вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" червня 2022 р. Справа№ 5026/886/2012
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання Линник А.М.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Міг"
на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 03.12.2021
у справі № 5026/886/2012 (суддя Довгань К.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Черкаської філії публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Міг"
про стягнення 715 488,03 грн
за участю заявника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Депт Фінанс"
за участю представників сторін:
від заявника: не з'явився
від стягувача: не з'явився
від боржника: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" в особі Черкаської філії публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (далі також - ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Черкаської філії ПАТ "Брокбізнесбанк") звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Міг" (далі - ТОВ "Фірма Міг", відповідач) про стягнення 715 488,03 грн заборгованості за кредитним договором № 35-2007 від 25.06.2007, в тому числі: 700 000 грн простроченої заборгованості за кредитом та 15 488,03 грн процентів за користування кредитом.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.07.2012 у справі № 5026/886/2012 позовні вимоги задоволено повністю.
15.08.2012, на виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 17.07.2012 у справі № 5026/886/2012, видано наказ.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11.03.2021, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021, у справі № 5026/886/2012 замінено позивача Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" в особі Черкаської філії публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (м. Черкаси) (далі - банк) на його правонаступника за договірним зобов'язанням - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Депт Фінанс" (м. Київ) та здійснено процесуальну заміну позивача у справі (сторони виконавчого провадження) - Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Черкаської філії публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (м. Черкаси) на його правонаступника за договірним зобов'язанням - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Депт Фінанс" (м. Київ) за наказом у справі № 5026/886/2012 від 15.08.2012.
Постановою Верховного Суду від 27.09.2021 № 5026/886/2012 ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 5026/886/2012 - скасовано.
Верховний Суд, скасовуючи вище вказані ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, у своїй постанові від 27.05.2021, зауважив, що порядок засвідчення копій документів, станом на момент подання фінансовою компанією заяви, був визначений п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55 "ДСТУ 4163-2003", відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Подані фінансовою компанією додатки до заяви про заміну сторони її правонаступником - копії відповідних документів не відповідають вказаним вимогам, оскільки не містять відповідних реквізитів: слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Хоча у самій заяві вказано, що додатки завірені належним чином, але до заяви додані звичайні ксерокопії документів, не засвідчені жодним чином.
Також, Верховний Суд у своїй постанові вказував на те, що всупереч зазначеним вимогам законодавства, суд першої інстанції прийняв рішення за відсутності в матеріалах справи саме належним чином засвідчених письмових доказів, якими фінансова компанія обґрунтовує подану до суду заяву про заміну сторони її правонаступником, і тому, зважаючи на вищенаведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення на підставі недопустимих доказів у справі.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.12.2021 у справі № 5026/886/2012 заяву ТОВ "Фінансова компанія "Депт Фінанс" від 12.02.2012 № 01-02/554 про заміну сторони її правонаступником задоволено; замінено позивача/стягувача - Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" в особі Черкаської філії публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на його правонаступника за договірним зобов'язанням - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Депт Фінанс" за наказом у справі № 5026/886/2012 від 15.08.2012.
Постановляючи вказану ухвалу, суд встановив, що долучені до заяви копії документів на підтвердження переходу прав та обов'язків від стягувача до заявника відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством, оскільки містять відповідні реквізити і сумніви у їх неналежності у суду відсутні. До того ж, судом взято до уваги, що предметом договору про відступлення права вимоги є саме право (вимога), а не підтверджуючі його документи, які лише доводять наявність такого права, його зміст та виникнення і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія; передача цедентом цесіонарію документів, що підтверджують саме відступлене право вимоги, означає виконання додаткового юридичного обов'язку, наявного у цедента в силу закону, а не в силу договору цесії. Судом також враховано, що документи, які засвідчують саме право (вимогу), не є предметом договору цесії і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія, а відтак їх непередання цесіонарію означає лише невиконання цедентом додаткового юридичного обов'язку, наявного у нього в силу закону, та не звільняє боржника від виконання своїх зобов'язань перед новим кредитором. Водночас суд першої інстанції зауважив, що боржник не позбавлений права перевірити належність особи, на користь якої ним здійснюється виконання зобов'язання, він може вимагати від останнього надання йому саме тих документів, що підтверджують перехід права вимоги від первісного до нового кредитора. Зокрема, порядок надання боржнику доказів переходу прав до нового кредитора узгоджується сторонами (боржником та новим кредитором).
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ТОВ "Фірма Міг" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову, відповідно до якої у задоволенні заяви відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник посилався на те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права. Апелянт зазначає про відсутність в матеріалах справи належним чином засвідчених письмових доказів на підтвердження обставин, викладених у заяві. Долучені заявником до заяви письмові докази засвідчені з порушенням вимог ДСТУ 4163:2020. Долучене до заяви платіжне доручення було засвідчене як письмовий доказ, тоді як вказане платіжне доручення є електронним доказом. До того ж, на дату ухвалення судового рішення виконавчі провадження з примусового виконання наказу у даній справі були відсутні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 апеляційну скаргу ТОВ "Фірма Міг" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 03.12.2022 у справі № 5026/886/2012 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
15.02.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 поновлено ТОВ "Фірма Міг" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Черкаської області від 03.12.2022 у справі № 5026/886/2012, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Фірма Міг" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 03.12.2022 у справі № 5026/886/2012, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.03.2022.
Судове засідання, призначене на 16.03.2022, не відбулося, у зв'язку із початком широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2022 апеляційну скаргу ТОВ "Фірма Міг" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 03.12.2022 у справі № 5026/886/2012 призначено на 08.06.2022.
У судове засідання 08.06.2022 учасники судового процесу явку своїх уповноважених представників не забезпечили.
Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Частиною 2 ст. 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Враховуючи, що учасники судового процесу не повідомили суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції, з огляду на встановлені статтею 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності вказаних осіб.
Відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За правилами статті 334 ГПК України про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником, зокрема заінтересована сторона подає до суду відповідну заяву.
Згідно з ч.1 ст. 15 Закону Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Заміна сторони виконавчого провадження регулюється статтями 52, 334 ГПК та статтею 15 Закону "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч. 1 ст. 52 ГПК у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
За змістом ст. 334 ГПК у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
Частина 5 ст. 15 Закону "Про виконавче провадження" передбачає, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №334/6972/17.
При цьому процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв'язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника.
Основою процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному праві, яке настало після відкриття провадження у справі. Виходячи з цього, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав та обов'язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №5010/2403/2011-14/120.
Відповідно до положень статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №909/1411/13 та у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №752/8842/14-ц.
Проте, встановлення обставин, за яких правочин про перехід прав і обов'язків сторони виконавчого провадження до іншої особи може бути визнаний недійсним / неукладеним, не входить у межі дослідження судом під час розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження.
Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 про те, що стаття 204 ЦК закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
За приписами ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Отже, вказана норма не містить імперативної вимоги щодо передачі первісним кредитором новому кредитору оригіналів первинних документів як умови переходу права вимоги. Передача таких документів має на меті перевірку існування у первісного кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов'язків, а також змісту та обсягу таких обов'язків.
Суд вважає, що обставина не передачі новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, створює певні ризики для нового кредитора, пов'язаних із невиконанням боржником своїх зобов'язань на користь саме нового кредитора. Однак відсутність передачі новому кредитору таких документів не може свідчити про відсутність передачі права вимоги взагалі.
Водночас вимога щодо надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні відповідно до ст. 517 ЦК України не є тотожною до вимоги щодо надання до суду доказів відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги до боржника для здійснення заміни кредитора у справі (процесуального правонаступництва). Зазначені вимоги випливають із різних правових підстав на не є взаємозалежними.
Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.
Суд наголошує на тому, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18 та від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Частинами 1 та 3 ст. 73 ГПК визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частини 1 та 2 ст. 91 ГПК України).
Порядок засвідчення копій документів, станом на час подання Фінансовою компанією заяви, був визначений п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55 "ДСТУ 4163-2003", відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.11.2021 заявник подав до суду засвідчені копії письмових доказів, які були додані до заяви про заміну сторони її правонаступником від 12.02.2021, а саме: платіжне доручення № 603 від 10.04.2019; витяг з додатку № 1 до договору № 308 (реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами); протокол електронних торгів № UА-ЕА-2019-02-27-000125-b від 22.03.2019; договір № 308 від 15.04.2019 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги; виписки з ЄДРПОУ щодо ТОВ "ФК "Депт Фінанс".
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що копії вище перелічених документів відповідають вимогам, визначеним п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55 "ДСТУ 4163-2003", оскільки містять відповідні реквізити: "Згідно з оригіналом", назву посади, особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвище, дату засвідчення копії.
Як зазначив суд першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів,заявник на час розгляду заяви, подав додатки до неї, які є завіреними належним чином і сумніви у їх неналежності у суду відсутні.
Водночас як вірно зауважено судом першої інстанції, предметом договору про відступлення права вимоги є саме право (вимога), а не підтверджуючі його документи, які лише доводять наявність такого права, його зміст та виникнення і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія; передача цедентом цесіонарію документів, що підтверджують саме відступлене право вимоги, означає виконання додаткового юридичного обов'язку, наявного у цедента в силу закону, а не в силу договору цесії.
Судом також обґрунтовано враховано, що документи, які засвідчують саме право (вимогу), не є предметом договору цесії і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія, а відтак їх непередання цесіонарію означає лише невиконання цедентом додаткового юридичного обов'язку, наявного у нього в силу закону, та не звільняє боржника від виконання своїх зобов'язань перед новим кредитором.
Місцевим господарським судом вірно зауважено, що боржник не позбавлений права перевірити належність особи, на користь якої ним здійснюється виконання зобов'язання, він може вимагати від останнього надання йому саме тих документів, що підтверджують перехід права вимоги від первісного до нового кредитора. Зокрема, порядок надання боржнику доказів переходу прав до нового кредитора узгоджується сторонами (боржником та новим кредитором).
Водночас колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним", що в дійсності означає, що будь-яка особа може розраховувати на реальну можливість захистити свої інтереси, оскільки таке право в першу чергу гарантується Конституцією України.
Рішенням Конституційного Суду №9-зп від 25.12.1997 р. визначено, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, "що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку і суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод".
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має застосовуватися на практиці і бути ефективним (рішення у справі Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права (рішення у справах Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року та Нун'єш Діаш проти Португалії від 10 квітня 2003 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року).
Твердження апелянта про невідповідність засвідчення копій документів пункту 5.26 Національного стандарту України є проявом надмірного формалізму.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).
При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Отже, деякі неточності у засвідченні заявником копій документів не означає, що відповідні докази є неналежними та недопустимими.
Водночас колегія суддів зазначає, що у будь-якому випадку, незалежно від порядку засвідчення копій, учасник справи, як зацікавлена сторона, бере на себе відповідальність за те, що такі копії дійсно відповідають оригіналу.
За змістом статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Подане заявником платіжне доручення від 10.04.2019 № 603 є електронним доказом в паперовому вигляді, оригінал якого міститься в системі Клієнт-банк, а, відтак, обґрунтовано прийняте судом як належний та допустимий доказ, що не суперечить частині 3 статті 96 ГПК України, а тому твердження апелянта в цій частині відхиляються колегією суддів.
Твердження апелянта про те, що на дату ухвалення судового рішення були відсутні виконавчі провадження з примусового виконання наказу у даній справі відхиляються колегією суддів, оскільки постанова про скасування процесуального документа від 16.11.2021 була винесена у зв'язку із ухваленням Верховним Судом у даній справі постанови від 27.09.2021, якою ухвала Господарського суду Черкаської області від 11.03.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 5026/886/2012 було скасовано з направленням їх на новий розгляд, за результатми якого ухвалою суду від 11.03.2021 замінено стягувача на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Депт Фінанс" (м. Київ) за наказом у справі № 5026/886/2012 від 15.08.2012, з чим погожується апеляційний господарський суд.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказана заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Депт Фінанс" про заміну стягувача Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" в особі Черкаської філії публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на його правонаступника за договірним зобов'язанням - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Депт Фінанс" за наказом у справі № 5026/886/2012 від 15.08.2012 підлягає задоволенню.
З огляду на встановлені вище обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для здійснення заміни стягувача у даній справі - Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" в особі Черкаської філії публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Депт Фінанс".
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду Черкаської області від 03.12.2022 у справі № 5026/886/2012 прийнята з правильним застосуванням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала має бути залишена без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Міг" - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Міг" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 03.12.2021 у справі № 5026/886/2012 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 03.12.2021 у справі № 5026/886/2012 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 5026/886/2012 передати на розгляд до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено: 13.06.2022.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова