Справа № 752/28788/21
Провадження № 2/752/4236/22
іменем України
(заочне)
14 червня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Білецька Крістіна Олександрівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
у листопаді 2021 року ОСОБА_1 , через представника - адвоката Паруль Ю.О. звернувся до суду з позовом до ТОВ «Українські фінансові операції», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є. М., приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Білецька К. О., в якому просив суд:
- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є. М. 05.05.2021 року за № 28720, відповідно до якого звернуто стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість в сумі 14009,33 грн.
- стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 908,00 грн. за подання позовної заяви та 681,00 грн. за подання заяви про забезпечення позову.
-стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу.
Позов мотивував тим, що 05.05.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 28720, про стягнення з позивача на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість у розмірі 14 009,33 грн.
Вважав, що оспорюваний виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, оскільки вважає виконавчий напис протиправним, який вчинений з порушенням вимог чинного законодавства України.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 06.12.2021 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 29.03.2022 року та витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенко Є. М. належним чином завірені копії документів, на підставі яких виникла заборгованість та одержано виконавчий напис №28720, вчинений від 05.05.2021 року та копію виконавчого напису та копію інших документів, які стали підставою для вчинення вказаної дії, а саме: копію нотаріальної справи. (а.с. 32-33).
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 06.12.2021 року зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 28720 від 05.05.2021, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., який перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької К. О. (ВП №66067211). (а.с. 34-36).
29.03.2022 справа не розглядалась, розгляд справи призначено на 14.06.2022 року.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Письмові пояснення від третіх осіб на адресу суду не надійшли.
Витребувані судом документи від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенко Є. М. на адресу суду не надійшли.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з ухваленням заочного рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З матеріалів справи вбачається, що з примусового виконання виконавчого напису № 28720, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М. 05.05.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованості в розмірі 14009,33 грн. відповідно до кредитного договору № 340749 від 04.06.2019 року, приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Білецькою К.О. 12.07.2021 року відкрито ВП № 66067211. (а.с. 10-11 )
Положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
За ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України.
Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595.
У відповідності зі ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. п. 1, 3 гл.16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року.
Постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року до зазначеного Переліку внесено зміни, відповідно до яких, серед іншого, Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та п.2 такого змісту: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема, п. 2 змін, що вносяться до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Отже, на момент вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. оспорюваного виконавчого напису норма чинного законодавства про можливість вчинення виконавчих написів в безспірному порядку на підставі кредитних договорів, що не посвідчені нотаріально, була скасована.
Нотаріально посвідченого договору між товариством та позивачем укладено не було. Докази на підтвердження зворотного в матеріалах справи відсутні.
Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника.
В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Перед вчиненням виконавчого напису, стягувач зобов'язаний був на адресу боржника надіслати письмове повідомлення про порушення зобов'язання.
Матеріали справи не мітять даних про те, що повідомлення було надіслано боржнику, так і було отримане останнім.
Докази в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.
Доказів того, що при вчиненні написів нотаріус отримував від банку первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо), відповідачем також не надано, тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми процентів, зазначені у написі, є безспірними.
Таким чином, нотаріус при вчиненні спірного напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом.
На спростування зазначених обставин будь-яких доказів в порушення вимог ст. 81 УЦПК України з боку відповідача надано не було.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 31.01.1992 року «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішенні справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Отже, нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру суми, що підлягає стягненню за виконавчим написом, та здійснив виконавчий напис на правочині, на підставі якого законодавство не дає можливості вчинення такої нотаріальної дії.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов'язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту його правомірної поведінки, не спростовано тих обставин, на які позивач посилається в своєму позові. Розглядаючи справу, суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх заперечень. Своїми правами, визначеними ст. ст. 43, 84 ЦПК України відповідач також не скористався, клопотань про витребування доказів в порядку ст. 84 ЦПК України не заявляв.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п. 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України»).
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги стосовно визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі ст. 141 ЦПК України суд вирішує питання про стягнення з відповідача судових витрат.
Так, позивач просить стягнути з відповідача на його користь судовий збір у розмірі 908,00 грн. за подання позовної заяви та 681,00 грн. за подання заяви про забезпечення позову.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до Закону України «Про судовий збір», за подання заяви про забезпечення позову сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на день подання позову складало 454,00 грн.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 908,00 грн. за подання позовної заяви та 454,00 грн. за подання заяви про забезпечення позову.
Також, вимога позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу не може бути задоволена виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження понесених позивачем витрат, пов'язаних з розглядом справи (договір про надання професійної правничої (правової) допомоги, акт виконаних робіт за договором, квитанцій про сплату послуг), суду не надано, також не зазначено розмір витрат, які саме понес позивач, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача виплат за надання правової допомоги.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-89, 133, 137, 141, 258, 263-265, 270-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Білецька Крістіна Олександрівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем 05.05.2021 року за № 28720, відповідно до якого звернуто стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість в сумі 14009,33 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1362,00 грн. (одна тисяча триста шістдесят дві гривні 00 копійок).
У задоволенні інших вимог відмовити.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», код ЄДРПОУ 40966896, адреса: вул. Загородня, буд. 15, оф. 313, м. Київ, 03150.
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, адреса: АДРЕСА_3
Третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Білецька Крістіна Олександрівна, адреса: АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Хоменко