Провадження № 22-ц/803/3705/22 Справа № 208/7618/20 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
16 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого- судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства «Банк Форвард» на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Банк Форвард» про визнання недійсним положення кредитного договору та розірвання договору, -
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Банк Форвард» (далі - АТ «Банк Форвард») про визнання недійсним положення кредитного договору та розірвання договору, мотивуючи його тим, що 02 квітня 2018 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір №2001137177, на підставі якого вона отримала кредит у розмірі 58 820 грн. зі строком кредитування - 36 місяців, кінцевою датою повернення - 28 березня 2021 року, з визначеним розміром процентів: на строкову частину основного боргу - 0,01% річних, на прострочену частину основного боргу - 0,00001% річних.
Вказує, що згідно додатку до кредитного договору №2001137177 від 02 квітні 2018 року, а саме в розділі 5 не передбачені інші платежі, крім сплати процентів та штрафів за пропуск платежу. Однак в графі платежів за продуктом «Большие деньги» включений платіж щомісячної комісії в розмірі 2 111,64 грн., який перевищує щомісячний платіж суми погашення суми кредиту та процентів за користування кредитом в їх сукупності. Банк встановивши щомісячну комісію за обслуговування кредиту, не вказав за які саме послуги стягується плата. При цьому відповідач нарахував, а вана сплатила комісію фактично за обслуговування кредиту банком, що є незаконним, суперечить положенням ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачі».
Вважає, що сплата комісії у зв'язку з наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Посилаючись на те, що пункт кредитного договору в частині сплати комісійної винагороди за обслуговування кредиту суперечить пункту 3.6 Правил “Про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту”, частини 4 статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів”, частини 1 статті 203 ЦК України та ч.ч. 3-5 статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, просила суд визнати недійсним положення кредитного договору №2001137177 від 02 квітня 2018 року в частині щомісячної комісії в розмірі 2 111,54 грн. з моменту його укладення, тобто 02 квітня 2018 року, зобов'язати врахувати сплачену суму грошових коштів в розмірі 65 100 грн. в суму погашення основного боргу та сплати відсотків по кредитному договору №2001137177 від 02 квітня 2018 року, а також розірвати кредитний договір.
Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року позов задоволено частково. Визнано недійсним положення кредитного договору №2001137177 від 02 квітня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Банк Форвард», в частині щомісячної сплати комісії в розмірі 2 111,54 грн. з моменту його укладання - 02 квітня 2018 року. Зобов'язано АТ «Банк Форвард» врахувати сплачену суму грошових коштів в розмірі 65 100 грн. в суму погашення основного боргу та сплати відсотків по кредитному 2001137177 від 02 квітня 2018 року. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач АТ «Банк Форвард», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням суду першої інстанції обставин справи, просить рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що перед укладенням договору про споживчий кредит, позичальнику було надано усю інформацію щодо умов кредитного договору, в яких зокрема зазначалася безпосередньо сума комісії та загальна орієнтована вартість самого кредиту з урахуванням всіх сум, які підлягатимуть поверненню позичальником у разі отримання кредиту остання з ними погодилась, отримала кредит та погашала заборгованість з урахуванням вказаних сум. Вказує, що в договорі зазначено, які саме послуги підлягають оплаті при сплаті комісії та банком послуги розрахункового обслуговування фактично надаються. Комісія сплачується банку за дії, що здійснюються на користь та за дорученням клієнта, а не на користь банку та відповідно оплата комісії не суперечить постанові НБУ №49 від 08 червня 2007 року. Розрахункове обслуговування за договором є послугою у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» та не суперечить ч. 4 ст.11 вищевказаного Закону.
Позивач ОСОБА_1 правом на надання відзиву на апеляційну скаргу АТ «Банк Форвард» не скористався.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ «Банк Форвард» підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом не встановлено, але це підтверджується матеріалами справи, що 02 квітня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача АТ «Банк Форвард» із бажанням отримати кредит, про що було підписано оферту №200137177 (а.с.7).
Вказаною офертою встановлено, що між сторонами укладається кредитний договір №200137177, на підставі якого позив отримує кредит у розмірі 58 820 грн. зі строком кредиту 1097 днів, з 02 квітня 2018 року по 02 квітня 2021 року.
Визначено, що ставка по кредиту (на строкову частину основного боргу) - 0,01% річних; ставка по кредиту (на прострочену частину основного боргу) - 0,00001% річних; разова комісія - 0 грн.; плата за пропущення платежів: одного - 50 грн., двох (підряд) - 100 грн., трьох - 250 грн., чотирьох - 500 грн. Щомісячна комісія становить 2 111,64 грн.
На підставі укладеного кредитного договору позичальнику надаються послуги зі страхування від нещасних випадків і хвороб на період страхування, що складає 36 місяців зі страховою премією у 245 грн. щомісяця, а також надається послуга з SMS сервісу за кредитним договором строком на 36 місяців та платою за надання послуги в розмірі 25 грн. щомісяця.
Пунктом 5 кредитного договору встановлено, що підписанням цієї оферти позичальник підтвердила, що складовою та невід'ємною частиною цього договору являється: дана оферта, паспорт споживчого кредиту (що містить окрім іншого інформацію про кількість і розмір платежів, періодичність внесення, умови по кредитам, які розміщені банком на місці в якому було оформлено дану оферту, в мережі інтернет на сайті банку у підрозділах банку, з якими вона ознайомлення. Повністю згодна, примірники отримала, їх зміст розуміє, положення яких зобов'язується неухильно дотримуватися.
З моменту укладення договору про картку позичальник зобов'язаний в порядку та терміни, обумовлені умовами по карткам, сплачувати банку комісійні винагороди та інші платежі відповідно діючим в банку тарифам по карткам, а у випадках отримання кредиту в рамках договору про картку зобов'язуюсь погасити такий кредит відповідно до умов по карткам, а також сплатити банку проценти за користування таким кредитом та інші платежі, передбачені діючими в банку тарифам по карткам.
До укладення кредитного договору, позичальнику ОСОБА_1 надано на ознайомлення паспорт споживчого кредиту, який є додатком до договору №200137177 (а.с.8).
Відповідно до пункту 3 вказаного паспорту споживчого кредиту вбачається, що позичальник отримує кредит на споживчі потреби у розмірі 58 820 грн., строком на 36 місяців, із фіксованою процентною ставкою в розмірі 0,01% зі сплатою платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця, що є обов'язкові для укладення договору, а саме щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 3,59%, розраховується щомісячно на загальну суму кредиту на день видачі; оплата за надання виписок по рахунку клієнта у вигляді тестових повідомлень за допомогою послуги «SMS-сервіс» в розмірі 25 грн. щомісячно.
Загальні витрати за кредитом складають 76 928,29 грн.
Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі ) складає 135 748,29 грн.
Річна процентна ставка складає 89,24% річних.
Кількість та розмір платежів, періодичність внесення складає 36 платежів із сумою платежу в 3 771 грн., яка складається з суми по кредиту в розмірі 1633,87 грн., процентів за користування кредитом в розмірі 0,49 грн., щомісячної комісії в розмірі 2 111,64 грн., а також плати за «SMS-сервіс» в розмірі 25 грн.
З вказаними умовами, викладеними у паспорті споживчого кредиту, позивач ознайомилася та з його умовами погодилася, про що свідчить підпис позичальника на відповідному документі.
Банк формує графік платежів, який викладено в розділі 7 цього договору із визначенням сум погашення основного боргу за кредитом, сплати процентів за користування кредитом, щомісячної комісії, вартості всіх супутніх послуг, реальної процентної ставки тощо.
На виконання умов кредитного договору, позивачем вносилися грошові кошти на рахунок, визначений у договорі, про що позивачем було надано відповідні квитанції (а.с.9-11).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції посилався на положення статті 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», з аналізу яких дійшов висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними. Зазначав, що банки, згідно вимог чинного законодавства, не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). А також посилався на практику Верховного Суду, згідно якої надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. В той же час, підстав для задоволення вимоги про розірвання договору не вбачав, оскільки договір за терміном його дії закінчився, а тому є припиненим та підстав для його розірвання суд не вбачає.
Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову з огляду на наступне.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Обґрунтовуючи позовну вимогу про визнання недійсним положення кредитного договору №2001137177 від 02 квітня 2018 року в частині щомісячної комісії в розмірі 2 111,54 грн. з моменту його укладення, тобто з 02 квітня 2018 року, позивач зазначила, що кредитний договір було укладено на вкрай невигідних, несправедливих для неї як споживача умовах, з грубим порушенням вимог чинного законодавства.
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об'ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Споживач (позичальник) не звільнений від обов'язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з'ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.
Відповідно до статті 47 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України від 15 листопада 2016 року №1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон №1734-VIII).
Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» станом на дату укладення кредитного договору, містить положення про те, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
У статті 1 Закону «Про споживче кредитування» (тут і далі - у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) наведено визначення термінів, які вживаються в цьому Законі, зокрема:
договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;
загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом;
загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту;
споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, що врегульовано в частині другій статті 8 Закону №1734-VIII.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.
Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі.
До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються:
1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов'язків, передбачених договором про споживчий кредит;
2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов'язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту.
Таким чином, Закон № 1734-VIII не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит комісій та інших обов'язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону №1734-VIII у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону № 1734-VIII умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Інформація, що надається кредитодавцем споживачу до укладення договору про споживчий кредит, зазначена у частині другій статті 9 Закону №1734-VIII, має містити відомості про: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ; 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо); 3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту; 4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим ЦК України; 5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться; 6) реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування. Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки. Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит; 7) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов'язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності). Споживач має бути письмово проінформований про те, що вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача; 8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 11) порядок дострокового повернення кредиту; 12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу (частина третя статті 9 Закону №1734-VIII).
Укладення договору про споживчий кредит може бути пов'язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб (частина перша статті 20 Закону № 1734-VIII).
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 20 Закону № 1734-VIII до договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, зокрема, належить договір страхування та інші договори, що укладаються для забезпечення виконання споживачем зобов'язань за договором про споживчий кредит.
Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у додатку 1 до Закону № 1734-VIII, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 1734-VIII.
Стандартизована форма паспорта споживчого кредитування, наведена у додатку 1 до Закону № 1734-VIII, передбачає окремий розділ про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит (пеня, штрафи, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту, інші платежі), де зазначаються розмір платежу, база його розрахунку та умови його застосування, а також окремий розділ додаткової інформації (додаткові та супутні послуги третіх осіб, обов'язкові для отримання кредиту): послуги нотаріуса, послуги оцінювача, послуги страховика, інше, де зазначаються необхідність отримання відповідної послуги, перелік осіб за наявності.
Згідно зі статтею 19 Закону № 1734-VIII у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.
Методика розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договорами про споживчий кредит встановлена Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затвердженими постановою Правління НБУ від 08 червня 2017 року № 49 (далі - Правила).
Згідно з пунктом 5 Правил банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Отже, положення Закону №1734-VIII допускає, що укладення договору про споживчий кредит може бути пов'язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб, відносить договір страхування до договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, але вимагає, щоб відомості про це були відображені в паспорті споживчого кредитування, з яким кредитодавець має ознайомити позичальника в письмовій формі до укладення договору про споживчий кредит, при цьому інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит, має бути зазначена в такому договорі.
Як вбачається з матеріалів справи, позичальник звернулася до банку з метою отримання кредитних коштів, з метою повідомлення позичальника про всі істотні умови кредитування, банком було надано останній паспорт споживчого кредиту від 02 квітня 2018 року, відповідно до якого, позичальника було повідомлено, що у разі надання позичальнику кредиту, остання за договором споживчого кредитування зобов'язана буде сплачувати щомісячну комісію, розмір та порядок нарахування якої було визначено в паспорті споживчого кредиту з яким ознайомилася та без будь-яких заперечень підписала позичальник. Крім того, позичальника було повідомлено, що орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) складатиме 135 748,29 грн., так само повідомлено і про кількість та розмір щомісячних платежів.
Таким чином, позичальника було повідомлено про загальні витрати, які будуть понесені позичальником у разі отримання ним кредиту у відповідному банку, зокрема повідомлено про реальну переплату за кредитом, тобто розмір відсотків та комісій, які зобов'язані будуть повернуті позичальником разом із грошовими коштами, наданими банком позичальнику у кредит.
Підписанням паспорту споживчого кредиту, ОСОБА_1 підтвердила отримання нею всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для неї, в тому числі в разі невиконання нею зобов'язань за таким договором.
Колегія суддів зауважує, що паспорт споживчого кредиту надається позичальнику до укладення кредитного договору, його метою є повідомлення позичальника про умови надання кредиту у відповідній банківській установі, у разі непогодження позичальника із викладеними у ньому умовами, остання має право відмовитися від отримання відповідної банківської послуги.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 була належним чином ознайомлена та погодилася із умовами надання кредиту, на підставі чого 02 квітня 2018 року між сторонами було укладено кредитний договір №2001137177, в якому відображені умови надання кредиту, визначені у паспорті споживчого кредиту, остання з відповідним договором погодилася про що свідчить підпис останньої.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного кредитного договору позичальнику було надано додаткову послугу зі страхування нещасних випадків та хвороб позичальника.
На момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 не зверталась до банку із заявою про надання роз'яснень незрозумілих їй умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодилась зі всіма умовами такого договору, в тому числі з тими, що оспорює.
Більш того, не дивлячись на своє гарантоване законом право на розірвання договору протягом чотирнадцяти днів з дня його підписання, більше року сплачувала, визначені умовами договору, щомісячні платежі з урахуванням розміру комісії та відсотків за користування кредитом.
За змістом статей 6,626,627,628 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, позивач мала можливість не вступати у кредитні відносини із відповідачем, якщо дійсно вважала встановлення комісії за управління коштами в частині обслуговування кредитної заборгованості у разі порушення позичальником встановлених кредитним договором зобов'язань несправедливою умовою, натомість позивач погодила зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчила, що погодилась на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором.
Колегія суддів, дослідивши оспорювані умови кредитного договору стосовно комісії за обслуговування кредиту, не вбачає у цьому дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Правомірність нарахування самої комісії, з нарахуванням якої не погоджується в позовній заяві позивач, може бути предметом дослідження судом при визначенні заборгованості за кредитним договором.
ОСОБА_1 , ознайомившись з умовами паспорта споживчого кредитування та кредитного договору, мала реальну можливість відмовитися від укладення останнього та на момент його підписання додаткових вимог щодо спірних умов договору не заявляла, у подальшому виконувала його умови та покладені на неї договірні зобов'язання, сплачуючи кредит, що свідчить про свідоме визнання позивачем умов договору, в тому числі його оспорюваних умов.
Суд бере до уваги, що позивач, незважаючи на зазначену в позовній заяві незгоду із комісією за управління коштами в частині обслуговування кредиту, таким своїм правом не скористалася.
Зазначене у сукупності свідчить про безпідставність позовних вимог щодо визнання недійсним відповідного пункту кредитного договору в частині комісії за обслуговування кредитної заборгованості з моменту його укладання та необхідність відмови у задоволенні позову в цій частині через його необґрунтованість.
Оскільки інша оскаржувана позовна вимога зобов'язати врахувати сплачену суму грошових коштів в розмірі 65 100 грн. в суму погашення основного боргу та сплати відсотків по кредитному договору №2001137177 від 02 квітня 2018 року, є похідною та взаємопов'заною із позовною вимогою про визнання недійсним положення кредитного договору, то у її задоволенні слід також відмовити.
Аналогічні висновки були викладені у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року по справі №201/10403/19, провадження №61-263св21.
Окремо колегія суддів зауважує, що підставою задоволення позовних вимог ОСОБА_1 судом першої інстанції стало застосування норм матеріального права, які не були чинними на момент укладення кредитного договору та його дії.
Незважаючи на те, що кредитний договір №2001137177 між сторонами укладений 02 квітня 2018 року, суд першої інстанції посилався на частину п'яту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки, а також положення абзацу другого частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною, не діяли у зазначених редакціях станом на дату укладення кредитного договору та виникнення спірних правовідносин, оскільки текст статті 11 цього Закону був викладений у новій редакції Законом України від 15 листопада 2016 року №1734-VIII «Про споживче кредитування», що набрав чинності 10 червня 2017 року.
Отже, при врегулюванні спірних правовідносин судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права (застосовано закон, який не підлягав застосуванню), що згідно з нормою статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Окремо колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку доводам позивача, яка, обґрунтовуючи свій позов, посилалася на Правила надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року №168, та звертає увагу, що останні втратили чинність на підставі постанови Правління НБУ від 08 червня 2017 року №49 «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит».
З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлене без дотримання зазначених вище вимог законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Банк Форвард» задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Банк Форвард» про визнання недійсним положення кредитного договору №2001137177 від 02 квітня 2018 року в частині щомісячної сплати комісії в розмірі 2 111,54 грн. з моменту його укладання та в частині зобов'язання врахувати сплачену суму грошових коштів в розмірі 65 100 грн. в суму погашення основного боргу та сплати відсотків по кредитному 2001137177 від 02 квітня 2018 року відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 16 червня 2022 року.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.