Справа № 2а-3015/10/2570
21 червня 2010 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі :
Головуючої судді Баргаміної Н.М.
при секретарі Хоботні Є. А.
за участю
представника позивача Пригари А. В.
представника відповідача Карася А. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігів Продакшен ЛТД» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
08.06.2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігів Продакшен ЛТД» , в якому просить суд стягнути з відповідача 14086,96 грн. адміністративно-господарських санкцій та 228,42 грн. пені мотивуючи тим, що відповідач у 2009 році не виконав встановлених чинним законодавством вимог щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості одного робочого місця.
Представник позивача позов та його мотиви підтримав повністю, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечував, оскільки згідно поданого звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік у відповідача у 2009 році працювало 2 інваліда, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що відповідає нормативу, встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню на слідуючих підставах.
31.03.2010 року товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігів Продакшен ЛТД» було подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік. Відповідно до поданого звіту норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2009 році відповідачем виконано згідно вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року.
На підставі направлення на перевірку, виданого Чернігівським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів від 14.05.2010 року № 000064 та відповідно до ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Постанови Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» провідним спеціалістом відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області було проведено перевірку щодо дотримання відповідачем вимог ст.ст.19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року, про що складено акт від 19.05.2010 року.
В ході перевірки було встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників становить 46 осіб, з них 1 інвалід. Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів визначено в кількості 2 осіб. Фактично на підприємстві працював ОСОБА_4; ОСОБА_3 3 гр. інвалідності прийнятий на посаду шліфувальника, але в табелях обліку використаного робочого часу та відомостях нарахування заробітної плати не відображається, тому позивачем в рахунок виконання нормативу не зараховується.
Копію вказаного акту було отримано керівником підприємства 14.05.2010 року, яким зазначено, що порушення ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року відсутні.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч. 2, 3 зазначеної статті , роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першої цієї статті, та самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42 затверджена форма звітності № 10-ПІ «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкція щодо її заповнення. Згідно п. 3.1. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п. 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Відповідно до частини 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» роботодавці, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, а підприємства на яких працює від 8 до 15 осіб - у розмірі половини середньої річної заробітної плати.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року, Порядком нарахування пені та її сплати затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 223 від 15.05.2007 року передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарської санкції тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 02.03.2009 року звернувся до директора ТОВ «Чернігів Продакшен ЛТД» із заявою , в якій просив прийняти його на роботу.
ОСОБА_3 є інвалідом 3 групи згідно посвідчення серія ААБ №072238 , копія якого міститься в матеріалах справи. Пенсія по інвалідності вказаній особі продовжено до 30.11.2011 року.
Наказом від 02.03.2009 року № 4 ОСОБА_3 було прийнято на посаду шліфувальника.
В зв'язку з неявкою на роботу, відповідачем приймалися міри по розшуку ОСОБА_3, встановленню причин неявки його на роботу, про що свідчать доповідні від 12.05.2009 року та від 18.03.2009 року, а також накази від 19.03.2009 року №11 та від 15.05.2009 року №14, які містяться в матеріалах справи.
12.05.2010 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи за власним бажанням, про що свідчить наказ директора ТОВ «Чернігів Продакшен ЛТД» № 26, копія якого міститься в матеріалах справи.
Судом не приймаються до уваги твердження представника позивача про те, що ОСОБА_3 фактично не працював у відповідача, що підтверджується табелями обліку робочого часу за 2009 рік, оскільки систематично не з'являвся на роботу, з наступних підстав.
Відповідно до ст.21 Кодеку законів про працю України від 10.12.1971 року, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно ст.24 вказаного Кодексу, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.
Таким чином, із матеріалів справи та представлених відповідачем доказів вбачається , що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з відповідачем з 02.03.2009 року до 12.05.2010 року; трудовий договір не визнано у встановленому законом порядку розірваним.
До того ж, ст. 40 цього Кодексу, передбачено право , а не обов'язок власника або уповноваженого органу розірвати трудовий договір з їх ініціативи внаслідок прогулу працівника (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
За таких обставин. суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», як і пені відносно відповідача .
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не підтверджені належними та допустимими доказами, в зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 17, 18, 104, 122, 160-163 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі, особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду в повному обсязі виготовлена 25 червня 2010 р.
Суддя Баргаміна Н.М.