Провадження № 11-кп/803/1152/22 Справа № 175/259/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
08 червня 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
законного представника
потерпілого ОСОБА_7
потерпілого ОСОБА_8
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10
обвинуваченого ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , який дій в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040440001040 відносно:
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Дніпропетровськ, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, офіційно непрацюючого, проживаючого за місцем реєстрації по АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.
Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року ОСОБА_11 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на строком 10 років.
Строк покарання ухвалено обчислювати по протоколу, складеному відповідно до ст.208 КПК України, тобто з 02 серпня 2019 року.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_11 у вигляді тримання під вартою, - залишено без змін.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено судом, 01 серпня 2019 року у період часу з 22.00 години до 23.00 години, більш точний час органом досудового розслідування невстановлений, ОСОБА_12 разом із ОСОБА_13 та ОСОБА_14 знаходився у домоволодінні АДРЕСА_2 , де під час вживання алкогольних напоїв у обвинуваченого раптово виник злочинний умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_13 .
З цією метою ОСОБА_12 , перебуваючи у кухонній кімнаті з ОСОБА_13 , схопив зі столу кухонний ніж і, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання негативних наслідків і бажаючи протиправно заподіяти смерть ОСОБА_13 , умисно наніс останньому вказаним ножем, який тримав у правій руці, не менше 2 ударів у ділянку життєво важливого органу - шиї, а також у ліву підключичну ділянку, спричинивши тілесне ушкодження у вигляді колото-різаної рани у нижній третині шиї, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень і перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.
Смерть ОСОБА_13 настала від колото-різаного поранення шиї з ушкодженням магістральних судин (правої підключичної артерії та її гілок), пристінкової та вісцеральної плеври, а також верхівки правої легені, яке в своєму перебігу ускладнилося гострою крововтратою.
Крім того, своїми умисними діями ОСОБА_11 спричинив ОСОБА_13 тілесне ушкодження у вигляді колото-різаної рани у лівій підключичній ділянці, яка відноситься (стосовно живих осіб) до легких тілесних ушкоджень і не перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Захисник обвинуваченого в своїй апеляційній скарзі просить вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року за ч. 1 ст. 115 КК України відносно ОСОБА_11 - скасувати, у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, та неповнотою судового розгляду. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_11 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та виправдати його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв'язку із не доведенням вчинення злочину обвинуваченим.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги захисник обвинуваченого посилається на те, що під час розгляду кримінального провадження, стороною обвинувачення не було доведено наявність в ОСОБА_11 умислу на вбивство, як і не було відображено судом першої інстанції в мотивувальній частині вироку доводів щодо наявності в обвинуваченого мотиву та прямого умислу спричинити смерть потерпілому ОСОБА_13 .
Адвокат звертає увагу на те, що в ході судового провадження сторона захисту неодноразово заявляла клопотання про проведення додаткових слідчих дій та додаткових криміналістичних і судових експертиз, однак суд першої інстанції у задоволенні цих клопотань відмовив, чим порушив принцип змагальності, і як наслідок допустив неповноту судового розгляду. Зокрема, захисник вважає, що в даному кримінальному провадженні необхідною була додаткова експертиза, оскільки в показаннях експерта ОСОБА_15 , який у суді підтримав висновок комісійної експертизи, показаннях експерта ОСОБА_16 , висновку комісії експертів №13 від 20 січня 2020 року та висновку експерта №1522/1138-Е від 28 грудня 2019 року наявні суттєві розбіжності, які полягають в установленні кількості, локалізації, характеру ножових поранень та положенні, в якому могли знаходить обвинувачений та потерпілий в момент спричинення тілесних ушкоджень.
Також, захисник в своїй скарзі вказує на те, що із показів потерпілого ОСОБА_8 та свідків ОСОБА_17 неможливо встановити причетність обвинуваченого до вчинення вбивства, оскільки про вбивство ОСОБА_13 вказані свідки та потерпілий дізнались із пояснень свідка ОСОБА_14 і особисто обставин, при яких було вбито ОСОБА_13 ніхто з них не бачив.
Із показів свідка ОСОБА_18 теж неможливо встановити вину ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 115 КК України, так як вказаний свідок лише прибув на місце події та констатував смерть ОСОБА_13 .
Щодо показів самого ОСОБА_14 , то сторона захисту в своїй скарзі зазначає про суттєві розбіжності в його показах і їх невідповідність наявним письмовим доказам, зокрема, щодо способу нанесення ОСОБА_13 ножових поранень та розположення фігурантів події відносно один одного.
Щодо протоколу проведення слідчого експерименту від 02 серпня 2019 року за участю свідка ОСОБА_14 , то захисник вважає, що проведення даної слідчої дії було здійснено із порушеннями положень ст. 233 КПК України, так як в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які документальні докази того, що вказаний слідчий експеримент проводився за добровільною згодою особи, яка ними володіє. Також, відповідно до матеріалів кримінального провадження, з клопотанням про надання дозволу на проникнення до житла з метою проведення слідчого експерименту слідчий не звертався.
Таким чином, слідчий експеримент від 02 серпня 2019 року був проведений з порушенням вимог ч. 1 ст. 233 КПК України, а тому, докази, здобуті під час його проведення, на думку захисника обвинуваченого, є недопустимими.
Щодо протоколу отримання зразків для експертизи від 14 серпня 2019 року, то захисник обвинуваченого також вважає його недопустимим доказом. Так, захист вказує, що відповідно до відомостей, що містяться у зазначеному протоколі у підозрюваного ОСОБА_11 було відібрано зразки крові в умовах ДУВП№4, на підставі постанови прокурора від 12 серпня 2019 року. В подальшому зазначені зразки використовувались при проведені експертних досліджень. Відповідно до матеріалі кримінального провадження які містять дві постанови про визнання речовими доказами зразків крові від 29 жовтня 2019 року та 16 вересня 2019 року, відповідно до яких не можливо ідентифікувати, дату відбору зазначених зразків. Хоча відповідно до постанови від 16 вересня 2019 року, зазначено, що зразки крові у ОСОБА_11 були відібрані під час огляду домоволодіння, при цьому, зазначений протокол в матеріалах кримінального провадження відсутній.
Не погоджується і сторона захисту із протоколом огляду місця події від 02 серпня 2019 року, відповідно до якого вказана слідча дія була розпочата о 02:25 годин та закінчена о 03:00 годині, а огляд трупа ОСОБА_13 , згідно протоколу, проведено о 01:50 годин по 02:21 годину, тобто спочатку проведено огляд трупа, а вже потім огляд самого домоволодіння, що в свою чергу не узгоджується із фактичними обставинами.
Поміж іншого, під час судового розгляду стороною обвинувачення відкрито в порядку п. 11 ст. 290 КПК України, додаткові письмові докази а саме: постанову про відбирання зразків для проведення експертизи від 12 серпня 2019 року та протокол отримання зразків від 14 серпня 2019 року. Однак, стороною обвинувачення не надано доказів стосовно неможливості надання зазначених письмових доказів при виконанні вимог ст. 290 КПК України, та найголовніше не зрозуміло, чому сторона обвинувачення не здійснила їх відкриття.
Тому сторона захисту вважає, що зазначені письмові документи також є неналежними та недопустимими доказами, оскільки додані до кримінального провадження у невстановлений КПК спосіб.
Позиції учасників судового провадження.
Захисники обвинуваченого та сам обвинувачений в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з підстав та мотивів, викладених в ній.
Прокурор в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого заперечував, посилався на її безпідставність та необґрунтованість, просив залишити скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Законний представник потерпілого та потерпілий в судовому засіданні підтримали думку прокурора, проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого заперечували.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді доповідача, думку та пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали справи в межах поданої апеляційної скарги, обговоривши її доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого підлягає залишенню без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, що передбачено ч. 1 ст. 404 КПК України.
Відповідно до ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно переглянути справу і ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Статтею 374 КПК України визначено, що у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Вимоги вищевказаних норм закону судом першої інстанції були виконані в повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Суд першої інстанції, із дотриманням закладених у зазначеній нормі закону завдань, провів стосовно ОСОБА_11 повний та неупереджений судовий розгляд, вимог кримінального процесуального законодавства України дотримався.
Так, суд першої інстанції на підтвердження доведеності вини ОСОБА_11 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України посилався на досліджені в ході судового провадження докази, а саме:
- рапорти старшого інспектора-чергового Дніпровського РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_19 від 01 серпня 2019 року, зареєстрованими у той же день у ІТС «Інформаційний портал Національної поліції України» (ЖЄО) під №12300 і №12303, із яких убачається, що зі служби «102» надійшли повідомлення про те, що по АДРЕСА_2 ОСОБА_13 спричинено ножове поранення в область шиї, яке призвело до смерті. Чоловік на ім'я ОСОБА_20 , який нібито вчинив вбивство, знаходиться на місці події в неадекватному, нетверезому і агресивному стані;
- протоколи огляду місця події та трупа від 02 серпня 2019 року і фото-таблиці до них, із яких убачається, що під час огляду місця вчинення злочину, яким є домоволодіння АДРЕСА_2 , виявлені та вилучені зразки РБК з підлоги на кухні, зрізи нігтьових пластин і змиви обох рук ОСОБА_13 , труси та шорти загиблого, ніж із нашаруванням РБК, а при огляді трупа ОСОБА_13 - виявлено на передній поверхні шиї рану з рівними краями та гострокутними кінцями; протоколи проведення слідчих експериментів від 02 і 08 серпня, 28 листопада 2019 року і відеозаписи цих слідчих дій, відповідно до яких свідок ОСОБА_14 у присутності понятих за участю експертів розповів про відомі йому обставини спричинення ножового поранення ОСОБА_13 , що мало місце 01 серпня 2019 року. Під час судового провадження вказані відеозаписи переглянуті в судовому засіданні;
- протокол відібрання зразків для експертизи від 14 серпня 2019 року, з якого убачається, що на підставі постанови прокурора від 12 серпня 2019 року, отриманої 14 серпня 2019 року захисником ОСОБА_9 та підозрюваним ОСОБА_11 , в цей же день фельдшером у присутності захисника відібрано в ОСОБА_11 зразок крові в кількості 1,2 мл;
- аналітичні довідки щодо відпрацювання інформації з'єднань абонентських номерів НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 і НОМЕР_4 , які належать свідку ОСОБА_14 , загиблому ОСОБА_13 та обвинуваченому ОСОБА_11 ;
- протоколи огляду предмету від 16 і 21 грудня 2019 року, з яких убачається, що на CD-R дисках «KAKTUZ» виявлена інформація по абонентським номерам свідка ОСОБА_14 , загиблого ОСОБА_13 і обвинуваченого ОСОБА_11 . Так, абонентський номер НОМЕР_2 , який належить свідку ОСОБА_14 , перебував поблизу базової станції в азимуті 70 с. Миколаївка Дніпровського району Дніпропетровської області (Башня ПрАТ «ВФ Україна») 01 серпня 2019 року о 20.26 годині здійснював телефонний дзвінок на номер НОМЕР_5 , 01 серпня 2019 року о 22.56 годині на номер 103 і 01 серпня 2019 року о 23.12 годині на номер НОМЕР_5 . Абонентський номер НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_13 , останній раз зв'язувався з номером НОМЕР_6 01 серпня 2019 року о 13.41 годині. 01 серпня 2019 року абонентський номер НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_11 , у цей день мав останній вхідний дзвінок від номера НОМЕР_7 о 12.41 годині;
- протокол проведення слідчого експерименту від 09.01.2020 року та відеозаписом цієї слідчої дії, відповідно до яких ОСОБА_11 і свідок ОСОБА_14 з дозволу і у присутності потерпілого, за участю захисника, понятих та інших осіб розповіли і на статисті показали про відомі їм обставини подій 01 серпня 2019 року, а саме: про їх та загиблого розташування один до одного у приміщенні кухні до та після заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_13 . Під час судового провадження вказаний відеозапис переглянутий у судовому засіданні;
- речовий доказ - ніж, вилучений при огляді місця події, який був оглянутий судом під час судового провадження.
А також, на покази потерпілого потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_18 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_14 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , експертів ОСОБА_33 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_34 та акт судово-медичного дослідження (обстеження) №1522 від 29 серпня 2019 року і висновки судових експертиз №1134 від 09 листопада 2019 року, №868-МК від 04 вересня 2019 року, №1216 від 11 жовтня 2019 року, №895 від 23 жовтня 2019 року, №931 від 28 листопада 2019 року (з додатком до нього), №1228-МК від 12 грудня 2019 року з фото-таблицею до нього, №13 від 20 січня 2020 року, №1522/1138-Е від 28 грудня 2019 року.
Дослідивши безпосередньо під час судового провадження вищевказані докази, суд першої інстанції дійшов висновку про їх належність і допустимість, та оцінивши їх за своїми внутрішніми переконаннями дійшов обґрунтованих висновків про те, що ОСОБА_11 01 серпня 2019 року, перебуваючи у кухонній кімнаті домоволодіння АДРЕСА_2 , схопив зі столу кухонний ніж і наніс ОСОБА_13 не менше 2 ударів у життєво-важливі органи - шию та ліву підключичну ділянку, тобто, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України, а саме, вбивство - умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Водночас, захисник обвинуваченого в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що під час розгляду кримінального провадження, стороною обвинувачення не було доведено наявність в ОСОБА_11 умислу на вбивство, як і не було відображено судом першої інстанції в мотивувальній частині вироку доводів щодо наявності в обвинуваченого мотиву та прямого умислу спричинити смерть потерпілому ОСОБА_13 .
Так, захисник обвинуваченого в своїй апеляційній скарзі вважає, що проведення слідчого експерименту від 02 серпня 2019 року за участю свідка ОСОБА_14 було здійснено із порушеннями положень ст. 233 КПК України, так як в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які документальні докази того, що вказаний слідчий експеримент на території домоволодіння, де було вбито потерпілого, проводився за добровільною згодою особи, яка володіє цим будинком. Додатково захисник обвинуваченого вказує, з клопотанням про надання дозволу на проникнення до житла з метою проведення слідчого експерименту слідчий в установленому законом порядку не звертався. Таким чином, захисник вважає, що слідчий експеримент від 02 серпня 2019 року був проведений з порушенням вимог ч. 1 ст. 233 КПК України, а тому, докази, здобуті під час його проведення, на думку захисника обвинуваченого, є недопустимими.
Однак, колегія суддів не погоджується із такими доводами сторони захисту та вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 86 КПК України - доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийняті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухвалені судового рішення.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Частиною 5 ст. 240 КПК України визначено, що слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 159/451/16-к (провадження № 51-1173км18) дійшов висновку, що для з'ясування допустимості доказів, отриманих під час огляду в житлі чи іншому володінні особи, якщо наявність та/або добровільність згоди володільця ставиться стороною під сумнів, суд має виходити із сукупності всіх обставин, що супроводжували цю слідчу дію, враховуючи, але не обмежуючись, наявністю письмового підтвердження такої згоди.
Так, в ході судового провадження в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_8 заявив суду про те, що слідчий експеримент 02 серпня 2019 року на території домоволодіння АДРЕСА_3 -1 був проведений з його добровільного усного дозволу. Письмово дозволу не надавав, оскільки через шоковий стан унаслідок смерті батька близько місяця ні з ким не хотів спілкуватися.
Таким чином, з огляду на те, що потерпілим було надано співробітникам поліції усний дозвіл на проведення слідчого експерименту в домоволодінні, де було вбито його батька, з метою встановлення всіх обставин кримінального провадження та сприянню розкриттю злочину, колегія суддів вважає доводи захисника обвинуваченого про порушення вимог ст. 233 КПК України безпідставними та такими, що спростовуються вищенаведеними фактами, а тому і підстав для визнання недопустимими протоколу проведення слідчого експерименту від 02 серпня 2019 року та здобутих доказів в ході проведення даної слідчої дії, суд апеляційної інстанції не вбачає. В ході судового провадження судом першої інстанції, також, було надано оцінку даним обставинам, перевірено посилання сторони захисту на порушення ст. 233 КПК України і обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання захисника про визнання недопустимим доказом протоколу проведення слідчого експерименту від 02 серпня 2019 року за участю свідка ОСОБА_14 .
Щодо доводів сторони захисту про те, органом досудового розслідування було порушено порядок проведення слідчих дій під час огляду трупа потерпілого та огляду місцевості, де сталося вбивство, зокрема, в першу чергу оглянуто сам труп, а вже потім місце вчинення злочину, про що складено відповідні протоколи, то суд апеляційної інстанції відхиляє такі доводи захисника обвинуваченого, за наступних
Нормами ч. 1 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
Водночас, ч. 2 ст. 238 КПК України передбачено, що огляд трупа може здійснюватися одночасно з оглядом місця події, житла чи іншого володіння особи з додержанням правил цього Кодексу про огляд житла чи іншого володіння особи.
Як вбачається із досліджених судом першої інстанції протоколів огляду трупа та місця події від 02 серпня 2019 року, співробітниками поліції було розпочато огляд трупа потерпілого о 01 годині 50 хвилин, а огляд домоволодіння о 02 годині 25 хвилин, тобто, спочатку було проведено огляд трупа, а вже потім огляд домоволодіння з метою виявлення всіх слідів вчинення злочину. При цьому, відповідно до вищевказаних ст. ст. 237, 238 КПК України, норми закону передбачають можливість одночасного огляду місця події та трупа, і не містять прямої заборони чи вказівки на те, що повинен бути проведений спочатку огляд місцевості, а вже потім трупа.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що посилання сторони захисту на неможливість проведення огляду трупа, який знаходиться у будинку, не провівши огляд самого будинку, не ґрунтуються на законі. Будь-яких інших порушень норм КПК України, якими повинні безпосередньо керуватися співробітники поліції при проведенні огляду місця події та огляду трупу, захисником обвинуваченого в апеляційній скарзі не наведено.
Щодо протоколу отримання зразків для експертизи від 14 серпня 2019 року, то захисник обвинуваченого, також, вважає його недопустимим доказом. Так, захист вказує, що відповідно до відомостей, що містяться у зазначеному протоколі у підозрюваного ОСОБА_11 було відібрано зразки крові в умовах ДУВП№4, на підставі постанови прокурора від 12 серпня 2019 року. Відповідно до матеріалі кримінального провадження, які містять дві постанови про визнання речовими доказами зразків крові від 29 жовтня 2019 року та 16 вересня 2019 року, відповідно до яких не можливо ідентифікувати, дату відбору зазначених зразків, в той час, як відповідно до постанови про визнання речовими доказами зразків крові від 16 вересня 2019 року, зазначено, що зразки крові у ОСОБА_11 були відібрані під час огляду домоволодіння, при цьому, зазначений протокол в матеріалах кримінального провадження відсутній.
Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи сторони захисту, оскільки як вбачається із досліджених судом першої інстанції в ході судового провадження постанови про відібрання зразків для проведення експертизи від 12 серпня 2019 року і протоколу відібрання зразків для експертизи від 14 серпня 2019 року, зразки крові в ОСОБА_11 було відібрано на підставі вказаної постанови, про що складено відповідний протокол і направлено в подальшому зібраний біологічний матеріал до експертної установи для проведення досліджень, тобто, зразки крові було відібрано в обвинуваченого 14 серпня 2019 року, на підставі постанови від 12 серпня 2019 року, із дотриманням вимог КПК України, а тому, доводи сторони захисту про те, що неможливо ідентифікувати дату відібрання біологічного матеріалу в ОСОБА_11 суперечать наявним в матеріалах кримінального провадження та досліджених судом першої інстанції письмових доказам. При цьому, відповідно до протоколу відібрання зразків для експертизи від 14 серпня 2019 року обвинувачений надав їх добровільно, без зауважень, в присутності свого захисника ОСОБА_9 .
Доводи захисника обвинуваченого про те, що в постанові про визнання речовими доказами зразків крові від 16 вересня 2019 року зазначено, що зразки крові у ОСОБА_11 були відібрані під час огляду домоволодіння, при цьому, зазначений протокол в матеріалах кримінального провадження відсутній, колегія суддів не приймає до уваги, так як відповідно до мотивувальної частини судового рішення, протокол про відібрання зразків крові в ОСОБА_11 під час безпосереднього огляду домоволодіння в якості письмового доказу судом першої інстанції не використовувався. Зокрема, в ході судового провадження суд дійшов висновку про те, що оскільки вказані у протоколі від 08 серпня 2019 року зразки крові не досліджувалися експертом і місце їх знаходження невідоме, то суд не буде посилатися у вироку на вказаний протокол як на доказ.
Стосовно доводів захисника обвинуваченого про те, що при відкритті матеріалів кримінального провадження в них були відсутні постанова про відбирання зразків для проведення експертизи від 12 серпня 2019 року та протокол отримання зразків від 14 серпня 2019 року, то колегія суддів зазначає, що вказані письмові докази було долучено прокурором на підставі ч. 11 ст. 290 КПК України і той факт, що вказані документи не містилися в матеріалах кримінального провадження при їх відкритті стороні захисту при завершенні досудового розслідування, не свідчить про їх очевидну недопустимість.
Більш того, колегія суддів зауважує, що про складання постанови про відбирання зразків для проведення експертизи від 12 серпня 2019 року та протоколу отримання зразків від 14 серпня 2019 року був достеменно обізнаний захисник ОСОБА_9 , в присутності якого у обвинуваченого і відбиралися ці зразки крові.
Окрім зазначеного, захисник обвинуваченого в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про проведення додаткових слідчих дій та додаткових криміналістичних і судових експертиз, однак суд першої інстанції у задоволенні цих клопотань відмовив, чим порушив принцип змагальності, і як наслідок допустив неповноту судового розгляду. Зокрема, захисник вважає, що в даному кримінальному провадженні необхідною була додаткова експертиза, оскільки в показаннях експерта ОСОБА_15 , який у суді підтримав висновок комісійної експертизи, показаннях експерта ОСОБА_16 , висновку комісії експертів №13 від 20 січня 2020 року та висновку експерта №1522/1138-Е від 28 грудня 2019 року наявні суттєві розбіжності, які полягають в установленні кількості, локалізації, характеру ножових поранень та положенні, в якому могли знаходить обвинувачений та потерпілий в момент спричинення тілесних ушкоджень.
Проте, суд апеляційної інстанції відхиляє такі доводи захисника, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Пунктом 1.2.11 розділу 1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5, визначено, що згідно з процесуальним законодавством України експертами виконуються первинні, додаткові, повторні, комісійні та комплексні експертизи.
Комплексною є експертиза, що проводиться із застосуванням спеціальних знань різних галузей науки, техніки або інших спеціальних знань (різних напрямів у межах однієї галузі знань для вирішення одного спільного (інтеграційного) завдання (питання).
До проведення таких експертиз у разі потреби залучаються як експерти експертних установ, так і фахівці установ та служб (підрозділів) інших центральних органів виконавчої влади або інші фахівці, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах.
Так, відповідно до дослідженої судом першої інстанції постанови про призначення додаткової судово-медичної експертизи від 28 листопада 2019 року, судовим експертом ОСОБА_16 було проведено експертне дослідження трупу потерпілого ОСОБА_13 та складено висновок №1522/1138-Е від 28 грудня 2019 року, відповідно до якого відповідність механізму утворення встановлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_13 свідченням ОСОБА_14 (при проведенні слідчого експерименту від 08 серпня 2019 року) встановити неможливо, оскільки свідок не бачив моменту нанесення ударів. Враховуючи локалізацію, характер і направлення ранового каналу (рана № 1), який прямує зліва направо, дещо знизу вгору, майже горизонтально та спереду назад, з ушкодженням правої підключичної артерії та верхівки правої легені, далі рановий канал прямує вгору, де сліпо закінчується біля нижнього краю правого кута нижньої щелепи, не виключають можливість спричинення даного тілесного ушкодження в момент боротьби та самооборони.
В ході судового провадження допитаний судом першої інстанції експерт ОСОБА_16 о повністю підтримав свій висновок та показав суду, що у своїй діяльності під час розтину трупу керується наказом №6 від 10 січня 1995 року. Розбіжності з висновком комісійної експертизи відносно часу смерті можливі, оскільки велике значення має причина смерті, в даному випадку колото-різана рана шиї зі значною крововтратою, що впливає на швидкість формування трупних плям. Зазначив, що було нанесено не менше двох ударів. Механізм спричинення пошкоджень не було можливості відтворити через відсутність відомостей щодо моменту нанесення ударів. Вважає, що положення загиблого та нападника могло змінюватись.
Тобто, із досліджених судом першої інстанції та оцінених в ході судового провадження вказаних письмових доказів та показів експерта вбачається, що ним було надано чіткі відповіді в межах поставлених постановою про призначення додаткової судово-медичної експертизи питань, відповідно до яких беззаперечно встановлено причину смерті потерпілого та кількість отриманих ним ударів, їх характеристику та локалізацію.
Водночас, відповідно до дослідженої судом першої інстанції постанови слідчого про призначення комісійної (ситуаційної) судово-медичної експертизи від 02 грудня 2019 року, судово-медичними експертами ОСОБА_35 , ОСОБА_34 , ОСОБА_36 та ОСОБА_15 було проведено експертне дослідження та складено висновок комісії експертів №13 від 20 січня 2020 року, відповідно до якого враховуючи локалізацію та характер ушкоджень, колото-різані рани, ймовірніше, були заподіяні в швидкій послідовності, одне за одним, у короткий проміжок часу, коли, прогнозовано, ані положення знаряддя в руці, ані напрямок руху руки нападника, ані взаємне розташування останнього і постраждалого не змінювалось. Постраждалий та нападник під час заподіяння колото-різаних ран, прогнозовано, знаходилися у вертикальному (або близькому до такого) положенні, ймовірно, обличчям до обличчя, при цьому ніж повинен був утримуватися у правій руці нападника. В момент спричинення ушкоджень клинок ножа повинен був розташований своєю площиною в наближено узгодженому косо-подовжньому напрямку (по відношенню до подовжньої анатомічної вісі тіла) та звернутий обуховим краєм уверх-ліворуч, а лезовим краєм униз-праворуч (відносно до тіла постраждалого). Клинок ножа в момент занурення подовжньою віссю був орієнтований до уражених ділянок тіла наближено під однаковими гострими кутами, відкритими ліворуч і помірно вниз (по відношенню до тіла трупа). Ніж рухався в сторону тіла з певною силою (швидкістю), достатньою, щоб забезпечити необхідну кінетичну енергію удару для заподіяння всього об'єму ножових поранень. З подібними тілесними ушкодженнями ОСОБА_13 міг виконувати активні дії. Смерть постраждалого настала від колото-різаного поранення шиї з ушкодженням магістральних судин (правої підключичної артерії та її гілок), пристінкової та вісцеральної плеври, а також верхівки правої легені, яке в своєму перебігу ускладнилося гострою крововтратою, приблизно за 4-5 годин до моменту огляду його трупа на місці події. Вищезазначені ушкодження знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_13 .
В ході судового провадження допитаний судом першої інстанції експерт ОСОБА_15 підтримав висновок комісійної експертизи та пояснив, що на підставі розташування ножових ран, які знаходились на передній частині тіла, ножових каналів, комплексу показників і аналізу висновків криміналістів, комісія прийшла до висновку про те, що вірогідно нападник і постраждалий знаходились у горизонтальному положенні обличчям до обличчя на близькій дистанції, що дозволяє спричинити тілесні пошкодження, на відстані витягнутої руки, при цьому ніж перебував у правій руці нападника. Смерть ОСОБА_13 настала від колото-різаної рани шиї зі значною крововтратою.
Аналогічні по суті покази надав експерт ОСОБА_34 .
Таким чином, при проведенні комісійної (ситуаційної) судово-медичної експертизи №13 від 20 січня 2020 року, судово-медичними експертами ОСОБА_35 , ОСОБА_34 , ОСОБА_36 та ОСОБА_15 , було надано більш точні та розширені відповіді на поставлені запитання постановою слідчого, із застосуванням знань чотирьох кваліфікованих експертів, що надало можливість встановити детальніше положення тіл потерпілого та обвинуваченого, механізм нанесення ножових поранень, їх локалізацію, ймовірне знаряддя злочину і його кут та напрямок під час нанесення поранень, дату смерті та причинно-наслідковий зв'язок між отриманими пораненнями та причиною смеррті. Тобто, колегія суддів приходить до висновку про те, що в показаннях експерта ОСОБА_15 , який у суді підтримав висновок комісійної експертизи, показаннях експерта ОСОБА_16 , висновку комісії експертів №13 від 20 січня 2020 року та висновку експерта №1522/1138-Е від 28 грудня 2019 року відсутні розбіжності, і комісійна експертиза та покази експерта ОСОБА_15 лише доповнюють раніше проведене дослідження трупа експертом ОСОБА_16 та надають більш розгорнутий висновок.
Стосовно посилань захисника обвинуваченого на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про проведення додаткових слідчих дій та додаткових криміналістичних і судових експертиз, чим порушив принцип змагальності, то колегія суддів не вбачає в цьому порушень норм КПК України та принципу змагальності, оскільки відповідно до ст. ст. 242, 322 КПК України призначення судових експертиз в ході судового провадження є правом суду, а не його обов'язком і лише у випадку, коли наявні в матеріалах кримінального провадження експертизи не дають вичерпних відповідей щодо обставин кримінального правопорушення. В кримінальному провадженні відносно ОСОБА_11 проведено достатньо судових експертиз, які повністю узгоджуються між собою, доповнюють одна одну, узгоджуються із показами допитаних експертів, досліджені і оцінені судом та покладені в основу обвинувального вироку.
Щодо доводів захисника обвинуваченого про те, що в показах ОСОБА_14 наявні суттєві розбіжності, його покази не відповідають наявним письмовим доказам, зокрема, щодо способу нанесення ОСОБА_13 ножових поранень та розположення фігурантів події відносно один одного, то колегія суддів відхиляє такі доводи сторони захисту, оскільки свідок ОСОБА_14 на протязі досудового розслідування та судового провадження надавав послідовні, логічні покази щодо обставин кримінального правопорушення, які йому відомі. Вказані покази були перевірені судом першої інстанції в сукупності із іншими письмовими доказами, оцінені та покладені в мотивувальну частину судового рішення. Про спосіб нанесення ножових поранень потерпілому та розположення фігурантів події ОСОБА_14 не вказував, так як від початку зазначив, що самого моменту нанесення ударів потерпілому в шию обвинуваченим він не бачив, а почувши рухи, він боковим зором побачив як мовчки повертається рука ОСОБА_11 і схопивши одразу останнього за лікоть, він запитав що сталося, в цей момент побачив кров у ОСОБА_13 , який тримав горло руками та промовив «Саша, за що?». Окрім цього, в ході судового провадження, судом першої інстанції було перевірено версію обвинуваченого та його захисника про те, що свідок ОСОБА_14 обмовляє обвинуваченого, і те, що вказаний свідок якимось чином заінтересований в засудженні останнього суд першої інстанції не встановив, дійшов до висновку про те, що показання ОСОБА_37 на протязі всього кримінального провадження були послідовними та узгоджуються з іншими доказами про обставини заподіяння тілесних ушкоджень і смерті постраждалого, а тому були визнані судом об'єктивними.
Стосовно посилань сторони захисту про те, що із показів свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_38 неможливо встановити причетність обвинуваченого до вчинення вбивства, оскільки про вбивство ОСОБА_13 вказані свідки дізнались із пояснень інших свідків події та в ході виклику швидкої на місце злочину, то колегія суддів вважає, що в даному випадку покази цих свідків є непрямими доказами, які надають можливість встановити хронологічно події в день вбивства потерпілого, підтверджують покази свідка ОСОБА_14 , були предметом дослідження суду та знаходяться у тісному і безсумнівному зв'язку із фактом вчинення злочину.
Тож, враховуючи, що при ухваленні вироку судом першої інстанції дотримані вимоги кримінального та кримінального процесуального закону України, суд першої інстанції всебічно перевірив як обставини кримінального провадження, так і обрану лінію захисту обвинуваченого, обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, вмотивувавши своє рішення всебічно дослідженими, оціненими у своїй сукупності з точки зору належності, допустимості й достовірності письмовими доказами та показами свідків і потерпілого, колегія суддів вважає, що правові підстави для скасування вироку суду, у зв'язку із відсутністю в діях обвинуваченого інкримінованого йому складу злочину, відсутні.
А тому, на підставі викладеного та керуючись положеннями ст. ст. 404, 407, 409, 419 КПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , який дій в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 - залишити без задоволення.
Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року відносно ОСОБА_11 , за ч. 1 ст. 115 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк, - з моменту вручення йому копії даної ухвали.
Судді Дніпровського
апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4