07 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 904/6385/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Дроботової Т. Б.,
за участю помічника судді, який виконує обов'язки секретаря судового засідання, - Бойчук А. П.,
за участю представників сторін:
позивача-1 - не з'явилися,
позивача-2 - не з'явилися,
відповідача-1 - не з'явилися,
відповідача-2 - Левковської К. Ю. (адвоката, в режимі відеоконференції),
прокурора - Голуба Є. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.11.2021 (колегія суддів: Орєшкіна Е. В. - головуючий, Подобєд І. М., Чус О. В.) у справі
за позовом виконуючого обов'язки керівника Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі: 1) Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, 2) Божедарівської селищної ради
до 1) Комунального закладу "Криничанський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда"
про визнання договору удаваним та недійсним, зобов'язання звільнити земельні ділянки,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Виконуючий обов'язки керівника Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Божедарівської селищної ради до Комунального закладу "Криничанський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради" (далі - Комунальний заклад), Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда" (далі - ТОВ "Правда") про:
- визнання удаваним договору про спільну діяльність від 24.03.2017, укладеного між Комунальним закладом та ТОВ "Правда" (далі - спірний договір);
- визнання недійсним спірного договору;
- зобов'язання ТОВ "Правда" звільнити земельні ділянки (кадастрові номери 1222085000:01:001:0009, 1222085000:01:001:0008, 1222085000:01:001:0007, 1222085000:01:001:0006) загальною площею 82,37 га (далі - земельні ділянки), які воно займає на підставі спірного договору.
1.2. У позовній заяві прокурор зазначав, що спірним договором передано як вклад у спільну діяльність 4 земельні ділянки загальною площею 82,37 га, які належать Комунальному закладу на праві постійного користування згідно з Державними актами на право постійного користування серії ЯЯ № 047000 від 13.12.2004, серії ЯЯ № 046974 від 13.12.2004. На думку прокурора, спірний договір укладено з грубим порушенням вимог статей 13, 14 Конституції України, статей 92, 95, 116, 124 Земельного кодексу України, статті 13 Закону України "Про оренду землі", не дотримано встановлений порядок набуття та реалізації прав на землю, а також порушено майнові інтереси держави та селищної ради щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності.
Обґрунтовуючи наявність повноважень для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, прокурор посилався на порушення інтересів держави та вказував, що ГУ Держгеокадастру та Божедарівська селищна рада надали прокуратурі відповіді про те, що заходів реагування на повідомлення про порушення відповідачами чинного законодавства не вжито та не планується вживати.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2021 (колегія суддів Татарчук В. О. - головуючий, судді: Ліпинський О. В., Назаренко Н. Г.) у справі № 904/6385/20 у задоволенні позову прокурора відмовлено.
2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що прокурор і позивач-1 не довели відсутності у відповідача-1 права на використання земельних ділянок для здійснення спільної діяльності відповідно до спірного договору. Суд першої інстанції виходив із того, що, за змістом спірного договору, предметом договору є не земельні ділянки, а саме результат діяльності на них, тобто сільськогосподарська продукція, яка вироблена на земельних ділянках. Місцевий господарський суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів про передачу земельних ділянок у користування ТОВ "Правда", тому користувачем цих земельних ділянок залишається Комунальний заклад. Суд першої інстанції зазначив, що під час розгляду цієї справи не встановлено, що спірний правочин вчинено з метою приховати інший правочин, зокрема договір оренди земельної ділянки; під час укладення спірного договору відповідачі не повинні були погоджувати його умови згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 "Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном", оскільки положення цієї постанови поширюються лише на підприємства державної форми власності у той час як Комунальний заклад є установою комунальної форми власності, підпорядковується та перебуває в управлінні Дніпропетровської обласної ради. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що спірний договір містить усі істотні умови договору про спільну діяльність і виконувався сторонами саме як договір про спільну діяльність, тому вимоги прокурора про визнання удаваним та недійсним спірного договору, за висновком суду, є необґрунтованими та недоведеними, а отже, не можуть бути задоволені; внаслідок відмови в задоволенні вимоги про визнання удаваним та недійсним спірного договору відсутні підстави для задоволення позовних вимог про звільнення земельних ділянок. Крім того, суд зазначив, що про правомірність укладення, в тому числі, спірного договору, йдеться і в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 у справі № 178/1553/18(2-а/178/5/19).
2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.11.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2021 у справі № 904/6385/20 скасовано, прийнято у справі № 904/6385/20 нове рішення. Визнано удаваним та недійсним спірний договір. Зобов'язано ТОВ "Правда" звільнити земельні ділянки загальною площею 82,37 га, які воно займає на підставі спірного договору. Вирішено стягнути з Комунального закладу на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір за розгляд позовної заяви в сумі 3237,00 грн. Вирішено стягнути з ТОВ "Правда" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір за розгляд позовної заяви в сумі 3237,00 грн. Вирішено стягнути з Комунального закладу на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 4855,55 грн. Вирішено стягнути з ТОВ "Правда" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 4855,55 грн.
2.4. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що Комунальний заклад є постійним користувачем земельних ділянок. Положеннями статей 92, 95, 96 Земельного кодексу України не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування. Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з умовами спірного договору земельні ділянки були фактично передані ТОВ "Правда" з метою здійснення організації сільськогосподарського виробництва. Таким чином, сторонами спірного договору не було дотримано істотних умов та порядку укладення договору оренди землі, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки його було вчинено з метою приховати договір оренди земельної ділянки. У зв'язку з цим позовні вимоги прокурора про визнання удаваним та недійсним спірного договору суд визнав обґрунтованими, як і вимоги про звільнення ТОВ "Правда" земельних ділянок.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. ТОВ "Правда" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.11.2021, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2021 - залишити без змін.
3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ТОВ "Правда" посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 92, 95, 96 Земельного кодексу України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 277 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у спірному договорі істотних умов договору оренди, оскільки, на думку скаржника, спірним договором не передбачено передання земельних ділянок ТОВ "Правда" у володіння і користування на певний строк за встановлену плату, не встановлено індексацію розміру орендної плати, порядок та строки розрахунків. ТОВ "Правда" вважає, що суд апеляційної інстанції під час прийняття судового рішення не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 14.05.2019 у справі № 920/271/18, від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу прокурор зазначає, що постанова Центрального апеляційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 904/6385/20 є законною та обґрунтованою, а касаційна скарга ТОВ "Правда" є такою, що не підлягає задоволенню. Прокурор зауважує, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що фактичні правовідносини сторін, які склалися на підставі спірного договору, не відповідають умовам спільної діяльності, визначеним статтями 1130 - 1134 Цивільного кодексу України, а фактично є орендними правовідносинами, про що свідчать: платне користування відповідачем-2 визначеними земельними ділянками, строк такого користування - 5 років, мета користування - сільськогосподарське виробництво. Прокурор зазначає, що під час ухвалення постанови суд апеляційної інстанції врахував положення статті 319 Цивільного кодексу України (щодо права власника розпоряджатися своїм майном), а також положення законодавства щодо оренди земельних ділянок, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що спірний правочин не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, який укладено всупереч вимогам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі". Крім того, прокурор стверджує, що суди правильно встановили, що ГУ "Держгеокадастру" та Божедарівська селищна рада належним чином не здійснювали захист порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку, тому наявні достатні підстави для звернення прокурора з цим позовом до суду. Висновки апеляційного господарського суду, на думку прокурора, відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20, від 10.08.2021 у справі № 923/833/20.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 9046974 (зареєстрований в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030412200004), на підставі розпорядження голови Криничанської районної державної адміністрації (далі - Криничанська РДА) від 21.09.2004 № 704-р-04 земельну ділянку площею 105,50 га (кадастрові номери 1222085000:01:001:0006, 1222085000:01:001:0007), розташовану на території Кудашівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, було надано у постійне користування Криничанському державному психоневрологічному будинку-інтернату для ведення підсобного сільського господарства.
4.2. Згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 9047000 (зареєстрований в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030412200006), на підставі розпорядження голови Криничанської РДА від 21.09.2004 № 704-р-04 земельну ділянку площею 3,38 га (кадастрові номери 1222085000:01:001:0008 та 1222085000:01:001:0009), розташовану на території Покровської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, було надано у постійне користування Криничанському державному психоневрологічному будинку-інтернату для ведення підсобного сільського господарства.
4.3. Криничанський державний психоневрологічний будинок-інтернат був реорганізований в Комунальний заклад "Криничанський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради".
4.4. 24.03.2017 між Комунальним закладом (сторона-1) та ТОВ "Правда" (сторона-2) було укладено договір про спільну діяльність, відповідно до якого предметом договору є спільна діяльність сторін без створення юридичної особи з метою забезпечення ефективного використання земельної ділянки (кадастровий номер 1222085000:01:001:0008, 1222085000:01:001:0009), що належить стороні-1 на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування серії ЯЯ № 047000 від 13.12.2004, виданим на підставі розпорядження Криничанської РДА від 21.09.2004 року №704-р-04, та земельної ділянки (кадастровий номер 1222085000:01:001:0006, кадастровий номер 1222085000:01:001:0007), що належить стороні-1 на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування серії ЯЯ № 046974 від 13.12.2004 року, виданим на підставі розпорядження Криничанської РДА від 21.09.2004 року №704-р-04, загальною площею 82,37 га.
4.5. Відповідно до пункту 1.2 спірного договору для здійснення спільної діяльності сторона-2 без поєднання внесків надає виробниче устаткування, транспортні засоби, високоякісне репродуктивне насіння, якісні добрива, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин, власні знання, досвід та інше необхідне для виконання комплексу сільськогосподарських робіт для досягнення зазначених в пункті 1.1 договору мети, відповідно до обов'язків, взятих за цим договором.
4.6. Термін дії спірного договору 5 років (пункт 2.1).
4.7. Відповідно до пункту 3.1 спірного договору метою цього договору є:
- впровадження технологічного процесу виробництва сільськогосподарської продукції (соняшнику, пшениці, ячменю, кукурудзи тощо);
- підвищення ефективності ведення сільськогосподарського виробництва, охорони землі, збереження та відновлення родючості землі;
- недопущення простою та нераціонального використання земельних ділянок.
4.8. Пунктом 3.2 спірного договору визначено, що сторони діють шляхом об'єднання спільних зусиль відповідно до вимог чинного законодавства.
4.9. Розподіл результатів спільної діяльності проводиться з урахуванням витрат з їх здійснення (пункт 4.1 спірного договору).
4.10. Згідно з пунктом 5.1 спірного договору сторона-1 зобов'язана надавати можливість здійснювати організацію сільськогосподарського виробництва та усіляко сприяти досягненню спільної мети цього договору; вчасно сплачувати до бюджету земельний податок; погоджувати план виробництва та плановий розмір витрат; надавати можливість вільного доступу до земельної ділянки працівникам і технічним засобам виробництва.
4.11. Відповідно до пункту 5.3 спірного договору сторона-2 зобов'язана, зокрема, самостійно забезпечити матеріально-технічне постачання повного циклу виконання сільськогосподарських робіт з обробки земельних ділянок, вирощуванню та збору урожаю; надавати в п'ятиденний термін після закінчення виконання кожного виду робіт стороні-1 інформацію в письмовій формі про їх виконання; за місяць до закінчення строку договору припинити будь-які роботи на земельних ділянках, залишивши їх у стані, готовому для виконання посівних робіт.
4.12. Пунктами 7.1, 7.2 спірного договору передбачено, що вклад сторони-1 визначається як виділення для спільної діяльності земельної ділянки, зазначеної в пункті 1.1 спірного договору; вклад сторони-2 визначається обов'язками, вказаними в пункті 5.3 спірного договору.
4.13. Спільною власністю сторін є майно (сільськогосподарська культура), що вирощується за умовами спірного договору, та сільськогосподарська продукція, набута сторонами в результаті спільної діяльності (пункт 8.1 спірного договору).
4.14. Користування спільним майном здійснюється сторонами в порядку, визначеному в спірному договорі (пункт 8.2).
4.15. Між Комунальним закладом (сторона-1) та ТОВ "Правда" (сторона-2) укладено 10.04.2017 додаткову угоду до договору про спільну діяльність від 24.03.2017, відповідно до якої сторони домовилися викласти пункт 1.1 спірного договору в такій редакції:
"1.1. Предметом договору є спільна діяльність сторін без створення юридичної особи, з метою досягнення спільної мети при спільній обробці земельної ділянки(нок) (кадастровий номер 1222085000:01:001:0008, 1222085000:01:001:0009, 1222085000:01:001:0006, 1222085000:01:001:0007), загальною площею 82,37 га, що належить стороні-1 на праві постійного користування згідно з Державним актом серії ЯЯ № 047000 від 13.12.2004 року, виданого на підставі розпорядження Криничанської РДА від 21.09.2004 року № 704-р-04, серії ЯЯ № 046974 від 13.12.2004 року, виданого на підставі розпорядження Криничанської РДА від 21.09.2004 року № 704-р-04".
4.16. Відповідно до пункту 2 додаткової угоди сторони домовилися викласти пункт 1.2 спірного договору у такій редакції:
"1.2. Усвідомлюючи спільну мету договору та обмеженість вкладу у спільну діяльність стороною-1, що продиктована юридичною природою сторони-1 та фінансовим станом комунального закладу, зважаючи на обмеженість участі у технічній обробці землі, сторони, керуючись статтею 1133 Цивільного кодексу України, погодили такі внески сторін до спільної діяльності:
- внесок сторони-1: оброблення земель власними силами за допомогою використання власних технічних, тваринних та трудових ресурсів; сторона-1 залучає до спільної діяльності наступні ресурси: трактор ЮМЗ-6 АКЛ - 1 од., культиватор КПИ-4 - 1 од., плуг ПЛН-3.5 - 1 од., коні - 2 голови, власні трудові ресурси з числа осіб підопічних, які виявили бажання до праці та трудотерапія яким рекомендована відповідальним лікарем, а також професійні та інші знання, навички та вміння яких дають можливість допуску до роботи на земельній ділянці;
- внесок сторони-2: виробниче устаткування, транспортні засоби (у тому числі й спеціалізовані), паливно-мастильні матеріали, добрива та насіннєві матеріали, спеціалістів у галузі оброблення земель.
Фактичний об'єм залучених внесків сторін погоджується сторонами, виходячи з реальних потреб".
4.17. Пунктом 3 додаткової угоди доповнено пункт 1.3 спірного договору у такій редакції:
"1.3. Сторони домовилися і розуміють, що земельні ділянки, вказані у цьому договорі, та/або речові права цих стороні-2 не передаються. Сторона-2 не має права самостійно господарювати на вищезазначених земельних ділянках без погодження із стороною-1. Погодження дій та допуску здійснюється сторонами у зручній для сторін формі (письмовій, електронній, усній тощо).
Сторони погодили спільну участь у веденні справ. Жодна сторона без погодження іншої сторони не має права приймати рішення, що стосуються предмета цього договору".
4.18. Згідно з пунктом 4 додаткової угоди сторони виклали пункт 3.1 спірного договору у такій редакції:
"Метою цього договору є:
- спільний обробіток земель;
- отримання доходу;
- отримання врожаю для спільних потреб;
- впровадження технологічного процесу виробництва с/г продукції;
- охорона земель, збереження та відтворення родючості земель;
- недопущення простою та нераціонального використання земель;
- запобігання забур'яненню, деградації, ерозії земель".
4.19. Пункт 4.8 спірного договору сторони виклали в такій редакції (пункт 5 додаткової угоди від 10.04.2017):
"4.8. Фактичний розподіл отриманого доходу (продукції або продуктів її переробки) здійснюється між сторонами порівну по 50% кожній стороні, оформляється письмово за підписами обох сторін протоколом узгодження із зазначенням розділеного доходу, як натурального, так і в грошовому виразі".
4.20. 24.07.2020 ГУ Держгеокадастру склало акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельною ділянкою № 920-ДК/817/АП/09/01/-20, відповідно до якого земельні ділянки, які надані Комунальному закладу для ведення підсобного сільського господарства на праві постійного користування згідно з Державними актами на право постійного користування серії ЯЯ № 047000 від 13.12.2004, серії ЯЯ № 046974 від 13.12.2004 використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у спосіб, не передбачений статутними документами закладу, та всупереч цільовому призначенню, що не відповідає вимогам статті 96 Земельного кодексу України.
4.21. 25.08.2020 Дніпродзержинською місцевою прокуратурою направлено на адресу ГУ Держгеокадастру лист (запит) за вих. № 04/31-4861ВИХ-20 про надання інформації та копії документів на підставі статей 2, 13, 15, 23 Закону України "Про прокуратуру", в якому прокуратура просила ГУ Держгеокадастру надати інформацію щодо взяття на облік та перебування на обліку договору про спільну діяльність від 24.03.2017, укладеного між Комунальним закладом та ТОВ "Правда" з метою ефективного використання земельної ділянки площею 82,37 га.
4.22. 28.08.2020 ГУ Держгеокадастру надало відповідь (вих. № 3447/04-36-55-84-15), в якій повідомило прокуратуру про те, що згідно з Реєстром договорів про спільну діяльність ІТС "Податковий блок" у Комунальному закладі зареєстровані договори відсутні.
4.23. 25.08.2020 Дніпродзержинська місцева прокуратура направила Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації запит (вих. № 04/31-4860ВИХ-20) про надання інформації та копії документів на підставі статей 2, 13, 15, 23 Закону України "Про прокуратуру", в якому просила надати інформацію щодо надання для Комунального закладу дозволу, погодження або іншого документа дозвільного характеру, яким би надавалось право розпорядження земельними ділянками, у тому числі щодо укладення договору про спільну діяльність з ТОВ "Правда", а також інформацію щодо вжиття Дніпропетровською обласною адміністрацією заходів цивільно-правового характеру, у тому числі звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору про спільну діяльність, укладеного між Комунальним закладом та ТОВ "Правда", зобов'язання звільнити земельну ділянку, та намір вжиття у майбутньому таких заходів.
4.24. 01.09.2020 Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації надав відповідь на зазначений лист (вих. № 6193/0/192-20), в якому повідомив, що питання контролю за станом використання земельних ділянок та надання дозволів на їх розпорядження виходить за межі повноважень департаменту; договір про спільну діяльність, виходячи з його правової природи, не передбачає визначення юридичної долі земельних ділянок (відчуження), що охоплюється поняттям "розпорядження", у зв'язку з чим з метою перевірки дотримання Комунальним закладом вимог земельного законодавства пропонував прокуратурі звертатися до ГУ Держгеокадастру у встановленому законодавством порядку.
4.25. Згідно з відповіддю ГУ Держгеокадастру № 10-4-0.61-5903/2-20 від 02.09.2020, заходів реагування на повідомлення про порушення чинного законодавства не вжито.
4.26. 19.11.2020 Дніпродзержинська місцева прокуратура направила Божедарівській селищній раді лист (вих. № 04/31-6199ВИХ-20) щодо надання інформації про вжиті заходи з визнання недійсним спірного договору та звільнення земельної ділянки.
4.27. Листом № 1103/02-12 від 24.11.2020 Божедарівська селищна рада повідомила прокуратуру, що заходи цивільно-правового характеру про визнання незаконним спірного договору не вживалися та вживатися не будуть у зв'язку з відсутністю коштів на оплату судового збору.
4.28. В подальшому листами від 23.11.2020 (№ № 04/31-6193ВИХ-20, 04/31-6197ВИХ-20) Дніпродзержинська місцева прокуратура повідомила Божедарівську селищну раду та ГУ Держгеокадастру про те, що уповноваженими органами належним чином не здійснюється захист порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку, тому у прокуратури наявні підстави для представництва інтересів держави шляхом подання прокуратурою позовної заяви про визнання недійсним спірного договору.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2021 визначено колегію суддів у справі № 904/6385/20 у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Правда" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 904/6385/20, призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 22.03.2022.
Однак із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні".
У зв'язку із введенням воєнного стану судове засідання у справі № 904/6385/20, призначене на 22.03.2022, не відбулося.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.04.2022 № 29.3-02/643 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 904/6385/20 у зв'язку з увільненням судді Чумака Ю. Я. від роботи на час виконання ним державних або громадських обов'язків у зв'язку із участю у добровольчому формуванні територіальної громади.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2022 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Берднік І. С., Дроботова Т. Б.
5.2. З урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 18.05.2022 № 341/2022 з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи № 904/6385/20 у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного судового захисту.
5.3. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Правда" належить залишити без задоволення з огляду на таке.
5.4. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора про визнання договору про спільну діяльність удаваним та недійсним і зобов'язання звільнити ТОВ "Правда" земельні ділянки.
5.5. Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
5.6. Відповідно до положень статті 1131 цього Кодексу умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже, за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети, що не суперечить законові.
5.7. У свою чергу, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).
5.8. Згідно із частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Отже, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.
Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) - отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) протягом визначеного договором строку та отримання продукції/доходів.
5.9. Суд апеляційної інстанції в межах повноважень, наданих йому процесуальним законодавством, проаналізував умови укладеного між відповідачами спірного правочину, а також умови додаткової угоди до спірного договору, та встановив, що пунктом 4.8 спірного договору в редакції додаткової угоди від 10.04.2017 передбачено фактичний розподіл отриманого доходу (продукції або продуктів її переробки), пунктом 4.9 спірного договору - право Комунального закладу відмовитись від отримання продукції або продуктів її переробки та право отримати від ТОВ "Правда" її грошовий еквівалент за середніми цінами. За умовами спірного договору (пункти 7.1, 7.2) вклад Комунального закладу визначається у вигляді виділеної для спільної діяльності земельної ділянки, зазначеної в пункті 1.1 спірного договору, а вклад ТОВ "Правда" - обов'язками, вказаними в пункті 5.3 спірного договору. Пунктом 5.4 спірного договору передбачено право ТОВ "Правда" отримувати доступ до земельної ділянки та можливість здійснювати організацію сільськогосподарського виробництва, складати та погоджувати план виробництва, на власний розсуд обирати постачальників матеріально-технічних ресурсів та виконавців окремих видів робіт, право на збирання врожаю тощо, тобто фактично визначені права землекористувача.
Дослідивши умови договору про спільну діяльність від 24.03.2017, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що сторонами фактично передбачено виділення для спільної діяльності земельної ділянки, зазначеної в пункті 1.1 договору, яка належить на праві постійного користування відповідачу-1.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що умови укладеного між відповідачами спірного правочину свідчать, що сторони фактично уклали договір оренди земельної ділянки.
5.10. При цьому, частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Тому, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17.
5.11. Отже, встановивши, що спільної діяльності за спірним договором не здійснювалося, а відбувалось платне користування ТОВ "Правда" земельними ділянками, наданими Комунальним закладом у користування для отримання прибутку, суд апеляційної інстанції правильно визнав, що до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.
5.12. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами. Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди.
Як установив суд апеляційної інстанції, відповідач-1 є постійним користувачем земельних ділянок загальною площею 82,37 га.
За змістом статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.
Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
Правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України, якими не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування. Подібна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17.
Відповідно до правових позицій, сформованих Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18 державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій.
5.13. Оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що спірний договір не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, проте сторонами не було дотримано істотних умов та порядку укладення договору оренди землі, визначених Цивільним та Земельним кодексами України, Законом України "Про оренду землі", тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання спірного договору, який було вчинено з метою приховати договір оренди земельної ділянки, недійсним.
5.14. Доводи відповідача-2 про те, що спірний договір не може вважатися договором оренди через відсутність усіх істотних умов договору оренди землі та відсутність підписаного між сторонами акта приймання-передачі земельних ділянок, визнаються колегією суддів безпідставними, оскільки в цьому випадку неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.
5.15. Також колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (відповідач-1) надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.16. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 14.05.2019 у справі № 920/271/18, від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17.
5.17 За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.18. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.19. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
5.20. Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17 (за позовом прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області до Комунального підприємства "КОЛОС", Приватного підприємства "Чаплинське Агро" про визнання недійсним на майбутнє договору про спільну діяльність, укладеного між відповідачами, та про вилучення із користування Приватного підприємства "Чаплинське Агро" на користь Комунального підприємства "КОЛОС" земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що належать на праві постійного користування Комунальному підприємству "КОЛОС").
Так, у наведеній постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17 суд касаційної інстанції, посилаючись на частину 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статтю 53 Господарського процесуального кодексу України, дійшов такого висновку:
"…Суди попередніх інстанцій передчасно дійшли висновку про задоволення позовних вимог, оскільки, в порушення вимог процесуального закону не з'ясували та не дослідили питання щодо наявності підстав для представництва Геніченською місцевою прокуророю Херсонської області позивача у справі - Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області та не перевірили причин, які перешкоджають здійсненню захисту прав та інтересів позивачем особисто.
…Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначив, що вказана позовна заява вжита як захід прокурорського реагування та направлена, насамперед на захист економічних інтересів держави, яким спричинено шкоду, внаслідок користування земельною ділянкою, яка згідно із нормами Конституції України, є національним багатством. Крім того, зазначені порушення законодавства в сфері оренди землі підривають основні принципи його існування, що може призвести до незаконного відчуження майна держави, чим спричиняється суттєва шкода державним інтересам та підриваються основи фінансово-економічної діяльності держави.
Серед іншого прокуратурою зазначено, що даний позов подається в інтересах Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області, яке відповідно до приписів ч. 4 ст. 122 ЗК України є органом виконавчої влади, який з початку 2013 року наділений повноваженнями з розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення на території Херсонської області.
Водночас Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.
Верховний Суд бере до уваги, що у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належить до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
За змістом частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
У пункті 3 частини 1 статті 1311 Конституції України зазначено про можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у справі.
Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).
Водночас, судами у даній справі взагалі не досліджувалося питання наявності чи відсутності підстав для представництва прокуратурою позивача у справі та не встановлено обставин, які перешкоджають захисту прав та інтересів останнього саме належним суб'єктом - Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області.
Сам лише факт відсутності звернення суб'єкта владних повноважень із позовом до суду не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів.
Така практика Верховного Суду зумовлена необхідністю забезпечення гарантованого принципу рівності сторін у судовому процесі. Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Верховний Суд відзначає, що така практика не є намаганням обмежити функції прокуратури сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, а є лише наслідком системного тлумачення положень законодавства, якими встановлена необхідність підтвердження судом підстав для представництва прокуратурою інтересів держави, оскільки право прокуратури на звернення до суду в інтересах уповноваженого суб'єкта, не може презюмуватися, як безспірне.
…Приймаючи рішення у справі, місцевий та апеляційний суди не дослідили наявності підстав для здійснення судового захисту інтересів Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області саме Генічеською місцевою прокуратурою Херсонської області та не дослідили питання наявності обставин, які перешкоджають здійсненню захисту прав та інтересів позивачем особисто.
Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню".
Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що підставою для скасування судових рішень у справі № 923/129/17 стало порушення судами вимог процесуального закону, зокрема нез'ясування та недослідження питання щодо наявності підстав для представництва прокурором позивача у справі та нез'ясування судами причин, які перешкоджають здійсненню захисту прав та інтересів позивачем особисто.
У цій справі № 904/6385/20, яка розглядається, суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі, встановив наявність підстав для представництва прокурором інтересів позивачів у справі, а також обставини повідомлення прокурором у розумний строк ГУ Держгеокадастру та Божедарівської селищної ради та причини нездійснення позивачами належних заходів на захист порушених інтересів (пункти 4.21 -4.28 цієї постанови).
Отже, апеляційний господарський суд під час вирішення цієї справи № 904/6385/20, яка розглядається, належним чином дослідив всі наявні у справі докази, а саме встановив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини, висновки апеляційного господарського суду не суперечать правовим позиціям, викладеним у наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, тому колегія Верховного Суду зазначає, що наведені підстави касаційного оскарження не підтвердилися.
5.21. Крім того, скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 920/271/18 (за позовом керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Сумській області до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтави і Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебедюк" про визнання недійсним договору від 14.11.2017 № 2 про спільну обробку (використання) земельної ділянки, укладеного між відповідачами, і зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебедюк" звільнити земельну ділянку), та від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17 (за позовом прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та Товариства з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" про визнання недійсним договору про спільну діяльність та додаткових угод до нього, та зобов'язання відповідача-2 звільнити земельну ділянку державної форми власності). При цьому скаржник не наводить висновків щодо застосування правових норм у наведених ним постановах Верховного Суду, не зазначає суті порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції конкретних норм матеріального/процесуального права, які не були враховані судом апеляційної інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість таких доводів касаційної скарги.
5.22. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з'ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.5. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
6.6. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваної постанови немає.
7. Судові витрати
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда" залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 904/6385/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді І. С. Берднік
Т. Б. Дроботова