Провадження № 22-ц/803/4074/22 Справа № 190/1982/21 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю.В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
15 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Акціонерного товариства “Українська залізниця”
на рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “Українська залізниця”, Регіональної філії “Придніпровська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця”, Регіональної філії “Придніпровська залізниця” Структурного підрозділу “П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку” про визнання протиправним наказу про відсторонення від роботи та його скасування,-
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства “Українська залізниця” (далі - АТ “Українська залізниця”), Регіональної філії “Придніпровська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” (далі - РФ “Придніпровська залізниця”), Регіональної філії “Придніпровська залізниця” Структурного підрозділу “П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку” (далі - СП “П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку”) про визнання протиправним наказу про відсторонення від роботи та його скасування.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона працює в СП “П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку” на посаді електромеханіка дільниці 2 групи лінійно-апаратного залу, дільниці з обслуговування пристроїв зв'язку. 02 грудня 2021 року її разом з іншими працівниками дільниці ЛАЗ СП “П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку” під підпис було ознайомлено з листом-ознайомленням № 08, відповідно до якого попереджено про те, що її відмова або ухилення від обов'язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 може бути підставою для відсторонення її від роботи з 09 грудня 2021 року. В запереченні на лист-ознайомлення №08, нею було наведено підстави її відмови від проведення обов'язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Відповідь на свої заперечення, вона не отримала.
09 грудня 2021 року коли вона прийшла на роботу, начальник дистанції ОСОБА_2 оголосив їй Наказ №49/63 від 08 грудня 2021 року, відповідно до якого її відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19. 10 грудня 2021 року, 13 грудня 2021 року та 14 грудня 2021 року нею на ім'я начальника ШЧ-7 ОСОБА_2 були подані заяви з проханням допуску до роботи для виконання своїх обов'язків, які залишені без належного реагування. Оскільки дії відповідачів є неправомірними і протиправними, такими, що порушують її права, гарантовані Конституцією України, просила суд ухвалити рішення яким визнати протиправним наказ № 49/63 від 08 грудня 2021 року СП “П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку” про відсторонення її, електромеханіка дільниці 2 групи лінійно-апаратного залу, дільниці з обслуговування пристроїв зв'язку, від роботи з 09 грудня 2021 року та скасувати його.
Рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання стосовно судового збору (а.с.52-55).
Не погодившись з таким рішенням, відповідач АТ “Українська залізниця” звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що згідно Наказу МОЗ України № 521 від 25 лютого 2020 року COVID-19 є особливо небезпечною інфекційною хворобою. Наказом МОЗ України №2153 від 04 жовтня 2021 року затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік №2153). Вказували, що обов'язкове щеплення можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації (а.с.60-64).
18 травня 2022 року позивач ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу, яким просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін (а.с.92-94).
Інші сторони своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України не скористалися.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що даний спір виник з трудових правовідносин, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ “Українська залізниця” підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, у повній мірі зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 працює у АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Придніпровська залізниця» на посаді електромеханіка дільниці 2 групи Лінійно-апаратного залу, дільниці з обслуговування пристроїв зв'язку (а.с. 5-6).
Відповідно до листа-ознайомлення №08 (а.с.7), 02 грудня 2021 року представником відповідача - структурного підрозділу РФ «Придніпровська залізниця», позивача повідомлено про необхідність отримання нею обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та попереджено, що її відмова або ухилення від обов'язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 може бути підставою для відсторонення її від роботи з 09 грудня 2021 року. Крім того роз'яснено про необхідність пред'явлення не пізніше 08 грудня 2021 року безпосередньому керівнику, документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.
Позивач в цей же день, тобто 02 грудня 2021 року надала начальнику П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку ОСОБА_2 письмове заперечення на лист-ознайомлення, в якому зазначила мотиви своєї відмови від щеплення, зокрема вказала на те що: щеплення проти COVID-19 відсутнє в переліку обов'язкових щеплень визначених ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»; що відсторонення від роботи порушує її законне право на працю, що гарантоване Конституцією України. Крім того зауважила, що п.41-6 Постанови КМУ №1236 від 09 грудня 2020 року не підлягає застосуванню, оскільки не відповідає Конституції України. Тому, в своєму запереченні позивач наголошувала на тому, що обмеження її права на працю є недопустимим та вимагала припинення порушення її законних прав (а.с. 8).
Відповідно до копії наказу начальника СП «П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку» Маліни С.С. від 08 грудня 2021 року № 49/63, виданого на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року, наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 4 жовтня 2021 року № 2153, пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 № 1236 та листа-ознайомлення №08 від 02 грудня 2021 року, позивача відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19. З наказом позивач була ознайомлена 9 грудня 2021 року, про що свідчить її підпис (а.с. 9).
13 грудня 2021 року та 14 грудня 2021 року позивач зверталася до начальника СП «П'ятихатської дистанції сигналізації та зв'язку» з письмовими заявами про допуск її до роботи, вказуючи на те, що відсторонення її від роботи порушує Конституцію України.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 дійшов висновку про те, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Відповідно до преамбули Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я (стаття 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).
Відповідно до статті 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Згідно із пунктами б, г статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України (далі - МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року, МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, організовує та контролює їх виконання.
Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.
При цьому судом встановлено, що наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.
Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1.Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2.Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3.Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4.Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5.Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
В примітці до Переліку № 2153 зазначено, що обов'язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з подальшими змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу) встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України діє карантин, продовживши дію карантину.
Пунктом 41-6 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відстороняються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відсторонення працівника від роботи - один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Колегією суддів встановлено, що на позивача поширюється дія Переліку № 2153. Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення остання суду не надала.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.
У справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.
Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, та є виправданим.
Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров'я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.
З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я не тільки всіх учнів і працівників навчального закладу, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 зазначено, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.
У рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» [GC] заява № 47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ зазначив, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим “відповідно до закону”; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3) чи були вони “виправданими в демократичному суспільстві”.
Дніпровський апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відсторонюючи позивача, відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України. У наказі про відсторонення зазначені підстави та строк такого відсторонення.
Висновок суду першої інстанції про те, що вимога відповідача про зобов'язання працівників надати роботодавцю докази щодо щеплення є незаконною, оскільки в силу статті 32 Конституції України та статті 286 ЦК України, статті 11 Закону України «Про інформацію» керівник не вправі вимагати у працівника інформацію щодо проведення відносно нього медичних маніпуляцій, колегія суддів не вважає таким, що дає правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки вимагати інформацію про обов'язкове щеплення, роботодавець не вдався до збирання конфіденційної інформації та передусім - таємниці про стан здоров'я працівника, а зажадав лише тієї, що являла собою вимушену необхідність.
Доводи позивача про те, що наказ №49/63 від 08 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи» є незаконним, оскільки внаслідок його винесення порушено конституційне право позивача на працю та вчинено дискримінацію за ознакою стану здоров'я, колегія суддів вважає необґрунтованими, адже вимога про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, так як таке втручання має об'єктивні підстави, та є виправданим.
У даному випадку індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі співробітників та осіб, які користуються послугами залізниці, мають право на безпечне користування транспортом і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації.
В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 має такий стан здоров'я, що є перешкодою для вакцинування.
Отже, відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідно до норм чинного законодавства, тому вимоги позивача задоволенню не підлягають.
На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено, колегія суддів прийшла до висновку про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача АТ “Українська залізниця” судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця”- задовольнити.
Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2022 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “Українська залізниця”, Регіональної філії “Придніпровська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця”, Регіональної філії “Придніпровська залізниця” Структурного підрозділу “П'ятихатська дистанція сигналізації та зв'язку” про визнання протиправним наказу про відсторонення від роботи та його скасування - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця” судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров