КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
06 червня 2022 року № 320/16901/21
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Ставничому Н.В., за участю представника позивача - Гупала П.М., представника відповідача - Гаврилюк О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Київської міської прокуратури, в якому просить:
- стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 13287,21 грн.;
- стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 зазначену позовну заяву залишено без руху.
На виконання вимог зазначеної ухвали позивачем надано суду пояснення щодо строків звернення до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 позивачеві поновлено строк на звернення до суду з даним позовом та відкрито провадження спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що наказом прокурора Київської міської прокуратури №2774к від 19.10.2021, її звільнено із займаної посади прокурора Київської місцевої прокуратури №4 та органів прокуратури у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 20.10.2021.
Стверджує, що відповідачем на момент звільнення не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних їй сум) за час існування трудових відносин, а саме: вихідної допомоги у розмірі двох сум середніх заробітних плат у загальній сумі 13287 грн. 21 коп.
Позивачка зауважила на тому, що безпідставне не отримання вихідної допомоги при звільнені, стало підставою для звернення до суду з відповідною вимогою та вимогою про стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що прокуратура заперечує проти задоволенні позовних вимог. Наголошує, що позивачка звільнена з органів прокуратури у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, а Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX, якими врегульована процедура звільнення прокурорів за таких обставин, як і ст. 44 КЗпП України, не передбачають виплату вихідної допомоги особі у зв'язку з такою підставою звільнення, тому враховуючи конкретні обставини справи та підстави звільнення позивача з посади - неуспішне проходження атестації, правові підстави для застосування положень ст. 44 КЗпП України відсутні, оскільки вищезазначений перелік підстав, за яких у звільненого працівника виникає право на отримання вихідної допомоги, є вичерпним. Посилання позивача на те, що відповідач мав застосувати при звільненні позивача приписи ст. 44 КЗпП України, оскільки це не заборонено чинним законодавством, на думку відповідача, є помилковими.
Представник позивача у судовому засіданні призначеному на 06.06.2021 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд даний адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 , з вересня 2007 року безперервно працювала в органах прокуратури України.
Наказом виконувача обов'язків прокурора міста Києва від 14.12.2015 №4187к у зв'язку з успішним проходження тестування, передбаченого п.п. 1 п.5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» призначено на посаду прокурора Київської місцевої прокуратури № 4.
З вказаного вище часу, працювала на зазначеній посаді до 20.10.2021.
Надалі, наказом прокурора Київської міської прокуратури №2774к від 19.10.2021, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади прокурора Київської місцевої прокуратури №4 та органів прокуратури у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 20.10.2021.
Підставою для її звільнення стало рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратурі, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 287 від 13.09.2021.
У наказі щодо звільнення позивачки, зокрема, зобов'язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку Київської міської прокуратури провести із ОСОБА_1 остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні.
Проте, позивачка стверджує, що відповідачем на момент звільнення не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних їй сум) за час існування трудових відносин, а саме вихідної допомоги у розмірі двох сум середніх заробітних плат, у зв'язку з чим позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі - КЗпП України), в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Таким чином, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються спеціальним законом, а саме Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII, чинний на момент виникнення спірних правовідносин).
Крім того, Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (далі - Закон №113-IX, чинний на момент виникнення спірних правовідносин), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст. 36, 38-41 КЗпП України визначено статтею 44 КЗпП України.
Водночас, Законом №1697-VII, який передбачає інший порядок звільнення ніж КЗпП України, та Законом №113-ІХ не передбачена виплата вихідної допомоги при звільненні відповідно до вимог підпункту 2 пункту 19 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ.
Суд зазначає, що для визначення наявності підстав для виплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 , підлягають саме підстави її звільнення.
Суд зауважує, що звільнення, відповідно до підпункту 2 пункту 19 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, не є звільненням у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією чи скороченням штату відповідно до загальної підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Так, Законом №113- IX, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
На момент звільнення позивачки підстави та порядок звільнення з посади прокурора могли визначатися не лише Законом №1697-VII, а й іншим законом, зокрема Законом №113-ІХ, в якому визначені підстави звільнення у зв'язку з запровадженням атестації.
Відповідно до пункту 7 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту (зокрема, які на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах) можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.
Відповідно до пункту 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №113-ІХ від 19.09.2019 з дня набрання чинності цим законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади.
Законодавець ввів у дію чітко визначену процедуру реформування органів прокуратури, зазначивши, які саме дії мають вчинити прокурори для подальшого проходження служби в органах прокуратури, окресливши умови продовження служби, а саме:
- подача заяви до Генерального прокурора про переведення та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію (тобто донесення свого волевиявлення про намір продовження роботи в органах прокуратури);
- успішне проходження атестації.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 10.10.2019 подала Генеральному прокурору заяву про намір пройти атестацію, відповідно до якої також підтвердила, що усвідомлює, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченої Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора 03.10.2019 №221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, її буде звільнено з посади прокурора.
У подальшому, листом Офісу Генерального прокурора №07/1/1-2439вих-21 від 12.10.2021 до Київської міської прокуратури надійшли рішення п'ятнадцятої кадрової комісій обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про неуспішне проходження атестації прокурорами місцевих прокуратур, серед яких і рішення п'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №287 від 13.09.2021 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . У зв'язку з чим відповідно до положень підпункту 2 пункту 19 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ керівником Київської міської прокуратури видано наказ №2774к від 19.10.2021 про звільнення позивача з посади з 20.10.2021.
Відповідно до пункту 19 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ від 19.09.2019 прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором чи слідчим органів прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора чи слідчого органів прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором чи слідчим органів прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Наказ про звільнення позивача є залежним та має похідний характер від рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації оскільки юридичним фактом, який зумовив звільнення позивача на підставі підпункту 2 пункту 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, було рішення п'ятнадцятої кадрової комісії № 287 від 13.09.2021 про неуспішне проходження позивачем атестації.
Отже, відповідно до підпункту 2 пункту 19 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ від 19.09.2019 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. При цьому, дані положення закону не встановлюють дискреційні повноваження керівника обласної прокуратури щодо звільнення прокурорів з підстав, передбачених цим пунктом, не надають права діяти на власний розсуд, а встановлюють відповідний обов'язок.
Дана норма носить імперативний характер, є самостійною підставою звільнення та конкретно визначена положеннями підпункту 2 пункту 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.
Ні Закон №113-ІХ, ні Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221, не передбачають повноважень/компетенції керівника обласної прокуратури на власний розсуд приймати рішення стосовно звільнення або переведення прокурора, який проходив атестацію, натомість нормативно врегульовано, що керівники прокуратури відповідного рівня мають обов'язок вчинити таку дію виключно на підставі результатів проведеної атестації та прийнятого кадровою комісією рішення.
Така правова позиція також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, висловленим у п. 63 постанови Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 640/1218/20.
Отже, оскільки підставою для звільнення слугувало неуспішне проходження атестації позивачем, відсутні підстави для застосування пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) як тотожної підстави звільнення, а отже і необхідності виплати вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу Законів про працю України.
Статтею 44 КЗпП України визначено необхідність виплати вихідної допомоги при звільненні працівника лише за певних підстав, які зазначені у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36); внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39), у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини 1 статті 41.
При звільненні працівника за іншими підставами, в тому числі, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених іншими законами, виплата вихідної допомоги при звільненні не передбачена.
Жодним законом та підзаконним нормативним актом не передбачений обов'язок роботодавця щодо виплати вихідної допомоги при звільнення прокурора у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, передбаченої Законом №113-ІХ.
Суд критично ставиться до тверджень позивача, що відповідач мав застосовувати при звільнені позивача приписи ст. 44 КЗпП України, оскільки зазначена стаття КЗпП України прямо не передбачає виплати цієї допомоги при звільненні з підстав звільнення через неспішне проходження атестації.
Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
Таким чином, враховуючи, що позивач звільнена з органів прокуратури у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, а Закони №1697-VII та №113-ІХ, якими врегульована процедура звільнення прокурорів за таких обставин, як і ст.44 КЗпП України, не передбачають виплату вихідної допомоги особі у зв'язку з такою підставою звільнення, тому суд робить висновок про відмову у цій частині позовних вимог.
Крім того, безпідставним є посилання позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин частини 4 статті 87 Закону «Про державну службу» щодо виплати вихідної допомоги у разі звільнення з державної служби у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу або ліквідації державного органу оскільки відповідно до пункту 13 частини 3 статті 3 Закону України «Про державну службу» на прокурорів дія цього Закону не поширюється. Положення частини 2 статті 85 Закону України «Про прокуратуру» щодо визначення Законом України «Про державну службу» та іншими законодавчими актами питань матеріально-побутового забезпечення та соціального захисту працівників органів прокуратури, не врегульованих цим Законом, стосуються не прокурорів, а інших працівників органів прокуратури (державних службовців, службовців, інших працівників).
Стосовно позовної вимоги про стягнення з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення, то суд зазначає, що ця вимога є похідною від вимоги про стягнення з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у сумі 13287,21 грн., а тому задоволенню не підлягає, оскільки не підлягає задоволенню і первинна вимога.
Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
На виконання цих вимог відповідачем доведено належними та допустимими доказами правомірність не виплати позивачці вихідної допомоги у сумі 13287,21 грн.
Водночас докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 13 червня 2022 р.