Провадження № 22-ц/803/3536/22 Справа № 178/816/21 Суддя у 1-й інстанції - Лісняк В. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
16 червня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого Городничої В.С.,
суддів Лаченкової О.В.,Петешенкової М.Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2022 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У червні 2021 року позивач - АТ «Акцент-Банк»подав до суду вищезазначений позовом, посилаючись на те, що 12 вересня 2016 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору №б/н та отримання кредитної картки. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов'язання по наданню кредиту виконав в повному обсязі. ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 29 березня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 21 251,58 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 17 729,85 грн, заборгованості по процентам у розмірі 3 521,73 грн, яку АТ «Акцент-Банк» просить стягнути з відповідача на свою користь (а.с. 2-4).
Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2022 рокув задоволенні позову відмовлено (а.с. 141-143).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 148-149).
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки не дослідив належним чином наявні в матеріалах справи докази та обставини справи.
Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, між сторонами 12 вересня 2016 року було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, при цьому вказана анкета-заява не містить відомостей, які саме банківські послуги надаються відповідачу та номеру кредитного договору (а.с. 9).
До позову банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» та Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» (а.с. 8, 9зв.-14), який не містить підпису відповідача та який би засвідчував його ознайомлення з умовами кредитування в частині строку, розміру відсотків за користування кредитними коштами, строку повернення кредиту та інше.
Позивачем надано розрахунок заборгованості за договором № б/н від 12 вересня 2016 року, укладеного між сторонами, відповідно до якого у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 29 березня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 21 251,58 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 17 729,85 грн, заборгованості по процентам у розмірі 3 521,73 грн.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 12 вересня 2016 року процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за користування кредитом.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку заборгованості за договором від 12 вересня 2016 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», розміщеного на сайті www.a-bank.com.ua/terms, як невід'ємну частину кредитного договору.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», розміщеного на сайті www.a-bank.com.ua/terms, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», які викладені на банківському сайті www.a-bank.com.ua/terms неодноразово змінювалися самим АТ «Акцент-Банк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (12 вересня 2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10 червня 2021 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату підвищених (зміну банком в односторонньому порядку процентної ставки) процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наданий позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», розміщеного на сайті www.a-bank.com.ua/terms з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Відповідна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору непідписані Умови та Правила викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).
Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», розміщеного на сайті www.a-bank.com.ua/terms, який міститься у матеріалах справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 вересня 2016 року шляхом підписання заяви позичальника.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитом у будь-якому розмірі.
Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованості по процентам у розмірі 3 521,73 грн, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 12 вересня 2016 року, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», розміщеного на сайті www.a-bank.com.ua/terms не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору.
Матеріали справи не містять доказів визнання відповідачем, зокрема, факту погодження між сторонами розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом у будь-якому розмірі.
Колегія суддів звертає увагу, що укладений між сторонами кредитний договір від 12 вересня 2016 року у вигляді анкети-заяви позичальника, підписаний сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія суддів приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Відповідач по справі не заперечує факту укладання кредитного договору, отримання кредитної картки та користування кредитними коштами, однак, останній заперечує щодо розміру заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, в анкеті-заяві від 12.09.2016 року сума кредитного ліміту не зазначена.
Проте, відповідно до довідки за лімітами 12.09.2016 р. на картку відповідача було встановлено кредитний ліміт у розмірі 2 000,00 грн, який 23.04.2020 р. було зменшено до 1 772,00 грн (а.с. 89, 101).
Матеріалами справи, зокрема, довідкою про перевипуск кредитних карт підтверджується термін дії картки, а саме у період з 12.09.2016 року по серпень 2026 року (а.с. 88, 100).
Випискою про рух коштів по карті наданої відповідачем (а.с. 47-81) встановлено, що ОСОБА_1 активно користувався кредитною карткою після встановлення кредитного ліміту, а також здійснював погашення заборгованості за кредитним договором. Вказане також підтверджується випискою наданою позивачем (а.с. 90-95, 102-107).
Слід звернути увагу на те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75.
Таким чином, виписки по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи є належними доказами щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, та береться судом апеляційної інстанції до уваги у сукупності з іншими доказами.
Відповідно до розрахунку банку, сума заборгованості відповідача за тілом кредиту становить 17 729,85 грн (а.с. 6-7).
Проте, в силу норм наведених вище, розрахунок заборгованості не є належним доказом щодо підтвердження наявності у відповідача заборгованості за тілом кредиту.
Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами щодо наявності у відповідача заборгованості за кредитом саме у розмірі 17 729,85 грн.
Відповідачем було подано до суду докази, які спростовують факт наявності у нього заборгованості за кредитним договором б/н від 12.09.2016 року у розмірі заявленому позивачем.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що навіть беручи до уваги надані сторонами виписки по картковому рахунку відповідача, колегія суддів вважає безпідставними доводи банку, відповідно до яких у відповідача перед банком наявна заборгованість за фактично отриманими позичальником кредитними коштами у розмірі 17 729,85 грн з огляду на наступне.
Аналізуючи виписки наявні в матеріалах справи, колегія суддів доходить висновку, що відповідна заборгованість складається не з фактично отриманих позичальником коштів та не повернутих банку, а в тому числі з нарахованих на суму заборгованості відсотків, які згідно калькуляції судом апеляційної інстанції були нараховані та списані в загальному розмірі 4 160,82 грн з рахунку відповідача, розмір яких та підстави їх нарахування, між сторонами погоджені не були та щомісячного списання по кредитному договору “Миттєва розстрочка” нараховані та списані в загальному розмірі 16 669,94 грн.
Здійснивши власноручну калькуляцію усіх транзакцій по рахунку відповідача, колегія суддів доходить висновку про наявність у відповідача заборгованості за фактично отриманими коштами банку у розмірі 498,31 грн, оскільки, згідно виписки наданої відповідачем станом на 29.12.2019 року фактично у відповідача була відсутня заборгованість за кредитним договором. Починаючи з 29 грудня 2019 року по 01.04.2021 року, тобто в рамках періоду за який позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, відповідач користувався кредитними коштами та останнім витрачено 4 575,83 грн, в той час як на банківський рахунок відповідачем було в рахунок погашення заборгованості за вказаний період було внесено кошти, в тому числі і враховуючи автоматичне погашення заборгованості на загальну суму 4 077,52 грн. Таким чином, станом на 29.03.2021 року фактичний розмір заборгованості за тілом кредиту складає 498,31 грн (4 575,83 грн - 4 077,52 грн). Вказане також підтверджується і випискою наданою позивачем.
Колегією суддів не враховуються нарахування та списання відсотків в загальному розмірі 4 160,82 грн з рахунку відповідача, оскільки, сторонами не було погоджено розмір та порядок їх нарахування, а тому позивач безпідставно здійснював їх нарахування.
В той же час, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять відомостей щодо укладення кредитних договорів на купівлю товарів у розстрочку та підписання сторонами кредитних договорів “Миттєва розстрочка” із узгодженням можливості щомісячного списання заборгованості за рахунок кредитного ліміту.
Тому, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення коштів нарахованих та списаних в загальному розмірі 16 669,94 грн за послугою “Миттєва розстрочка”, оскільки користування відповідачем вказаною послугою нічим об'єктивно не підтверджено, зокрема матеріали справи не містять будь-яких доказів укладення між сторонами кредитних договорів купівлі-продажу товарів у розстрочку на підставі яких можливо було б перевірити продавця товару, товар, його дійсну вартість, кількість платежів за договором, можливість нарахування відсотків за відповідним договором тощо.
Виходячи з викладеного, встановивши отримання відповідачем кредиту, користування кредитним коштами та здійснення його погашення не в повному обсязі, що підтверджується виписками з особового рахунку, колегія приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку тіла кредиту в розмірі 498,31 грн.
На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив та прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
За положеннями ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь АТ «Акцент-Банк» також підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору при подачі позовної заяви та апеляційної скарги, пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 132,80 грн (2 270,00 грн + 3 405,00 грн) х 2,34%).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Керуючись ст. 259, 367, 374, 376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк»- задовольнити частково.
Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2022 року - скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 12.09.2016 року станом на 29.03.2021 року у розмірі 498,31 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк»судовий збір у сумі 132,80 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова