07 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 922/1070/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Дроботової Т. Б.,
за участю помічника судді, який виконує обов'язки секретаря судового засідання, - Мірошниченка К. Є.,
за участю представників:
прокурора - Садаєвої Е. С.
відповідача 1 - не з'явилися,
відповідача 2 - не з'явилися,
відповідача 3 - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 (колегія суддів: Медуниця О. Є. - головуючий, Гребенюк Н. В., Стойка О. В.) і рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 (суддя Байбак О. І.) у справі
за позовом керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова
до 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Фізичної особи - підприємця Прокоп'євої Наталії Вікторівни
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання повернення майна,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У березні 2021 року керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Прокоп'євої Наталії Вікторівни (далі - ФОП Прокоп'єва Н. В.), у якій просив суд:
1) визнати незаконним та скасувати пункт 49 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” № 412/16 від 26.10.2016;
2) визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5471-В-С від 14.04.2017, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Прокоп'євою Н. В., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С. А. і зареєстрований в реєстрі за № 695;
3) зобов'язати ФОП Прокоп'єву Н. В. повернути Харківській міській об'єднаній територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-14 загальною площею 134,7 м2 в будинку літ. "А-4", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15, шляхом складання акта приймання-передачі, а Харківську міську раду зобов'язати прийняти ці приміщення (далі - спірні приміщення).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, приймаючи рішення від 26.10.2016 № 412/16 про відчуження ФОП Прокоп'євій Н. В. нежитлових приміщень, загальною площею 134,7 м2, про що зазначено в пункті 49 додатку до цього рішення, Харківська міська рада порушила вимоги Закону України “Про приватизацію державного майна”, Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, оскільки незаконно обрала спосіб приватизації цих нежитлових приміщень шляхом викупу, а не продажу на аукціоні або конкурсі, чим порушила інтереси держави та територіальної громади міста Харкова.
На думку прокурора, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5471-В-С від 14.04.2017 не відповідає вимогам законодавства, суперечить інтересам держави і суспільства, тому його слід визнати недійсним відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а спірне нежитлове приміщення - повернути територіальній громаді м. Харкова на підставі частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України.
Поряд із цим, прокурор наголошував, що він дізнався про наявність відповідних порушень в ході досудового розслідування № 42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, процесуальне керівництво у якому проводиться Харківською місцевою прокуратурою № 2. Як зазначав прокурор, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19 в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення низки приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15, і після їх вивчення прокурор встановив наявність порушень під час здійснення приватизаційної процедури.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 у справі № 922/1070/21 відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Прокоп'євої Н. В. про визнання незаконним та скасування пункту 49 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” № 412/16 від 26.10.2016; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5471-В-С від 14.04.2017 та зобов'язання ФОП Прокоп'єву Н. В. повернути Харківській міській об'єднаній територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що в цьому випадку самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна, оскільки:
по-перше, з урахуванням висновків, викладених у звіті про незалежну оцінку нерухомого майна від 31.10.2016, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ФОП Буйницьким М. М. поліпшення орендованого ФОП Прокоп'євою Н. В. нерухомого майна відбулося в розмірі більше ніж 25 відсотків ринкової його вартості майна, що свідчить про наявність у ФОП Прокоп'євої Н. В. права на приватизацію орендованого майна шляхом його викупу на підставі пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”;
по-друге, матеріали справи не містять та прокурором не надано суду доказів того, що вказані порушення були допущені внаслідок винної, протиправної поведінки набувача майна - ФОП Прокоп'євої Н. В., і що такі порушення призвели до порушення положень Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” при викупі майна; при цьому суд констатував, що прокурором не надано, а матеріали цієї справи не містять доказів того, що збільшення вартості майна мало місце не у зв'язку з його поліпшеннями, а з інших причин;
по-третє, у випадку задоволення позовних вимог виключно з підстав ненадання ФОП Прокоп'євою Н. В. документів, передбачених пунктом 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, ФОП Прокоп'єва Н. В. фактично буде позбавлена майна, право на яке вона набула на підставі договору купівлі-продажу, який в свою чергу, укладено у відповідності до вимог пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, пункту 5.7 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016, затвердженої рішенням Харківської міської ради № 565/11 від 23.12.2011. Тобто, за висновком суду, ФОП Прокоп'єва Н. В., як добросовісний набувач майна, буде позбавлена майна, що в цьому випадку є непропорційним втручанням у право на мирне володіння своїм майном, та як наслідок, надмірним тягарем для неї.
Щодо заяв відповідачів про застосування строку позовної давності до вимог прокурора, Господарський суд Харківської області зазначив про те, що прокурор в ході досудового розслідування №42017221080000002 від 04.01.2017 ще з моменту відкриття зазначеного кримінального провадження 04.01.2017 мав можливість звернутися до суду з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню, проте таке клопотання подав лише через 2 роки - в лютому 2019 року, а з позовом у цій справі звернувся зі спливом більше ніж 2 роки з моменту винесення ухвали від 06.02.2019 у справі № 639/687/19, та зі спливом більше ніж через 4 роки з моменту відкриття кримінального провадження. Наведене свідчить про пропуск прокурором при зверненні до суду встановленого законом строку позовної давності. При цьому, як зазначив суд першої інстанції, з матеріалів справи також не вбачається наявність обґрунтованих підстав, які би заважали прокурору подати позов в межах встановленого законом строку позовної давності. Водночас, оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову прокурора у зв'язку з його необґрунтованістю, позовна давність та наслідки її спливу судом не застосовувались.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 у справі № 922/1070/21 та викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 у справі № 922/1070/21 залишено без змін.
2.4. Змінюючи мотивувальну частину рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд установив та констатував, що матеріали цієї справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ФОП Прокоп'євою Н. В. здійснювалися за згодою орендодавця поліпшення орендованих нею приміщень за договором оренди від № 5006 від 08.09.2010. Крім того, суд установив відсутність доказів подання орендарем органу приватизації та власнику майна до прийняття власником оспорюваного рішення в цій справі відповідної інформації про поліпшення, передбаченої пунктом 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
При цьому апеляційний господарський суд визнав помилковим висновок господарського суду першої інстанції про те, що оскільки вартість об'єкта оренди з моменту укладення додаткової угоди № 2 від 08.08.2013 до договору оренди № 5006 від 08.09.2010 до моменту складання суб'єктом оціночної діяльності ФОП Буйницьким М. М. звіту про незалежну оцінку нерухомого майна збільшилась на 168218,00 грн, тобто вартісний показник ринкової вартості збільшився більше ніж на 95 відсотків, то це свідчить, що ФОП Прокоп'євою Н. В. здійснено поліпшення нерухомого майна в розмірі більше ніж 25 відсотків його ринкової вартості. Суд констатував, що збільшення ринкової вартості спірного об'єкта нерухомого майна у 2016 році, порівняно з 2010 роком, не є безумовним свідченням того, що така вартість зросла саме внаслідок здійснення орендарем поліпшень, оскільки на цей показник можуть впливати, в тому числі, і зовнішні фактори (інфляційні процеси в державі, зміна цін на ринку нерухомості та ін.). З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що ФОП Прокоп'євою Н. В. здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна.
Отже, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 в частині пункту 49 додатку до цього рішення прийнято з порушенням вимог частини 2 статті 5-1, частини 2 статті 16-2 Закону України Про приватизацію державного майна, частин 1, 3 статті 11, пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та пунктів 5.1, 5.4 Програми приватизації на 2012-2016 роки. Тому суд констатував, що пункт 49 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 є незаконним, оскільки не спрямований на досягнення мети, визначеної у зазначених Законах і Програмі приватизації, і цим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Поряд із цим апеляційний господарський суд зазначив, що покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна (в розумінні Наказу Фонду державного майна України № 377 від 27.02.2004), які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були, повинен був усвідомлювати що його звернення є протиправним оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Тому суд дійшов висновку про те, що позбавлення відповідача-3 майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
При цьому, оскільки договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 5471-В-С від 14.04.2017 укладений з порушенням вимог статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та на підставі незаконного рішення Харківської міської ради 9 сесії 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання цього договору недійсним. Водночас, у зв'язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу № 5471-В-С від 14.04.2017, суд визнав обґрунтованою вимогу прокурора про зобов'язання ФОП Прокоп'євої Н. В. повернути Харківській міській об'єднаній територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення шляхом складення акта приймання-передачі.
Проте апеляційний господарський суд дійшов висновку про пропуск прокурором строку позовної давності на звернення до суду із цим позовом та констатував, що будь-яких аргументів щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду із позовом, прокурором суду не надано.
Апеляційний господарський суд зазначив, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відмову в позові у зв'язку із його необґрунтованістю, а не у зв'язку зі спливом строку позовної давності, у зв'язку з цим суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 у справі № 922/1070/21 змінив та виклав його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 у справі № 922/1070/21 залишено без змін.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 та рішенням Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 у справі № 922/1070/21, до Верховного Суду звернувся заступник керівника Харківської обласної прокуратури із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/4417 та постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц. Також прокурор посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.10.2016 у справі № 619/1923/13ц.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 08.09.2020 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та ФОП Прокоп'євою Н. В. (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 5006 (далі - договір оренди), предметом якого є оренда нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15. Згідно з додатковою угодою № 2 від 08.08.2013 цей договір викладено в новій редакції.
4.2. Відповідно до пункту 1.1 договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-14 у житловому будинку літ. А-4 загальною площею 134,7 м2 (технічний паспорт КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації інвентарний № 69053 від 02.03.2010), які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та розташовані за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15, і відображаються на балансі КП Жилкомсервіс.
4.3. Згідно з пунктом 1.2 договору оренди, майно передається в оренду з метою використання: під майстерню ремонту одягу. В пункті 3.1 договору оренди зазначено, що вартість об'єкта оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 176182,00 грн без врахування ПДВ станом на 29.08.2013.
4.4. В пункті 5.2 договору оренди сторони визначали, що орендар зобов'язаний здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з. управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно до діючого законодавства.
4.5. За змістом пункту 5.3 договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність.
4.6. За положеннями пункту 5.6 договору оренди, орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп. Пунктом 10.1 договору оренди встановлено, що цей договір діє з 08.08.2013 до 08.07.2016.
4.7. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 19.10.2016 ФОП Прокоп'єва Н. В. звернулась до Управління комунального майна та приватизації із заявою (реєстраційний № 18403) про приватизацію орендованих нежитлових приміщень загальною площею 134,7 м2, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15. Також ФОП Прокоп'єва Н. В. звернулася до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради із заявою від 28.10.2016 про приватизацію нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-14 у житловому будинку літ. А-4 загальною площею 134,7 м2 за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15.
4.8. Господарськими судами констатовано, що до заяви було додано: документ, що посвідчує особу заявника, перелік номерів рахунків у банківських установах, з яких здійснюватимуться розрахунки за придбаний об'єкт, документ про внесення плати за подання заяви, а також документи, що є необхідними у разі звернення із заявою фізичної особи-підприємця.
4.9. 26.10.2016 Харківська міська рада прийняла рішення № 412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", яким вирішено здійснити відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком переліку об'єктів, що підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).
4.10. У цьому переліку (пункт 49) зазначено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем ФОП Прокоп'євою Н. В. підлягають нежитлові приміщення 1-го поверху в житловому будинку літ "А-4" за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15.
4.11. Суб'єкт оціночної діяльності ФОП Буйницький М. В. на підставі листа Управління комунального майна і приватизації № 17969 від 31.10.2016 та договору на проведення оцінки майна від 31.10.201 надав звіт про оцінку нерухомого майна, відповідно до якого вартість нежитлових приміщень загальною площею 134,7 м2 за адресою: м.Харків, вул. Мар'їнська, 15, станом на 31.10.2016 склала 344400,00 грн.
4.12. Господарськими судами констатовано, що 14.04.2017 між Харківською міською радою (продавець) та ФОП Прокоп'євою Н. В. (покупець) укладено договір № 5471-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Прокоп'євою Н. В. Цей договір укладено на підставі рішень Харківської міської ради від 23.12.2011 № 565/11 "Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр." та від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".
4.13. За умовами договору від 14.04.2017 № 5471-В-С, продавець зобов'язався передати у власність, а покупець - прийняти нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-14 у житловому будинку літ. А-4 загальною площею 134,7 м2 за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15. Договір купівлі-продажу посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером 695.
4.14. Господарськими судами установлено, що в оспорюваному рішенні Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 зазначено, що його прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" і Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр., затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 565/11.
4.16. Отже, вважаючи порушеними інтереси держави та територіальної громади м. Харкова, прокурор звернувся до суду із позовом в цій справі.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2021 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2022 касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 у справі № 922/1070/21 залишено без руху до 04.02.2022, але строк виконання цієї ухвали не повинен був перевищувати десяти днів із дня вручення її скаржникові.
Ухвалою Верховного Суду від 10.02.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 у справі № 922/1070/21.
Водночас із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.04.2022 № 29.3-02/644 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 922/1070/21 у зв'язку з увільненням судді Чумака Ю. Я. від роботи на час виконання ним державних або громадських обов'язків у зв'язку із участю у добровольчому формуванні територіальної громади.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2022 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Берднік І. С., Дроботова Т. Б.
Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2022 призначено до розгляду касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 у справі № 922/1070/21.
5.2. З урахуванням Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 18.05.2022 № 341/2022, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи № 922/1070/21 у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи, з метою забезпечення своєчасного судового захисту.
5.3. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури необхідно закрити з огляду на таке.
5.4. Предметом позову в цій справі є вимоги прокурора до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Прокоп'євої Н. В. про визнання незаконним та скасування пункту 49 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” № 412/16 від 26.10.2016; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5471-В-С від 14.04.2017 та зобов'язання ФОП Прокоп'євої Н. В. повернути Харківській міській об'єднаній територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення.
5.5. Підставою позовних вимог, на думку прокурора, є те, що Харківська міська рада, приймаючи оспорюване рішення, порушила вимоги Закону України “Про приватизацію державного майна”, Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, оскільки незаконно обрала спосіб приватизації цих нежитлових приміщень шляхом викупу, а не продажу на аукціоні або конкурсі, чим порушила інтереси держави та територіальної громади міста Харкова. Також прокурор вважає, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5471-В-С від 14.04.2017 не відповідає вимогам законодавства, суперечить інтересам держави і суспільства, і тому його слід визнати недійсним відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а спірне нежитлове приміщення повернути територіальній громаді м. Харкова на підставі частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України.
Щодо законодавчого регулювання спірних правовідносин
5.6. Верховний Суд зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про місцеве самоврядування", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
5.7. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
5.8. Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
5.9. Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (стаття 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України").
5.10. У статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування України" зазначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
5.11. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
5.12. Судами установлено, що в оспорюваному рішенні Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 зазначено, що його прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 (далі - Програма приватизації).
5.13. Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
5.14. За змістом пунктів 5.1, 5.4 Програми приватизації, приватизація об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи окремо. Продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
5.15. Згідно з пунктом 1.6 Програми приватизації об'єктами приватизації групи А, зокрема, є індивідуально визначене рухоме майно, що знаходиться в комунальній власності, нежитлові будівлі, споруди та приміщення - незалежно від їх вартості.
5.16. Згідно з частиною 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.
5.17. Відповідно до частини 2 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації. Частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
5.18. За змістом статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення Харківською міською радою від 26.10.2016 № 412/16) приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
5.19. З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації, зокрема, шляхом викупу з урахуванням результатів оцінки об'єкта, публікації інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об'єктів малої приватизації до продажу.
5.20. У частинах 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" зазначено, що викуп застосовується до об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
5.21. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
5.22. Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).
5.23. Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
5.24. Аналізуючи наведені положення Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Порядку № 439, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 дійшла висновку про те, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
5.25. Отже, згідно з висновком Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/623/20 викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положень статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", можливий лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Щодо інституту позовної давності
5.26. Верховний Суд зазначає, що строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).
5.27. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
5.28. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 926/2260/19, від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).
5.29. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
5.30. При застосуванні зазначених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
5.31. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункти 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду).
5.32. Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
5.33. У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
5.34. У постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду наведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:
1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
5.35. Отже, застосування інституту позовної давності є одним із засобів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів.
5.36. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
5.37. Змінюючи мотивувальну частину рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд установив та констатував, що матеріали цієї справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ФОП Прокоп'євою Н. В. здійснювалися, за згодою орендодавця, поліпшення орендованих нею приміщень за договором оренди від № 5006 від 08.09.2010. Крім того, суд установив відсутність доказів подання орендарем органу приватизації та власнику майна до прийняття власником оспорюваного рішення відповідної інформації про поліпшення, передбаченої пунктом 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
5.38. Крім того, оскільки договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 5471-В-С від 14.04.2017 укладений з порушенням вимог статті 18-1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та на підставі незаконного рішення Харківської міської ради 9 сесії 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання цього договору недійсним. Водночас, у зв'язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу № 5471-В-С від 14.04.2017, суд визнав обґрунтованою вимогу прокурора про зобов'язання ФОП Прокоп'євої Н. В. повернути Харківській міській об'єднаній територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення шляхом складання акта приймання-передачі.
5.39. Водночас апеляційний господарський суд дійшов висновку про пропуск прокурором строку позовної давності на звернення до суду із цим позовом та констатував, що будь-яких аргументів щодо поважності причин пропуску строк на звернення до суду із позовом прокурором суду не надано. Тому апеляційний господарський суд зазначив, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відмову в позові у зв'язку із його необґрунтованістю, а не у зв'язку із спливом строку позовної давності, у зв'язку з чим суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2021 у справі № 922/1070/21 змінив та виклав його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
5.40. Апеляційний господарський суд зазначив, що під час розгляду справи судом першої інстанції Харківська міська рада у відзиві на позов заявила про застосування строків позовної давності до вимог прокурора. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Прокоп'єва Н. В. також звернулися до Господарського суду Харківської області із заявами про застосування строків позовної давності до вимог прокурора.
5.41. Також апеляційний господарський суд констатував, що прокурором подано позов майже через 4 роки і 5 місяців з моменту прийняття оспорюваного рішення Харківською міською радою та укладення на його підставі відповідного договору купівлі-продажу. Прокурор у позовній заяві зазначав, що він дізнався про наявність відповідних порушень в ході досудового розслідування за № 42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, процесуальне керівництво у якому проводиться Харківською місцевою прокуратурою № 2.
5.42. Як зазначав прокурор, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа № 639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Мар'їнська, 15, і після їх вивчення прокурор встановив наявність порушень під час здійснення приватизаційної процедури.
5.43. Розглянувши ці доводи прокурора, апеляційний господарський суд зазначив, що прокурор надав суду ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19, якою розглянуто клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню № 42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 365-2 Кримінального кодексу України.
5.44. В мотивувальній частині вказаної ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 в обґрунтуванні задоволення клопотання прокурора йдеться про відчуження Харківською міською радою комунального майна шляхом викупу на підставі Програми приватизації та переліку рішень Харківської міської ради, в тому числі, рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16, тобто рішення, що є підставою позову у цій господарській справі, та обставин, що в ній розглядаються. Ця ухвала була надана прокурором на підтвердження того, що строк позовної давності не пропущено.
5.45. Однак апеляційний господарський суд зазначив, що прокурором не доведено з яких підстав він не мав можливості довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова саме з часу відкриття кримінального провадження № 42017221080000002 від 04.01.2017, оскільки із цієї дати він не був позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів. Із клопотанням про надання доступу до речей і документів прокурор звернувся до суду лише в лютому 2019, тобто через 2 роки з часу відкриття кримінального провадження. Отже, за висновком суду, прокурором не доведено, з яких поважних причин ним не здійснено цю процесуальну дію у період після порушення кримінального провадження № 42017221080000002 від 04.01.2017 і до спливу 3-річного терміну з часу прийняття оспорюваного рішення Харківською міською радою. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що прокурор має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про це порушення раніше від зазначеної ним дати.
5.46. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури не погоджується із висновками апеляційного господарського суду, а тому звернувся із касаційною скаргою. Водночас заступник керівника Харківської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.47. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.48. Касаційну скаргу із посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/4417 та постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц. Також прокурор посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.10.2016 у справі № 619/1923/13ц.
5.49. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.50. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
5.51. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.52. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, які, на думку скаржника, не врахували господарські суди при ухваленні оскаржуваних рішень, установив, що застосування судами попередніх інстанцій норм права в оскаржуваних рішеннях не суперечить наведеним скаржником висновкам суду касаційної інстанції. Застосування господарськими судами положень статей 261, 267 Цивільного кодексу України у справах, на які посилається скаржник, залежало від встановлення певної сукупності фактів, які мають матеріально-правове значення у питанні застосування інституту позовної давності. Поряд із цим, проаналізувавши правовідносини у цій справі та у справах, на які посилається скаржник, колегія суддів дійшла висновку про неподібність правовідносин у зазначених справах, з огляду на таке.
5.53. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Компанії "Зафорпо Венчез Лімітед" (Zaforpo Ventures Limited) до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдінг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Беверідж Трейдінг Компані" про визнання недійсними свідоцтва на знак для товарів та послуг.
У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови про те, що:
"Главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 цієї Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Таким чином, для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд".
Крім того, скаржник зазначає, що подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц.
5.54. Також Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
У зазначеній постанові Великої палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови про те, що:
"Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до судуу разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до судуу разі порушення або загрози порушення інтересів державиза відсутності відповідного органудержавної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів".
5.55. Аналізуючи зазначені справи, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у справі № 910/16586/18, скасовуючи судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що судам для правильного вирішення судового спору необхідно було встановити та надати належну правову оцінку тому, чи пропустив строк позовної давності позивач - Компанія "І-БІ-СІ Істерн Беверідж Кампані Лімітед", звертаючись до суду в грудні 2018 року з даним позовом. Проте судами попередніх інстанцій цього встановлено не було. Тому Верховний Суд визнав передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, що Компанія "Зафорпо Венчез Лімітед" дізналась про реєстрацію спірних знаків лише після 26.12.2018, тобто після передачі права власності.
5.56. Велика Палата Верховного Суду у справах № 372/1036/15-ц, № 367/6105/16-ц, 369/6892/15-ц, скасовуючи судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та направляючи цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначила, що оскільки суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, не встановили обставин, необхідних для правильного вирішення справи, не з'ясували та не перевірили, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, а Велика Палата Верховного Суду, діючи в межах повноважень, не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє її можливості ухвалити нове рішення у справі, тому справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Подібних висновків дійшов Верховний Суд України у справі № 405/4999/15-ц.
5.57. Велика Палата Верховного Суду у справі № 372/2592/15, скасовуючи судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та направляючи цю справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначила, що суди апеляційної та касаційної інстанцій, вирішуючи цей спір, дійшли передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з дня видання головою Київської ОДА оскаржуваних розпоряджень від 07.04.2008, не звернули уваги на те, що прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України і КП "Київський лісгосп", та не встановили, коли саме і в особі якого органу Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що з огляду на положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України і є початком перебігу позовної давності.
5.58. Велика Палата Верховного Суду у справі № 372/1387/13ц, скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і рішення Апеляційного суду Київської області та залишаючи без змін рішення Обухівського районного суду Київської області, зазначила, що саме Державна інспекція сільського господарства у Київській області, як територіальний орган, під час здійснення державного нагляду (контролю) в листопаді 2012 року виявила допущені Виконавчим комітетом Козинської селищною ради порушення чинного законодавства при передачі у приватну власність громадянам земельних ділянок, які є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Також у цій справі встановлено, що Київська ОДА та Обухівська РДА згідно з наданими їм повноваженнями не мали можливості самостійно встановити зазначені обставини, а тому довідалися або могли довідатись про зазначені порушення лише після проведення відповідної перевірки уповноваженим державним органом контролю, а саме Державною інспекцією сільського господарства у Київській області.
5.59. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду першої інстанції про те, що прокурор пред'явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої просили відповідачі, тому дійшла висновку, що доводи касаційних скарг і висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні позову слід відмовити, є обґрунтованим.
5.60. Водночас Верховний Суд констатує, що у справі, яка розглядається, апеляційний господарський суд установив, що прокурором не доведено, з яких підстав він не мав можливості довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова саме з часу відкриття кримінального провадження № 42017221080000002 від 04.01.2017, оскільки із цієї дати він не був позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів. Проте, із клопотанням про надання доступу до речей і документів прокурор звернувся до суду лише в лютому 2019, тобто, через 2 роки з часу відкриття кримінального провадження. Тому суд установив та констатував, що прокурором не доведено, з яких поважних причин ним не здійснено цю процесуальну дію у період після порушення кримінального провадження № 42017221080000002 від 04.01.2017 і до спливу 3-річного терміну з часу прийняття оспорюваного рішення Харківською міською радою. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що прокурор має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про це порушення раніше від зазначеної ним дати
5.61. Отже, наведені установлені обставини у цій справі свідчать про те, що правовідносини у справах, на які посилається прокурор, є неподібними зі справою № 922/1070/21, що розглядається, з огляду на відмінні фактичні обставини у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин.
5.62. Також Верховний Суд вважає необґрунтованими аргументи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом висновків, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.10.2016 у справі № 619/1923/13ц, оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Крім того, Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що згідно із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5.63. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.64. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.65. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а їх застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
5.66. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
5.67. Ураховуючи викладене, Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 у справі № 922/1070/21, оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 у справі № 922/1070/21 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді І. С. Берднік
Т. Б. Дроботова