого майна та усунення перешкод у користуванні ним.
Захист права власності - сукупність цивільноправових засобів, що застосовуються у зв'язку з порушенням права та направлені на його відновлення або захисту (усунення наслідків порушення).
Засади захисту права власності ґрунтуються, зокрема, на тому, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди, що передбачено ч. 3 ст. 386 ЦК України.
Норма ч. 3 ст. 386 ЦК України закріплює за всіма власниками право на відшкодування завданої шкоди, незалежно від того, якими діями було порушено право власності, які засоби захисту ним застосовувалися.
Для застосування такої цивільно-правової відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди (майнової (збитків) та немайнової), причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою (збитками) і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Наявність шкоди (збитків) підлягає доказування потерпілим за загальними правилами доказування, встановленими цивільним процесуальним законодавством.
При цьому потерпілий також зобов'язаний довести, що його майнові та немайнові втрати перебувають у безпосередньому нерозривному причинно-наслідковому зв'язку з порушенням, тобто вони являються наслідком, спричиненим протиправною дією чи бездіяльністю заподіювача шкоди.
У випадку недоведеності шкоди (збитків) або інших елементів цивільного правопорушення, у позивача відсутні підстави вимагати відшкодування.
Щодо збитків
Обгрунтовуючи наявність збитків, позивач вказував на те, що вони полягають, зокрема, у різниці між вартістю придатного до використання офісного приміщення в центральній частині м. Кропивницький та вартістю звичайної житлової кімнати квартири АДРЕСА_1 , яка становить 40132,00 грн, а також у втраченій ним ринковій вартості орендної плати за період з 01 березня 2016 року по 10 квітня 2019 року об'єкта нерухомого майна - офісу в складі офісу-квартири АДРЕСА_1 , яка становить 154474,00 грн.
Однак в позовній заяві позивач не навів обґрунтування наявності причинного зв'язку між протиправним обмеженням відповідачами його права користуватися сходами та входом до офісної частини його квартири і різницею між вартості кабінету-офісу та житлової кімнати у його квартирі.
Зі справи відомо, що відповідачі створили перешкоди у використанні сходів та входу до офісної частини квартири позивача з АДРЕСА_4 , але з пояснень самого позивача вбачається, що в офіс у квартирі існував ще один вхід з житлової частини квартири, а тому позивач не був повністю позбавлений можливості використовувати офіс.
Крім того, позивач не доводив і не надавав суду доказів того, що відбулася зміна статусу приміщення у його квартирі (з офісного на житлове) та, що він реально зазнав втрати частини вартості цього приміщення, адже він його не продав. До того ж виконання рішення суду у справі № 405/11641/13-ц повністю відновлює можливість використання офісу за його призначенням.
Отже, порівняння позивачем вартості придатного до використання офісного приміщення в центральній частині м. Кропивницький з вартістю житлової кімнати в його квартирі, навіть підтверджене висновком експерта, являється суто гіпотетичним і не дає підстав для висновку про втрати позивача в майновій сфері, тобто про збитки.
Що ж до вимоги позивача про неотриману ним орендну плату за нібито можливе надання в оренду офісу-квартири, то місцевий суд правильно зазначив, що позивач не надав доказів реальності неотриманого доходу у вигляді орендної плати за звичайних умов (упущеної вигоди).
Упущену вигоду можна визначити, як втрати очікуваного приросту в майні, на підставі беззастережних доказів реальної можливості їх отримання, у разі недопущення правопорушення.
Дохід не може бути абстрактним, адже для відшкодування упущеної вигоди повинні враховуватися заходи, вжиті потерпілою особою для його отримання (постанова Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №908/2261/17).
Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Отже, реальність можливості отримання такого упущеної вигоди підлягає доказуванню позивачем.
Натомість вимоги позивача в цій частині ґрунтуються виключно на припущенні. Він не надав доказів того, що мав намір або вчиняв дії щодо надання свого офісу в оренду. Ба більше, позивач у своїй заяві суперечить сам собі щодо цього, вказуючи, що він мав намір сам використовувати офіс для здійснення юридичної практики.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем заподіяння збитків у вигляді різниці у вартості офісного приміщення і житлової кімнати, а також у вигляді упущеної вигоди від оренди офісу.
Колегія суддів апеляційного суду також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати на комунальне обслуговування квартири позивача, зокрема її офісної частини, в сумі 7684,80 грн, які складаються із заборгованості за послуги з утримання приміщення, заборгованості за газо-, електро-, водопостачання та водовідведення за грудень 2017 року, а також його витрати на сплату АТ «Укртелеком» за послуги стаціонарного електрозв'язку на загальну суму 341 грн не являються збитками в розумінні ст. 22 ЦК України так, як це є звичайними витратами власника приміщення на оплату наданих йому послуг їх виконавцями. Такі послуги надавалися позивачу за його замовленням, а тому понесені витрати не спричинені протиправними діями чи бездіяльністю відповідачів.
Пояснення позивача про те, що він з вини відповідачів втратив можливість заробітку, а тому не міг сплачувати за надані йому послуги від чого утворилася заборгованості судом до уваги не беруться так, як вони не впливають на правову природу таких витрат позивача, які ніяк не можна вважати збитками, спричиненими порушенням його прав.
Не являються збитками в розумінні ст. 22 ЦК України й витрати позивача в сумі 442 грн на сплату адміністративних штрафів, накладених на нього у 2014 та 2015 роках посадовими особами податкових органів за несвоєчасне подання декларації про доходи (ст. 164-1 КУпАП, т. 2, с. 25, 34) так, як відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Крім того, як вбачається з пояснень позивача, він погодився з притягненням його до відповідальності за скоєння проступку і сплатив призначений штраф, а отже визнав свою вину, що виключає вину відповідачів. До того ж позивач не навів переконливих аргументів наявності причинного зв'язку між протиправними діями відповідачів щодо його власності та порушення ним строку на подання декларації.
Стосовно вимоги позивача про стягнення витрат, які він поніс у зв'язку з оплатою судових витрат у інших цивільних справах № 405/6979/16-ц та № 22-ц/781/1122/17 за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в сумі 2746,96 грн, то суд першої інстанції правильно вказав, що за своєю правовою природою судові витрати можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством і лише в тому процесі, в якому розглядалась справа.
Тож колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком місцевого суду про те, що зазначені позивачем витрати не є шкодою чи збитками у розумінні вимог ст. 22, ст. 1166 ЦК України, не входять до складу ціни позову та не можуть стягуватися як матеріальні збитки чи шкода, оскільки є судовими витратами, що пов'язані з розглядом інших справ в суді, і випливають із процесуальних, а не матеріально-правових відносин, отже вони не є тотожними заподіяним матеріальним збиткам та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому процесуальним законом порядку.
Висуваючи вимогу про стягнення збитків у вигляді втраченого заробітку, внаслідок блокування його професійної діяльності впродовж 2014 - 2020 років, позивач вказав, що він не мав можливості займатися підприємництвом, надавати юридичні послуги та, відповідно, мати дохід. У зв'язку з цим він покладає на відповідачів провину за упущену ним вигоду, яку обрахував на рівні середнього заробітку в галузі професійної, наукової та технічної діяльності за цей період.
Позивач обґрунтовував неможливість здійснення ним професійної та підприємницької діяльності блокуванням входу до його офісу, який розміщено у квартирі.
Колегія суддів апеляційного суду не має сумніву в тому, що правник повинен мати окреме впорядковане робоче місце для здійснення своєї професійної діяльності.
Однак, як вбачається зі справи й про це суд вже вказував вище за текстом, що позивач мав доступ до офісного прміщення у квартирі так, як до квартири є окремий вхід з під'їзду, а кімната-офіс сполучена з рештою квартири дверним прорізом. Тобто доступ до кімнати-офісу не можна вважати абсолютно блокованим.
Крім того, позивач не надав ніяких аргументів на користь того, що він міг виконувати свою роботу виключно у цьому приміщенні, а не деінде. Не надав він доказів і того, що ним вживалися заходи для влаштування свого робочого місця в іншому місці, наприклад в орендованому приміщенні чи ін. Тобто, позивач не довів, що за обставин цієї справи він діяв в питанні організації своєї діяльності добросовісно та розсудливо й не мав інших варіантів, окрім як припинення своєї діяльності.
До того ж суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що подані позивачем до податкових органів декларацій про відсутність доходи не можуть бути беззаперечними та достатніми доказами абсолютної відсутності доходу у позивача.
Отже, суд першої інстанції правильно й обґрунтовано відмовив в задоволенні позову в цій частині.
Щодо вимоги позивача про стягнення компенсації збитків у розмірі спаченої ним орендна плата за землю, на якій забудовані, а згодом частково зруйновані, сходи, що ведуть до входу у його офісну частину квартири, то суд першої інстанції її відхилив, пославшись на те, що договір оренди цієї земельної ділянки закінчився у 2007 році, а отже припинило існувати речове право позивача на землю (право оренди) і відповідно припинився його обов'язок сплачувати орендну плату. Сплата позивачем орендної плати за землю за відсутності для цього правових підстав не породжує правових наслідків для будь-яких осіб.
З таким висновком суду погодитися не можна.
Згідно з преюдиційним рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц 21 серпня 2001 року встановлено, що Кіровоградською міською радою було прийнято рішення № 1134 «Про надання, вилучення, оформлення, користування земельними ділянками», відповідно до якого вирішено надати ОСОБА_1 в оренду терміном на 10 років за рахунок земель міської ради ділянку площею 0,002 га по АДРЕСА_8 для розміщення офісу юридичної практики «Звернення до Євросуду». На підставі цього рішення 23 грудня 2002 року між виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради Кіровоградської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 , який зареєстрований в книзі державної реєстрації договорів на землю 23 грудня 2002 року № 492, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,002 га, для розміщення контори по АДРЕСА_4 .
Цей договір було укладено на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації, отже, він припинив свою дію 23 грудня 2007 року, тобто за спливом строку, на який його було укладено, що було встановлено рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 23 грудня 2013 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 березня 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 18 червня 2014 року, постановою Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 30161гс14 (номер у ЄДРСР 41479723).
З матеріалів справи вбачається, що після закінчення строку дії договору оренди земельна ділянка у ОСОБА_1 вилучена не була, а на ній продовжують знаходитися сходи, прибудовані до квартири позивача, які частково зруйновані відповідачами.
Наявними в матеріалах справи квитанціями від 27 січня 2014 року на суму 304,56 грн (Т. 2, с. 83), від 04 березня 2014 року на суму 380,40 грн (Т. 2, с. 78), від 10 березня 2016 року на суму 545,16 грн (Т. 2, с. 75), від 01 березня 2017 року на суму 547,82 грн (Т. 2, с. 71) підтверджується, що впродовж 2014 - 2017 років ОСОБА_1 сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою на загальну суму 1777,94 грн.
Оцінюючи ці обставини, суд першої інстанції не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 78 постанови від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17: «Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим зберегла кошти, вона зобов'язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України».
З цього випливає, що після закінчення строку дії договору оренди ОСОБА_1 користувався земельною ділянкою без достатньої правової підстави (в цій частині висновок суду першої інстанції є правильним), при цьому він зберіг у себе кошти, які мав заплатити власнику земельної ділянки за користування нею, а отже у нього виникло відповідне грошове зобов'язання перед власником.
На виконання такого зобов'язання ОСОБА_1 впродовж 2014 - 2017 року сплачено 1777,94 грн, що підтверджено письмовими доказами у справі.
Сплата позивачем орендної плати у більшому розмірі (згідно з позовною заявою зі змінами - 2494,80 грн) наявні у справі докази не підтверджують.
При цьому колегія суддів апеляційного суду враховує, що з 2013 року сходи, які прибудовані до квартири позивача були частково зруйновані відповідачами і над їх зруйнованою частиною збудували сходи, які вели до їхньої квартири поруч.
Таким чином ОСОБА_1 фактично не мав можливості користуватися земельною ділянкою та збудованими на ній сходами, натомість її використовували відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а отже саме вони мали сплатити кошти за користування земельною ділянкою її власнику. Ці кошти відповідачі не сплатили, а зберегли у себе. Тобто кондикційне зобов'язання виникло у відповідачів, яке виконав позивач, а тому, відповідно до норм статей 512 - 519, частини 3 статті 528 ЦК України, відбулася заміна кредитора у кондиційному зобов'язанні і у позивача виникло право вимагати від відповідачів виконання зобов'язання (сплати коштів за користування земельною ділянкою в сумі 1777,94 грн).
Хоча позивач обгрунтовував свою вимогу в цій частині положеннями ст. 22, ст. 1166 ЦК України, суд апеляційної інстанції керується принципом jura novit curia («суд знає закони») та самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).
Отже, в цій частині рішення суду першої інстанції є помилковим, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 761/17947/20 (провадження № 61-14153св21) зазначено, що «тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди».
Вирішуючи спір у цій справі в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, надав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно встановив обставини справи та визначив правовідносини сторін, а також норми матеріального права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, дійшовши обгрунтованого висновку про доведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок порушення його права власності на майно та наявність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача відшкодування у грошовій формі.
Правильність висновків суду з цих питань учасниками справи не оспорюються.
Однак позивач не погоджується з розміром присудженого відшкодування, вважаючи, що суд не повною мірою врахував глибину та тривалість його душевних страждань, істотність вимушених негативних змін у його житті. Він також вважає, що суд не взяв до уваги такий істотний доказ, як висновок експерта - психолога від 01 березня 2021 року № 22-ПС (Т. 5, с. 115 - 127).
Згідно з дослідною частиною висновку експерта - психолога від 01 березня 2021 року № 22-ПС (Т. 5, с. 115 - 127) існує безпосередній зв'язок між поточним станом здоров'я ОСОБА_1 та емоційними, соціально-психологічними змінами його особистості, що виникли й розвилися внаслідок досліджуваної ситуації. Проте виявлені відхилення у психологічному стані ОСОБА_1 не порушують критичною мірою його соціальну адаптацію, знаходяться у межах соціально адаптованої поведінки та не утворюють особистісних розладів, несумісних із перебуванням у соціумі. У ситуації, що піддано експертному дослідженню, має місце спричинення психологічних страждань (моральної шкоди) ОСОБА_1 , яка виражається пролонгованими у часі наслідками, пов'язаними із постійною актуалізацією спогадів відносно отриманих психологічних страждань (моральної травми), викликаних порушенням права впродовж 2013 - 2020 років та його наслідки, у тому числі невиконання судового рішення ОСОБА_6 з 2015 року.
За висновком експерта розмір грошової компенсації за завдані моральні страждання має становити 30,375 мінімальних заробітних плат.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції не суперечить висновку експерта-психолога про заподіяння позивачу психологічних страждань за обставин цієї справи.
Проте суд не погодився з розміром грошової компенсації завданого моральної шкоди, яку проси стягнути позивач, спираючись на висновок експерта та власні розрахунки за методикою О. М. Ерделевського , викладені у заяві від 04 січня 2921 року, поданій до суду 09 березня 2021 року (Т. 5, с. 128 - 132).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Законодавство України не визначає чітких розмірів компенсації моральної шкоди за обставин, які б відповідали тим, що склалися у цій справі. Крім того, закон не визначає й межі можливої компенсації.
В ч. 3 ст. 23 ЦК України законодавець вказав, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Тож можна зробити висновок, що моральна шкода характеризується тим, що точно обчислити її розмір неможливо.
Однак завдання суду є з урахуванням ч. 3 ст. 23 ЦК України визначити її в такому розмірі, який би враховував усі обставини, зазначені у диспозиції цієї норми, та відповідав принципам розумності і справедливості.
Суд першої інстанції вважав, що таким вимогам відповідає грошова компенсація у розмірі 25000 грн.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком, вважає розмір присудженої грошової компенсації за завдану відповідачами позивачу моральної шкоди несправедливим з огляду на загальну тривалість порушення його прав та тривалість моральних страждань, яка обчислюється з грудня 2013 року і тривала на час ухвалення оскаржуваного рішення суду у цій справі, а також з огляду стійке небажання відповідачів усунути наслідки вчиненого ними правопорушення, які настали для позивача, та пов'язані з цим додаткові зусилля позивач, направлені на виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року № 405/11641/13-ц, яке на час ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі залишалося невиконаним.
Тож суд першої інстанції присудив за кожен рік моральних страждань позивача по 3100 грн, що явно не відповідає їх глибині та тривалості, а отже не відповідає принципу справедливості.
Водночас не можна вважати таким, що відповідає принципам розумності і справедливості розмір грошового відшкодування, обрахований позивачем - 300000 грн, який з огляду на обставини справи є явно завищеним.
На переконання колегії суддів апеляційного суду розмір грошової компенсації, визначений рішенням суду першої інстанції, належить збільшити до 50000 грн, що буде достатнім для компенсації немайнових втрат позивача, а отже відповідатиме завданням цивільного судочинства.
У зв'язку з цим оскаржуване рішення суду належить змінити в цій частині.
Щодо порушення норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції
В апеляційній скарзі позивач вказує, зокрема, на те, що місцевий суд допустив порушення норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а саме: в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено обґрунтований відвід.
З матеріалів справи відомо, що 03 жовтня 2019 року позивач ОСОБА_1 у письмовій формі заявив відвід судді Ленінського районного суду м. Кіровограда Шевченко І. М. у справі, яка переглядається в апеляційному порядку. Заява мотивована тим, що постановою апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у цивільній справі 405/11641/13ц скасовано ухвалу судді Шевченко І. М., якою вона незаконно відмовила у задоволені подання про тимчасове обмеження виїзду боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Постановлення незаконної ухвали, на думку заявника, свідчить про сприяння суддею боржникам ОСОБА_6 в уникненні виконання рішення суду у справі № 405/11641/13ц. Крім того, суддею було ухвалене ще одне рішення у справі № 405/6979/16-ц на користь боржників ОСОБА_6 . Заявник також вказав на намагання судді у підготовчому засіданні схилити його до порозуміння з відповідачами, а також незрозуміле для нього процесуальне рішення суду про залучення до участі у справі міської ради.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда (суддя Драний В. В.) від 07 жовтня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Шевченко І. М. відмовлено.
Мотивуючи ухвалу, суд першої інстанції правильно вказав, що заявлений судді Шевченко І. М. відвід ґрунтується здебільшого на незгоді позивача з судовими рішеннями судді в інших справах, а також процесуальним рішенням про залучення учасника справи у цій справі.
При цьому суд обґрунтовано вказав на те, що відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення в інших справах не може бути підставою для відводу.
Щодо твердження позивача про нібито спонукання суддею під час підготовчого провадження його до порозуміння з відповідачами, то позивач не деталізував в чому саме виявилася сама спонука (в яких словах чи діях судді).
Суд звертає увагу, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд зобов'язаний з'ясувати, чи бажають сторони укласти мирову угоду, провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації, передати справу на розгляд третейського суду або звернутися до суду для проведення врегулювання спору за участю судді.
Вчинення суддею дій, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 197 ЦПК України, не може розцінюватися, як спонукання позивача до відмови від його позову.
Отже, ухвалення суддею інших судових рішень, навіть за участю тих самих учасників справи, а також вчинення суддею передбачених процесуальним законом дій, не являється проявом його необ'єктивності чи небезстронності.
Тож колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком, викладеним в ухвалі Ленінського районного суду м. Кіровограда (суддя Драний В. В.) від 07 жовтня 2019 року, про необґрунтованість заявленого відводу.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Аргументи апеляційної скарги позивача знайшли часткове своє підтвердження, про що вказано у мотивувальній частині цієї постанови, а тому, відповідно до приписів ст. 374, ст. 375, ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 червня 2021 року в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення збитків від сплати орендної плати за земельну ділянку скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) солідарно на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 1777,94 грн (одна тисяча сімсот сімдесят сім гривень дев'яносто чотири копійки) орендної плати за землю.
Рішення суду в частині розміру компенсації моральної шкоди змінити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) солідарно на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 50000,00 грн (п'ятдесят тисяч гривень) компенсації моральної шкоди.
В інших частинах рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 червня 2022 року.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: А. М. Головань
С. І. Мурашко