Справа №759/19373/17 Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/626/2022 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.345 КК України
18 травня 2022 року. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Київської місцевої прокуратури №8 ОСОБА_9 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Грузьке Гайсинського району Вінницької області, громадянина України, з незакінченою вищою освітою, одруженого, який має на утриманні батьків похилого віку, голову громадської організації, зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.345 КК України та виправдано його за цим обвинуваченням з підстав не доведення того, що в його діяннях є склад злочину.
Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_8 09 червня 2017 року близько 10 год. 00 хв., перебуваючи біля Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. Мельниченка 1, діючи умисно та на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_10 , який являється працівником правоохоронного органу та в цей час здійснював свої службові обов'язки, за таких обставин.
Так, ОСОБА_10 , будучи працівником правоохоронного органу - помічником чергового ізолятора тимчасового тримання №2 ГУ НП в Київській області, під час виконання службових обов'язків стосовно виконання ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2017 року щодо затримання ОСОБА_8 та його доставки до прокурора та суду для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, отримав інформацію про його перебування в будівлі Києво-Святошинського районного суду Київської області. У зв'язку з цим приблизно о 09 год. 55 хв. того ж дня прибув за вказаною адресою суду для затримання ОСОБА_8 згідно з вимогами судового рішення. Прибувши до будівлі суду, ОСОБА_10 ,. виконуючи свої службові обов'язки по виконанню вказаної ухвали Апеляційного суду Київської області, побачив ОСОБА_8 , підійшовши до якого представився та пред'явив посвідчення працівника поліції, після чого попросив ОСОБА_8 пред'явити документи, які посвідчують його особу. Почувши зазначене прохання, ОСОБА_8 почав нецензурно висловлюватись в бік ОСОБА_10 , після чого своїми руками відштовхнув його та почав залишати місце свого перебування. У подальшому ОСОБА_10 продовжив рух в бік ОСОБА_8 , попросив останнього зупинитися. ОСОБА_8 , зрозумівши, що ОСОБА_10 буде переслідувати його, близько 10 год. 00 хв. вказаного дня, перебуваючи біля будівлі Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. Мельниченка 1, діючи умисно та на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, розвернувся в бік ОСОБА_10 та наніс йому близько 5-ти ударів руками по голові. ОСОБА_10 , отримавши удари від ОСОБА_8 на підставі ст. 44 Закону України «Про Національну поліцію» застосував до нього заходи фізичного впливу, а саме прийоми рукопашного бою - загин руки за спину, в процесі виконання якого ОСОБА_8 вкусив ОСОБА_10 за ліву вушну раковину, після чого на допомогу ОСОБА_10 підбіг його напарник, з яким ОСОБА_10 подолав опір ОСОБА_8 та застосував до нього спеціальний засіб - кайданки. Внаслідок вказаних дій ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_10 були заподіяні тілесні ушкодження, а саме, забій м'яких тканин лівої лобно-тім'яної ділянки, синці та садна лівої вушної раковини, шиї, лівої підключичної ділянки, лівої верхньої кінцівки, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Таким чином, як підсумовується в обвинувальному акті, вказаними діями ОСОБА_8 умисно заподіяв працівнику правоохоронного органу легкі тілесні ушкодження у зв'язку із виконанням цим працівником службових обов'язків, а тому обвинувачується у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.345 КК України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням прокурором подано апеляційну скаргу, у якій він просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки 6 (шість) місяців.
Мотивуючи свої доводи прокурор вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
На думку прокурора, вина ОСОБА_8 була підтверджена сукупністю належних та допустимих доказів, які наявні в матеріалах кримінального провадження. Зокрема показаннями потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 , які також підтвердили свої покази під час слідчого експерименту, проведеного 12 жовтня 2017 року.
Судом необґрунтовано взято до уваги показання свідків сторони захисту ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , натомість не взято до уваги показання потерпілого та свідка ОСОБА_11 .
Крім того, в матеріалах кримінального провадження міститься довіреності, якими ОСОБА_12 надає право ОСОБА_8 та ОСОБА_13 на представництво її інтересів. Проте при винесенні вироку судом взагалі не досліджено зазначені довіреності та не надано відповідної оцінки.
Враховуючи викладене, сторона обвинувачення вважає, що до показань свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 слід ставитися критично, оскільки показання надані ними спрямовані на те, щоб обвинувачений ОСОБА_8 уникнув покарання та продовжував виконувати обов'язки щодо представництва їх інтересів.
Також, на думку прокурора, суд вийшов за рамки наданих йому повноважень, вдавшись до тлумачення висновку судово-медичного експерта №93 від 14 червня 2017 року, перебираючи на себе таким чином функції судово-медичного експерта. При цьому судово-медичний експерт у судовому засіданні з приводу роз'яснення висновку допитаний не був.
Судом порушено вимоги кримінального процесуального законодавства. Зазначене порушення полягає у невнесенні до журналу судового засідання від 07 лютого 2019 року інформації про заміну прокурора у кримінальному провадженні та відсутні дані з приводу роз'яснення сторонам права відводу прокурора.
Крім того, судом не розглянуто заяву захисту про порушення права на захист обвинуваченого.
Потерпілий ОСОБА_10 належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, до суду апеляційної інстанції не з'явився. Однак надіслав заява, в якій просив провести апеляційний розгляд у його відсутності.
Із урахуванням принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, апеляційний суд приходить до переконання про можливість розгляду кримінального провадження без участі потерпілого ОСОБА_10 .
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримку поданої апеляційної скарги, думку обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Згідно зі ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначених вимог закону місцевим судом було дотримано в повній мірі.
Доводи апеляційної скарги щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про те, що не доведено, що в діях ОСОБА_8 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, ґрунтується на всебічному та повному дослідженні всіх доказів, наданих стороною обвинувачення.
Зокрема, обвинувачений ОСОБА_8 в суді першої інстанції свою вину у висунутому обвинуваченні не визнав і показав, що дійсно 09 червня 2017 року близько 10 год. 00 хв. перебував біля будівлі Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. Мельниченка 1, а перед цим з 09 години - у самому приміщенні суду у зв'язку із здійсненням представницьких функцій в цивільній справі за захистом прав ОСОБА_12 . Також з ним до суду прибули ОСОБА_14 та ОСОБА_13 та інші. Під час виходу з будівлі суду їм перегородили шлях спочатку дві, а потім ще дві невідомі особи в цивільному одязі, одна з яких була нетвереза, не пояснюючи своїх дій та не представляючись. Серед перших був ОСОБА_10 в чорній футболці та штанах без будь-яких розпізнавальних знаків працівника поліції. Вони відсторонили жінок, заламали йому руки та одягли кайданки, він не розумів, що відбувається, ці особи посилалися на те, що є доручення на його затримання. Оскільки йому стало погано, жінки викликали швидку медичну допомогу. Пізніше прибула поліція, якій медичні працівники надали доступ до нього, його помістили в службову машину та вивезли. Про ухвалу Апеляційного суду Київської області він чув, однак сприймати інформацію не міг через погане самопочуття. Як також уточнив обвинувачений, бачив потерпілого раніше в Києво-Святошинському районному суді, але, хто він, йому не відомо, серед осіб, які першими перегородили йому дорогу, був ОСОБА_10 , насильство до нього не застосовував і не міг цього зробити через кайданки на руках. Обвинувачений наполягав, що під час згаданих подій не усвідомлював, що ОСОБА_10 та інші особи є працівниками поліції.
З дослідженої судом першої інстанції копії ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2017 року (а.с. 64-67 т.1) вбачається, що вказаним судовим рішенням, виконання якого покладено на слідчий відділ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області, надано дозвіл на затримання ОСОБА_8 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в межах певного провадження.
Як видно з дослідженого судом першої інстанції протоколу затримання ОСОБА_8 від 09 червня 2017 року, останнє відбулося із зазначеною метою на підставі вказаної ухвали суду о 13 год. 57 хв. 09 червня 2017 року (а.с. 59-63 т.1), а згідно з повідомленням начальника ІТТ ГУ НП в м. Києві від 28 вересня 2017 року № 1819/125/32/03-1017 ОСОБА_8 утримувався в ІТТ на підставі протоколу про затримання особи від 09 червня 2017 року на виконання вказаного судового рішення (а.с. 154 т.1).
Суд першої інстанції вірно констатував, що виконання ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2017 року, тобто судового рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим, що відповідає основній засаді правосуддя, визначеної у п. 9 ст. 129 Конституції України. Відтак, дійшов обґрунтованого висновку, що доводи сторони захисту, яка ревізувала вказане судове рішення як підставу для затримання ОСОБА_8 09 червня 2017 року, слід відхилити та правильно вважав доведеним, що 09 червня 2017 року затримання ОСОБА_8 на підставі ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2017 року відбулося на законних підставах.
Допитаний судом першоі інстанції потерпілий ОСОБА_10 - працівник поліції Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області показав, що раніше обвинуваченого не знав, коли саме не пам'ятає, на службовому інструктажі було доведено ухвалу суду про затримання ОСОБА_8 , який з'являється в публічних місцях. Приблизно в червні 2017 року, перебуваючи на службі по охороні громадського порядку в Києво-Святошинському районному суді Київської області як постовий, випадково побачив схожу на ОСОБА_15 особу. Пізніше о 10 год. з'явився працівник поліції ОСОБА_16 , якого керівництво уповноважило перевірити факт знаходження ОСОБА_15 в суді. Після цього на вулиці біля входу в суд вони вдвох підійшли до ОСОБА_15 . Він, потерпілий, представився і показав своє службове посвідчення, запропонував надати документи, що посвідчують особу, на що ОСОБА_15 почав агресивно поводитись та тікати. Він разом з ОСОБА_17 наздогнали ОСОБА_15 , але той їх відштовхнув. Тільки після цього він із ОСОБА_17 взяли ОСОБА_15 за руки. Коли ОСОБА_18 вдалося звільнити праву руку, яку тримав ОСОБА_19 , він наніс нею йому, потерпілому, 3-5 ударів корпусом телефону по голові, а коли він опустив голову, ОСОБА_20 вкусив його за ліве вухо. Після даного інциденту на ОСОБА_15 були вдягнуті кайданки для того, щоб він заспокоївся. Через декілька хвилин за їх викликом прибула група швидкого реагування. Також хтось викликав швидку медичну допомогу для ОСОБА_15 . Після огляду ОСОБА_15 медиками, які повідомили про задовільний стан його здоров'я, начальник карного розшуку особисто зачитав йому ухвалу суду. Потім надавалась медична допомога і потерпілому.
Як також уточнив в суді першої інстанції потерпілий на питання учасників процесу: - він прибув до Києво-Святошинського суду приблизно о 9 год., а конфлікт з ОСОБА_21 розпочався о 10 год., як заходив ОСОБА_20 до суду, він не бачив; - вимагаючи від ОСОБА_15 пред'явити документи, ОСОБА_19 пояснював, що їм треба лише встановити його особу; - конфлікт розпочався після того, як вони наздогнали ОСОБА_15 і він, потерпілий, взяв його за руку, ОСОБА_20 почав битися, вирвався і відійшов до кута будівлі суду, тоді вони вдвох підійшли до нього з кайданками, які силоміць надягнули за допомогою ще двох сторонніх громадян, під час тих подій можливо була пошкоджена його одежа; - ОСОБА_20 застосовував до нього насильство, але можливо й інші особи також відштовхували його від ОСОБА_15 , але хто саме, він не бачив; - ОСОБА_20 перебував в кайданках хвилин 15 до прибуття швидкої медичної допомоги.Разом з тим, потерпілий визнав і те, що: - в обличчя ОСОБА_8 ніхто з них двох не знав, тому процедури затримання не було, вони намагалися лише встановити особу, перевіривши в неї документи; - він особисто не мав права затримувати ОСОБА_8 і лише встановлював факт, чи є певна особа розшукуваним ОСОБА_8 , оскільки ухвали суду не отримував і при собі не мав, чи була така ухвала в ОСОБА_11 , йому також не було відомо; - він не мав відношення до виконання ухвали суду про затримання ОСОБА_8 ; - до приїзду карети швидкої ОСОБА_8 перебував під контролем поліції, документи на особу ОСОБА_8 так і не були перевірені; - наявний на ньому, потерпілому, одяг, хоча і був літнім форменим (чорні штани та футболка), однак дійсно не мав ідентифікуючих ознак належності до поліції - шеврону поліції та ідентифікуючі написи на ньому були відсутні, головного убору з кокардою також в нього не було, інший працівник поліції ОСОБА_11 був у цивільному одязі, а інші дві особи - були невідомими сторонніми громадянами.
Свої показання потерпілий щодо обставин свого побиття з боку ОСОБА_15 підтвердив на місцевості під час слідчого експерименту, протокол якого від 12 жовтня 2017 року (а.с. 48-51т.1) був досліджений в судовому засіданні судом першої інстанції. При цьому, районний суд обгрунтовано критично оцінює викладені в протоколі загальні пояснення зі слів потерпілого в тій частині, в якій вони суперечать наведеним вище показанням останнього в суді. Відтак дані вказаного протоколу не спростовують показань потерпілого, які суд першої інстанціїотримав безпосередньо.
Згідно з дослідженим судом першої інстанції висновком судово-медичного експерта № 93 від 14 червня 2017 року (а. 43, 45т.1) у потерпілого ОСОБА_22 під час безпосереднього огляду експертом виявлені тілесні ушкодження, а саме, забій м'яких тканин лівої лобно-тім'яної ділянки, синці та садна лівої вушної раковини, шиї, лівої підключичної ділянки, лівої верхньої кінцівки, які відносяться до легких тілесних ушкоджень та утворились від дії тупих предметів з обмеженою поверхнею контакту, якими могли бути кулаки та нігті.
На думку колегії суддів районний суд обгрунтовано надав критичної оцінки та відхилив як спростовані дані про характер виявлених тілесних ушкоджень на тілі потерпілого, які вказані у первинній медичній довідці № 4066 (а. 44т.1) і не підтверджені експертом у висновку № 93.
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_19 - працівник поліції Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області показав, що обвинуваченого знав лише наглядно, з потерпілим разом проходив службу в органах поліції. 09 червня 2017 року він як дільничний інспектор їхав до Києво-Святошинського районного суду у справах і отримав на телефон дзвінок від начальника карного розшуку, який скинув через «Вайбер» ухвалу апеляційного суду про затримання ОСОБА_15 . Начальник повідомив, що є інформація про перебування в будівлі суду ОСОБА_15 , і доручив разом із постовим ОСОБА_23 перевірити її, про що йому доповісти, оскільки він має намір прибути до суду для оголошення ухвали суду та затримання цієї особи. У приміщенні суду біля інформаційного стенду вони разом із ОСОБА_23 побачили ОСОБА_15 . Коли ОСОБА_20 вийшов з приміщення суду, вони підійшли до нього, представились, пред'явили службові посвідчення зі словами «добрий день, поліція, пред'явіть свої документи», на що ОСОБА_20 відреагував агресивно, почав кричати «хто ви такі» та відходити в бік. Вони з потерпілим ще раз підійшли до ОСОБА_15 , той почав штовхати ОСОБА_22 , за ОСОБА_15 також вступилися жінки, які були поруч, почався галас. Після того, як він, свідок, відволікся на жінок, то побачив, що ОСОБА_24 тримає ОСОБА_15 за ліву руку, а той правою рукою з телефоном б'є ОСОБА_22 по голові, він перехопив праву руку ОСОБА_15 з наміром одягнути кайданки, почалася штовханина, їх відтягували жінки. У цей момент дві сторонні особи допомогли відтягнути від них жінок, їм вдалося одягнути кайданки на ОСОБА_15 . Після цього він зателефонував начальнику карного розшуку, до приїзду якого приїхав ще один наряд поліції та швидка медична допомога для ОСОБА_15 . По прибуттю начальник карного розшуку у присутності інших поліцейських (всього їх прибуло до 6-ти осіб) оголосив ухвалу суду та затримав ОСОБА_15 . До цієї процедури вони із ОСОБА_23 причетні не були.
Як також уточнив свідок: - під час згаданих подій він був у цивільному одязі, а ОСОБА_24 , як пригадує, у форменому одязі (чорні штани та футболка старого зразку без погонів, на якій на рукавах зліва та справа були шеврони); - свій одяг ОСОБА_20 пошкодив внаслідок опору, у ОСОБА_22 в той же час виникли пошкодження на голові, в області грудної клітки, коли почали одягати кайданки ОСОБА_15 укусив його за вухо.
Разом з тим, свідок визнав і те, що: - затримувати ОСОБА_15 на підставі ували суду ніхто наказу йому не давав, ОСОБА_20 із застосуванням кайданок був затриманий ними двома як особа, що чинила опір поліцейським, за ухвалою суду той був затриманий пізніше, вони із ОСОБА_24 не були причетні до процедури оголошення ухвали суду про затримання ОСОБА_15 та її подальшого виконання; - дві сторонні особи, які їм допомагали, були невідомі, одна з них була в темному одязі як у ОСОБА_22 ; - пізніше він у канцелярії суду з телефону роздрукував собі копію ухвали суду щодо ОСОБА_15 .
Свої показання свідок ОСОБА_19 щодо обставин конфлікту з ОСОБА_21 підтвердив на місцевості під час слідчого експерименту, протокол якого від 12 жовтня 2017 року з додатками у виді відео запису (а.с. 52-55 т.1) був досліджений в судовому засіданні суду першої інстанції.
Згідно з протоколами огляду для встановлення стану сп'яніння № № 240 та 241 від 09 червня 2017 року, дослідженими судом першої інстанції, ОСОБА_19 та ОСОБА_24 ознак алкогольного сп'яніння не мали (а. 46-47 т.1).
Допитаний судом першої інстанції за клопотанням захисту з дотриманням процедури відкриття нових даних свідок ОСОБА_25 - лікар Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району Київської області, ознайомившись з протоколами № № 240 та 241, підтвердив їх достовірність та свою причетність до їх складання.
Оцінившипоказання потерпілого ОСОБА_22 та свідка ОСОБА_26 в сукупної з іншими наведеними доказами, судпершої інстанції,через надуманість та необґрунтованість,вірно відхиливпротест захисника про нібито вплив прокурора на потерпілого з приводу його свідчень в суді.
При цьому районний суд вірно дійшов висновку, щочерез очевидні внутрішні суперечності слід критично оцінювати, та відхилитипоказання потерпілого ОСОБА_22 про те, що він та ОСОБА_19 взагалі не знали ОСОБА_15 до вказаних подій і він нібито не бачив, як той заходив до будівлі суду, оскільки ОСОБА_19 та ОСОБА_24 намагалися ідентифікувати ОСОБА_15 і змогли визначити схожу на нього особу. Більш того, ці дані узгоджуються з показаннями обвинуваченого ОСОБА_15 про його перебування в будівлі суду певний час у зв'язку із участю в судовому процесі, а також з показаннями свідка ОСОБА_26 про обізнаність начальника карного розшуку із фактом перебування ОСОБА_15 в приміщенні суду, в якому постовим був саме потерпілий ОСОБА_24 .
В іншій частині показання потерпілого та свідка ОСОБА_26 в цілому узгоджуються між собою. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зїх змісту дійсно випливає, що ОСОБА_24 не виконував службових обов'язків на виконання ухвали апеляційного суду по затриманню ОСОБА_15 та його приводу до суду і спеціально для цієї мети до Києво-Святошинського районного суду не прибував, як про це зазначено в обвинувальному акті в контексті встановлення обсягу його службових обов'язків як працівника поліції. ОСОБА_24 не мав при собі вказаного судового рішення, а в суді виконував функції не працівника ізолятора тимчасового тримання, а обов'язки звичайного постового з охорони громадського порядку, до подальших дій із намаганням встановити особу ОСОБА_15 був залучений випадково, більш того чітко усвідомлював, що не мав повноважень на затримання ОСОБА_15 на виконання згаданого судового рішення, лише намагався встановити його особу, власне під час чого і стався конфлікт. Свою причетність до процедури затримання ОСОБА_15 на підставі судового рішення категорично заперечив і свідок ОСОБА_19 , який діяв разом з потерпілим, вважаючи, що проведене ним разом з ОСОБА_23 фактичне затримання ОСОБА_15 , яке все ж таки мало місце, було з підстав вчинення опору, однак і в даному випадку, не на виконання судового рішення, як про це вказано в обвинувальному акті.
Той факт, що дії ОСОБА_22 та ОСОБА_26 о 10 год. ранку 09 червня 2017 року не мали зв'язку із виконанням ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2017 року, документально підтверджено і даними згаданого раніше протоколу затримання ПАРХОНЮКА від 09 червня 2017 року, яке мало місце о 13 год. 57 хв., не суперечать ці дані й показанням обвинуваченого.
До суду першої та апеляційної інстанції не подано доказів і того, що ОСОБА_24 та ОСОБА_19 мали якесь відношення до слідчого відділу Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області чи діяли на виконання ухвали апеляційного суду від 10 травня 2017 року за дорученням працівників такого відділу. Застосовані вказаними особами спеціальні засоби та фактичне затримання особи не задокументовані, принаймні, жодного документу з цього приводу суду також не подано.
Під час дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції фото матеріалів, які подала сторона захисту і пройшли процедуру відкриття як нові дані, встановлено, що на них зафіксовані події, які відбувалися ранком 09 червня 2017 року біля будівлі Києво-Святошинського районного суду за участю ОСОБА_15 , ОСОБА_22 та ОСОБА_26 (а.с. 134-136т.1). На верхніх фото (а.с. 134 та 136 т.1) зафіксовано потерпілого ОСОБА_24 , який був одягнутий в чорний одяг (штани, футболка), які не мали розпізнавальних чи ідентифікуючих як працівника поліції знаків (відповідні значок, шеврони, написи, наклейки тощо, головний убір - відсутні), що узгоджується з показаннями потерпілого та обвинуваченого, натомість спростовує показання свідка ОСОБА_26 з цього приводу, які суд першої інстанції вірновідхиливяк помилкові. Отже, районний судобгрунтовановважавне доведеним і те, що під час конфлікту з ОСОБА_21 потерпілий ОСОБА_24 мав на одязі зовнішні ознаки своєї ідентифікації як співробітника поліції, та був причетним до процедури затримання ОСОБА_15 на підставі ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2017 року, а відтак доводи захисту з цього приводу судом першої інстанції вірновизнанообґрунтованими.
За таких обставин, показання обвинуваченого, потерпілого та свідка ОСОБА_26 в тій частині, в якій вони не суперечать один одному (щодо обсягу службових обов'язків ОСОБА_22 , зовнішнього вигляду працівників поліції тощо), суд першої інстанції обгрунтовано визнав достовірними і поклав в основу свого вироку.
Оскількидійсно,потерпілий та свідок ОСОБА_19 є умовно зацікавленими особами, перевірку їх показань в іншій частині на предмет достовірності суд першої інстанції вірно здійснив у сукупності з оцінкою доказів захисту.
На думку апеляційного суду, зазначення судом першої інстанції прізвища свідка у даному кримінального провадження як «Шевченко» на аркуші 5 вироку є технічною опискою та жодним чином не впливає на законність вироку. З огляду на це, доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є необгрунтованими.
Так, допитаний судом першої інстанції за клопотанням захисту свідок ОСОБА_27 - слідчий у межах даного кримінального провадження показав, що досудове розслідування здійснювалося за визначеною територіальною підслідністю, право на захист обвинуваченому були роз'яснені, усі його письмові клопотання приєднані до матеріалів справи та розглянуті.
Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції за клопотанням захисту з дотриманням процедури відкриття нових даних свідок ОСОБА_13 - очевидець подій показала, що ОСОБА_8 знає давно через спільну громадську діяльність. 09 червня 2017 року вона разом з ним та ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , прибули до приміщення Києво-Святошинського суду захищати інтереси останньої. Побачивши їх, ОСОБА_24 , якого вони раніше бачили як охоронця суду, почав комусь телефонувати. На виході із суду їх затримали чотири особи в цивільному одязі, окремі з яких були на підпитку, не пояснюючи своїх дій. Серед них був ОСОБА_24 .Вони відсторонили жінок, заламали ОСОБА_18 руки та одягли кайданки. ОСОБА_30 викликала швидку медичну допомогу, оскільки ОСОБА_18 стало погано. Після швидкої відразу прибула слідчо-оперативна група, яким медичні працівники надали доступ до ОСОБА_15 . Останнього забрали і помістили в службову машину поліції, після чого вивезли в невідому напрямку. Під час цих подій ОСОБА_20 опору не чинив та ні до кого насильство не застосовував.
Аналогічні показання про ці подій надала допитана судом першої інстанції також за клопотанням захисту з дотриманням процедури відкриття нових даних свідок ОСОБА_31 - очевидець подій, яка уточнила, що на виході із будівлі суду їх затримали спочатку дві особи, серед яких був ОСОБА_24 , потім до них приєдналися ще дві особи, всі були в цивільному одязі, всі ці особи посвідчень не показували, правда хтось з них крикнув «поліція», потім, не пояснюючи своїх дій, заламали ОСОБА_18 руки та одягли кайданки, при цьому ще хтось вдарив ОСОБА_15 у груди, в нього був порваний одяг.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що показання свідків ОСОБА_32 , ОСОБА_33 та ОСОБА_34 не мають суперечностей між собою і хоча показання перших двох свідків прямо суперечать показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_26 щодо обставин нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_35 , проте і вони не спростовують попередніх висновків суду про недоведеність даних, які викладені в обвинувальному акті в частині визначення обсягу службових обов'язків потерплого як поліцейського, саме під час виконання яких чи, навіть, у зв'язку з якими за версією сторони обвинувачення потерпілий зазнав фізичного насильства.
Крім того дійсно, показання свідків ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , обвинуваченого та потерпілого повністю, а з показаннями ОСОБА_26 - частково узгоджуються між собою щодо зовнішніх ознак одягу ОСОБА_22 та ОСОБА_26 під час фактичного затримання ОСОБА_15 , який унеможливлював їх ідентифікацію як співробітників будь-якого правоохоронного органу. Більш того, свідок ОСОБА_19 сам визнав, що серед двох сторонніх осіб одна була у такому ж одязі як і ОСОБА_24 (чорні штани та футболка), і він цю особу також ідентифікував як звичайну цивільну особу, яка випадково їм допомогла.
Оцінившипоказання свідків ОСОБА_32 та ОСОБА_33 як також умовно зацікавлених осіб на боці обвинуваченого у сукупності з показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_26 у суперечливих між собою частинах, суд першої інстанції дійшов обгрунтованих наступних висновків. Пошкодження одягу ОСОБА_15 , наявність безспірно конфліктної ситуації, саме внаслідок якої тілесні ушкодження отримали як потерпілий, так і ОСОБА_20 , застосування до останнього спеціальних засобів в умовах активного не сприйняття таких дій як законних, наявність груп підтримки з обох боків, що як факти не оспорювали сторони, вказує на необхідність критичної оцінки як показань свідків ОСОБА_32 та ОСОБА_33 про абсолютну відсутність активного спротиву з їх боку та з боку ОСОБА_15 , так і показань ОСОБА_22 про механізм завданих пошкоджень, їх кількість та локацію, причетність до них тільки обвинуваченого.
У цьому контексті судом першої інстанціїокремо проведено аналіз судомо-медичних даних про виявлені пошкодження на тілі як потерпілого, так і ОСОБА_15 .
Як видно з медичних довідок на ОСОБА_15 ,досліджених судом першої інстанції, в останнього за наслідками цих подій 09 червня 2017 року були виявлені забій м'яких тканин лівого ліктьового суглобу та правого передпліччя, лівого променево-зап'ястного суглобу, що цілком узгоджується з його показаннями, а також свідків захисту про застосоване до нього насильства під час первинного затримання із застосування спеціальних засобів (кайданки).
Як видно з вже загаданого висновку судово-медичного експерта № 93 від 14 червня 2017 року у потерпілого ОСОБА_22 виявлені: в лобно-тім'яній ділянці - одна припухлість; на лівій вушній раковині - чотири садна приблизно овальної форми; на задній поверхні шиї - два синці; в лівій підключичній ділянці - 3 синці; на передній поверхні лівого плеча - три садна; на згинальній поверхні лівого передпліччя - три садна;на внутрішній поверхні лівого передпліччя - три садна; на лівій долоні - одно садно; на зовнішній поверхні пальців лівої кисті - одне садно, які утворились від дії тупих предметів з обмеженою поверхнею контакту, якими могли бути кулаки та нігті.
Натомість, судово-медичних дані про можливість нанесення таких ушкоджень по голові потерпілого корпусом телефону, про який в руках ОСОБА_15 повідомляли потерпілий та свідок ОСОБА_19 , не встановлені, такий механізм їх нанесення експертом не перевірявся. Тим більше, як стверджував потерпілий, таких ударів було до п'яти, що взагалі спростовано даним висновком експерта про лише одну виявлену припухлість в цій ділянці.
Експертом також не встановлені й судово-медичні дані про можливість нанесення чотирьох саден на лівій вушній раковині потерпілого шляхом укусу з боку людини, такий механізм їх нанесення експертом також не перевірявся.
Наявність в потерпілого інших тілесних ушкоджень, аніж про це встановлено в обвинувальному акті, походження окремих з них (які саме не визначено експертом) від нігтів, зважаючи на кількість, характер (дрібні синці, садна) та локацію більшості з таких ушкоджень (концентрація на ліву верхню кінцівку), не виключає можливість їх нанесення третіми особами, про що власне і свідчив свідок ОСОБА_19 та чого не виключав у своїх показаннях ОСОБА_24 .
За таких обставин суд першої інстанціцї вірно вважав, що така неповнота змушує суд всі сумніви з цього приводу тлумачити на користь обвинуваченого. Відтак, суд першої інстанції обгрунтовано вважає недоведеною версію сторони обвинувачення про нанесення близько п'яти ударів по голові потерпілого, а також про укус ОСОБА_22 за ліву вушну раковину, а так само як і про причетність до ушкоджень на тілі потерпілого тільки обвинуваченого.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції начебто вийшов за рамки наданих йому повноважень, вдавшись до тлумачення висновку висновку судово-медичного експерта №93 від 14 червня 2017 року, на думку апеляційного суду не заслуговують на увагу.
Адже, як вбачається з положеньч.2 ст.84 КПК України процесуальним джерелом доказів є зокрема і висновки експертів.
При цьому вказаний доказ не має наперед встановленої сили, що передбачено ч.2 ст.94 КПК України, а його оцінка здійснюється відповідно до положень кримінального процесуального законодавства.
У даному випадку судом першої інстанції здійснено оцінку висновку судово-медичного експерта № 93 від 14 червня 2017 року, як доказу, виключно в рамках кримінального процесуального законодавства, не вдаючись до оцінки питань, які потребують спеціальних знань в галузі судової медицини. А отже, у даному випадку суд першої інстанції діяв виключно в межах своїх повноважень.
Вірними є висновки суду першої інстанції про те, що показання допитаного судом першої інстанції свідка ОСОБА_36 , який заявив, що йому як понятому під час слідчих експериментів за участю ОСОБА_22 та ОСОБА_26 не пояснювали його роль, надали протокол, який він підписав не маючи можливість прочитати через вади зору, не впливає на допустимість результатів вказаних слідчих дій, які проводилися із застосуванням безперервного відеозапису.
Інші подані сторонами та досліджені судом першої інстанціїдокази, а саме: дані карти виїзду швидкої медичної допомоги № 709 за викликом до ОСОБА_15 (а.с.57-58 т.1); медична довідка № 782 від 26 вересня 2017 року щодо результатів медичного обстеження ОСОБА_15 09 червня 2017 року, у якого виявлені забій м'яких тканин лівого ліктьового суглобу та правого передпліччя, лівого променево-зап'ястного суглобу (а.с.92, 154 т.1), матеріали захисту щодо оскарження дій працівників правоохоронних органів та слідства (а.с. 137-171т.1) як вірно вказав суд першої інстанції, не доводять пред'явленого обвинувачення, проте підтверджують обставини застосування фізичного насильства по відношенню до ОСОБА_15 під час подій 09 червня 2017 року.
Таким чином, судпершої інстанції за результатами оцінки всіх наведених доказів, в тому числі частково критичної оцінки показань свідків ОСОБА_32 та ОСОБА_33 обгрунтовано вважав абсолютно недоведеним те, що ОСОБА_24 , як про це зазначено в обвинувальному акті, саме під час виконання службових обов'язків щодо виконання ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2017 року, отримавши інформацію про перебування ОСОБА_15 в будівлі Києво-Святошинського районного суду Київської області, прибув за адресою суду для затримання цієї особи згідно з вимогами вказаного судового рішення, а побачивши ОСОБА_15 , виконував в подальшому свої службові обов'язки, в тому числі щодо його фактичного затримання та застосування до нього для цього спеціальних засобів (кайданки), саме на виконання вказаної ухвали Апеляційного суду Київської області. Виявилася недоведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення і про причетність до виявлених на тілі потерпілого ушкоджень тільки обвинуваченого. Сформульований в обвинувальному акті обсяг службових обов'язків, які нібито виконував потерпілий (стосовно виконання ухвали суду про затримання особи та доставки її до суду) під час конфлікту з ОСОБА_21 поданими доказами також не підтверджений.
Дійсно, матеріалами провадження безспірно встановлено, що ОСОБА_20 перебував біля Києво-Святошинського районного суду Київської області, здійснюючи звичайні представницькі функції в судових справах, тобто не порушував громадський порядок, та після його блокування працівниками поліції, які були одягнуті або в одяг, який не містив ідентифікуючих ознак працівника правоохоронного органу, або був цивільним, і намагалися примусити його пред'явити особисті документи, почав чинити опір та намагався залишити вказаних осіб, які у зв'язку з цим перейшли до активного його затримання із застосуванням фізичної сили. На думку суду, ці обставини у взаємозв'язку з обстановкою на місці події унеможливлювали ідентифікацію осіб, які висунули вимогу зупинитися і пред'явити особисті документи, як працівників поліції. Ці обставини стверджуються послідовними показаннями обвинуваченого ОСОБА_15 та самого потерпілого щодо свого зовнішнього вигляду, свідків ОСОБА_32 та ОСОБА_33 , частково свідка ОСОБА_26 , які суд визнав достовірними. Показання цих осіб узгоджуються між собою в частині розвитку хронології подій. Суд вірно зверувувагу, що окрик «стояти, поліція» у сукупності з обстановкою на місці події, відсутністю форменого одягу працівників поліції, участь у конфлікті з обох боків сторонніх громадян не могло само по собі свідчити про ідентифікацію обвинуваченим ОСОБА_22 як працівника поліції. Будь-яких даних про те, що ОСОБА_24 та ОСОБА_19 пред'явили службове посвідчення працівника поліції матеріали провадження не містять. Не містять матеріали справи неспростовних даних і про те, що уникаючи затримання саме ОСОБА_20 умисно спричинив ОСОБА_35 легкі тілесні ушкодження шляхом нанесення п'яти ударів по голові та укусу лівого вуха, усвідомлюючи при цьому і те, що останній є працівником правоохоронного органу.
Суд першої інстанції за результатами критичної оцінки показань всіх допитаних осіб та інших доказів обгрунтовано вважав доведеним лише те, що ОСОБА_20 09 червня 2017 року близько 10 год. 00 хв., перебуваючи біля Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. Мельниченка 1, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин став учасником конфлікту з ОСОБА_23 , в якому прийняли участь різні особи з обох боків. Дійсно ОСОБА_24 за фактом на той час являвся працівником правоохоронного органу і здійснював службові обов'язки постового, а за наслідками цього конфлікту до ОСОБА_15 були застосовані спеціальні засоби, а ОСОБА_24 отримав легкі тілесні ушкодження. Однак, ці фактичні обставини за обвинуваченням ОСОБА_15 не містять даних про наявність в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження є голослівними.
Крім того, є необгрунтованими твердження прокурора про те, що судом першої інстанції не було розглянуто заява сторони захисту про порушення права на захист обвинуваченого. Адже, як вбачається з вироку вказані заяви були розглянуті, однак їх доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
При цьому як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема журналу судового засідання від 07 лютого 2019 року, замість прокурора ОСОБА_37 , який брав участь у попередніх судових засіданнях, з'явився прокурор ОСОБА_9 . Однак в журналі судового засідання не відображено дані з приводу роз'яснення сторонам провадження права відводу прокурора. Беззаперечно це є порушенням кримінального процесуального законодавства. Однак зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції не встановлено будь-яких обставин, які б перешкоджали участі прокурора ОСОБА_38 у цьому кримінальному провадженні, про такі обставини також не заявлено сторонами кримінального провадження. То на думку суду апеляційної інстанції вказане порушення саме по собі не можна визнати істотним та таким що може слугувати підставою для скасування виправдувальтного вироку щодо ОСОБА_8 .
Колегія суддів звертає увагу на положення ст.62 Конституції України та ч.1 ст.17 КПК України, якими передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддано покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. А також п.2 ст.6 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод, в якому зазначено, що кожен обвинувачений в скоєнні кримінального злочину вважається невинним, до тих пір поки його винність не буде встановлена в законному порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, які отримані незаконним шляхом, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Відповідно до ст.17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, відповідно до п.3 ч.1 ст.373 КПК України.
На думку колегії суддів, вищезазначених вимог закону суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 дотримався в повному обсязі.
Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи апеляційної скарги, обставин та фактів, які могли б вплинути на обґрунтованість прийнятого судом рішення щодо визнання невинуватим та виправдання ОСОБА_8 за ч.2 ст.345 КК України, і не були досліджені чи належним чином оцінені судом першої інстанції, апеляційний суд не вбачає.
Порушення вимог кримінального процесуального законодавства, які можуть бути підставою скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегією суддів не встановлено.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів і вимог апеляційної скарги прокурора, і не знаходить підстав для скасування або зміни вироку, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури №8 ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Головуючий :
Судді :