Справа № 344/20309/21
Провадження № 33/4808/186/22
Категорія ч.1 ст.130 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І. П.
Суддя-доповідач Шкрібляк
17 червня 2022 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Шкрібляк Ю.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою (далі АС) ОСОБА_1 , на постанову судді Івано-Франківського міського суду від 10 лютого 2022 року, -
Вказаною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України-,
визнаний винуватим за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 496 грн.
З постанови судді вбачається, що 09.12.2021 року о 04 год. 20 хв в м. Івано-Франківську, по вул. Угорницька, 14, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Subaru Legacy», н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: розширені зіниці, які не реагують на світло, неприродна блідість, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, у встановленому законом порядку, водій відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України (далі ПДР), за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.
У своїй АС ОСОБА_1 покликається на те, що постанова судді щодо нього є незаконною, необґрунтованою, і такою, що винесена з порушенням норм чинного процесуального та матеріального права, висновки судді не відповідають фактичним обставинам справи. Суддя належним чином не дослідив усіх обставин справи та безпідставно притягнув його до адміністративної відповідальності .
Просить скасувати дану постанову, а провадження закрити на підставі п.1ч.1 ст.247 КУпАП.
17.06.2022 року ОСОБА_1 та його захисник не з'явивився в судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про розгляд даної справи, клопотання від них до суду про відкладення розгляду справи не надходило, тому суд апеляційної інстанції розглянув справу за їх відсутності.
Перевіривши матеріали справи та додані документи, переглянувши відеозаписи з нагрудних знаків поліцейських, суд вважає, що АС слід залишити без задоволення, виходячи із наступного.
Згідно з положеннями ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що суддя суду першої інстанції дотримався вказаних вимог закону під час розгляду справи.
Необхідно зауважити, що диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують транспортним засобом, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому у протоколі та у постанові присутнє посилання на порушення ОСОБА_2 вимог п. 2.5 ПДР, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп'яніння, процедура якого закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини адміністративного правопорушення, належним чином мотивував свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_1 у своїй постанові, яка відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, і містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане правопорушення та прийняте по справі рішення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001 року «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, які з урахуванням положень ст.ст. 8, 9 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Висновок судді першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв'язку із його відмовою від проходження в установленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, підтверджений сукупністю зібраних та належним чином перевірених в судовому засіданні доказів, є правильним.
Перевіряючи твердження апелянта, що він не перебував в стані наркотичного сп'янінння, а працівники поліції безпідставно переслідують його, вважаю за необхідне наголосити на тому, що диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає декілька складів адміністративної відповідальності, зокрема за: 1) керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (п. 2.9 «а» ПДР України); 2) передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів (п. 2.9 «г» ПДР України); 3) відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п. 2.5 ПДР України).
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» судам слід ураховувати, що стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
За змістом п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Отже, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, є самостійним складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, законодавством встановлено, що водій зобов'язаний пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на вимогу працівника поліції, в той час як відмова, навіть якщо особа, не перебуває в стані наркотичного чи будь-якого іншого сп'яніння, тягне за собою адміністративну відповідальність.
Необхідною умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за будь-яким із складів, передбачених нормою ст. 130 КУпАП, у тому числі й за порушення вимог п. 2.5 ПДР , є доведеність стороною обвинувачення факту керування особою транспортним засобом, і встановлення вказаного факту, є обов'язковим при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Підсумовуючи наведене вище, звертаю увагу на те, що особа обвинувачується у порушенні п. 2.5 ПДР, а саме у відмові від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, а не у порушенні п. 2.9 «а» ПДР - керування транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння, тому під час розгляду справи досліджуються обставини саме в межах пред'явленого обвинувачення за п. 2.5 ПДР.
Отже, посилання апелянта на необхідність доведення обставини щодо перебування водія у стані сп'яніння не є слушним.
В той же час, обставина щодо керування транспортним засобом ОСОБА_1 доведена зібраними доказами, дослідженими під час апеляційного розгляду, а саме копією постанови від 09.12.2021 року за ч.2 ст.122 КУпАП та матеріалами відеозапису, де апелянт не заперечує , що порушив ПДР та керував транспортним засобом.
Щодо тверджень апелянта, що працівники поліції перевищили свої повноваження та порушили його конституціні права, вважаю способом захисту останнього, з метою уникнення від відповідальності, оскільки вказані твердження ОСОБА_1 спростовуються зібраними у справі як письмовими доказами, так й змістом відеодоказів.
Так, протокол про адміністративне порушення серії ААБ №122472 від 09.12.2021 року, містить інформацію про роз'яснення ОСОБА_1 його прав і обов'язків, передбачених як ст. 63 Конституції України, так й ст. 268 КУпАП, що останній засвідчив своїм особистим підписом в графі «особа, яка ознайомлена з місцем та часом розгляду справи» (а. с. 1).
Зі змісту пояснень, що містяться у протоколі не вбачається жодних заперечень ОСОБА_1 з приводу обґрунтування причин відмови від проходження огляду.
Зміст своїх пояснень ОСОБА_1 виклав наступним чином: «Свідки ознаки не підтвердили!!! При обшуку нічого не виявили!!!» (а.с. 1).
Відповідно до принципу диспозитивності, сторони самостійно, на власний розсуд, вільно розпоряджаються своїми матеріальними і процесуальними правами та вирішують яким чином їм діяти в кожній конкретній ситуації.
З наведеного доходжу висновку, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості викласти свою незгоду з пред'явленим йому обвинуваченням, зокрема й щодо заявленого в апеляційній скарзі та психологічного тиску на нього з боку працівників поліції, провокації й спонуканні до підписання ним відмови від проходження огляду, проте вказаним правом щодо надання пояснень ОСОБА_1 розпорядився на власний розсуд.
Вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом протоколу під підпис й жодних зауважень щодо дій працівників поліції не виклав, копію протоколу отримав.
Про незаконність дій працівників поліції у спосіб викладений апелянтом вище, (психологічного тиску, провокації) останній зазначив лише на стадії судового розгляду. Під час оформлення матеріалів причин відмови не зазначав.
При цьому наголошую, що судочинство відбувається на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їх правових позицій, прав і інтересів засобами, передбаченими законом, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Щодо твердження апелянта в частині порушення його права на захист, оскільки працівниками поліції не було надано йому захисника, як на окрему підставу для скасування судового рішення, то воно є безпідставним, з огляду на таке.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення має чотири стадії: адміністративне розслідування; розгляд справи; перегляд постанови; виконання постанови.
Так, перша стадія передбачає лише те, що уповноважена особа, в даному випадку інспектор патрульної поліції, з'ясовує обставини, які можуть свідчити про вчинення особою порушення ПДР, після чого зазначає такі обставини правопорушення в протоколі, дані про порушника, та в подальшому, вказані обставини та інші дані заносить до процесуального документа - протоколу.
На вказані стадії працівник патрульної поліції не приймає рішень про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому участь адвоката або іншого спеціаліста в галузі права на вказані стадії не є обов'язковою умовою в розумінні КУпАП.
Суд першої інстанції належним чином дослідив докази, що були долучені працівниками поліції до протоколу, зокрема: пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо відмови ОСОБА_1 від огляду на стан сп'яніння, з приміткою на виявлені у останнього ознак наркотичного сп'яніння: розширені зіниці, які не реагують на світло; неприродна блідність, тремтіння пальців рук (а.с. 2); направлення на огляд водія транспортного засобу до закладу охорони здоров'я, з метою виявлення стану сп'яніння з вказівкою на аналогічні ознаками сп'яніння, (а.с. 3); копію постанови серії ЕАО №5126471 від 09.12.2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення п. 9.2.б ПДР (а.с. 4); відеозапис (а.с. 6).
З метою з'ясування обставин події та перевірки правильності прийнятого судом першої інстанції рішення, під час апеляційного перегляду досліджено відеозаписи, які містяться на компакт-диску «DVD-R» в матеріалах справи, на яких відображено та безсторонньо зафіксовані обставини події, що містяться на відеофайлах (а.с. 6).
Так, з відеозаписів вбачається, що відеофіксація проводилась як за допомогою нагрудних камер поліцейських, так й відеорестратором транспортного засобу патрульної поліції.
Згідно відеозапису вбачається, що працівники поліції зупинили транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 , та винесли постанову серії ЕАО №5126471 від 09.12.2021 року за вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП. В подальшому у працівників поліції виникла підозра, що ОСОБА_1 вживав заборонені наркотичні засоби, чи немає заборонених предметів в салоні автомобіля та при ньому. На що ОСОБА_1 відповів, що не вживав та нічого забороненого як при ньому, так і в автомобілі - немає. В подальшому працівники поліції здійснювали поверхневий огляд речей в салоні авто та у ОСОБА_1 . Працівники поліції провели особистий огляд ОСОБА_1 . Будь-яких наркотичних засобів виявлено не було. Після цього, працівник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на виявлення стану наркотичного сп'яніння, однак в присутності свідків він відмовився від проходження медичного огляду на виявлення стану наркотичного сп'яніння. Свою відмову пояснив відсутністю підстав для такого огляду і що він поспішає додому.
Змістом відеозапису спростовується твердження апелянта про те, що працівниками поліції не було виявлено ознак наркотичного сп'яніння, оскільки записом чітко зафіксовано, як працівник поліції наголошував на виявлених у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп'яніння, а саме: « розширені зіниці, які не реагує на світло, тремтіння рук, неприродна блідність», й саме ці ознаки зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до п. 2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі за змістом - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками наркотичного сп'яніння, згідно з п. 4 розділу І Інструкції, є наявність однієї чи декількох ознак: звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Відповідно до п. 12 розділу ІІ Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Вважаю, що вказані приписи закону, були дотримані працівниками поліції.
Таким чином, ОСОБА_1 , щодо якого у працівників поліції були підстави вважати, що він перебуває у стані наркотичного сп'яніння, повинен був пройти відповідний огляд на стан такого сп'яніння у встановленому законом порядку, тому зазначена вище вимога поліцейського, є законною і обґрунтованою, й водій не мав права ігнорувати вимоги п. 2.5 ПДР.
Безпідставними належить визнати доводи апелянта про те, що свідки не виявили в нього ознаки наркотичного спяніння, є необгрунтованими.
Як вбачається з наявних у справі письмових пояснень свідків, то вказані свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 лише засвідчили факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в медичному закладі.
Крім того, огляд водія на стан сп'яніння проводився з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським з застосуванням відеозапису, що, у такому випадку, не потребує обов'язковою участі свідків, згідно приписів ч. 2 ст. 266 КУпАП.
Враховуючи наведене, доходжу до переконання, що працівниками поліції при складанні щодо ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення, саме в частині відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, у передбаченому законом порядку, дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм.
Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), вважаю, що відсутні будь-які сумніви щодо їх достовірності.
Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства»), будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Є безпідставним й посилання апелянта на упереджене та суб'єктивне ставлення працівників поліції до його особи, позаяк матеріали справи не містять доказів того, що зі сторони працівників поліції було зацікавлене ставлення до результатів розгляду. Зазначені твердження є лише припущеннями.
Питання в частині незгоди апелянта з діями працівників поліції під час його затримання, не є предметом розгляду суду апеляційної інстанції, оскільки судовий перегляд відбувається в межах пред'явленого обвинувачення, що міститься у протоколі про адміністративне правопорушення, а саме виключно в частині наявності або відсутності в діях ОСОБА_1 ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, й законності дій працівників поліції щодо дотримання порядку проведення огляду на стан сп'яніння останнього.
Переконання апелянта у тому, що працівниками поліції було складено протокол про його перебування у стані наркотичного сп'яніння виключно за інформацією про те, що раніше на нього вже було складено протокол з аналогічною правовою кваліфікацією, не є слушним, оскільки в обов'язок працівників поліції входить перевірка наявності у відповідній базі даних інших протоколів з метою встановлення правильності кваліфікації за відповідною частиною ст.130 КУпАП.
З АС вбачається, що апелянт обґрунтовує свої вимоги з посиланням на практику суду з адміністративного судочинства, а саме постанову Верховного Суду КС КАС, проте, положення КАС України застосовуються при вирішенні спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. КАС України не регулює провадження у справах про адміністративні правопорушення, які регулюються КУпАП.
Переконливих доводів, які б заслуговували на увагу та підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в АС скарзі не наведено, й під час апеляційного перегляду справи не встановлено, а доводи апелянта зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Дослідивши наявні докази вважаю, що суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянув справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв'язку для доведення вини ОСОБА_1 .
Доводи АС щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у поверхневому, формальному з'ясуванні місцевим судом всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному розгляді.
При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою.
Щодо обраного судом першої інстанції виду та розміру адміністративного стягнення, то вважаю, що стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст. 23, 33 КУпАП, й санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що не передбачає будь-яких інших альтернативних видів стягнення.
Апеляційним переглядом не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, доходжу висновку, що постанову суду належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі наведеного та керуючись ст.294 КУпАП,апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Івано-Франківського міського суду від 10 лютого 2022 року щодо нього про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП -без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду Ю.Д. Шкрібляк