Київський апеляційний суд
7 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції під час трансляції з приміщення Державної установи “Київський слідчий ізолятор” матеріали судового провадження щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Ірпінь Київської області, громадянина України,
що зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 , проживає за адресою:
АДРЕСА_2 ,
який засуджений вироком Ірпінського міського суду Київської області від 13.07.2017 за ч.2 ст.286 КК України на 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки,
за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22.11.2021 року частково задоволено клопотання начальника ДУ “Київський слідчий ізолятор”, погоджене із спостережною комісією при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації, і ОСОБА_6 звільнено умовно-достроково від відбування основного покарання, призначеного вироком Ірпінського міського суду Київської області від 13.07.2017, у виді позбавлення волі, невідбута частина якого складає 3 роки 7 місяців 27 днів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, прокурор Шевченківської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання начальника ДУ “Київський слідчий ізолятор”, погодженого із спостережною комісією при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації, про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, оскільки при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання суд застосував п.1 ч.3 ст.81 КК України, згідно з яким необхідно відбути не менше половини строку покарання, призначеного судом за кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також за необережний тяжкий злочин. У той же час, суд не врахував, що згідно з вироком Ірпінського міського суду Київської області від 13.03.2017 ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, у стані алкогольного сп'яніння. А тому, як вважає прокурор, в даному випадку підставою для умовно-дострокового звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі може бути фактичне відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом, як це передбачено п.2 ч.3 ст.81 КК України.
Крім того, посилаючись на положення ст.81 КК України, ст.65 КК України, якою визначено загальні засади призначення покарання, постанову Пленуму Верховного Суду України “Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким” № 2 від 26.04.2002, вказує, що необхідною умовою призначення покарання для виправлення засудженого є ставлення особи до вчиненого кримінального правопорушення, що може виражатися, в тому числі, у відшкодуванні винною особою збитків, завданих кримінальним правопорушенням. Матеріали про умовно-дострокове звільнення, які подають органи, що відають виконанням покарання, мають містити характеристику, яка відображає процес виправлення засудженого або стосується всього періоду відбування ним покарання, наявність даних про попередні судимості та відшкодування матеріальних збитків, витяг із рішення спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх тощо, які суд враховує під час розгляду справи.
Так, ухвалюючи вирок, суд стягнув з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 22 617 грн. матеріальної шкоди, 300 000 грн. моральної шкоди та на користь потерпілого ОСОБА_9 300 000 грн. моральної шкоди. Разом з цим, шкода потерпілим не відшкодована, що, на переконання прокурора, ніяк не свідчить про виправлення засудженого, щирість його каяття, тощо. За період роботи в господарській обслузі ДУ “Київський слідчий ізолятор” та періодичного спілкування з адвокатом та родичами під час відбування покарання, тобто маючи реальну можливість хоча б частково відшкодувати потерпілим завдану шкоду із заробітної плати, засуджений нічого не відшкодував, що не може свідчити про щире каяття та виправлення.
У запереченнях на апеляційну скаргу начальник ДУ “Київський слідчий ізолятор” ОСОБА_10 зазначає, що ОСОБА_6 засуджений за вчинення тяжкого злочину з необережності, а тому згідно з ч.3 ст.81 КК України до нього може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання після фактичного відбуття не менше половини строку покарання, призначеного судом, враховуючи те, що кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом України про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, і закон про кримінальну відповідальність, який іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Наголошує на тому, що за період тримання в установі ОСОБА_6 зарекомендував себе позитивно, має 13 заохочень, стягнення відсутні. Дотримується норм, які визначають порядок, умови відбування покарання та розпорядок дня. Дотримується правомірних взаємовідносин та ввічливого ставлення з персоналом, виконує законні вимоги адміністрації. Обвинувачений працевлаштований в господарчу обслугу на посаду чергового по гуртожитку з 27.07.2017, до праці ставиться сумлінно. Підтримує рівні взаємовідносини з іншими засудженими, адекватно реагує на критику і на заходи виховного та профілактичного характеру. Про участь у самодіяльних організаціях та програмах диференційованого виховного впливу вказано у щоденнику індивідуальної роботи із засудженим. Вину у вчиненні злочину визнав. Виконавчі листи до фінансового відділу установи не надходили. В період з 01.09.2020 по 01.12.2021 на підставі заяв засудженого фінансовим відділом з його особового рахунку було перераховано грошові кошти на загальну суму 6 226 грн. 17 коп. на рахунок потерпілих.
З огляду на викладене просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити; доводи засудженого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою і вмотивованою; провівши судові дебати, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Як встановив суд першої інстанції, вироком Ірпінського міського суду Київської області від 13.07.2017 ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. Засуджений вчинив тяжкий злочин з необережності 04.01.2016, відбув більше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом, а тому згідно з п.1 ч.3 ст.81 КК України в редакції Закону № 1698-VI від 14.10.2014 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття ним не менше половини строку покарання призначеного судом.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху” № 1231-ІХ від 16.02.2021, який набрав чинності 17.03.2021, п.1 ч.3 ст.81 КК України було доповнено застереженням, яке унеможливлювало його застосування за вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного з порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Суд, пославшись в ухвалі на ст.ст.4, 5 КК України, якими визначено правила чинності закону про кримінальну відповідальність у часі та зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі, правильно застосував положення п.1 ч.3 ст.81 КК України в редакції Закону № 1698-VI від 14.10.2014, що діяла на час вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, оскільки закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Отже, доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, який вважає, що ОСОБА_6 матиме право на умовно-дострокове звільнення після фактичного відбуття не менше двох третин строку покарання, призначеного судом, не ґрунтуються на законі.
02.09.2021 до Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання начальника ДУ “Київський слідчий ізолятор”, погоджене із спостережною комісією при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації, про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання.
Частково задовольняючи клопотання, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_6 своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів, що став на шлях виправлення. Також суд належним чином мотивував, чому не вбачає підстав для задоволення клопотання в частині звільнення засудженого від додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і доводи апеляційної скарги прокурора їх не спростовують.
Згідно з ч.1 і ч.2 ст.6 КВК України виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.
Відповідно до положень ст.81 КК України в редакції Закону № 1698-VI від 14.10.2014до засудженого, що відбуває покарання у виді позбавлення волі і сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, а також за необережний тяжкий злочин.
Отже, зі змісту вказаної норми випливає, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою звільнення засудженого від подальшого відбування покарання за наявності таких обов'язкових умов, як відбування покарання у виді позбавлення волі, доведення засудженим свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці, фактичне відбуття встановленої законом частини призначеного покарання в залежності від класифікації кримінального правопорушення за ступенем тяжкості, формою вини та об'єктом суспільно-небезпечного посягання.
Під сумлінною поведінкою засудженого слід розуміти зразкове дотримання вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених, беззаперечне виконання законних вказівок і розпоряджень адміністрації установи виконання покарань, відсутність порушень дисципліни, товариське ставлення до інших засуджених, а під сумлінним ставленням до праці - участь у суспільно корисній роботі, добросовісне виконання трудових обов'язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів (сплата податків, обов'язкових платежів тощо), підвищення кількісних і якісних показників у роботі, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, додержання правил охорони праці та техніки безпеки.
Суд з достатньою повнотою перевірив наявні в матеріалах особової справи документи, які свідчать про поведінку засудженого протягом усього часу його перебування в установі відбування покарання.
Як вбачається з матеріалів особової справи, копії щоденника індивідуальної роботи із засудженим, ОСОБА_6 з 19.07.2017 відбуває покарання в ДУ “Київський слідчий ізолятор”. За період відбування покарання зарекомендував себе позитивно, отримав 13 заохочень у вигляді подяк та додаткових довгострокових побачень за зразкову поведінку, сумлінне ставлення до праці та активну участь у житті відділення, стягнень не має, дотримується правомірних взаємовідносин та ввічливого ставлення з персоналом, виконує законні вимоги адміністрації. З 27.07.2017 працевлаштований в господарчу обслугу на посаду чергового по гуртожитку, до праці відноситься сумлінно, дбайливо ставиться до майна установи і предметів, якими користується при виконанні дорученої роботи, використовує їх тільки за призначенням, не допускає порушень вимог пожежної безпеки та безпеки праці. До виконання робіт з благоустрою відноситься з розумною ініціативою. Вину у вчиненні злочину визнав повністю, на заходи виховного та профілактичного характеру реагує вірно, має плани на майбутнє та мотивацію щодо їх досягнення, бере участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу “Підготовка до звільнення” та “Правова освіта”. Виконавчі листи до установи не надходили, однак фінансовим відділом установи на підставі заяв ОСОБА_11 з його особового рахунку в період з 01.09.2020 по 01.12.2021 було перераховано 6 226 грн. 17 коп. у рахунок відшкодування процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Відомості у цих документах, на думку колегії суддів, переконливо доводять позитивну динаміку змін в особистості засудженого, і свідчать про те, що на час розгляду судом клопотання він став на шлях виправлення.
Що стосується доводів прокурора про відсутність в особовій справі даних про відшкодування потерпілим завданої шкоди, то це логічно пояснюється тим, що виконавчі листи до установи виконання покарань не надходили. Безпідставними є і посилання на положення ст.65 КК України, якою визначено загальні засади призначення покарання і які до умовно-дострокового звільнення не мають жодного відношення.
Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року, якою частково задоволено клопотання начальника Державної установи “Київський слідчий ізолятор”, погоджене із спостережною комісією при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації, про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_6 від відбування основного покарання, призначеного вироком Ірпінського міського суду Київської області від 13 березня 2017 року, у виді позбавлення волі, невідбута частина якого складає 3 /три/ роки 7 /сім/ місяців 27 /двадцять сім/ днів, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3