Справа № 201/3503/22
Провадження № 1-кс/201/1095/2022
14 червня 2022 року м. Дніпро
Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора Маріупольської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022052770001252 від 03.05.2022 р., за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, -
Суть клопотання
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, в обґрунтування якого посилався на те, що в провадженні СВ Маріупольського РУП ГУНП в Донецькій області перебувають матеріали досудового розслідування кримінального провадження за № 12022052770001252 від 03.05.2022, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що в період з 23.03.2022 по 17.04.2022 невідома особа, незаконно заволоділа транспортним засобом марки «Porsche» моделі «Cayenne», 2010 року випуску, в кузові білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN-код): НОМЕР_2 , який знаходився на парковці за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи.
На даний момент місце знаходження автомобіля не встановлено.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 - власником автомобіля марки «Porsche» моделі «Cayenne», реєстраційний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_4 .
09.06.2022 враховуючи той факт, що вказаний транспортний засіб відповідає критеріям визначеним ч. 1 ст. 98 КПК України, рішенням прокурора
автомобіль марки «Porsche» моделі «Cayenne» реєстраційний номер НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN-код): НОМЕР_2 визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Тому, з метою збереження речового доказу прокурор просив накласти арешт на автомобіль марки «Porsche» моделі «Cayenne» реєстраційний номер НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN-код): НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 , з метою забезпечення речового доказу, та заборони користування, відчуження, розпорядження зазначеним автомобілем, що знаходиться у розшуку з можливістю його вилучення.
Позиції сторін
Прокурор у судове засідання не прибув, до клопотання долучив заяву, в якій просив клопотання розглянути без його участі і задовольнити.
Власник автомобіля ОСОБА_4 також у судове засідання не з'явився, до клопотання долучена власноруч написана заява аналогічного змісту.
Процесуальні питання
Відповідно до ст. 107 КПК України повне фіксування кримінального провадження за допомогою технічного засобу не здійснювалося.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали кримінального провадження, клопотання та додані до нього документи, приходить до наступного висновку
Щодо підсудності
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 (затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2402-ІХ) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введений воєнний стан із 05.30 години 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022 (затверджений Законом України від 15.03.2022 року № 2119-IX), в Україні продовжено строк дії воєнного стану із 05.30 години 26 березня 2022 року строком на 30 діб. В подальшому цей строк був продовжений.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII - далі Закон, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Органом досудового розслідування вказаного кримінального правопорушення є слідчий відділ Маріупольського РУП ГУНП в Донецькій області, який знаходиться в межах територіальної юрисдикції Жовтневого районного суду м. Маріуполя.
Розпорядженням голови Верховного Суду №1/0/9-22 від 06.03.2022 року Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану: змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема Жовтневого районного суду міста Маріуполя до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
Отже питання щодо вирішення вказаного подання підсудне Жовтневому районному суду міста Дніпропетровська.
Норми КПК України, які застосовуються при вирішенні клопотання
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ч.1 ст. 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів після його надходження до суду.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких дізнавачем (слідчим, прокурором) вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону. А отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи: (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є притаманний всім статтям Конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор, відповідно до п. 2, 3 ч. 3 ст.132 КПК України не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у право власності, про який ідеться в клопотанні, або може бути виконане завдання, для виконання якого уповноважена особа звертається з клопотанням.
Згідно із ст. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Встановлені слідчим суддею обставини
Як свідчать матеріали клопотання, в провадженні СВ Маріупольського РУП ГУНП в Донецькій області перебувають матеріали досудового розслідування кримінального провадження за № 12022052770001252 від 03.05.2022, відомості про яке внесено до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.
З матеріалів клопотання встановлено, що в період з 23.03.2022 по 17.04.2022 невідома особа, незаконно заволоділа транспортним засобом марки «Porsche» моделі «Cayenne», 2010 року випуску, в кузові білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN-код): НОМЕР_2 , який знаходився на парковці за адресою: м.Маріуполь, вул. Бахчиванджи.
На даний момент місце знаходження автомобіля не встановлено.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 - власником автомобіля марки «Porsche» моделі «Cayenne», реєстраційний номер НОМЕР_4 є ОСОБА_4 .
09.06.2022 враховуючи той факт, що вказаний транспортний засіб відповідає критеріям визначеним ч. 1 ст. 98 КПК України, рішенням прокурора автомобіль марки «Porsche» моделі «Cayenne», реєстраційний номер НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN-код): НОМЕР_2 визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Висновки
Прокурор в своєму клопотанні зазначає мету накладання арешту - збереження речових доказів.
Підставою для арешту майна є те, що наявні достатні підстави вважати, що майно є речовим доказом, що зберегло на собі сліди злочину та містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні прокурора.
Завдання, для виконання якого прокурор звертається із клопотанням, може бути виконане.
Станом на сьогоднішні день триває досудове розслідування кримінального провадження, встановлюються всі обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлюється коло осіб, яке має відношення до вчинення кримінального правопорушення, здійснюються заходи щодо встановлення осіб, які мають відношення до наведеного злочину, яких слід перевірити на причетність до вчинення кримінального правопорушення шляхом проведення слідчих та процесуальних дій, які потребують додаткового часу, здійснюються заходи щодо розшуку майна, тому наявні всі підстави для задоволення клопотання про накладення арешту на вказане майно.
Загалом, у клопотанні прокурора належним чином розкрито, яке відношення вилучене майно має саме до цього кримінального провадження, у зв'язку з чим процесуальний статус зазначеного у клопотанні майна як речового доказу є визначеним відповідно до вимог ст. 98 КПК України, оскільки постановою майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Оцінюючи надані стороною обвинувачення докази слідчий суддя вважає їх належними та допустимими, їх сукупність та взаємозв'язок між ними достатній для прийняття процесуального рішення про арешт майна.
Прокурор довів, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Отже потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні.
Завдання, для виконання якого прокурор звертається із клопотанням, може бути виконане.
Незастосування арешту майна може привести до настання наслідків, що перешкоджатимуть збереженню речових доказів.
Тому дослідивши матеріли клопотання, слідчий суддя вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню, оскільки дані, викладені у матеріалах кримінального провадження дають підстави для висновку, що з метою забезпечення кримінального провадження, виконання завдань та вимог кримінального провадження, попередження подальших злочинних дій, накладання арешту на зазначене майно є необхідним.
Згідно з ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання, в ухвалі слідчого судді зазначається про заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно.
Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).
Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, передача в позику, знищення, переробка і т. ін.)
У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном).
Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.
Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.
На переконання слідчого судді, будь-які умисні дії щодо майна включаються в поняття «розпорядження» - правомірності власника.
Разом з тим слідчий суддя враховує, що автомобілем незаконно заволоділи невстановлені особи, які, можливо, на теперішній час ним користуються або автомобіль незаконно переданий у користування іншим особам. Отже автомобіль є об'єктом злочину (викраденим автомобілем). Наразі існує ризик того, що автомобіль як речовий доказ може бути пошкоджений, знищений, змінений, проданий, тощо, крім того на ньому можуть міститися сліди вчинення кримінального правопорушення, тому даний автомобіль має суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя прийшов до висновку, що з метою збереження речових доказів застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт шляхом позбавлення права на розпорядження і користування майном, є необхідним та достатнім у даному кримінальному провадженні, оскільки сприятиме досягненню мети швидкого, повного, неупередженого досудового розслідування, а також запобігатиме настанню будь-яких негативних наслідків, зокрема, привести до неправомірного вибуття майна з власності.
Слідчим суддею встановлено, що накладення арешту на вказаний автомобіль надасть можливість вжити додаткових заходів, спрямованих на його розшук та виявлення. При цьому ненакладення арешту призведе до подальшого приховування вказаного речового доказу.
Слідчий суддя визнає, що матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання неправомірного вибуття майна з власності та забезпечення кримінального провадження, та слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 110, 168-169, 170-173 КПК України, -
Клопотання прокурора Маріупольської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна - задовольнити частково.
Накласти арешт шляхом позбавлення права на розпорядження і користування на:
-автомобіль марки «Porsche» моделі «Cayenne», реєстраційний номер НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN-код): НОМЕР_2 ,
з можливістю його вилучення на майданчик тимчасового утримання транспортних засобів, визначеного органом досудового розслідування.
В задоволенні інших вимог клопотання - відмовити.
У відповідності до ст. 175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення, а особами, що були відсутні при її проголошенні, в той же строк з моменту отримання її копії. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Підстави для скасування арешту майна визначені в ст. 174 КПК України.
Слідчий суддя ОСОБА_1