Справа № 2а-13541/09/1570
14 липня 2010 року м.Одеса
У залі судових засідань № 3
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
при секретарі судового засідання - Бобровській О.Ю.
за участю сторін:
представника позивача - Карпенко І.В. (по довіреності)
представника відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Одеської залізниці до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень - рішень, -
До суду звернулась Одеська залізниця з адміністративним позовом до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції, в якому позивач просить скасувати податкові повідомлення -рішення №0002551700/0 від 17.04.2009 року, №0002551700/1 від 15.06.2009 року, №0002551700/2 від 10.09.2009 року, №0002551700/3 від 16.11.2009 року в частині донарахованої суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1030 грн. 37 коп. та 2060 грн. 74 коп. застосованої штрафної санкції.
У судовому засіданні представник позивача свої позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності та заперечення на адміністративний позов зазначаючи, що податкові повідомлення -рішення винесені правомірно.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обставини якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідач на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу»є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст. 7, 10, 11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів з цього приводу , на підставі положень ст.55 Конституції України, п.п.1 ч.1 ст.17, 104 КАС України підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства.
Згідно Положення про Долинську дистанцію сигналізації та зв'язку Одеської залізниці та довідки №6170 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 27-30) Долинська дистанція сигналізації та зв'язку є відокремленим структурним підрозділом Одеської залізниці без права юридичної особи.
На підставі ч.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року №590-ХП фахівцями Долинської МДПІ проведена планова виїзна перевірка Долинської дистанції сигналізації та зв'язку Одеської залізниці з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.04.2007 року по 31.12.2008 року.
Результати планової виїзної перевірки оформлені актом №310-2310-22214463 від 13.04.2009 року (а.с.15-22), складеному відповідно до вимог наказу ДПА України від 10.08.2005 року № 327 «Про затвердження методичних рекомендацій та нової редакції зразків форм актів перевірок» та відповідно до вимог наказу ДПА України від 27.04.2006 року №225 «Про затвердження нової редакції зразків актів перевірок та методичних рекомендацій щодо їх оформлення».
На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення №0002551700/0 від 17.04.2009 року, №0002551700/1 від 15.06.2009 року, №0002551700/2 від 10.09.2009 року, №0002551700/3 від 16.11.2009 року на суму податкового зобов'язання 1803 грн. 93 коп. за основним платежем та 3607 грн. 86 коп. за штрафними санкціями (а.с. 11-14).
Позивач не погодився з винесеними податковими повідомленнями -рішеннями та оскаржив їх в адміністративному порядку до Долинської МДПІ, однак відповідачем скарга залишена без задоволення, а податкові повідомлення -рішення без змін (а.с. 31-38, 41-44).
Фахівцями Долинської МДПІ при перевірці встановлено факт порушення структурним підрозділом позивача п. 4.1, п.п.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.п.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст. 8 Закону України «Про податок на доходи фізичних осіб»№889-IV від 22.05.2003 року, а саме: підприємством у квітні-серпні 2007 року не утримувався та не перераховувався в бюджет податок з доходів фізичних осіб із сум нарахованих працівникам як відшкодування витрат за роз'їзний характер роботи , що призвело до недоотримання бюджетом податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1030,37 грн.
Оцінюючи оскаржений акт суб'єкту владних повноважень суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України стосовно законності висновків перевіряючи, які були підставою для його винесення. Суд погоджується з правомірністю застосуванням посадовими особами відповідача норм матеріального права з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що для цілей цього Закону під терміном «заробітна плата»розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Згідно із пунктом 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент -юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента -юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
Вичерпний перелік доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, наведено в пункті 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
При цьому, суми польового забезпечення у пункті 4.3 статті 4 зазначеного Закону окремо не зазначені. Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб до бюджету визначено статтею 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.
Пунктом 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що ставка податку становить 15% від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.3 цієї статті.
Згідно з пунктом 22.3 статті 22 зазначеного Закону починаючи з 01.01.2004 року та до 31.12.2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, встановлюється на рівні 13% від об'єкта оподаткування.
Виходячи з зазначеного, лише за умови визначення у колективному договорі, трудовому договорі (контракті) службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням (з відповідним їх оформленням як відряджень та виконанням положень пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб») надбавки до тарифних ставок і посадових окладів таких працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених у зв'язку з відрядженням (зокрема, добових витрат), установлених постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року №663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон»та Інструкцією, не будуть розглядатися як об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб (лист ДПА України від 21.05.2007 року №4890/6/17-0716 (№10029/7/17-0717)).
Підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що у разі коли платник податків здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).
Згідно наведених норм матеріального права, що регламентують питання нарахування утримання та сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб, позивач повинен був утримати податок з доходів, що виплачувались у зазначеному податковому періоді працівникам у зв'язку із роз'їзним характером роботи та перераховувати ці кошти до бюджету. Таким чином, сума податку на доходи фізичних осіб в розмірі 1030 грн. 37 коп. та штрафні санкції в розмірі 2060 грн. 74 коп. донарахована відповідачем правомірно.
Не змінює такого висновку суду й посилання позивача на те, що згідно п.4.6 Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Долинської дистанції сигналізації та зв'язку на 2006-2010 роки (а.с.23-26) службові поїздки залізничників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний характер вважаються відрядженнями, оскільки згідно податкового роз'яснення ДПА України, що міститься в листі від 21.08.2007 року №8005/6/17-0716 дії позивача були б правомірними за умови виконання ним вимог Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року №59 та зареєстрована Міністерством юстиції України 31.03.1998 року за №218/2658 щодо належного оформлення таких поїздок (видання наказу (розпорядження) керівника про відрядження, видачі працівнику посвідчення про відрядження встановленої форми).
Під час проведення перевірки встановлено, що структурним підрозділом позивача не дотриманий порядок оформлення роз'їзного характеру роботи його працівників у відповідності до положень Інструкції №59. В судовому засіданні представник позивача також не заперечував проти того, що накази про відрядження працівників структурного підрозділу не приймались та посвідчення встановленої форми їм не видавались, в зв'язку з чим, на підставі положень ч.3 ст.72 КАС України ця обставина вважається встановленою.
Інших підстав для визнання протиправними дій та рішень суб'єкту владних повноважень представником позивача не зазначались та в ході офіційного з'ясування обставин справи не встановлено.
Все вищезазначене дає змоги суду прийти до висновку про те, що посадовими особами відповідача вірно були застосовані норми матеріального права, а саме: п. 4.1, п.п.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.п.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок на доходи фізичних осіб»№889-IV від 22.05.2003 року, в зв'язку з чим, їхні висновки щодо порушення позивачем норм податкового законодавства є правомірними.
Оскільки підставою для винесення оскаржуваного акту було вірне застосування посадовими особами відповідача норм матеріального права, що відповідає вимогам ч.2 ст.19 Конституції України, ст.11 Закону України «Про систему оподаткування»та ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а тому суд повинен у задоволенні позовних вимог про визнання таких актів суб'єкту владних повноважень протиправними та їх скасування відмовити на підставі положень ч.1 ст.162 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно із ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Одеської залізниці не обґрунтовані, не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню повністю.
Керуючись Законом України «Про податок на доходи фізичних осіб» №889-IV від 22.05.2003 року, Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III від 21 грудня 2000 року, ст. ст. 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Одеської залізниці до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень Долинської міжрайонної державної податкової інспекції від 17.04.2009 року №0002551700/0, від 15.06.2009 року № 0002551700/1, від 10.09.2009 року №0002551700/2, від 16.11.2009 року № 0002551700/3 в частині донарахованої суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1030 грн. 37 коп. та 2060 грн. 74 коп. застосованої штрафної санкції - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили у порядку ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 19.07.2010 року.
Суддя: Л.І. Свида
19 липня 2010 року