Справа № 345/3169/21
Провадження № 22-ц/4808/191/22
Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І.
Суддя-доповідач Максюта
09 червня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,
секретаря Максимів Ю.В.,
з участю апелянта ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , позивачки ОСОБА_3 та її представника адвоката Витвицького В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод користування житлом, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Кардаш О.І. 07 жовтня 2021 року в м. Калуші Івано-Франківської області,
У липні 2021 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод користування житлом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що її батькам ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16.09.2020 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05.01.2021 року, за нею визнано право власності на 1/4 частини зазначеної квартири. 29 жовтня 2020 року їй видано витяг з Державного реєстру речових прав про реєстрацію права власності на 1/4 частини спірної квартири. Крім неї як спадкоємець першої черги успадкувала спадкове майно також її сестра ОСОБА_2 . Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.04.2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08.06.2021 року, за нею також визнано право власності на 1/4 частини зазначеної квартири. На даний час спірна квартирна знаходиться у спільній частковій власності її та відповідачів по справі. 12.01.2021 року та 29.06.2021 року вона не змогла потрапити у квартиру, оскільки відповідачі не надали доступу. Окрім того, замки вхідних дверей були замінені. З даного приводу зверталася в Калуський відділ поліції . Просила зобов'язати відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідачів забезпечити їй вільний доступ до цієї квартири і надати ключі від вхідних дверей (а.с.1-3).
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 . Зобов'язати ОСОБА_1 забезпечити ОСОБА_3 вільний доступ до квартири АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 908, 00 грн зі сплати судового збору (а.с.69-72).
Додатковим рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2022 року доповнено резолютивну частину рішення Калуського міськрайонного суду від 07.10.2021 року в даній справі наступним абзацом, який викладено в такій редакції: «Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод користування житлом» (а.с.180-181).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що суд не врахував той факт, що дана справа вже розглядалась Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області і було ухвалено рішення, яким зобов'язано її не чинити перешкоди у користуванні та розпорядженні спірною квартирою шляхом забезпечення ОСОБА_3 вільного доступу до спірної квартири та надати їй ключі від вхідних дверей. Проте, дане рішення скасоване постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08.06.2021 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Оскільки учасники справи не оскаржували дану постанову до Верховного Суду, то вона набрала законної сили.
Вказує, що судом також не враховано той факт, що позивачка пошкодила замок, оскільки не могла потрапити до квартири. Спірна квартира є її єдиним житлом у м. Калуш, на відміну від позивачки, яка має власну квартиру.
На думку апелянта, судом не взято до уваги те, що ОСОБА_3 не надала докази, що вона намагалася врегулювати даний конфлікт у досудовому порядку та докази того, що вона дійсно створювала їй перешкоди у користуванні житлом.
Також зазначає, що офіційного поділу майна не було здійснено та не було визначено у судовому порядку порядок користування житлом, тому позивачка не може розпоряджатись даним майном на власний розсуд, оскільки не являється єдиним власником.
Просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с.82-84).
Відповідач ОСОБА_2 надала письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких зазначила, що згідна з її вимогами. Вважає, що рішення суду є незаконним, оскільки ОСОБА_3 , маючи у власності одну четверту квартири, не може користуватися і розпоряджатися цілою спірною квартирою. Зазначеним рішенням суду порушені права інших співвласників. Просить задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду скасувати (а.с.122-123).
Заперечуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 подала відзив. Зазначила, що вважає її безпідставною. На даний час спірна квартира знаходиться у спільній частковій власності між нею та відповідачами. Відповідачка ОСОБА_2 після смерті батька постійно користується даною квартирою і має вільний доступ до неї разом з ОСОБА_1 , що не можна сказати про неї (позивачку). Твердження апелянта про пошкодження нею замка від вхідних дверей є голослівними, не підтвердженими жодним доказом. Також не заслуговують на увагу твердження апелянта, що вона не намагалася врегулювати спір у досудовому порядку, оскільки їхні зустрічі біля спірної квартири, закінчувалися викликом поліції. Також не погоджується із посиланням апелянта, що судом не враховано той факт, що даючи їй доступ до квартири, це ущемляє права інших співвласників, оскільки власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін (а.с.129-131).
Вислухавши пояснення апелянта ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , позивачки ОСОБА_3 та її представника адвоката Витвицького В.В., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Судом встановлено, що рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10.03.2011 встановлено порядок користуванням жилим приміщенням по АДРЕСА_2 : виділено в користування ОСОБА_1 кімнату № 5 площею 17 м2; виділено в користування ОСОБА_4 кімнату №4 площею 16,9 м2; кімнату № 3 площею 10,2 м2, вбиральню, ванну кімнату, кухню, коридор залишено в загальному (спільному) користуванні та зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні виділеними кімнатами та приміщеннями квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16.09.2020 за ОСОБА_3 визнано право власності (в порядку спадкування) на 1/4 частини квартири, загальною площею 60,8 кв.м., оціночною вартістю 485 983 грн, яка знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с. 6).
29.10.2020 позивачу видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на 1/4 частини спірної квартири (а.с. 8).
Вказані судові рішення набрали законної сили.
16.03.2021 Калуським міськрайонним судом ухвалено рішення, яким зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання надати вільний доступ до вказаної квартири (а.с. 42-43).
Вказане судове рішення постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08.06.2021 скасовано з підстав порушення норм процесуального права (не була залучена у справі у якості співвідповідача ОСОБА_2 , яка набула права власності на квартиру) (а.с. 44-46).
Окрім позивача та відповідача ОСОБА_1 співвласником спірної квартири також є ОСОБА_2 . Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.04.2021 визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .
В матеріалах справи містяться ряд звернень в поліцію з приводу конфліктів щодо доступу до спірного житла (а.с. 10, 31-32) на що надано ряд відповідей (а.с. 33, 34, 35, 36, 37, 38, 40) про те, що фактично підтверджує факт створення перешкод відповідачем ОСОБА_1 у користуванні ОСОБА_3 належною їй часткою квартири, а між ними вбачаються цивільно-правові відносини.
ОСОБА_3 фактично проживає та зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 (а.с. 15, 16).
Відповідач ОСОБА_1 зареєстрована і фактично проживає з 1977р. за адресою АДРЕСА_4 (а.с. 16, 29, 39).
Відповідач ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає, квартирою не користується, перешкод у користуванні квартирою позивачці не чинить.
Задовольняючи позов частково, суд виходив з положень ст. 391 ЦК України, встановивши, що сторони по справі є співвласниками спірної квартири, яким виділено відповідні частки, факт врегулювання даного спору в позасудовому порядку матеріалами справи не підтверджено, натомість міститься ряд звернень в поліцію з приводу конфліктів щодо доступу до спірного житла, позивачка фактично проживає та зареєстрована за іншою адресою, однак даний факт не позбавляє її права користування належним їй майном - 1/4 частиною спірної квартири, враховуючи, що відповідачка ОСОБА_1 перешкоджає у користуванні власністю позивачці, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині. Поряд з цим, відповідачка ОСОБА_2 не чинить перешкоди позивачці у користуванні квартирою, том у в цій частині позов не підлягає до задоволення.
З таким висновком апеляційний суд погоджується виходячи з такого.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до положень частини першої статті 316, частини першої статті 317, частини першої статті 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до ч. 1 ст. 381 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Місце проживання - це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України). Кожна особа має право на вільний вибір місця проживання (частина перша статті 33 Конституції України).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Положення ст.ст. 317, 319, 386, 391 ЦК України визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення порушень свого права від будь-яких осіб шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власнику своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Згідно з частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач позбавлена права вільного користування належною їй частиною квартири, яка знаходиться у спільній власності, а тому її позовні вимоги підлягають задоволенню відповідно до положень статей 355, 358, 391 ЦК України.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Звертаючись із позовними вимогами ОСОБА_3 такі зводить до того, що як співвласниця спірного майна, не може реалізувати свої права, оскільки відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні таким.
Встановивши, що позивачка та відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , а рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16.09.2020 за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/4 частини квартири та 29.10.2020 позивачці видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на 1/4 частини спірної квартири та те, що відповідач ОСОБА_1 перешкоджає в користуванні власністю, яка фактично проживає у квартирі, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод в користуванні житлом.
Доводи апелянта про те, що позивач спочатку має виділити свою частку у квартирі, а потім вимагати усунення перешкод у користуванні нею не заслуговують на увагу, оскільки при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна слід враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричиняє припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦПК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року по справі № 526/2101/15-ц.
Такі позови (про виділення частки або про встановлення порядку користування спільною власністю) може заявити будь-хто із співвласників майна, однак відсутність рішення про це не є перешкодою для реалізації права позивачем на усунення перешкод у користуванні власністю.
Обставини створення перешкод позивачці у допуску до квартири, яка її спільною власністю з іншими особами, тобто порушення відповідних прав, на переконання колегії суддів, встановлений та підтверджується матеріалами справи.
Фактично відповідачі не спростовують наявності зазначених обставин, заперечуючи лише проти наявності у позивача законного права користуватися частиною спірної квартири.
З огляду на це, у суду були наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Поряд з цим, оскільки ОСОБА_3 є співвласником спірного житлового приміщення, відтак має право на безперешкодне користування цією квартирою.
Той факт, що у позивачки є інше житло, не є підставою для відмови їй у захисті порушеного права, оскільки право власності є абсолютним правом, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом, відтак наявність іншого житла не позбавляє позивачку права власності та права в будь-який момент користування квартирою, співвласником якої вона є.
Суд вірно відмовив в частині вимог до ОСОБА_2 , оскільки позивачкою не доведено, що остання чинить їй перешкоди у користуванні таким майном.
Не спростовують висновків суду і доводи відповідача про те, що позивачка не намагалася врегулювати конфлікт у досудовому порядку, оскільки такий факт не підтверджений належними та допустимими доказами.
Вирішуючи позовні вимоги, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції встановивши, що позивач є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , а відповідачкою ОСОБА_1 створюються перешкоди ОСОБА_3 у користуванні своєю власністю, обґрунтовано вважав, що остання, відповідно до вимог статті 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження спірним майном та дійшов правильного висновку про захист порушених прав позивачки.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з його висновками та необхідності переоцінки фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.О. Максюта
Судді: Л.В. Василишин
В.Д. Фединяк
Повний текст постанови складено 13 червня 2022 року.