"17" червня 2022 р. Справа № 916/3993/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Малярчук І.А.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №916/3993/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРЩЕБ» (56530, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Трикрати, вул. Колісніченко, буд.11, кв.18; поштова адреса: 56500, Миколаївська обл., м. Вознесенськ. вул. Соборності, 13; ел. пошта: oooturscheb@ukr.net) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бусоль» (67661,Одеська обл., Біляївський р-н. с. Нерубайське, пр. Хутірський, буд. 16) про стягнення 56027,97грн, де 30000грн основного боргу, 17 981,44 грн пені, 5487,08грн втрат від інфляції, 2559,45грн три проценти річних,
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяв, клопотань, процесуальних дій суду:
Позивач у позові в обґрунтування позовних вимог зазначає, що між ТОВ «ТУРЩЕБ» та ТОВ «БУСОЛЬ» було укладено договір поставки № 21/10-15 від 21.10.2015, предметом якого є поставка гранітно-щебеневої продукції. Згідно п.10.1. договору він діє до 31.12.2015, а в частині розрахунків до повного їх здійснення. Посилаючись на положення п.7 ст.180 ГПК України, ч. 1 ст. 631 ЦК України, а також на те, що відповідно до рахунку на оплату № 56 від 13.02.2019 та видаткової накладної № 104 від 13.02.2019, підписаної сторонами, поставка продукції у 2019 році здійснювалась саме на підставі договору поставки № 21/10-15 від 21.10.2015, із чого позивач також дійшов висновку, що вищевказаний договір є пролонгованим на той самий строк і на тих же умовах. Крім того, позивач вказує, що відповідно до картки рахунку №361 за період з 13.02.2019 по 17.12.2021 було здійснено 12 поставок щебеневої продукції. Так 13.02.2019 відповідно до рахунку на оплату № 56 від 13.02.2019 було здійснено поставку щебню гранітного фракції 5-20 на суму 160 381,90 грн відповідно до видаткової накладної № 104 від 13.02.2019, за яку відповідач розрахувався не в повному обсязі. Поряд із цим відповідач стверджує, що відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків за період лютий 2019 недоплата за поставлену щебеневу продукцію становить 40 000 грн. Відповідно до платіжних доручень за №71 від 13.02.2019, № 99 від 01.03.2019, №138 від 14.03.2019, №212 від 18.04.2021, №307 від 07.05.2019, №388 від 27.05.2019, №746 від 27.08.2019, № 884 від 17.10.2019, № 2086 від 30.09.2020, №2742 від 12.03.2021, № 3119 від 13.07.2021 відповідач сплатив 130 381,90 грн, у зв'язку з чим заборгував позивачу 30000грн. Позивач відзначає, що 04.11.2021 направив на адресу відповідача претензію на суму 30 000, що підтверджується фіскальним чеком, з вимогою про сплату суми боргу, однак, відповіді на цю претензію позивач не отримав. Також позивач, керуючись положеннями п.8.2. договору № 21/10-15 від 21.10.2015, ч.2 ст.625 ЦК України, нарахував до стягнення з відповідача 17 981,44 грн пені, 5487,08грн втрат від інфляції, 2559,45грн проценти річних.
Відповідач правом на подання заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні без виклику сторін, відзиву на позов не скористався. За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. При цьому, суд враховує, що ухвалу суду від 28.12.2021 судом було надіслано за адресою державної реєстрації відповідача та вручено відповідачу поштою 11.01.2022.
Так, положення ч.1 ст.248 ГПК України визначають, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Згідно Указу Президента України №341/2022 від 17.05.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, враховуючи, вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи №916/3993/21 засобами поштового зв'язку, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 28.12.2021 відкрито провадження у справі №916/3993/21, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Надані позивачем за супровідним листом від 04.01.2022 оригінали доданих до позову доказів судом оглянуто.
Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:
21.10.2015 між ТОВ «ТУРЩЕБ» (Постачальник) та ТОВ «БУСОЛЬ» (Покупець) було укладено договір поставки №21/10-15, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і сплатити на умовах, обумовлених в Договорі, щебеневу продукцію, іменовану далі по тексту Продукція. Ціна визначається даним Договором та виставленого рахунку і приймається Сторонами в національній валюті України - гривні. Розрахунки за продукцію здійснюються згідно рахунків та видаткових накладних за кожну партію окремо. Постачальник зобов'язується поставити продукцію партіями у кількості, вказаній в заявці Покупця, а Покупець прийняти і сплатити за поставлену продукцію, на умовах обумовлених в Договорі (п.п.1.1., 3.1., 3.3. договору).
Відповідно до п.п.5.1., 5.2., 5.3. договору поставки №21/10-15 від 21.10.2015 Покупець здійснює передплату у розмірі 100% від вартості замовленої партії Продукції згідно виставленого рахунку. У випадках передбачених п.4.6. діючого Договору остаточний розрахунок за поставлену Продукцію здійснюється Покупцем на банківський рахунок Постачальника протягом 5 банківських днів з моменту отримання Продукції. Сторони залишають за собою право провести звірку взаєморозрахунків дебіторської (кредиторської) заборгованості за наслідками виконання цього Договору, якщо такі мали місце. Акт звірки взаєморозрахунків є визнанням заборгованості однієї сторони перед іншою.
У п.8.2. договору №21/10-15 від 21.10.2015 сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату поставленої Продукції згідно п.5.2. Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Згідно п.10.1. договору №21/10-15 від 21.10.2015 він діє до 31.12.2015, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення.
За видатковою накладною №104 від 13.02.2019 позивач поставив відповідачу товару на суму 160381,90грн.
Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків станом на лютий 2019 відповідач заборгував позивачу 120381,90грн.
У справі наявний рахунок на оплату №56 від 13.02.2019 на суму 160381,90грн, однак, відсутні докази його вручення, надсилання відповідачу.
Також позивач подав до справи докази здійснення відповідачем часткової оплати поставленого товару, а саме, платіжні доручення: №71 від 13.02.2019 на суму 40000грн, №99 від 01.03.2019 на суму 20000грн, №138 від 14.03.2019 на суму 10000грн, №212 від 18.04.2019 на суму 10000грн, №307 від 07.05.2019 на суму 10000грн, №388 від 27.05.2019 на суму 10000грн, №746 від 27.08.2019 на суму 5381,90 грн, №884 від 17.10.2019 на суму 5000грн, №2086 від 30.09.2020 на суму 5000грн, №2742 від 12.03.2021 на суму 10000грн, №3119 від 13.07.2019 на суму 5000грн. Наразі, вищезазначені платіжні доручення містять у графі «призначення платежу» вказання на рахунок №56 від 13.02.2019.
04.11.2021 позивач надіслав відповідачу претензію від 01.11.2021 про сплату заборгованості за поставлену продукцію у розмірі 30000грн.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши позицію позивача, його мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення позову, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
Отже, як встановлено судом, 21.10.2015 між ТОВ «ТУРЩЕБ» та ТОВ «БУСОЛЬ» було укладено договір поставки №21/10-15. У п.10.1. вказаного договору сторони визначили, що він діє до 31.12.2015, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення. Умови договору №21/10-15 від 21.10.2015 не містять положень щодо його пролонгації.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ч.ч.1, 2, 3 ст.251 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Звідси, в частині поставки продукції, обумовленої договором, договір №21/10-15 від 21.10.2015 припинився 31.12.2015. Отже, поставка позивачем відповідачу товару за видатковою накладною №104 від 13.02.2019 на суму 160381,90грн здійснена поза межами дії договору №21/10-15 від 21.10.2015.
Таким чином, на спірні правовідносини сторін умови договору №21/10-15 від 21.10.2015 не розповсюджуються.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.ч.1, 2, 4 ст.202 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч.ч.1, 2 ст.205, ч.1 ст.207 ЦК України).
Отже, між сторонами спору у спрощений спосіб було укладено правочин з поставки товарів, який з боку позивача виконано за видатковою накладною №104 від 13.02.2019 на суму 160381,90грн, тоді як відповідачем обов'язок оплатити отриманий товар виконано частково в сумі 130381,90грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №71 від 13.02.2019 на суму 40000грн, №99 від 01.03.2019 на суму 20000грн, №138 від 14.03.2019 на суму 10000грн, №212 від 18.04.2019 на суму 10000грн, №307 від 07.05.2019 на суму 10000грн, №388 від 27.05.2019 на суму 10000грн, №746 від 27.08.2019 на суму 5381,90 грн, №884 від 17.10.2019 на суму 5000грн, №2086 від 30.09.2020 на суму 5000грн, №2742 від 12.03.2021 на суму 10000грн, №3119 від 13.07.2019 на суму 5000грн. Таким чином, відповідач заборгував позивачу 30000грн.
Враховуючи викладене, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 30000грн основного боргу підлягає судом задоволенню у повному обсязі.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 17 981,44 грн пені за період з 13.02.2019 по 17.12.2021.
За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
У відповідності до приписів ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до п.п.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Враховуючи те, що судом встановлено здійснення позивачем поставки на користь відповідача за накладною №104 від 13.02.2019, по заборгованості за якою заявлено до стягнення пеню, поза межами дії договору №21/10-15 від 21.10.2015, його положення щодо пені також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Таким чином, оскільки сторони у письмовий спосіб не узгодили нарахування пені за спрощеним правочином (накладною №104 від 13.02.2019), нарахування пені на заборгованість за ним є неправомірною.
Отже, суд відмовляє у повній мірі позивачу у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 17 981,44 грн пені за період з 13.02.2019 по 17.12.2021.
Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача 5487,08грн втрат від інфляції за період лютий 2019 - листопад 2021, 2559,45грн три проценти річних за період з 13.02.2019 по 17.12.2021.
Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, ані видаткова накладна №104 від 13.02.2019, ані рахунок №56 від 13.02.2019 не містять строку, в який відповідач повинен здійснити оплату за поставлений товар, отже, у такому випадку слід керуватись приписами ч.2 ст.530 ЦК України, яка передбачає, що боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Претензію від 01.11.2021 із вимогою сплатити заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 30000грн. позивач надіслав відповідачу 04.11.2021.
Відповідно до Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва) - Д+3, пріоритетної - Д+2, між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3, між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання, 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Отже, 10.11.2021 відповідач мав отримати претензію позивача, протилежного суду не доведено. У зв'язку з цим, обов'язок сплатити заборгованість, в силу ч.2 ст.530 ЦК України, виник у відповідача 18.11.2021, тобто, від цієї дати почалось прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, правомірним є нарахування втрат від інфляції за грудень 2021, однак, позивач розрахував втрати від інфляції за період лютий 2019 - листопад 2021, до якого грудень 2021 не входить, та оскільки, суд не може виходити за межі позовних вимог, не може діяти на користь однієї зі сторін спору, суд позбавлений можливості самостійно нарахувати інфляційні за грудень 2021.
Перевіривши наведений позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд встановив, що він є помилковим, в частині застосованого періоду прострочення виконання зобов'язання, яке виникло лише 18.11.2021. Таким чином, правомірним є нарахування позивачем трьох процентів річних за період з 18.11.2021 по 17.12.2021.
В межах заявленого позивачем періоду нарахування суд самостійно здійснив розрахунок трьох процентів річних.
Сума боргуВідсоток річнихПеріод нарахування Кількість днів прострочення Сума трьох процентів річних
30000 грн3%18.11.2021 - 17.12.20213073,97 грн
Враховуючи викладене, підлягає судом частковому задоволенню позовна вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних, а саме в сумі 73,97грн за період 18.11.2021 - 17.12.2021.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За розгляд даного позову судом позивач поніс витрати на оплату судового збору в сумі 2270грн, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог.
Керуючись ст.ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРЩЕБ» (56530, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Трикрати, вул. Колісніченко, буд.11, кв.18; поштова адреса: 56500, Миколаївська обл., м. Вознесенськ. вул. Соборності, 13; ел. пошта: oooturscheb@ukr.net) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бусоль» (67661,Одеська обл., Біляївський р-н. с. Нерубайське, пр. Хутірський, буд. 16) про стягнення 56027,97грн.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бусоль» (67661,Одеська обл., Біляївський р-н. с. Нерубайське, пр. Хутірський, буд. 16, код ЄДРПОУ 31609685) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРЩЕБ» (56530, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Трикрати, вул. Колісніченко, буд.11, кв.18; поштова адреса: 56500, Миколаївська обл., м. Вознесенськ. вул. Соборності, 13; ел. пошта: oooturscheb@ukr.net, код ЄДРПОУ 39641223) 30000 (тридцять тисяч) грн заборгованості, 73 (сімдесят три) грн 97коп. три проценти річних, 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн 46 коп. судового збору.
3. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «ТУРЩЕБ» (56530, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, с. Трикрати, вул. Колісніченко, буд.11, кв.18; поштова адреса: 56500, Миколаївська обл., м. Вознесенськ. вул. Соборності, 13; ел. пошта: oooturscheb@ukr.net) у задоволенні решти частини заявлених позовних вимог.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 17 червня 2022 р.
Суддя І.А. Малярчук