Справа № 2а-3494/10/2570
20 липня 2010 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого-судді - Д'якова В.І.,
при секретарі - Демченко О.А.,
за участю представника відповідача - Федоренко Т.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу міграційної служби в Чернігівській області про визнання неправомірним, скасування повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
07.07.2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу міграційної служби в Чернігівській області, в якому просить визнати неправомірним та скасувати повідомлення-рішення № 17-9-129 від 26.04.2010 року Відділу міграції в Чернігівській області про відмову у оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та зобов'язати відповідача прийняти рішення стосовно позивача про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні. Свої позовні вимоги мотивує тим, що повідомлення № 17-9-129 не містить викладення причин відмови, чим порушено вимоги абз. 7 ст. 12 Закону України “Про біженців ”. Вважає, що рішення суб'єкта владних повноважень є поверхневим, необ'єктивним та таким, що грубо порушує права позивача, передбачені міжнародними нормативними актами та чинним законодавством України.
Позивач в судове засідання не з'явилась, в адміністративному позові просила розглянути справу за її відсутності.
Представник відповідача позовні вимоги не визнала та пояснила суду, що при подачі заяви про надання статусу біженця до Відділу міграційної служби у Чернігівській області, позивач повідомила про себе відомості, які істотно відрізнялись від тих, які були встановлені постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2010 року, а саме щодо прізвища, ім'я, по-батькові та дати народження, що виключає довіру до позивача та інформації, яку він надає та викликає сумніви у відвертості позивача при викладенні причин та обставин еміграції з країни громадянської належності. Загроза життю, безпеці та свободі внаслідок поширення насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою набуття статусу біженця. Аналіз матеріалів справи позивача показав, що позивач ніколи не перебувала членом жодної політичної, релігійної, військової чи громадської організації, утисків на батьківщині за релігійною чи гендерною ознакою не мала, а тому заявник не може бути жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, матеріалів, які б свідчили про її переслідування на Батьківщині на політичному підґрунті позивач не надав, у зв'язку з чим відповідач вважає, що причини, які позивач має, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, вказала, що посилання позивача на відсутність причин відмови у прийнятті заяви є необґрунтованими, оскільки зазначені причини чітко обумовлені в оскаржуваному рішенні суб'єкта владних повноважень.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29.03.2010 року ОСОБА_1, перебуваючи в пункті тимчасового перебування іноземців в с. Розсудів звернулась до Відділу міграційної служби у Чернігівській області, з заявою № 610 про надання їй статусу біженця. Заява обґрунтована тим, що в Сомалі вона та її родина зазнала переслідування радикально - ісламськими угрупуванням «Аль-Шабааб» шляхом зґвалтування позивача, її матері, сестер, зникнення батька та брата, через підтримку батьком федеральної влади.
Відповідно до абз.1 ст.12 Закону України «Про біженців» від 21.06.2001 року N 2557-III орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
На виконання вимог чинного законодавства 09.04.2010 року співробітником органу міграційної служби було проведено співбесіду з ОСОБА_1, за наслідками якої складено протокол, копія якого міститься в матеріалах справи.
За результатами вказаної співбесіди було встановлено розбіжність в інформації щодо віку позивача, яку вона повідомила під час проведення співбесіди та при розгляді справи в Сумському окружному адміністративному суді, а саме 1990 рік народження та1992 рік народження.
На підставі аналізу заяви громадянки Сомалі ОСОБА_1, протоколу співбесіди та постанови Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2010 року, яка набрала законної сили, Наказом від 26.04.2010 року №18 відділом міграційної служби у Чернігівській області позивачеві відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця на підставі ч.6 ст.12 Закону України «Про біженців», як особі, заява якої носить характер зловживання, тобто заявник з мето набуття статусу біженця видає себе за іншу особу.
У відповідності до ч.7 ст.12 цього Закону було підготовлено повідомлення про прийняте рішення № 17-9-129 від 26.04.2010 року та вручено заявникові.
На співбесіді 09.04.2009 року заявниця повідомила, що приїхала в Україну 22.01.2010 року. Під час співбесіди, з'ясувалось, що вона в жодних політичних партіях не перебувала, участі в політичних акціях не приймала, тобто за політичною ознакою не переслідувалась. Позивач є громадянкою Сомалі, по національності - сомалійка, віросповідання - іслам-суніт, тобто є типовою мешканкою Сомалі, її клан Ашраф в Сомалі також ніхто не переслідував, тобто за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, або належності до соціальної групи позивач не переслідувався. Крім того, заявниця повідомила, що чула як батько в колі родини сказав « добре було б якби владні структури навели лад в країні», проте прикладів підтримки або співпраці батька з урядом Сомалі не знає.
Згідно абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Абзацом 6 ст.12 Закону України «Про біженців» встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абз.2 ст.1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абз.2 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до ч.1 ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відносно до якого зокрема людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до п.45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця не надається, визначені ст. 10 Закону України “Про біженців”. Зокрема, статус біженця не надається особі, у якої відсутні підстави побоюватися стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, належності до певної політичної партії або соціальної групи.
Частиною 2 ст. 22 зазначеного Закону передбачено, що особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, про відмову у наданні, втрату або позбавлення статусу біженця і яка оскаржує відповідне рішення до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції або до суду, до прийняття рішення за скаргою має права та обов'язки, передбачені статтею 18 цього Закону, в якій пунктом 1 частини 2 передбачено, що особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця зобов'язана: подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН “Про обов'язки та стандарти доказів у біженців ” 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Позивач, відповідно до вимог п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, свідчень повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками не надав.
Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається ” від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Позивачем в позовній заяві не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критерій про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності.
Щодо нападів радикально - ісламського угрупування «Аль-Шабааб» на позивача то, жодного конкретного факту або доказу того, що її побоювання в разі повернення на батьківщину є обґрунтованими, позивачем не було наведено.
Таким чином, посилання позивача на те, що при її поверненні на Батьківщину можуть мати місце обґрунтовані побоювання зазнати переслідування, суд не може прийняти до уваги, оскільки вони не підтверджуються ніякими достовірними доводами і носять характер припущення.
Щодо посилань позивача про те, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця не містить викладення причин відмови, судом встановлено, що дане повідомлення винесено з додержанням норм Закону України “Про біженців” від 21.06.2001 року та відповідає вимогам Тимчасової інструкції про оформлення документів, необхідних для вирішення питань про надання, втрату, позбавлення статусу біженця, затвердженої наказом Державного комітету України у справах національностей та міграції від 29 .04. 2002 року №20.
Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, позивач не надав суду належних доказів, як це передбачено ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного повідомлення-рішення Відділу міграційної служби в Чернігівській області з огляду на його відповідність викладеним нормам чинного законодавства.
Таким чином, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу міграційної служби в Чернігівській області необхідно відмовити за необґрунтованістю.
Керуючись ст. ст. 17, 18, 104, 122, 160-163 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу міграційної служби в Чернігівській області про визнання неправомірним, скасування повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі, особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Постанова суду виготовлена в повному обсязі 21.07.2010 р.
Суддя В.І. Д'яков