Справа № 446/2415/18 Головуючий у 1 інстанції: Котормус Т.І.
Провадження № 22-ц/811/532/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
26 травня 2022 року м.Львів
Справа № 446/2415/18
Провадження № 22ц/811/3791/21
Провадження № 22ц/811/532/22
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 вересня 2021 року та апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 січня 2022 року, ухвалені у м. Кам'янка-Бузька у складі судді Котормуса Т.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з участю третьої особи: Кам'янка-Бузької державної нотаріальної контори, про визнання права власності в порядку спадкування, -
6 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5 . Вказує, що вона (позивач) звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка складалася з будинковолодіння та земельних ділянок у с.Ременів Кам'янка-Бузького району Львівської області. Зазначає, що згодом, їй стало відомо про наявність двох заповітів її матері на користь відповідачів. Стверджує, що оскаржувала такі заповіти, однак судом їй відмовлено у задоволенні позову. Вважає, що вона ( ОСОБА_1 ) має право на обов'язкову частку у спадковому майні незалежно від змісту заповіту, оскільки є непрацездатною особою - інвалідом. Вказує, що вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але їй відмовлено через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно. У зв'язку з відсутністю у неї (позивача) таких документів вона звернулася до суду з цим позовом. Вказує, що вона (позивач) є непрацездатною особою у зв'язку з інвалідністю, а тому має гарантований розмір частини у спадковому майні. Стверджує, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті матері, тому має право на спадкування половини з усього її майна. Просить задовольнити позов.
Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 вересня 2021 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , як за спадкоємцем до обов'язкової частки в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на: 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 85,8 кв.м; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,3971 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства за вказаною адресою; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2571 га, (кадастровий №4622185200:07:000:0239); 1/2 частину земельної ділянки площею 0,8174 га, (кадастровий №4622185200:05:000:0053); 1/2 частину земельної ділянки площею 0,7868 га, (кадастровий №4622185200:08:000:0026); 1/2 частину земельної ділянки площею 1, 5463 га, (кадастрові №4622185200:08:000:0027, №4622185200:05:000:0052, №4622185200:07:000:0238) з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Додатковим рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської областівід 27 січня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду (в частині відмови у стягненні судових витрат) та додаткове рішення суду оскаржила ОСОБА_6 . Зазначає, що оскаржувані рішення в оскарженій частині є незаконним, необґрунтованим, прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення та додаткове рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення про задоволенні її заяви. Вказує, що заява про прогнозовані судові витрати подана нею (позивачем) до початку підготовчого засідання (25 лютого 2020 року). Стверджує, що нею документально доведено понесені витрати на правову допомогу, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок витрат.
Рішенну суду від 20 вересня 2021 року оскаржила ОСОБА_3 . Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказує, що позивач не довела факт її непрацездатності станом на момент відкриття спадщини. Крім того, факт відсутності доказів непрацездатності позивача станом на момент відкриття спадщини вже встановлений у межах справи про визнання недійсним заповіту, а саме: в ухвалі апеляційного суду від 29 червня 2017 року. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази непрацездатності позивача на момент відкриття спадщини (на 28 жовтня 2014 року).
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень у межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 вересня 2021 року належить залишити без задоволення, апеляційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 січня 2022 року підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із ст. 1223 цього Кодексу право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу.
Спадкування в першу чергу здійснюється згідно заповіту, який є особистим розпорядженням особи на випадок її смерті і лише у випадку відсутності такого заповіту, спадкування здійснюється за законом, тобто за визначеною у законі черговістю спадкоємців.
Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
У рішенні Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року по справі № 1-1/2014 вказано, що ч. 1 ст. 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов'язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.
Принцип свободи розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту передбачає широкий обсяг правомочностей заповідача, згідно з якими він своїм волевиявленням може вплинути на зміст спадкових правовідносин.
Встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . З свідоцтва про народження № НОМЕР_1 від 2 червня 1964 року вбачається, що батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_7 ти ОСОБА_5 .
Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 5 лютого 2015 року стверджується, що після реєстрації шлюбу 5 серпня 1984 року позивач змінила прізвище ОСОБА_1 на ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 , що стверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_7 на час його смерті належали: житловий будинок АДРЕСА_1 площею 85,8 кв.м на підставі свідоцтва про право власності від 19 листопада 2007 року; земельна ділянка площею 0,3971 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, розташована за вказаною адресою, згідно державного акта Серії ІІІ-ЛВ №044004.
Рішенням Ременівської сільської ради від 28 червня 1991 року вулиця Перемоги була перейменована на вулицю Незалежності.
З свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 травня 2008 року вбачається, що спадкоємцем до усього майна ОСОБА_7 є його дружина ОСОБА_5 , а спадкове майно, на яке видано таке свідоцтво, складається з житлового будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що стверджується свідоцтвом про її смерть Серії НОМЕР_3 від 21 січня 2015 року.
На час смерті ОСОБА_5 на праві власності їй належав вказаний житловий будинок, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 листопада 2018 року та копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18 липня 2008 року; земельна ділянка площею 0,2571 га, кадастровий №4622185200:07:000:0239, що підтверджується копією державного акта Серії ЯЕ №547262 від 4 серпня 2009 року; земельна ділянка площею 0,8174 га, кадастровий №4622185200:05:000:0053, що підтверджується копією державного акта серії ЯЕ №547263 від 4 серпня 2009 року; земельна ділянка площею 0,7868 га, кадастровий №4622185200:08:000:0026, що підтверджується копією державного акта серії ЯЕ №547264 від 4 серпня 2009 року (цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), розташована на території Ременівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області; земельна ділянка площею 1, 5463 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території цієї сільської ради, яка складається з трьох земельних ділянок з кадастровими №4622185200:08:000:0027, №4622185200:05:000:0052, №4622185200:07:000:0238.
Відповідно до заповіту ОСОБА_5 від 8 квітня 2011 року вона заповіла чотири земельні ділянки, право власності на які посвідчуються державними актами, ОСОБА_4 . За змістом заповіту від 4 лютого 2014 року житловий будинок, приналежні до нього господарські будівлі та земельну ділянку, призначену для обслуговування будинку, спадкодавець ОСОБА_3 .
Із заведеної після смерті ОСОБА_5 спадкової справи вбачається, що 11 листопада 2014 року ОСОБА_3 , а 11 лютого 2015 року - ОСОБА_1 , звернулися до Кам'янка-Бузької державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . Постановами державного нотаріуса нотаріальної контори від 5 та 6 листопада 2018 року їм відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.
З довідки Ременівської сільської ради №161 від 10 березня 2015 року вбачається, що ОСОБА_5 проживала та була зареєстрована одна в будинку АДРЕСА_1 .
Спадкоємцями за заповітом до майна ОСОБА_5 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спадкоємцем за законом до майна спадкодавця є її дочка ОСОБА_1 .
На час відкриття спадщини позивач була непрацездатною особу через інвалідність.
З відповіді голови ОНКО МСЕК №2 від 25 травня 2015 року №32 вбачається, що ОСОБА_1 є інвалідом з 24 червня 2008 року по 1 червня 2016 року включно, а саме: з 2008 року по 2010 рік хвора була визнана інвалідом 2 групи загального захворювання, а з 2010 року по 1 березня 2016 року - інвалідом 3 групи. Зазначене стверджується і довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 11 лютого 2015 року Серії 10ААВ №712834. З довідок про доходи, виданих Залізничним управлінням Пенсійного фонду України м. Львова від 4 серпня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у пенсійному фонді та отримує пенсію по інвалідності з липня 2014 року по серпень 2021 року.
На підставі аналізу наявних у справі доказів суд суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) була особою з інвалідністю.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Згідно постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №320/4938/15ц не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Здійснена Апеляційним судом Львівської області у мотивувальній частині рішення оцінка обставин справи, що стосувалася визнання заповіту недійсним, не можу бути визнана як така, що має преюдиційне значення для розгляду даної справи, з огляду на те, що ці спори мали різний предмет доказування, про що наголосив суд касаційної інстанції в постанові від 18 вересня 2019 року. Обставина набуття ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю не входила до предмету доказування у справі №446/1282/15, де і суб'єктний склад учасників був відмінний.
Є встановленим, що позивач є непрацездатною дитиною спадкодавця ОСОБА_5 , то незалежно від змісту заповіту спадкодавця повинна успадкувати половину з того, щоб їй належало у разі спадкування за законом.
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що за ОСОБА_1 необхідно визнати право на спадкування половини такого майна, оскільки у разі спадкування за законом позивач отримала б усе спадкове майно як єдиний спадкоємець першої черги.
Встановлено, що позивач зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на таке майно. Крім того, відповідач не визнає право позивача на спадкування.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
В матеріалах справи містять докази наявності у спадкодавця права власності на все спірне майно окрім земельної ділянки площею 0,3971 га. з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, розташована на території АДРЕСА_1 .
Встановлено, що така земельна ділянка належала чоловіку ОСОБА_5 - ОСОБА_7 і не зважаючи на те, що вона була його єдиним спадкоємцем за заповітом, спадщину прийняла, проте за життя не оформила права на таку земельну ділянку.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Право власності на таку земельну ділянку перейшло до ОСОБА_5 , а тому повинно перейди до її спадкоємців у відповідній частині.
На підставі цього, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову.
При постановленні додаткового рішення суд першої інстанції посилається на п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, згідно якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Встановлено, що під час розгляду справ представник позивача ОСОБА_2 подавала заяви про понесення витрат на правову допомогу та долучала докази понесення таких витрат.
У рішенні суду від 20 вересня 2021 року, суд першої інстанції наводив мотиви щодо відмови у стягненні витрат на правову допомогу позивачу та вказав, що такі витрати не можуть бути стягнуті, оскільки звертаючись до суду з позовом, позивач вказала про відсутність прогнозованих витрат у справі.
Відповідно до ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Колегія судді не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Встановлено, що 4 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася з цим позовом. До позовної заяви нею подано довідку про відсутність прогнозованих судових витрат.
5 лютого 2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
25 лютого 2020 року позивач подала заяву про прогнозовані судові витрати за надання правової допомоги - до початку розгляду справи по суті. Таку заяву ОСОБА_1 направила сторонам справи.
Встановлено, що відомості про прогнозовані судові витрати у майбутньому були подані до справи та безпосередньо відповідачам задовго до підготовчого судового засідання.
Заява про прогнозовані судові витрати позивачем була подана до початку підготовчого засідання у справі у новому складі суду, а саме 25 лютого 2020 року та міститься в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, така заява залишається без розгляду.
Згідно із ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу складається з гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката; визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до п. 48 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у ЦПК України.
Витрати на правничу допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі.
У відповідності до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно із ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України.
Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ст. 632 цього Кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Позивачем надано суду договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи.
У заяві про прогнозовані судові витрати (а.с. 231, т. 1) позивач зазначила, що такі витрати становитимуть 50 000 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Колегія суддів вважає, що оскільки рішенням суду першої інстанції задоволено позов ОСОБА_1 , заявником доведено надання їй професійної правничої допомоги, а також здійснення оплати за надану правничу допомогу, тому понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідачів по 22 500 грн. з кожного за професійну правничу допомогу.
З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку про скасування додаткового рішення суду першої інстанції.
Керуючись: ст., ст. 141, 367, п.1, 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Кам'янка - Бузького районного суду Львівської області від 20 вересня 2021 року залишити без задоволення.
Рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 вересня 2021 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 січня 2022 року задовольнити.
Додаткове рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 січня 2022 року скасувати та прийняти нове рішення.
Стягнути в користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) та ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ) по 22 500 (двадцять дві тисячі п'ятсот) грн. з кожного за професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Постанову складено і підписано 31 травня 2022 року.
Головуючий______________________Т. І. Приколота
Судді: ___________ Ю.Р. Мікуш _______________ Р. В. Савуляк