м. Вінниця
10 червня 2022 р. Справа № 120/1687/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії
08.02.2022 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов Короткевича М.А. до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що на день виключення зі списків особового складу військової частини йому не виплачено добові витрати за період перебування у відрядженні з 22.03.2021 року по 12.08.2021 року у Військовій частині НОМЕР_2 , яка дислокувалась на період залучення до операції об'єднаних сил у м. Світлодарськ, Бухмутський район, Донецька область, у зв'язку з чим він звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 11.02.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду відповідачу запропоновано у встановлений строк подати відзив на позовну заяву із поясненнями по суті заявлених вимог. Однак, відповідач своїм правом не скористався, відзив до суду не надав. Копію ухвали суду від 11.02.2022 року отримав 18.02.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення в матеріалах справи.
Таким чином, враховуючи належне повідомлення сторін по справі, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження.
15.03.2022 року ухвалою суду зупинено провадження у даній справі.
Ухвалою суду від 30.05.2022 року, за клопотанням позивача, поновлено провадження у даній справі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд встановив, що з 18.10.2020 року по 21.07.2021 року позивача залучено до складу сил і засобів об'єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, відповідно до Наказів Начальника Генерального штабу Збройних сил України №140/ДСК від 22.10.2020 року та №105/ДСК від 14.07.2021 року.
Відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №84 від 22.03.2021 року позивач вибув у відрядження до військової частини НОМЕР_2 у зв'язку із службовою необхідністю.
Відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №224 від 12.08.2021 року позивач прибув зі службового відрядження до військової частини НОМЕР_1 12.08.2021 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 264 від 07.10.2021 року позивача виключено із списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення.
28.12.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату добових витрат на відрядження за період із 22.03.2021 року по 12.08.2021 року.
12.01.2022 року відповідач листом №1619/1517/47 повідомив, що витрати на відрядження та добові витрати згідно Наказу Міністерства Оборони України №105 від 20.02.2017 року відшкодовуються лише за наявності авансового звіту, який військовослужбовець подає до фінансово-економічної служби; посвідчення про відрядження та витягів з наказу про вибуття та прибуття з відрядження, а також оригіналів документів, які підтверджують вартість понесених витрат. Вказав, що позивачем дані документи фінансово-економічній службі не надавались, також зазначив, що у вказаний період позивач перебував на харчуванні військової частини А2896.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача неправомірною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на заробітну плату не нижчу ніж визначено законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України від 20.12.1991 №2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1-2 Закону №2011 військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно зі статтею 2 Закону №2011 ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частин шостої, дев'ятої статті 14 Закону №2011-XII при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 № 105 затверджено Інструкцію про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України (далі Інструкція № 105).
Згідно пункту 1 Інструкції №105, ця інструкція визначає особливості направлення військовослужбовців Збройних Сил України у відрядження в межах України та механізм відшкодування витрат на відрядження.
Згідно пункту 2 Інструкції №105 відрядженням є направлення військовослужбовців Збройних Сил України за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в іншу місцевість для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу).
Відповідно до пункту 4 Інструкції №105 строк відрядження визначається командиром (начальником, керівником), але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі (крім випадків, коли інші строки відрядження визначаються законодавчими та іншими нормативно-правовими актами).
Пунктом 7 Інструкції №105 передбачено, що днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця, а днем прибуття з відрядження день прибуття транспортного засобу до населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця. У разі відправлення транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 00 годин і пізніше наступна доба. Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де проходить службу відряджений військовослужбовець, у строк відрядження зараховується час, потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого військовослужбовця до місця служби.
Згідно пункту 10 Інструкції № 105, окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв'язку з таким відрядженням). Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту.
Пунктом 11 Інструкції №105 визначено, що за кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98.
Виплата добових витрат здійснюється також військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які направляються у відрядження у складі підрозділів або військових частин для, зокрема, участі військовослужбовців в антитерористичних операціях, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (абзац 8 пункту 22 Інструкції №105).
Як вже встановлено судом, позивачу відмовлено у виплаті компенсації добових витрат, у зв'язку з відсутністю в нього авансового звіту.
Надаючи правову оцінку вказаному, суд зазначає наступне.
Пунктом 6 Інструкції №105 визначено, що військова частина (установа, організація), що відряджає військовослужбовця, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час відрядження (авансом). Аванс відрядженому військовослужбовцю може видаватися готівкою або перераховуватися в безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.
Згідно пункту 17 Інструкції №105 відрядженому військовослужбовцю перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати. Після повернення з відрядження військовослужбовець зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню військовослужбовцем до каси або зарахуванню на відповідний рахунок у встановленому законодавством порядку.
Разом із звітом подаються документи в оригіналі, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат.
Згідно картки особового розрахунку, які включають в себе всі виплати за період відрядження з 22.03.2021 року по 12.08.2021 року позивач не був забезпечений Військовою частиною НОМЕР_1 грошовим авансом на момент відбуття у відрядження, відповідно не мав можливості надати фінансово-економічній службі після прибуття з відрядження зазначений авансовий звіт.
Щодо аргументів відповідача про відсутність у Короткевича М.А. підверджуючих документів про понесені витрати під час відрядження, то суд зауважує, що предметом розгляду в межах спірних правовідносин є добові витрати, які згідно пункту 10 Інструкції №105 не потребують спеціального документального підтвердження.
Щодо аргументів відповідача про забезпечення Корткевича М.А. харчуванням за рахунок військової частини НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 24 Інструкції №105 виплата добових витрат військовослужбовцям не здійснюється за дні, коли вони (у передбачених законодавством випадках) забезпечуються триразовим харчуванням за рахунок держави, а також за період, коли відрядженому здійснюються польові виплати (морське грошове забезпечення).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, саме відповідач повинен довести належними та допустимими доказами, що позивач у період з 22.03.2021 року по 12.08.2021 року був забезпечений 3-разовим харчуванням військовою частиною А2896.
Натомість, доказів про забезпечення позивача трьохразовим харчуванням матеріали справи не містять та відповідачем не надано.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.
Розподіл судових витрат в порядку статті 139 КАС України судом не здійснюється, оскільки Короткевич М.А. звільнений від сплати судового збору на підставі положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 добових витрат за період перебування у відрядженні з 22.03.2021 року по 12.08.2021 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 добові витрати за період перебування у відрядженні з 22.03.2021 року по 12.08.2021 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (вул. Л. Українки, 3, м. Гайсин, Вінницька область, РНОКПП НОМЕР_3 ;
Відповідач: Військова частина А1619 (вул. 1-травня, 64, м. Гайсин, Вінницька область, ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Дончик Віталій Володимирович