Провадження № 22-ц/803/1501/22 Справа № 205/6533/20 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
14 червня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Заворотного К.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 ,
на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об'єктами права спільної сумісної власності подружжя та розподіл між подружжям,-
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, пред'явленим до ОСОБА_2 , яка є його колишньою дружиною, на предмет визнання об'єктами права спільної сумісної власності подружжя та розподіл між подружжям майна, набутого за час шлюбу, без укладання між подружжям шлюбного договору, до складу якого входить земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з житловим будинком з господарськими спорудами, що є незавершеним будівництвом, яке не введено в експлуатацію, загальною вартістю 600 000 грн.; квартира АДРЕСА_2 , вартістю 690 000 грн.; автомобіль Toyota RAV4, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2002, який відповідачем відчужений за 90 000 грн. Зазначене майно зареєстровано за відповідачем, окрім незавершеного будівництва, яке не введено в експлуатацію, яке відповідач не має наміру ділити, тому позивач звертається з цим позовом до суду, посилаючи на рівність часток між подружжям в їх спільному майні, а щодо незавершеного будівництва зазначає, що поділу належить піддати будівельні матеріали, щодо яких виникають цивільні права та обов'язки, тому просить визнати об'єктами права спільної сумісної власності подружжя та розподілити наступним чином: за позивачем визнати право власності на: земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; незавершене будівництво житлового будинку з спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; кошти, які могли бути отримані від продажу автомобіля Toyota RAV4, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2002; за відповідачем визнати право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 жовтня 2021 року в задоволені позовних вимог відмовлено з підстав недоведеності позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзивів на апеляційну скаргу не подавали.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 квітня 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_2 , повторно виданим Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 16 вересня 2014 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 450 (а. с. 7).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2014 року, у справі 205/8421/14ц, шлюб між сторонами було розірвано, рішення набрало законної сили 06 січня 2015 року (а. с. 8).
За час сумісного проживання у шлюбі сторонами було набуто наступне майно, а саме: квартира АДРЕСА_2 ( ОСОБА_4 ), яка 13 серпня 2007 року зареєстрована за ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 219161273 від 05 серпня 2020 року (а с. 9); земельна ділянка кадастровий номер № 1221411000:02:026:0030, площею 0.060 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та яка відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 254714 від 15 січня 2007 року, також належить ОСОБА_2 (а. с. 10, 11).
Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції вірно застосував норми права, якими регулюються спірні відносини.
Так, частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно із частинами 1, 2 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.
При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Також судом першої інстанції встановлено, що позивач просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на незавершене будівництво житлового будинку зі спорудами, який розташований за вказаною адресою, та на кошти, які могли бути отримані від продажу автомобіля Toyota RAV4, а за відповідачем визнати право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
При чому загальна орієнтовна вартість вказаного майна зазначена самостійно позивачем на земельну ділянку та незавершене будівництво та складає в загальному розмірі 600 000 гривень, а також вартість транспортного засобу на час відчуження у розмірі 90000 гривень, та вартість квартири, яку позивач просить залишити на праві власності за відповідачем, становить 690 000 гривень, що позивач вважає буде становити в цьому випадку рівні частки при поділі майна подружжя за кожним із сторін.
Суд першої інстанції, дослідивши всі обставини, письмові докази, сприявши позивачеві в отриманні таких шляхом витребування ухвалами суду, вірно встановив, з чим погоджується і колегія суддів, що позивач не довів зазначеної вартості майна подружжя, яке підлягає поділу між позивачем та відповідачем, як і не заявляв про призначення експертизи щодо визначення вартості спірного майна, що позбавляє суд встановити саме рівність вартості майна подружжя за кожним із сторін, виходяи з рівності їх часток у праві спільної сумісної вартості подружжя, з чого суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що здійснити поділ майна подружжя, не визначивши вартості цього майна, не представляється можливим, що тягне за собою нерівність їх частки відносно вартості, як і не доведено наявність права власності на конкретне нерухоме майно.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази щодо розташування на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими спорудами, про яке зазначає позивач. Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку за вказаною адресою зазначено про цільове її використання для ведення садівництва та відповідно до інформації Державного земельного кадастру зазначено про вид використання земельної ділянки, як садово-огородницька ділянка (а. с. 10-11).
Що стосується вартості рухомого майна (транспортного засобу), то вона не підтверджена жодним належним доказом, як і не підтверджено, що спірний атвомобіль набуто пожружжям за час шлюбу і продавно відповідачем за 90 000 грн, а тому не може бути взята судом до уваги, з чим погоджується і колегія суддів.
Також судом першої інстанції вірно застосовані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц та від 09.12.2020 у справі № 301/2231/17, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Таким чином, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, з чим також погоджується колегія суддів, що позивачем не надано достовірних доказів набуття права власності на автомобіль Toyota RAV4, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та доказів наявності незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , а також доказів ринкової вартості майна подружжя, яке підлягає поділу між сторонами на час розгляду справи.
Суд першої інстанції, застосувавши норми ст.ст.76, 77, 80, 81, 89 ЦПК України, висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14, вирішуючи по суті вказаний спір, який виник між сторонами щодо поділу майна подружжя, вірно виходив з того, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1ст.3 ЦК України), а позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя задоволенню не підлягають, так як не знайшли підтвердження під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги.
Проте колегія суддів не може погодитись з обраним судом при відкритті провадження у справі способом та порядком розгляду цієї справи, а саме розгляд цієї справи у спрощеному позовному провадженні, виходячи з наступного.
Так, ухвалою суду від 17 вересня 2020 року (а.с.28) суд першої інстанції визнав спір у справі, у відповідності до ч.ч.4,6 ст. 19 ЦПК України, малозначним та відкрив провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідно до ч.6 ст.19 ЦПК малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2020 р. - 567 500 грн).
Кодексом також визначена ще одна категорія справ, які можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.
Відповідно до ч.2 ст.274 ЦПК Україги, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Фактично законодавець використовує диспозитивний принцип віднесення судом справ до категорії малозначних.
При цьому суд при вирішенні питання щодо віднесення справи, яка може бути розглянути в порядку спрощеного провадження (справи незначної складності), наділений доволі широкими дискреційними повноваженнями. Так, відповідно до ч.3 ст.274 ЦПК України, виділяється 8 критеріїв віднесення справи до малозначних, один з яких є ціна позову.
Відповідно до ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження НЕ можуть бути розглянуті справи, зокрема, в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (в редакції на день подання позову до суду та відкриття провадження у справі).
При цьому питання віднесення справи до категорії малозначних безпосередньо впливає на права сторін щодо оскарження прийнятих рішень, адже відповідно до ч.3 ст.389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (це є підставою для обов'язкового скасування рішення і направлення справи на новий розгляд - п.7 ч.1 ст. 411 ЦПК України).
Відповідно до п.7 ч.3 ст.376 ЦПК України, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, то це вважається порушенням норм процесуального права і є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції помилково віднесено дану справу до категорії малозначних, враховуючи ціну позову, зазначену позивачем у позові як 690 000 грн., тоді як судом встановлено при розгляді справи заявлена позивачем вартість майна, що належить до поділу між сторонами, на загальну суму 1 380 000 грн., що значно перевищує як заявлену позивачем ціну позову, так і встановлені у ст.ст. 19, 274 ЦПК України, обмеження, тому колегія суддів приходить до висновку, що рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2021 року належить скасувати у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у зв'язку із їх недоведеністю.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2021 року - скасувати.
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л.Демченко
М.О. Макаров