79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
20 липня 2010 р. № 2а-5422/10/1370
16 год. 38 хв. зал судових засідань № 6
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Гулика А.Г.,
секретаря судового засідання Андрушакевич Т.В.,
за участю:
представник позивача: не з'явився;
представник відповідача: не з'явився;
третя особа: не з'явилась,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -ОСОБА_1, про скасування постанови, -
Управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області звернулося до суду з позовом до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1, в якому просить суд скасувати постанову державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про накладення штрафу від 17.05.2010 року № 18976682.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем подано до Львівського окружного адміністративного суду заяву про роз'яснення судового рішення та заявлено клопотання про зупинення виконавчого провадження до розгляду судом заяви про роз'яснення рішення суду, проте, не зважаючи на викладені вище обставини, державним виконавцем, за несвоєчасне виконання судового рішення, винесено постанову про накладення штрафу. Позивач вважає, що виконання виконавчого листа без роз'яснення судового рішення є неможливим, а відтак, постанова про накладення штрафу є незаконною.
Протокольною ухвалою судового засідання 24.06.2010 року суд, за усним клопотання представника позивача, в порядку ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, допустив заміну первинного відповідача у справі (підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області) належним відповідачем (відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області).
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце його проведення. Проте, подав до суду клопотання від 19.07.2010 року № 4825/03-20 про розгляд справи без участі представника позивача, а тому, суд ухвалив розглядати справу без його участі.
Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце його проведення. Про причини неявки суд не повідомив, а відтак, суд ухвалив розглядати справу без участі представника відповідача.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце його проведення. Про причини неявки суд не повідомила, а тому, суд ухвалив розглядати справу без її участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Осипчук У.П. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2а-7761/08/1370, виданого 12.03.2010 року Львівським окружним адміністративним судом про зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 1323 грн. 85 коп. щомісячної надбавки до пенсії за віком, як дитині війни, невиплаченої за період з 22 травня по 31 жовтня 2008 року, про що винесено постанову від 29.04.2010 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 18976682.
Судом встановлено, що державним виконавцем надано боржнику строк для добровільного виконання рішення суду до 06.05.2010 року, проте, вказане вище рішення у наданий державним виконавцем строк добровільно виконано не було, у зв'язку з чим на управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області накладено штраф у розмірі 510 грн. 00 коп., що підтверджується постановою від 18.05.2010 року ВП № 18976682 про накладення штрафу.
Позивач звернувся до начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області зі скаргою від 25.05.2010 року № 3186/03-20 про зупинення виконавчого провадження та скасування постанови про накладення штрафу.
Спір між сторонам виник стосовно правомірності винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу на боржника.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 року № 606-XIV, примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної виконавчої влади. З урахуванням вимог ст.ст. 11, 71 КАС України, факт порушення своїх прав повинен доводити позивач.
Як вбачається зі змісту ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, зокрема, державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в виконавчому документі, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
При цьому, норма ст. 30 цього Закону передбачає обов'язок державного виконавця щодо невідкладного початку примусового виконання, якщо боржник у встановлений державним виконавцем строк добровільно не виконав рішення.
Твердження позивача про незаконність постанови про накладення штрафу, у зв'язку із зверненням позивача із заявою про роз'яснення судового рішення та клопотанням про зупинення виконавчого провадження, не береться судом до уваги, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 170 КАС України, подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. Згідно із ч. 4 ст. 170 КАС України, подання заяви про роз'яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
Проте, положення зазначеної вище статті КАС України не передбачають можливості зупинення виконавчого провадження. Крім того, позивачем не надано суду доказів звернення позивача із заявою про роз'яснення судового рішення. Натомість, обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, передбачені ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», серед яких відсутня така обставина, як звернення сторони виконавчого провадження з заявою про роз'яснення судового рішення чи клопотанням про зупинення виконавчого провадження.
Окрім цього, суд зазначає, що, відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження може бути зупинено у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий лист, із заявою про роз'яснення судового рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання. При цьому положення ст. 35 цього Закону, передбачають право, а не обов'язок державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження у разі звернення до суду із вказаною вище заявою безпосередньо державного виконавця, а не сторони виконавчого провадження.
Судом також не береться до уваги твердження представника позивача про подання ним апеляційної скарги на постанову Львівського окружного адміністративного суду, виходячи з того, що Закон України «Про виконавче провадження»не передбачає подання стороною виконавчого провадження апеляційної скарги як підставу для зупинення виконавчого провадження. Крім того, позивачем не надано суду доказів відкриття Львівським апеляційним адміністративним судом апеляційного провадження.
Додатково суд зазначає, що факт подання стороною виконавчого провадження апеляційної скарги не може вважатися підставою для невиконання судового рішення за виданим виконавчим листом, оскільки, відповідно до ст. 258 КАС України, виконавчий лист видається за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно.
Суд вважає, що факт звернення позивача (сторони виконавчого провадження) до суду із заявою про роз'яснення судового рішення, а також подання позивачем (стороною виконавчого провадження) апеляційної скарги не є підставою для зупинення виконавчих дій відповідно до ст.ст. 34, 35 Закону України «Про виконавче провадження»від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.
Положення ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження»передбачають загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дій або утриматися від їх вчинення. Так, відповідно до цієї статті, після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»визначає йому строк добровільного виконання рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 76 цього Закону, у разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього, рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій у порядку, встановленому частиною другою ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, згідно із ч. 1 ст. 87 цього Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника -фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб -від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника -юридичну особу -від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
При цьому, ч. 7 ст. 11-1 Закону України «Про виконавче провадження»встановлено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій.
Позивачем не доведено поважності причин невиконання рішення суду. Таким чином, суд приходить до висновку, що державним виконавцем належним чином використано надані йому Законом України «Про виконавче провадження»права щодо накладення на боржника штрафу та винесення про це постанови, за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду, що зобов'язує його виконати певні дії.
Узагальнюючи викладене вище, суд вважає, що дії державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області є правомірними, а постанова від 17.05.2010 року ВП № 18976682 про накладення штрафу винесена у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а тому не вбачає підстав для її скасування.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги безпідставні та необґрунтовані, а тому адміністративний не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 23 липня 2010 року.
Суддя Гулик А.Г.