м. Вінниця
09 червня 2022 р. Справа № 120/875/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Липовецької міської ради (далі - Липовецька міська рада, відповідач) в якому просила:
- визнати протиправним та скасування рішення №449 від 06.08.2021 року про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с. Війтівці, Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області;
- зобов'язати повторно розглянути заяву та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с. Війтівці, Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення про відмову у наданні дозволу з підстав того, що на земельній ділянці, яку бажає отримати у власність створено об'єкт природно- заповідного фонду місцевого значення -орнітологічного заказника "Війтовецький".
Не погоджуючись із рішенням, вказуючи на те, що доказів, які б підтверджували факт розміщення на землі об'єкту природно- заповідного фонду місцевого значення -орнітологічного заказника "Війтовецький" радою не надано, позивач звернувся до суду .
Ухвалою суду від 26.01.2022 р. відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін у письмовому провадженні. Крім того, вказаною ухвалою витребувано у відповідача належним чином засвідчені матеріали, що стали підставою для прийняття рішення №449 від 04.08.2021 в частині, що стосується позивача.
На виконання вимог ухвали суду від 26.01.2022 про витребування додаткових доказів, разом з відзивом на позов відповідач надав копію розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №92 від 04.02.2019р., яким погоджено створення на території Війтовецької сільської ради Липовецького району об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення - орнітологічного заказника "Війтовецький", без вилучення для користування. А також надав копію Охоронного зобов'язання від 16.06.2020 № 116/20, Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації, відповідно до якого Війтовецькій сільській раді передається під охорону та дотримання режиму території орнітологічний заказник місцевого значення "Війтовецький", площею 23 га, розташований на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області.
У відзиві відповідач просить відмовити в задоволенні позову та зазначає, що на земельній ділянці, яку бажає отримати у власність позивач створено об'єкт природно - заповідного фонду місцевого значення -орнітологічного заказника "Війтовецький", що підтверджується розпорядженням від 04.02.2019 р. №92. При цьому, особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об'єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об'єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення. Відповідач зауважує, що земельні ділянки орнітологічного заказника "Війтовецький" є землями природно-заповідного фонду, а згідно з положеннями статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.
18.02.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує доводи та аргументи відповідача, викладені у відзиві, та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Представник позивача наголошує, що бажана для позивача земельна ділянка не знаходиться в межах орнітологічного заказника, що підтверджується листом Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації від 11.01.2022 за № 01-15-01/110.
Також позивач зазначає, що з розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 04.02.2019 № 92 та Охоронного зобов'язання Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації від 16.06.2020 № 116/20 неможливо встановити, де саме на території Війтовецької сільської ради Липовецького району Вінницької області створено орнітологічний заказник.
Крім того, представник позивача надає докази на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, а саме Договір про надання правничої допомоги № б/н від 01.12.2021, детальний опис робіт № ГВ-000025 від 18.02.2022 та фіскальний чек.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
09.07.2021 позивач звернувся до Липовецької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сількогосподарського призначення орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с. Війтівці. До клопотання долучено графічні матеріали місця розташування земельної ділянки, копії паспорту та ідентифікаційного номера.
Пунктом 49 рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 449 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" відповідач відмовив позивачу у наданні вказаного дозволу з підстав того, що на земельній ділянці , яку бажає отримати у власність створено об'єкт природно- заповідного фонду місцевого значення -орнітологічного заказника "Війтовецький".
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.
Із положень статті 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, як видно підставами для відмови у наданні дозволу, в силу закону, є: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Дані підстави є вичерпними та не передбачають відмови у зв'язку з перебуванням земельної ділянки в оренді іншої особи.
Однак, підставою для відмови в наданні дозволу стало те, що на земельній ділянці , яку бажає отримати у власність позивач створено об'єкт природно- заповідного фонду місцевого значення -орнітологічного заказника "Війтовецький".
Оцінюючи мотиви відповідача суд вказує, що у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).
Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), прибережних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).
Відповідна правова позиція викладена в постанові ВС у справі 688/2908/16-ц від 29.09.2020 р.
Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет власності. Цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку.
Оцінюючи посилання відповідача на розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 04.02.2019 № 92 "Про погодження та створення об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення орнітологічного заказника "Війтовецький"" та Охоронне зобов'язання від 16.06.2020 № 116/20, оформлене Департаментом агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації, як на підставу для прийняття оскаржуваного рішення, суд зауважує, що зі змісту таких документів неможливо встановити, яку конкретно земельну ділянку було передано орнітологічному заказнику "Війтовецький" та розташована на такій землі бажана для позивача земельна ділянка.
Суд акцентує увагу, що відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження того, що на земельній ділянці, яку бажає отримати у власність створено об'єкт природно- заповідного фонду місцевого значення -орнітологічного заказника "Війтовецький".
Більш того, як видно із листа управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації від 11.01.2022 р. за вих. №01-15-01/110, згідно картографічних матеріалів на території земельної ділянки , яка відводиться ОСОБА_1 об'єкт природно- заповідного фонду місцевого значення -орнітологічного заказника "Війтовецький" відсутній.
При цьому, розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №92 від 04.02.2019 р. лише погоджує створення об'єкту природно- заповідного фонду місцевого значення -орнітологічного заказника "Війтовецький", однак в такому відсутні будь -які відомості щодо земельної ділянки на якій останній буде розміщений. Відтак, дане розпорядження не є доказом того, що на земельній ділянці , яку бажає отримати у власність створено об'єкт природно- заповідного фонду місцевого значення -орнітологічного заказника "Війтовецький".
Відтак суд доходить висновку, що відповідач не довів тієї обставини, що на час прийняття оспорюваного рішення на земельній ділянці, щодо якої позивачем було подано клопотання, створено об'єкт природно-заповідного фонду місцевого значення - орнітологічного заказника "Війтовецький" і що позивач бажає отримати земельну ділянку в межах такого заказника.
За таких обставин, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов'язання повторно розглянути клопотання та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою , суд виходить з наступного.
Згідно ч. 3-4 ст. 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При обранні способу захисту порушених прав позивача суд враховує правовий висновок Верховного Суду у постанові № 823/106/18 від 15 червня 2021 року, який полягає у наступному.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не у повній мірі дослідив усі умови, дотримання яких є необхідним для отримання позивачем бажаного дозволу. Із оскаржуваного рішення встановлено, що відповідач зіслався лише на те, що земля на яку претендує позивач віднесена до ерозійно - та зсувонебезпечних земельних ділянок.
Отже, при вирішенні цієї справи суд враховує положення ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. В іншому випадку, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Судом встановлено, що при розгляді клопотання позивача від 07.07.2021 відповідач не надав належної його оцінки на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, оскільки оскаржувана відмова ґрунтувалася на зовсім інших обставинах, які не були пов'язані з відповідною нормою. Тому вказане клопотання позивача підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення в умовах не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання. Адже прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням.
Таким чином, оскільки з матеріалів справи вбачається існування обставин, що безпосередньо впливають на вирішення питання про можливість надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу з урахуванням оцінки, наданої судом в цьому рішенні.
Відтак, суд вбачає підстави для часткового задоволення похідної позовної вимоги у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за результатами розгляду цієї справи.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Таким чином, у зв'язку з частковим задоволенням позову і зважаючи на те, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути половину понесених ним витрат по сплати судового збору, тобто 454,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що стосується процесуального питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступними мотивами.
Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 01.12.2021 року, детальний опис робіт від 18.02.2022 р. та чек від 18.02.2022 року, що підтверджує оплату у розмірі 2000 грн. за надані послуги.
Як видно з матеріалів справи, 01.12.2021 року між позивачем та адвокатом Грабиком В.В. укладено договір про надання правовничої допомоги. За умовами цього договору адвокат зобов'язується надати правову допомогу з приводу набуття права власності на земельну ділянку в с.Війтівці Липовецького району.
Згідно детального опису робіт від 18.02.2022 р. на виконання договору здійснено підготовку позовної заяви та сума до сплати склала 2 000 грн.
Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 р. по справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є чек від 18.02.2022 року, за яким позивач сплатив гонорар у розмірі 2000 грн. Даний чек створений за допомогою ПРРО, що відповідає вимогам наказу МФУ від 21.01.2016 № 13.
Проаналізувавши витрати на надання правової допомоги та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони. Окрім того, заперечень щодо заявленої до відшкодування суми витрат на правову допомогу від відповідача не надходило.
Водночас в силу положень ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки позов задоволено частково і беручи до уваги, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача половини понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, загальний розмір яких складає 1000,00 грн.
Відтак за результатами розгляду цієї справи на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 49 рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради №449 від 06.08.2021 року щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с. Війтівці, Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
Зобов'язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07.07.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, із урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн. (одна тисяча гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Липовецька міська рада (вул. Героїв Майдану, 4, м.Липовець, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325957).
Рішення в повному обсязі складено: 09.06.2022 р.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна