ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.06.2022Справа № 910/2024/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»
до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»
про стягнення 61 834, 00 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 61 834, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно генерального договору добровільного страхування наземного транспорту № 7745775-02-10-00 від 28.02.2020, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
22.02.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшов лист з інформацією на запит суду № 01-37.1/60/22 від 14.02.2022.
06.04.2022 до суду надійшло клопотання відповідача (подане через систему «Електронний суд»), в якому відповідач просить суд зупинити розгляд даної справи до закінчення воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та/або покращення безпекової ситуації у м. Києві; поновити та продовжити Товариству процесуальні строки пов'язані з розглядом даної справи, в тому числі, але не виключно строк на подання відзиву на позовну заяву, доказів, клопотань тощо, до закінчення воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та/або покращення безпекової ситуації у м. Києві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2022 клопотання Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про зупинення провадження та продовження процесуальних строків - задоволено частково. Продовжено відповідачу процесуальний строк для надання відзиву на позовну заяву до 27.05.2022. В іншій частині клопотання відмовлено.
23.05.2022 до суду надійшов відзив Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на позовну заяву (сформований в системі «Електронний суд»), в якому відповідач зазначає, що позивач не звертався до ТОВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» із заявою № 7497 від 09.12.2020 про виплату страхового відшкодування у розмірі 61 834, 00 грн., у зв'язку з чим просить суд витребувати у позивача докази направлення та отримання адресатом саме заяви № 7497 від 09.12.2020 - реєстр вихідної кореспонденції, опис вкладення, реєстр поштових відправлень, номер поштового відправлення тощо.
Розглянувши заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання відповідача, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 169 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Згідно ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Проте, суд зазначає, що відповідачем не зазначено заходи, які він вжив для отримання копій цих доказів самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказу, як підставу для заявлення клопотання про витребування доказів, тобто відповідач не був обмежений у праві самостійно звернутися до позивача для отримання доказів направлення заяви № 7497 від 09.12.2020, відтак заявлене клопотання не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
28.02.2020 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронний Холдінг-Славутич» укладено генеральний договір № 7745775-02-10-00 добровільного страхування наземного транспорту, відповідно до якого було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортними засобами, зокрема автомобілем «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 .
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.
У відповідності зі ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.2020 по вул. Дніпровська, 348 в м. Павлоград Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 та автомобіля «Renault 19», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
При цьому, в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ВУСО» автомобіль «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 .
Згідно постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.10.2020 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, що сталося 31.08.2020 по вул. Дніпровська, 348 в м. Павлоград Дніпропетровської області за участю автомобіля «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 та автомобіля «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 .
Положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Згідно п. 6 договору № 7745775-02-10-00, повна загибель ТЗ - пошкодження (знищення) застрахованого ТЗ, внаслідок якого відсутня технічна можливість виконання ремонтно-відновлювальних робіт, які забезпечують усунення пошкоджень, що виникли в результаті настання страхового випадку, або вартість відновлювального ремонту, розрахована відповідно до умов цього договору, перевищує 75 % дійсної вартості ТЗ на момент настання страхового випадку.
Відповідно до п. 16.3. договору № 7745775-02-10-00, при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку страховик або уповноважена ним особа (аварійний комісар) складає кошторис збитків, в який включається вартість запасних частин, деталей, матеріалів (з урахуванням або без урахування зносу згідно цмов цього договору) і ремонтних робіт.
За умовами п. 16.24 договору № 7745775-02-10-00, у разі настання страхового випадку «угон» або при повній загибелі ТЗ розмір заподіяних збитків дорівнює страховій сумі за договором з урахуванням експлуатаційного зносу у розмірі 1 % за кожний місяць дії договору. При цьому кожний не повний місяць дії договору приймається за повний
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до звіту № 152-10-В/20 про визначення ринкової вартості КТЗ (автомобіля) від 15.10.2020 ринкова вартість автомобіля «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 складає 207 648, 75 грн.
Вартість відновлювального ремонту ТЗ становить 158 638, 19 грн, тобто 76,4 % від ринкової вартості ТЗ (207 648, 75 грн). Тож, вартість відновлювального ремонту, перевищує 75 % дійсної вартості автомобіля, у зв'язку з чим позивачем було визнано повну загибель ТЗ.
Тож, пошкоджений автомобіль «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 було виставлено на автоонлайн для визначення його вартості та відповідно до зобов'язуючої пропозиції найвища пропозиція пошкодженого ТЗ становила 84 000, 00 грн.
20.10.2020 позивачем складено страховий акт № 2053734-1, згідно якого виплата страхового відшкодування складає 63 834, 00 грн. (за вирахуванням страхової суми ТЗ, франшизи, експлуатаційного зносу та придатних залишків пошкодженого ТЗ).
Відповідно до зазначеного вище звіту, рахунку та страхового акту позивачем виплачено страхове відшкодування у розмірі 63 834, 00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 30251 від 20.10.2020.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» зазначає, що у зв?язку із тим, що останнім було здійснено виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 , позивач відповідно до ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», набув право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду. Тож, враховуючи, що цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу автомобіля «Renault 19», державний номер НОМЕР_2 застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» за полісом № АР/7475686, а також з огляду на те, що водія автомобіля «Renault 19», державний номер НОМЕР_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, позивач просить стягнути з відповідача шкоду у розмірі 61 834, 00 грн (за вирахування франшизи у розмірі 2 000, 00 грн.), завдану з вини водія застрахованого транспортного засобу.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Також, статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як встановлено судом вище, позивачем на виконання зобов'язань за генеральним договором добровільного страхування наземного транспорту № 7745775-02-10-00 від 28.02.2020, предметом якого є страхування транспортного засобу «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 , було відшкодовано на користь страхувальника 63 834, 00 грн.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, суд зазначає, що до позивача у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток із залишком строку позовної давності.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, вина особи, яка керувала транспортним засобом «Renault 19», державний номер НОМЕР_2 встановлена у судовому порядку постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.10.2020 у справі № 185/6207/20, якою водія транспортного засобу «Renault 19», державний номер НОМЕР_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340, 00 грн.
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах;
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, внаслідок експлуатації автомобіля «Renault 19», державний номер НОМЕР_2 була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» за полісом № АР/7475686.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Таким чином, у зв?язку з настанням страхового випадку - пошкодженням ОСОБА_1 автомобіля «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 , у відповідача виник обов'язок відшкодувати власнику останнього витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Разом з тим, як встановлено судом, вартість страхового відшкодування власнику автомобіля «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 була сплачена позивачем на підставі договору страхування.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом 18 статті 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Разом з цим, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно з п.1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» не зверталося до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.
Проте, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки в матеріалах справи наявна заява № 7497 від 09.12.2020 на виплату страхового відшкодування у розмірі 63 834, 00 грн надіслана позивачем на адресу відповідача 09.12.2020 та отримана відповідачем 14.12.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Крім того, суд зазначає, що у пункті 35.1 статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
За змістом пункту 36.2 статті 36 вказаного Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Отже, процедура отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" детально регламентована на законодавчому рівні та передбачає вчинення потерпілим і страховиком ряду взаємних, послідовних, кореспондуючих одне одному юридично значимих дій.
До числа юридично значимих дій потерпілого (іншої особи, яка має відповідне право), необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування.
Однак, при цьому суд вважає, що подання відповідної заяви, як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом у разі ігнорування страховиком такої заяви, незгоди із розміром визначеної страхової виплати чи із рішенням страховика про відмову у страховому відшкодуванні.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому.
Перша з них - передбачена статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме, шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страховика (МТСБУ) про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків (впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди) як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Підставою вказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду є твердження того, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
За результатом дослідження судової практики щодо розгляду даної категорії спорів, судом встановлено, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи ухвалою від 03.07.2019 справу №465/4287/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважала, зокрема, за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19). При цьому, правовою проблемою визначено питання щодо права кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань, виключно після подання до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування).
Однак, переглянувши справу № 465/4287/15 в касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 підтримала власний правовий висновок (викладений у постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к) щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що «попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку».
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Вказане свідчить про сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону № 1961-IV, зокрема щодо відсутності обов'язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
На переконання суду, підставою вказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду є твердження того, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що подання відповідної заяви, як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини щодо тлумачення Конвенції.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надання позивачу можливості захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на викладене, відсутні підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, і відповідачем не надано доказів сплати вказаного страхового відшкодування, в т. ч. після подання позову.
Отже, враховуючи наведене, з огляду на те, що позивач виплатив страхове відшкодування власнику застрахованого автомобіля «Renault Logan», державний номер НОМЕР_1 у нього виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», оскільки цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу автомобіля «Renault 19», державний номер НОМЕР_2 застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» за полісом № АР/7475686, а також з огляду на те, що водія автомобіля «Renault 19», державний номер НОМЕР_2 визнано винним у вчиненні правопорушення.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (бульвар Лесі Українки, буд. 26, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код - 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (вул. Казимира Малевича, 31, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код - 31650052) 61 834 (шістдесят одну тисячу вісімсот тридцять чотири) грн 00 коп. - страхового відшкодування та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков