Справа № 444/2834/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Ясиновський Р.Б.
Провадження № 22-ц/811/4170/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія: 39
09 червня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Мельничук О.Я.
секретаря: Івасюти М.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 грудня 2015 року, -
у грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 10 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 500529226, за умовами якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит в сумі 24 333.38 грн. у строк з 10 грудня 2014 року по 11 грудня 2017 року, а відповідач зобов'язалася повернути кредит, виплатити проценти за користування кредитними коштами та сплачувати інші передбачені договором платежі. Стверджує, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, а відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконувала належним чином, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за кредитом, яка станом на 03 листопада 2015 року становить 33462.18 грн. та складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 23 468.34 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 1.49 грн., заборгованості за комісією в розмірі 8 392.35 грн. та заборгованості за штрафом в розмірі 1600 грн.Зазначає, що у разі невиконання чи неналежного виконання відповідачем будь-яких зобов'язань за умовами договору, банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язань з повернення кредиту. З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_3 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № 500529226 від 10 грудня 2014 року в розмірі 33462.18 грн.
Заочним рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 24 грудня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задоволено.
Стягнутоз ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»заборгованість в розмірі 33462.18 грн., що складається з 23 468.34 грн. - заборгованості за кредитом, 1.49 грн. - заборгованості за відсотками, 8 392.35 грн. - заборгованості за комісією, 1600 грн.- штраф.
Стягнутоз ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» 1218 грн. судового збору.
Заочне рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, оскільки не отримувала жодного повідомлення про виклик до суду, її адреса в позовній заяві зазначена неповно, відтак судові повістки не надсилалися безпосередньо на її адресу, такі нею не отримувалися, а підпис в наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомленнях про їх вручення їй не належить. Зазначає, що була позбавлена можливості надавати свої заперечення щодо позовних вимог та заявляти клопотання по суті спору. Вважає, що стягнення комісії є платою за обслуговування кредиту, що не відповідає вимогам справедливості та суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», відтак така умова договору є нікчемною, оскільки передбачає здійснення платежів за дії, які не є послугою. Вказує, що до грошових зобов'язань, якими є зобов'язання з погашення кредиту, застосовується неустойка у виді пені, а не штрафу, тому стягнення на користь позивача штрафу в розмірі 1600 грн. є безпідставним. Крім того, штрафні санкції не у відсотках від суми невиконаного зобов'язання, а на всю суму кредиту, що суперечить положенням ч. ст. 549 ЦПК України. З наведених підстав просить рішення суду змінити, відмовивши позивачу у стягненні 8 392.35 грн. комісії та 1600 грн. штрафу та змінити розмір стягнення судового збору на 854.30 грн.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2021 року про відкриття апеляційного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 грудня 2015 року вирішено розглядати без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Розгляд апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 грудня 2015 року призначено на 16 год. 00 хв. 30 травня 2022 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
30 травня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.
Враховуючи, що розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи не підлягає до задоволення.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки текст постанови складено 09 червня 2022 року, то незважаючи на те, що розгляд справи призначено на 30 травня 2022 року, датою ухвалення постанови є саме 09 червня 2022 року.
З апеляційної скарги вбачається, що заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 грудня 2015 року оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення комісії та штрафу, відтак в іншій частині заочне рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» щодо стягнення комісії та штрафу, суд першої інстанції виходивз того, що відповідач не виконувала належним чином зобов'язання за умовами кредитного договору, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість за комісією в розмірі 8 392.35 грн. та заборгованість за штрафом в розмірі 1600 грн., які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», оскільки передбачені умовами кредитного договору № 500529226 від 10 грудня 2014 року та погоджені сторонами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 500529226, за умовами якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит в сумі 24 333.38 грн. у строк з 10 грудня 2014 року по 11 грудня 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитним договором.
Кредитний договір належним чином підписано сторонами, ними узгоджено усі істотні умови договору, включаючи розмір кредиту, процентну ставку за користування кредитними коштами, строк дії договору, порядок погашення кредитної заборгованості, комісійну винагороду банку, а також відповідальність за невиконання зобов'язань за умовами кредитного договору у вигляді штрафу, таким чином волевиявлення сторін було спрямоване на реальне настання наслідків, обумовлених цим договором. Договір в цілому, так і окремі його пункти не визнавалися недійсними в судовому порядку, відтак кредитний договір є дійсним і підлягає до виконання.
Пунктом 2.8 кредитного договору № 500529226 від 10 грудня 2014 року передбачено комісійну винагороду банку за управління кредитом в розмірі 3.99 % від суми кредиту щомісячно за кожен місяць користування кредитом.
Отже, комісійна винагорода банку складає 970.90 грн. щомісячно (23 333.38 * 3.99% = 970.90 грн.).
Відповідно до п. 4 кредитного договору № 500529226 від 10 грудня 2014 року позичальник зобов'язується у разі повного або часткового прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним, комісій, чи інших платежів, сплата яких передбачена договором, сплатити банку штраф у розмірі 50 грн. за кожне допущене позичальником прострочення платежу, що триває від одного до чотирьох календарних днів (включно) з моменту виникнення прострочення платежу.
При цьому у випадку, якщо прострочення платежу триває п'ять і більше календарних днів, додатково до штрафу, визначеному абзацом першим цього пункту, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф в розмірі 150 грн. за кожен випадок допущеного прострочення платежу.
З долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 500529226 від 10 грудня 2014 рокувбачається, що станом на 03 листопада 2015 року така становить 33 462.18 грн. та складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 23468.34, заборгованості за відсотками за користування тілом кредиту в розмірі 1.49 грн., заборгованості за комісію за обслуговування кредиту в розмірі 8392.35 грн. та заборгованість за штрафом в розмірі 1600 грн. (а.с 14).
24 листопада 2015 року ПАТ «Альфа-Банк» надіслало на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту № 99202-102б/б від 24 листопада 2015 року, в якій вимагало від позичальника у строк до 30 днів з дати отримання цієї вимоги, але не пізніше тридцяти семи днів з моменту відправлення цієї вимоги достроково повернути кредит, сплатити заборгованість за кредитом 33 462.18 грн., в тому числі і штрафні санкції в розмірі 1600 грн., однак така не була виконана відповідачем.
Кредитний договір було укладено ОСОБА_1 саме на умовах, які її влаштовували і які заперечень з її боку на момент укладення договору, не викликали, що підтверджується особистим підписом позичальника в кредитному договорі, який не визначався недійним, в тому числі і в частині сплати комісії за обслуговування кредиту та порядку нарахування штрафних санкцій. Відповідачка тривалий час користувалася позиченими коштами, які періодично повертала, в тому числі і сплачуючи комісію за користування кредиту та погашаючи заборгованість за нею.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за комісію за обслуговування кредиту в розмірі 8392.35 грн. та заборгованість за штрафом в розмірі 1600 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що плата за обслуговування кредиту не відповідає вимогам справедливості та суперечить ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть братися до уваги з огляду на наступне.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Частиною другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні правовідносини.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.
Зі змісту кредитного договору № 500529226 від 10 грудня 2014 рокувбачається, що він підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, відповідач на момент укладення оспорюваного кредитного договору не заявляла про внесення до нього інших умов та в подальшому виконувала умови кредитного договору.
В додатку № 1 до кредитного договору № 500529226 від 10 грудня 2014 року, який підписаний ОСОБА_1 , міститься Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості сіх супутніх послуг кредитного договору, відтак банк повідомив позичальника про усі істотні умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, з чим ознайомилася та погодилася ОСОБА_1 .
При укладенні кредитного договору відповідач мала можливість ознайомитися з його умовами та не погодитися чи відмовитися від укладення договору, оскільки відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, твердження апелянта про несправедливість умов кредитного договору щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту не знайшли свого підтвердження.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи спростовуються матеріалами справи, оскільки рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №8030041256813 підтверджується, що 15 грудня 2015 року ОСОБА_1 отримала судову повістку про виклик до суду на 09 год. 30 хв. 24 грудня 2015 року, а також копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками (а.с. 32).
Покликання апелянта на те, що позичальнику, всупереч вимогам ч. 2 ст. 549 ЦК України, невірно нараховувалися штрафні санкції на всю суму кредиту, а не у відсотках від суми невиконаного зобов'язання не заслуговують на увагу, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування штрафних санкції відбувалося не у відсотках від суми кредиту, як зазначає апелянт, а фіксовано в розмірі 200 грн. за прострочення чергового платежу, оскільки таке тривало більше, ніж п'ять днів, що відповідає умовам кредитного договору № 500529226 від 10 грудня 2014 року, підписаного та погодженого сторонами.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 грудня 2015 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 09.06.2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
О.Я. Мельничук