Справа №:755/3771/22
Провадження №: 2-а/755/159/22
"14" червня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Слободянюк А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Бовкун М.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративний позов громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , поданого у його інтересах адвокатом Камінською Марією Петрівною, до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, -
установив:
Позивач ОСОБА_1 , через адвоката Камінську М.П., звернувся до суду із адміністративним позовом про скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни посилаючись на те, що 20.04.2022 року відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ № 010249, у якому зазначалось, що позивач порушив правила перебування іноземців на території України, а саме: проживав без документів на право проживання. На підставі протоколу 20.04.2022 року винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКМ № 01023, якою притягнено позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП із застосуванням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 5100,00 грн. Того ж дня, головним спеціалістом відділу адміністративної відповідальності Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Центрального міжрегіонального управлення (ЦМУ) Державної міграційної служби України (ДМС) у м. Києві та Київській області Тур В.Л. постановлено рішення про примусове повернення громадянина Російської Федерації (далі по тексту РФ) ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, яким вирішено примусово повернути ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни; зобов'язано ОСОБА_1 покинути територію України у термін до 10.05.2022 року; заборонити йому в'їзд на територію України терміном на 3 (три) року.
З рішенням позивач ознайомився шляхом отримання відповіді на адвокатський запит від 28.04.2022 року.
Позивач дане рішення вважає незаконним та необґрунтованим, прийнятим з грубим порушенням законодавства України, порушенням його прав, зокрема, його протиправно було позбавлено можливості мати перекладача; відповідачем не було з'ясовано, чи бажає позивач оскаржувати протокол, постанову; не було повідомлено центр надання правової допомоги, не забезпечено право на отримання правничої допомоги. Не згоден він і із забороною в'їзду в Україну терміном на три роки, так як відсутні такі підстави згідно Закону України «Про правовий статус іноземців».
Позивач вказує, що у зв'язку зі збройним нападом РФ на Україну, є побоювання, що у разі повернення позивача на територію Росії може буте порушено його права та свободи у зв'язку з тривалим виїздом з країни походження.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20.05.2022 року відкрито провадження у даній справі, справа призначена до судового розгляду на 14.06.2022 року, роз'яснено відповідачу право подати письмовий відзив на позовну заяву з доказами, якими вони обґрунтовуються не пізніше дати розгляду справи.
Копію ухвали суду відповідачем на електронну скриньку отримано 02.06.2022 року. В той же час, відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Камінська М.П. в судове засідання не з'явились, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник подала клопотання про розгляд справи за її відсутності, в якому позов підтримала та просила визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення в країну походження.
Представник відповідача ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Згідно вимог ч.2 ст. 288 КАС України адміністративні справи, визначені цією статтею, розглядаються судом за обов'язкової участі сторін у десятиденний строк з дня подання позовної заяви.
В той же час, враховуючи засади (принципи) адміністративного судочинства, верховенства права, змагальності сторін, диспозитивності, розумності строків розгляду справи судом, суд вважає за можливим розглянути справу у відсутність сторін, оскільки усі учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи, представник позивача у подані заяві просить справу розглянути за відсутності сторони позивача, позов підтримує, а уповноважений представник відповідача своїм правом на подання відзиву не скористався та не забезпечив участь у справі свого уповноваженого представника.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Судом установлено, що об 11:00 год. 20.04.2022 року головним спеціалістом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області за порушення правил перебування іноземних громадян на території України складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ № 10249 за ч. 1 ст. 203 КУпАП, згідно якого громадянин РФ ОСОБА_1 порушив правила перебування на території України, а саме проживав без документів на право проживання на території України за адресою: АДРЕСА_1 . Зміст ст.63 Конституції України, зміст ст.268 КУпАП роз'яснено щодо права користування юридичною допомогою, виступати рідною мовою і користування послугами перекладача, про що свідчить підпис ОСОБА_1 без будь-яких зауважень та заперечень. В протоколі зазначається, що пояснення особи ( ОСОБА_1 ) додаються на окремому аркуші. У протоколі вказується, що ОСОБА_1 просив розглядити справу про адміністративне правопорушення без його особистої участі, про що також свідчить підпис позивача (а.с.7,8).
20.04.2022 року на підставі протоколу винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПМ МКМ № 10230, якою притягнено громадянина РФ ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАПу та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100,00 грн. У постанові встановлені обставини порушення правил перебування іноземців на території України, а саме проживання без документів на право проживання, місце скоєння правопорушення - м.Київ, КП «Теримки». Вказаними діями ОСОБА_1 порушив ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (а.с.9,10).
Згідно квитанції № 84852205 від 25.04.2022 року ОСОБА_1 сплатив адміністративний штраф в сумі 5100,00 грн (а.с. 22).
Крім того, 20.04.2022 року головним спеціалістом відділу адміністративної діяльності Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Центрального міжрегіонального управлення Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області Тур В.Л. постановлено рішення № 190 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина РФ ОСОБА_1 , яким вирішено: примусово повернути позивача до країни походження або третьої країни, зобов'язано покинути територію України у термін до 10.05.2022 року, заборонено в'їзд на територію України терміном на три роки (а.с.13,14).
У своєму рішенні відповідач послався на те, що 20.04.2022 року співробітниками УМП Головного управління Національної поліції у м.Києві було виявлено громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився на території України з порушенням Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме проживав без документів на право проживання в Україні. Встановлено, що в Україну ОСОБА_1 прибув 23.05.2021р. через ПП «Бориспіль» з приватною метою на запрошення свого дядька. Працював дилером авто з США. По закінченню терміну перебування до компетентних органів ДМС для продовження терміну перебування не звертався. Про те, що потрібно покинути територію України було відомо, проте не мав бажання повернення на Батьківщину. Усвідомлював, що своїми діями порушує законодавство України. Власного житла на території України не має, проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не звертався. Громадянин РФ ОСОБА_1 незаконно перебував на території України, чим порушив вимоги ст.4, ст.15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (Закону № 3773-VI).
З даним рішення позивач ознайомився, отримав його копію, про що свідчить його особистий підпис у письмових поясненнях (а.с. 11-12). Крім того, у вказаних поясненнях ОСОБА_1 відмітив, що положення ст.63 Конституції України йому зрозумілі, надав згоду давати пояснення українською мовою, зобов'язується не пізніше 10.05.2022 року залишити територію України (а.с.11).
Також копію рішення 02.05.2022 року направлено представнику позивача адвокату Камінській М.П. (а.с.15).
Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним законодавчим актом, що регулює спірні правовідносини є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
За визначенням статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до вимог ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частин 1,3 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду-виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду-виїзду.
Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція).
Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Відповідно до п. 10 Інструкції після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з'ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом.
Слід зазначити, що згідно з приписамич.1 ст.11 Закону України «Про засади державної мовної політики», основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова, отже згідно вимог чинного законодавства, розгляд справи та складання рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни здійснюється виключно українською мовою, а у разі, якщо особа не володіє нею - за участю перекладача.
В матеріалах справи жодних доказів, які б підтверджували що при складанні протоколу, винесенні постанови та прийнятті оскаржуваного рішення про примусове повернення був залучений належний перекладач, не міститься.
Проте, у письмових поясненнях позивача від 20.04.2022 року наявна відмітка в графі перекладач, у якій написано власноручно ОСОБА_1 , «не потребую», а також вказано, що позивач надав згоду давати пояснення українською мовою.
Також, як встановлено в суді, громадянин РФ ОСОБА_1 прибув на територію України 23.05.2021 року у приватних справах, та однак до відповідача за відповідними дозвільними документами, захистом чи отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не звертався.
Представник позивача в позовній заяві зазначає, що існують обставини, за якими він, як іноземець, не може бути примусово повернутий до РФ. Зокрема, позивач побоюється, що у випадку повернення з України та територію РФ, органами державної влади цієї країни можуть бути порушені його права та свободи у зв'язку з тривалим від'їздом з країни походження.
Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено перелік обставин, за наявності яких забороняється примусове повернення чи примусове видворення іноземця або особи без громадянства.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно ст. 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження. Біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країн, де вони можуть зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання або з яких вони можуть бути вислані або примусово повернуті до країн, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження.
Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначений ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до якого, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
З аналізу вищенаведених норм можна зробити висновок, що особа не може бути примусово повернутою або висланою до країни походження за наявності тієї обставини, що особа, яка перетнула державний кордон України, звернулась до відповідного органу ДМС з заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, лише після подачі даної заяви, відносини, між особою, яка потребує додаткового захисту або біженцем та ДМС будуть регулюватися міжнародно - правовими договорами в сфері питань, які регулюють питання біженців.
За таких обставин, оскільки позивач не звертався до Управління Державної міграційної служби України у м. Києві з заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, обставин, які вказані в ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та унеможливлюють примусове видворення за межі території України не встановлено. Також не встановлено обставин, відповідно до яких на відповідача поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Виходячи з наведеного, суд вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому правові підстави щодо скасування рішення відповідача від 20.04.2022 року в частині примусового повернення до країни походження або третьої країни відсутні.
Частиною 2 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», встановлена можливість прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну, свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень.
Тобто, суб'єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень.
Приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов'язані одночасно приймати рішення й про заборону в'їзду цієї особи на територію України.
Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 802/294/17-а.
Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої вч. 2 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну не є обов'язковою санкцією, а являється факультативною, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.
При цьому, ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не визначено підстави для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки, у випадку прийняття рішення про примусове повернення.
За таких обставин, при прийнятті рішення про заборону в'їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб'єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Як убачається з матеріалів адміністративної справи обставин, які забороняли б повернення в Україну відповідно Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не виявлено. Крім того, у самому рішенні про примусове повернення відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийняті рішення про встановлення заборони в'їзду.
За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, позивачем було добровільно сплачено штраф.
Отже, докази, які свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до позивача заборони в'їзду в Україну терміном на три роки відсутні.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У зв'язку з цим, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5 ,7-9, 72-79, 90, 241, 242, 243, 246, 250, 255, 288, 289, 371 КАС України, суд, -
Адміністративний позов громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , поданого у його інтересах адвокатом Камінською Марією Петрівною, до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 190 Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 20 квітня 2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , в частині заборони в'їзду на територію України строком на 3 роки.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Відповідно до ст. 288 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання повного судового рішення - 14.06.2022 року.
Суддя А.В. Слободянюк