Справа №705/4475/13-ц
2/705/4/22
14 червня 2022 року м.Умань
Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Гудзенко В.Л.
при секретарі Музичук Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк», треті особи: Уманська міська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Уманської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним, -
До Уманського міськрайонного суду Черкаської області 01.08.2013 надійшла цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В позові позивач вказує, що 05.12.2006 між АТ «Державний Ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 9542, відповідно до якого Банк зобов'язується надати кредит в сумі 46500 дол. США, а позичальник зобов'язувався отримати, належним чином використовувати та повернути кредит, сплативши проценти за користування кредитом в розмірі 13 % річних, комісійні винагороди та платежі, на умовах та в строки визначені договором. В якості забезпечення виконання зобов'язань по зазначеному кредитному договорі, позивач і відповідач уклали між собою договір іпотеки № 9542 від 05.12.2006, зареєстрований в реєстрі за № 1-4300 і посвідчений завідувачем Уманської держнотконтори Копиловим В.І. Предметом іпотеки є трикімнатна квартира в дев'ятиповерховому житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 і належить відповідачу на підставі Договору купівлі-продажу від 13.05.2005. Вартість предмета іпотеки згідно Звіту про незалежну оцінку майна від 23.11.2006, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Уманський центр оцінювачів» становить 335800 грн. За період обслуговування кредиту з ОСОБА_1 були укладені додаткові угоди: до договору відновлюваної кредитної лінії № 9542 від 05.12.2006: 26.08.2008 Додаткова угода № 1, в зв'язку із підвищенням процентної ставки за користування кредитними коштами до 14,5 % річних; 08.07.2010 Додаткова угода № 2 в зв'язку з визначенням розміру, порядку погашення кредиту та строку; 05.01.2011 Додаткова угода № 3, в зв'язку з визначенням остаточного терміну повернення кредиту та процентів. До іпотечного Договору № 9542 від 05.12.2006: 26.08.2008 Додаткова угода № 1, в зв'язку з підвищенням процентної ставки за користування кредитними коштами до 14,5 % річних на умовах зазначених у Договорі відновлювальної кредитної лінії; 09.07.2010 Додаткова угода № 2, в зв'язку з внесенням змін до «Абзацу 2. Зобов'язання» розділу «Терміни та їх тлумачення», які викладені в такій редакції - сплатити Іпотекодержателю проценти за користування кредитом у розмірі 14,5 %, а також здійснити повне погашення до 04.12.2014, нотаріально посвідчена; 05.01.2011 Додаткова угода № 3, в зв'язку з внесенням змін до абзацу 1-2 визначення строки «Строки платежу» розділу «Терміни та їх тлумачення», які викладені в такій редакції: здійснити повне погашення кредиту до 04.12.2014, а також сплачувати частину фактичної суми Кредиту та проценти за користування Кредитом щомісячно не пізніше останнього робочого дня наступного за звітним з дати підписання додаткової угоди. Починаючи з 03.12.2012 відповідач перестав в повному обсязі виконувати взяті на себе обов'язки. За період з грудня 2012 по липень 2013 позичальником сплачено лише 299 дол. США. В зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань по Договору відновлювальної кредитної лінії № 9542 та іпотечного договору № 9542, відповідачу було надіслано повідомлення 05.12.2012 за № 26/33, лист-претензію від 20.12.2012 за № 26/34 та лист від 31.01.2013 за № 134 з вимогою погасити весь борг, на що відповідач не відреагував. Станом на 15.07.2013 заборгованість за кредитом становить 10483,85 дол. США (83797,393 грн.) з них: 6400 дол. США (51155,20 грн.) - поточний кредит; 3160 дол. США (25257,88 грн.) - прострочений кредит; 627 дол. США (5018,17 грн.) - прострочені відсотки; 113,94 дол.США (910,72 грн.) - нараховані та не сплачені відсотки; 182,09 дол. США (1455,42 грн.) - нарахована пеня за несвоєчасну сплату кредиту та відсотки. Тому, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк», р/р НОМЕР_1 , МФО 354507, Код ЄДРПОУ: 02767059 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 05.12.2006 за № 9542, а саме на нерухоме майно: трикімнатну квартиру в дев'ятиповерховому житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на підставі Договору купівлі- продажу від 13.05.2005, ВСА № 962296, зареєстрованого в реєстрі за № 2057 з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 9542 від 05.12.2006, шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початковою ціною реалізації предмета іпотеки 335800 грн., що визначена на підставі Звіту про незалежну оцінку майна від 23.11.2006, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Уманський центр оцінювачів» та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк», р/р НОМЕР_1 , МФО 354507, Код ЄДРПОУ: 02767059 судові витрати в сумі 837,97 грн.
03.09.2013 за вх. № 19784 на адресу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від ПАТ «Державний ощадний банк України» надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить збільшити суму позову на 134,72 дол. США, що в гривневому еквіваленті по відношенню до офіційного курсу НБУ становить 1076,81 грн. В обґрунтування вимог заяви посилалися на те, що при подачі позовної заяви сума боргу вираховувалась за період з 01.12.2010 - 15.07.2013, тому станом на 28.08.2013 рік заборгованість по Договору відновлювальної кредитної лінії № 9542 збільшилась на 134,72 дол. США, а саме: прострочені відсотки на суму 67,73 дол. США та пеня за несвоєчасну сплату відсотків та основної суми боргу - 66,99 дол. США.
09.09.2013 на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк», про визнання договору іпотеки недійсним. У зустрічному позові позивач посилається на те, що 05 грудня 2006 року між AT «Державний ощадний банк України» та ним було укладено договір кредитування і він отримав кредит в сумі 46500 дол. США. Строк дії договору закінчувався 5 грудня 2011 року, тобто до цього часу він зобов'язувався погасити кредит в повному обсязі, але в період кредитування банком була підвищена процентна ставка, тому до договору були внесені доповнення і строк погашення кредиту продовжений до 4 грудня 2014 року. З метою забезпечення виконання зобов'язання по зазначеному кредитному договору, було укладено договір іпотеки № 9542 від 5 грудня 2006 року, посвідчений нотаріусом Уманської державної нотаріальної контори, предметом якого є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_2 . Так як з часу укладання угоди змінився курс долара до гривні, підвищено процентну ставку, сталася світова економічна криза, змінився його майновий стан в сторону погіршення, тому сплачувати кредит в повному обсязі щомісячно він не мав змоги. Вказує, що виплачує кредит систематично, але не в тому обсязі, як зазначено в договорі, строк погашення кредиту ще не закінчився, тому пред'явлений позов не визнає і вважає, що підстав для його задоволення не має, так він має можливість погасити кредит до грудня 2014 року. При отриманні позову від банку він виявив, що договір іпотеки було укладено з порушенням діючого законодавства і є всі підстави визнати його недійсним. Договір іпотеки був укладений з порушенням вимог ст. 6 Закону України „Про іпотеку", оскільки майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю з ОСОБА_2 , так як квартира придбана в період шлюбу. Згоди на передачу квартири в іпотеку дружина не давала. Станом на 09.09.2013 в спірній квартири проживає малолітній син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та іншого житла він не має, тому будуть порушені права дитини. Відповідно до ст.12 Закону України „Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Такої вимоги він від банку не отримував і його не попереджали про дострокове погашення всієї суми кредиту, від виконання зобов'язання він не ухиляється, тому підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки банк не має.
20.09.2013 від відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 надійшли заперечення на позовну заяву ПАТ «Державний ощадний банк України», в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк», в яких посилаючись на законодавство України просив у задоволенні позову відмовити.
03.10.2013 на адресу суду від ПАТ «Державний ощадний банк України», в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк», надійшло заперечення на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 , в яких вказано, що дружина відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 надала нотаріально посвідчену згоду на передачу відповідної квартири в іпотеку. Крім того, з метою врегулювання спору банк звертався до ОСОБА_1 з листами, а також проводив зустрічі з клієнтом.
16.12.2013 за вх. № 31300 на адресу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк», надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить збільшити суму позову до 11024,38 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 88117,87 грн., а саме: 9560 дол. США - сума кредиту, з яких прострочений кредит в сумі 5135 дол. США; 1017,83 дол. США - нараховані не сплачені відсотки, в тому числі прострочені 903,89 дол. США; 446,55 дол. США - нарахована пеня за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків за користування кредитом.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2014 року провадження у даній справі було зупинено до вирішення справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Ощадбанк» про визнання правочину недійсним.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 10 вересня 2015 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 липня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Ощадбанк» про визнання правочину недійсним, яким позов задоволено - скасовано, а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою від 29 вересня 2015 року суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Кімстачов О.С. прийняв справу до свого провадження, відновив провадження у справі та призначив справу до судового розгляду.
Ухвалою суду від 24 грудня 2015 року провадження у справі за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України», треті особи: Уманська міська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Уманської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним було зупинено до вирішення справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання кредитного договору недійсним згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» (справа № 705/4848/15-ц, 2/705/1835/15).
25.12.2015 за вх. № 26547 на адресу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від ПАТ «Державний ощадний банк України», в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк» надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 20396,94 дол. США, що в гривневому еквіваленті по відношенню до офіційного курсу НБУ становить 472189,17 грн. В обґрунтування вимог заяви посилався на те, що станом на 23.12.2015 в зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов Договору відновлювальної кредитної лінії № 9542 та Іпотечного договору № 9542, сума боргу ОСОБА_1 перед АТ «Ощадбанк» збільшилась до 20396,94 дол. США, що в гривневому еквіваленті по відношенню до офіційного курсу НБУ становить 472189,17 грн.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.03.2017 було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» про визнання недійсними Договору відновлювальної кредитної лінії № 9542 від 05.12.2006 і іпотечного договору № 9542 від 05.12.2006.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 24.01.2019 рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2017 року - скасовано та ухвалено нове рішення яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Ощадбанк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів - відмовлено.
Ухвалою судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області Мазуренко Ю.В. від 29.06.2017 було відновлено провадження у справі, прийнято її до провадження судді та призначено до судового розгляду.
18.04.2018 за вх. № 9639 від відповідача ОСОБА_1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву про звернення стягнення на предмет іпотеки. В своєму відзиві відповідач ОСОБА_1 вказує, що договір позики є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошових коштів не породжує обов'язку позичальника повернути грошові кошти. Також, у відзиві вказано, що позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення договірних правовідносин позики між сторонами на підставі договору танківського кредиту - подавши суду відповідний оригінал договору банківського кредиту або його належним чином завірену копію, а також документ, що підтверджує факт передачі грошових коштів відповідачеві, оскільки обов'язок подачі доказів покладається на сторони. Подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим. Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Також, у відзиві вказано, що банківська виписка по рахунку до цих документів не належить. Згідно п. 4 глави 3 розділу ІІІ Інструкції видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: - за заявою на видачу готівки фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку. Крім того, відповідно до п. 5 розділу ІІІ Інструкції наявність підписів посадових осіб банку, яким надано право підпису касових документів, і тотожність їх зразкам; належність пред'явленого паспорта або документа, що його замінює, отримувачу, відповідність даних паспорта тим даним, що зазначені в касовому документі; наявність підпису отримувача. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформленні відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Позовна заява АТ «Ощадбанк» носить формальний характер, в ній не зазначено ні факту, ні розміру видачі кредитних коштів та не надано жодного доказу, який свідчив би про виконання Банком умов договору. З приводу недопустимості нарахування пені в іноземній валюті, ОСОБА_1 вказує, що у справі, що переглядається, суди задовольняючи вимоги банку щодо стягнення пені в іноземній валюті з визначенням її еквіваленту у гривні, не врахували зазначених вимог чинного законодавства, що призвело до прийняття у цій частині незаконного рішення. Отже, нарахування пені в іноземній валюті є незаконним, а тому не підлягає стягненню. Двічі - 29.08.2013 та 13.12.2013 позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просить суд збільшити свої позовні вимоги за рахунок збільшення розміру пені та розміру заборгованості за відсотками. 20.12.2013 позивачем була направлена на його адресу претензію, відповідно до якої Банк зобов'язував його достроково повернути кредит в строк до 20.01.2013. 30.07.2017 ПАТ «Ощадбанк» звернувся з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. В даному позові Банк також просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з метою погашення заборгованості за кредитним договором, в тому числі і такої, термін сплати яких на дату подачу позову не настав. Позивачем змінено строк виконання зобов'язань за кредитним договором, а відповідно, Договір відновлювальної кредитної лінії № 9542 від 05.12.2006 припинив свою дію після направлення йому письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості. Також, у відзиві ОСОБА_1 зазначає, що при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин суди повинні враховувати положення ЦК України про позовну давність. В разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів. Враховуючи норми чинного законодавства, до спірних правовідносин слід застосувати позовну давність з підстав зазначених в заяві про застосування строків позовної давності. Крім того, в мотивувальній частині рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.03.2017 в цивільній справі № 705/4848/15-ц, залишеному без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 25.07.2017 зазначено обставини, встановлені в суді під час розгляду справи являються підставою для визнання Договору відновлювальної кредитної лінії № 9542 від 05.12.2006 недійсним. Також, у своєму позові ПАТ «Ощадбанк» просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну реалізації предмета іпотеки - 335800 грн., що визначена на підставі Звіту про незалежну оцінку майна від 23.11.2006, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Уманський центр оцінювачів». При цьому, в іпотечному договорі вказано, що «…сторони погоджуються з тим, що вартість предмета іпотеки, зазначена в цьому пункті Договору, є приблизною вартістю Предмету іпотеки на момент передачі його в іпотеку. Реалізація предмета іпотеки в будь-якому випадку буде здійснюватися за цінами, що реально склалися на ринку на момент його реалізації та є реальними щодо його відчуження за грошові кошти, в порядку, передбаченому цим Договором та чинним на момент реалізації законодавством…». Порядок реалізації предмета іпотеки прописаний в ст. 39 Закону України «Про іпотеку», а саме вказано, що початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 % його вартості, визначеної шляхом його оцінки. В свою чергу, він не погоджується з ціною предмета іпотеки, яку просить позивач встановити в якості початкової, адже станом на сьогоднішній день звичайна ціна квартири, яка передана в іпотеку, враховуючи її стан, місце розташування та будинок становить не менше 2000000 грн. До відзиву ОСОБА_1 було подано заяву про застосування стоків позовної давності.
22.08.2019 на адресу суду від ПАТ «Державний ощадний банк України», в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк» надійшла заява про зменшення позовних вимог. У заяві вказано, що станом на 09.08.2019 сума заборгованості ОСОБА_1 становить 17326 дол.США, що в гривневому еквіваленті складає 438634,74 грн.
В судове засідання представник позивача за первісним позовом та представник відповідача за зустрічним позовом не з'явився, попередньо на адресу суду подав заяву, в якій просив позов ПАТ «Державний ощадний банк України », в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк», задовольнити в повному обсязі, а справу слухати у його відсутність.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні первісний позов не визнали, а зустрічний позов підтримали. В подальшому, на адресу суду представник ОСОБА_4 подав заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутність ОСОБА_1 , процесуальна позиція була обґрунтована у письмових поясненнях (судових дебатах), що подані на адресу суду.
Представник третьої особи за зустрічним позовом органу опіки та піклування Уманської міської ради Калінчук А.М. в судовому засіданні просила не порушувати права неповнолітньої дитини.
Представник третьої особи за зустрічним позовом державний нотаріус Уманської міської нотаріальної контори Кравець Г.В. в судове засідання не з'явилася, на адресу суду подала заяву про розгляд справи у її відсутність.
Третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила.
Суд, врахувавши процесуальну позицію учасників розгляду справи, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані документи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості в їх сукупності, дійшов такого висновку.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
28.11.2006 ОСОБА_1 звернувся до ВАТ «Державний ощадний банк України» із кредитною заявкою та просив надати кредит у розмірі 46500 дол.США для споживчих потреб строком на 60 місяців.
28 листопада 2006 року ВАТ «Державний ощадний банк України» надав ОСОБА_1 повідомлення про умови кредитування, ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що він ознайомлений з усіма наявними в установі ВАТ «Ощадбанк» умовами кредитування, з коротким описом відмінностей між ними, отримав всі необхідні роз'яснення і зобов'язується використати кредитні кошти, які можливо надасть йому банк, на зазначені в цьому повідомленні цілі, тобто для споживчих потреб.
05 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України» було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 9542, згідно з яким банк зобов'язався надати позичальнику на умовах цього договору кредит в сумі 46500 доларів США, а позичальник зобов'язався отримати, належним чином використати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 13 % річних, комісійні винагороди та інші платежі, в порядку, на умовах та в строки визначені кредитним договором.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що кредит надається на споживчі потреби окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією, у період до 05 грудня 2007 року. На дату закінчення вказаного періоду визначається сума фактичної заборгованості за кредитом, яка підлягає погашенню щомісячно рівними частинами до 25 числа кожного місяця з відповідним зменшенням ліміту кредиту, починаючи з січня місяця 2008 року, остаточним терміном повернення кредиту є 05 грудня 2011 року.
В укладеному сторонами договорі відновлювальної кредитної лінії визначені усі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов'язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 9542 від 05.12.2006 було укладено Договір іпотеки № 9542 від 05.12.2006, зареєстрований в реєстрі за № 1-4300 та посвідчений завідувачем Уманської державної нотаріальної контори Копиловим В.І. Предметом іпотеки є трикімнатна квартира в дев'ятиповерховому житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 13.05.2005. Вартість предмета іпотеки згідно Звіту про незалежну оцінку майна від 23.11.2006, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Уманський центр оцінювачів» становила 335800 грн.
26 серпня 2008 року сторони уклали Додаткову угоду № 1 до договору відновлюваної кредитної лінії, за умовами якої сторони домовилися збільшити розмір плати за користування кредитом з 13 % до 14,5 % річних у пункті 1.1 договору.
26 серпня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 була укладена Додаткова угода № 1 до іпотечного Договору № 9542 від 05.12.2006, а саме було викладено в новій редакції абзац 2 «Зобов'язання» розділу «Терміни та їх тлумачення», а саме вказано, що необхідно сплатити Іпотекодержателю проценти за користування кредитом у розмірі 14,5 % річних на умовах зазначених у Договорі відновлювальної кредитної лінії.
08 липня 2010 року сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору, якою змінили: пункт 1.2, передбачивши в ньому суми щомісячних платежів у доларах США і визначивши остаточний термін повернення кредиту- 04 грудня 2014 року; пункт 1.5.1.1 - визначивши в ньому збільшену процентну ставку - 14,5 % річних на період з дня видачі кредиту і до моменту закінчення строку, на який було надано кредит; пункт 1.5.1.3 в частині дати останньої сплати процентів.
09.07.2010 між сторонами була укладена Додаткова угода № 2 до Іпотечного договору № 9542 від 05.12.2006, згідно якої було викладено в новій редакції абзац 2 «Зобов'язання» розділу «Терміни та їх тлумачення» та зазначено про необхідність сплатити іпотекодержателю проценти за користування кредитом у розмірі 14,5 %; абзац 2 «Строки платежу» розділу «Терміни та їх тлумачення», в якому зазначено про необхідність здійснити повне погашення кредиту до 04.12.2014; абзац 2 п.п. 1.2 Договору.
05 січня 2011 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до договору, якою змінено пункти 1.2, 1.5.1.3 щодо строків погашення суми кредиту і сплати процентів по кредиту, зокрема, остаточним терміном повернення кредиту встановлено 04 грудня 2014 року.
05.01.2011 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 3 до Іпотечного Договору № 9542 від 05.12.2006, згідно якої було викладено в новій редакції абзац 1 та абзац 2 визначення «Строки платежу» розділу «Терміни та їх тлумачення».
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 взяті на себе за кредитним договором зобов'язання та у встановлені терміни добровільно не виконував і кошти позичальнику не повернув та внаслідок неналежного виконання зобов'язання за кредитним договором у нього утворилась заборгованість.
05 грудня 2012 року, 20 грудня 2012 року та 31 січня 2013 року банк повідомляв боржника/іпотекодавця про нараховану суму боргу, про що відображено в реєстрі претензій, однак він її не сплатив і ніяких заходів відносно погашення кредиту не вчиняв.
Підписуючи кредитний договір, ОСОБА_1 погодився з метою його використання та встановленими умовами, отримання кредиту саме в доларах США, а не в національній валюті України, в подальшому погашав кредитну заборгованість протягом тривалого часу й не заявляв жодних претензій з приводу того, що йому незрозумілі умови кредитного договору.
В матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до банку з приводу роз'яснень положень договору чи надання йому іншої інформації з приводу виконання зобов'язань. Таким чином, слід вважати, що сторони під час укладення договору дійшли згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору.
За змістом ст.ст. 525,526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з положеннями ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 (позика), якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення вимог стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо), належить виключно позивачеві. Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).
Таким чином, відповідно до аналізу зазначених норм права та роз'яснень, наведених у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим у разі невиконання боржником зобов'язання.
Відповідач ОСОБА_1 несвоєчасно і не в повному обсязі виконував взяті на себе грошові зобов'язання, що стало підставою для вимоги банку щодо дострокового повернення непогашеного кредиту за кредитним договором.
Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України «Про іпотеку» початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.
Як роз'яснено у п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
У пункті 6.1 Іпотечного договору № 9542 від 05.12.2006 вказано, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадках невиконання іпотекодавцем будь-якого з своїх обов'язків, передбачених цим Договором та/або Кредитним договором.
При цьому, у разі порушення зобов'язання та/або умов цього Договору та прийняття рішення іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов'язаний надіслати іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення перешкод, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про його виконання протягом 30 календарних днів з моменту її отримання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Положення частини другої цього пункту не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
31.01.2013 на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу від ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк» про повернення в 30-денний строк всієї суми кредиту та здійснити відповідні платежі, оскільки в разі не погашення заборгованості банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки.
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону).
Відповідно до п. 1.2. Іпотечного договору сторони визначили, що вартість предмету іпотеки станом на 29.11.2006 складає 335800 грн., тому посилання сторони відповідача за первісним позовом на те, що сторони не погодили вартість предмета іпотеки та що вартість квартири збільшилась в ціні, не відповідає письмовим доказам у справі.
Обов'язок доведення факту того, що на теперішній час вартість предмета іпотеки змінилася у бік її збільшення, лежить на відповідачеві, проте він на протязі тривалого часу розгляду справи так і не надав суду відповідних доказів, як то висновку про більшу ринкову вартість предмета іпотеки, так само як і не погасив прострочену заборгованість за кредитним договором.
Оцінюючи обставини справи у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати кредиту позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки боржником ОСОБА_1 не були виконані зобов'язання за кредитним договором, а вибір способу захисту порушеного права належить позивачу чи то шляхом стягнення заборгованості за кредитом, чи шляхом звернення на предмет іпотеки.
Разом з цим, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Пунктом 1.2 Договору відновлюваної кредитної лінії № 9542 від 05.12.2006 передбачено, що кредит надається на споживчі потреби окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією.
Згідно п.6.5 Договору Сторони домовилися про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст.259 Цивільного кодексу України до 3 років всіх грошових зобов'язань Позичальника ( в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені), що передбачені в умовах договору.
Верховний суд України прийшов до висновку, що у разі якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлюються окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Як вбачається з довідок та розрахунку заборгованості, що надані позивачем за первісним позовом, ОСОБА_1 останній платіж здійснив 21.11.2012 року, а первісний позов було подано до суду 01.08.2013, тому суд не вбачає підстав для задоволення заяви про застосування строків позовної давності.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий сторонами, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»), при цьому жодна із сторін не була поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п.48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
Зважаючи на дані положення вимог законодавства, заявлені позовні вимоги, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
Що стосується зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним, слід зазначити наступне.
Чинне законодавство забороняє батькам без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Проте вирішуючи спір про визнання договору іпотеки недійсним з підстав порушення прав дитини, суд повинен виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладання договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрацію неповнолітньої дитини в квартирі, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним.
Як вбачається із свідоцтва про народження - ОСОБА_5 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а договір іпотеки укладено 2006 року.
В п.5.1.1 іпотечного договору зазначено, що предмет іпотеки є власністю іпотекодавця і він вправі ним розпоряджатися і на нього може бути звернуто стягнення без жодних обмежень та обтяжень. Згідно п.5.1.2 предмет іпотеки не є предметом іпотеки по договорах іпотекодавця за іншими договорами, не обтяжений іншими зобов'язаннями, в тому числі не переданий в оренду, позичку, іпотеку, нікому не відчужений, у спорі та/або під арештом та забороню не перебуває.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі -СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з положеннями ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
У заяві наданій Уманській міській держнотконторі 05 грудня 2006 року ОСОБА_2 дала згоду на укладення її чоловіком, ОСОБА_1 договору іпотеки, щодо майна, яке відповідно до ст..60 СК України є їхньою спільною сумісною власністю, а саме квартири під АДРЕСА_2 . При цьому вона стверджує, що отримання кредиту, про який їй відомо та виконання зобов'язання за яким буде забезпечено іпотекою, а разом з цим - і сама іпотека, здійснюється її чоловіком в інтересах сім'ї на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, і укладення цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню.
Крім того в ч.3 ст.61 СК України закріплено наступне, якщо одним із подружжя був укладений договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є спільною сумісною власністю.
Частиною 4 ст.65 СК України передбачено, що договір, який був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого, якщо майно, одержане за даним договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до ч.2 ст.73 СК України стягнення може бути накладено на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
У заяві наданій Уманській міській держнотконторі 09 липня 2010 року ОСОБА_2 дала згоду на укладення додаткового договору до договору іпотеки, посвідченого Уманською держнотконторою 05 грудня 2006 року за р.№1-4299, її чоловіком ОСОБА_1 та зазначено, що з умовами додаткового договору згідна.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Волевиявлення сторін на укладення іпотечного договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі.
Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України « Про іпотеку » майно, що є у спільній власності може бути передано в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Оскільки наявність такої згоди ОСОБА_2 на передачу в іпотеку спільного майна доведена об'єктивним документальним доказом, тому договір іпотеки укладено у відповідності до вимог ст.578 ЦК України.
22.11.2006 начальником РЕУ -2 було видано довідку № 20036 в якій вказано, що ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_1 , за вказаною адресою зареєстрований один, малолітніх та неповнолітніх дітей не числиться.
При цьому, позивачем за зустрічним позовом не було надано доказів того, що дитина проживає та/або зареєстрована у квартирі, що перебуває в іпотеці за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до практики Верховного Суду України та вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за 282/20595 наявність права користування житлом дитиною доводиться її реєстрацію у цьому приміщенні.
При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», статтю 177 СК України, необхідно у кожному конкретному випадку: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного проживання; враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про право дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору, з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.
Все вище викладене свідчить про те, що під час укладення спірного договору іпотеки права дитини ОСОБА_1 та права співвласника майна ОСОБА_2 , яке передано згідно оскаржуваного договору в іпотеку не були порушені, а відтак підстави для визнання недійсним цього договору відсутні.
Крім того, слід зазначити, що позивач за зустрічним позовом вже звертався до суду з позовом про визнання недійсними Договору відновлювальної кредитної лінії № 9542 від 05.12.2006 і іпотечного договору № 9542 від 05.12.2006.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.03.2017 було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» про визнання недійсними Договору відновлювальної кредитної лінії № 9542 від 05.12.2006 і іпотечного договору № 9542 від 05.12.2006.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 24.01.2019 рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2017 року - скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Ощадбанк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів - відмовлено. В рішенні вказано, що враховуючи те, що у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору відновлювальної кредитної лінії № 9542 від 05 грудня 2006 року належить відмовити, то і вимога про визнання недійсним похідного договору щодо забезпечення основного зобов'язання, задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання, тобто не може існувати самостійно.
Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 січня 2019 року залишено без змін. У постанові вказано, що врахувавши зазначені вимоги закону, умови кредитного договору та інші докази, подані сторонами, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про те, що при укладенні оспорюваного договору вимоги статті 203 ЦК України, статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» не порушені, отже правові підстави, передбачені статтею 215 та статтею 230 ЦК України, для визнання договору недійсним відсутні, оскільки банком перед укладенням спірного договору було ознайомлено позичальника з основними умовами кредитування. Текст підписаного сторонами договору свідчить про досягнення сторонами згоди відносно всіх істотних умов договору до моменту реальної передачі грошових коштів, які були надані позивачу на споживчі цілі. Часткове виконання позичальником умов кредитного договору протягом тривалого часу свідчать про те, що ним схвалені умови кредитного договору та підтримувались правовідносини, які виникли між ним і банком на підставі оспорюваного правочину. Досліджені докази не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача та полягали у застосуванні нечесної підприємницької практики, а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був спрямований на введення споживача в оману. Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема, не спростовано, що під час укладення кредитного договору позивач діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши, при цьому характер правочину і всі його істотні умови.
Посилання у касаційній скарзі на те, що в порушення вимог статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, є необґрунтованими, оскільки коливання іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими, оскільки зазначене стосується обох сторін договору.
Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті наведених норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку, що при укладанні договору іпотеки між сторонами були дотримані всі передбачені діючим законодавством істотні умови договору, які обумовлені їх згодою, як узгоджені сторонами, так і ними прийняті, а також дотримані вимоги щодо форми договору.
Окрім того, на момент укладення спірного договору всі його сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи, були попереджені про зміну обсягу зобов'язань, та виявили відносно таких свою згоду, а тому заявлені вимоги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
На думку суду, дії позивача за зустрічним позовом з оскарження іпотечного договору свідчать про недобросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе обов'язків та про намагання перекласти відповідальність за свою неспроможність на банк, який вчасно та належним чином виконав свої обов'язки за кредитним договором.
Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку, що зустрічна позовна заява до задоволення не підлягає.
Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 525, 526, 1046, 1049, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 1, 33, 38, 39, 41, 43 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 11, 77, 141, 258, 264-265 ЦПК України, суд, -
Позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - задовольнити.
Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме трикімнатну квартиру в дев'ятиповерховому житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на підставі Договору купівлі- продажу від 13.05.2005, ВСА № 962296, зареєстрованого в реєстрі за № 2057 з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 9542 від 05.12.2006, розмір якої станом на 09.08.2019 становить 17326 дол.США, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною предмету іпотеки для його подальшої реалізації встановленому на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь ПАТ «Державний ощадний банк України», в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк» витрати по оплаті судового збору в розмірі 2443,71 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі ТВБВ № 10023/0349 1-а типу філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк», треті особи: Уманська міська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Уманської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.Л. Гудзенко