Справа № 344/3189/21
Провадження № 22-ц/4808/361/22
Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.
Суддя-доповідач Бойчук
06 червня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Мельник О.В.,
з участю представника Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» і представника Ужитчак Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про виселення з кімнати гуртожитку та зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діють: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , до Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання права на користування житлом та зобов'язання вчинити певні дії за апеляційною скаргою Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» на рішення Івано-Франківського міського суду від 14 грудня 2021 року під головуванням судді Польської М.В. у м. Івано-Франківську,
У березні 2021 року ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» звернулася з позовом до ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , 2014 року народження, та ОСОБА_4 , 2017 року народження, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про виселення з кімнати гуртожитку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на балансі установи перебуває гуртожиток для особового складу за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням від 09.12.2019 відповідачу ОСОБА_1 , майору внутрішньої служби, начальнику сектору по роботі з персоналом, за її рапортами від 26.10.2019 про надання їй кімнат № 1, 2, 3 та від 09.12.2019 про надання дозволу на проживання в цих кімнатах членів її сім'ї, було надано право на зайняття жилої площі в кімнатах № 1, 2 площею 29,5 кв.м для проживання з сім'єю (заявниця, її чоловік та двоє дітей), а 09.01.2020 видано ордер. Однак, такий ордер ОСОБА_1 відмовилася отримувати.
ОСОБА_1 17.02.2020 звернулася з рапортом про отримання дозволу зареєструвати своє місце проживання та дітей в трьох кімнатах - АДРЕСА_2 та 3. Рішенням від 24.02.2020 на підставі попередньо прийнятого рішення, було надано дозвіл на реєстрацію місця проживання дітей ОСОБА_1 в двох кімнатах - № 1, 2 площею 29.5 кв.м.
Таким чином, відповідачі мають право на проживання в кімнатах - АДРЕСА_2 , однак відповідачі самовільно зайняли кімнату за № 3, площею 20,1 кв.м, що підтверджується Актом від 18.02.2020.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не надано право проживати в кімнаті № 3, відповідач ОСОБА_2 у трудових відносинах з позивачем не перебуває, він та їх діти не мають права проживати в вказаній кімнаті, а добровільно виселитися з такої відповідачі не бажають, просили ухвалити рішення, яким виселити ОСОБА_1 та членів її сім'ї: ОСОБА_2 , неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , 2014 р.н., та ОСОБА_4 , 2017 р.н., з кімнати № НОМЕР_1 площею 20, 1 кв.м гуртожитку для особового складу, який перебуває на балансі установи та розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неповнолітні: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діють ОСОБА_1 , ОСОБА_2 21 квітня 2021 року подали зустрічну позовну заяву до ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання права на користування житлом та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування зустрічного позову зазначали, що вони з 2014 року проживають у кімнатах № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_1 гуртожитку по АДРЕСА_1 , так як ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з первісним позивачем.
У 2010 році Департаментом України з питань виконання покарань було погоджено питання надання статусу службового житла відомчому гуртожитку Івано-Франківського слідчого ізолятора (на даний час ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань(№12)»).
Оскільки на той час слідчий ізолятор (на даний час відповідач) грошових коштів на проведення реконструкції та переобладнання приміщень не мав, адміністрація установи запропонувала працівникам провести таку за власний рахунок, яке буде згодом їм надано.
Вони протягом 2011-2013 років в запропонованих відповідачем їм приміщеннях за власні кошти здійснили реконструкцію та перепланування складських приміщень І поверху будівлі, внаслідок чого побудовані кімнати № 1, 2, 3 загальною площею 89,78 кв.м, житловою 49,6 кв.м.
Те, що кошти слідчий ізолятор не виділяв підтверджується протоколом від 28.01.2014 (після чого, приміщення були надані ОСОБА_1 як службове житло та відбулося вселення в них, без ордеру) та листом від 13.11.2015.
Після вселення в спірну квартиру, 29.04.2014 був укладений договір про відшкодування витрат на утримання майна та комунальних послуг щодо приміщення загальною площею 89,8 кв.м, саме вони несуть витрати по утриманню житла.
Однак 13.08.2014 розподіл службових приміщень в будівлі гуртожитку був відмінений.
Також вказували, що вимоги позивача до ОСОБА_1 були предметом судового розгляду і рішенням судів у справі № 344/1363/17, які набрали законної сили, у позові ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» було відмовлено.
Посилаючись на викладене та те, що місце проживання громадян на території України за вибором громадян має бути зареєстроване, просили: визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права користування кімнатами АДРЕСА_3 ; зобов'язати ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» дати дозвіл на реєстрацію місця проживання в кімнатах АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 07.06.2021зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , 2014 р.н., та ОСОБА_4 , 2017р.н., ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про виселення з кімнати гуртожитку.
Зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , 2014 р.н., та ОСОБА_4 , 2017 р.н., до ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)», третя особа без самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , 2014 р.н., та ОСОБА_4 , 2017 р.н., права користування кімнатами № 1, 2, 3 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язання ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань(№12)» дати дозвіл ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , 2014р.н., та ОСОБА_4 , 2017р.н., на реєстрацію місця проживання в кімнатах АДРЕСА_2 , 3 гуртожитку, стягнення судових витрат задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , 2014 р.н., та ОСОБА_4 , 2017 р.н., право користування кімнатою АДРЕСА_6 .
В задоволенні решта вимог зустрічного позову відмовлено.
Здійснено розподіл судових витрат.
У апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що рішенням адміністрації установи за погодженням профспілкового комітету від 09.12.2019 ОСОБА_1 , майору внутрішньої служби, начальнику сектору по роботі з персоналом державної установи було надано право на зайняття жилої площі в гуртожитку для особового складу по АДРЕСА_1 в кімнатах АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 площею 29,5 кв.м гуртожитку для проживання разом з сім'єю, про що її було повідомлено листом, а 09.01.2020 виписано ордер на жилу площу в гуртожитку № 10, серія УВП. Згідно ордеру їй надано право зайняття жилої площі в гуртожитку для особового складу по АДРЕСА_1 , кімнати АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 площею 29,5 кв.м.
Відповідно до Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою КМ України від 20.06.2018 № 498, розмір жилої площі, що надається в гуртожитку, не може бути менше ніж 6 кв.м на одну особу. Площа двох кімнат, які установа надає для проживання ОСОБА_1 та членам її сім'ї, становить 29,5 кв.м, а отже є достатньою для проживання 4-ох осіб.
Однак, ОСОБА_1 відмовилася одержати ордер. Пізніше, а саме 17.02.2020, звернулася до установи з рапортом про одержання дозволу зареєструвати своє місце проживання та місце проживання дітей в кімнатах АДРЕСА_2 , 3 гуртожитку.
З врахуванням раніше прийнятих рішень, протокольним рішенням адміністрації позивача за погодженням з профспілковим комітетом № 01 від 24.02.2020 було надано дозвіл на реєстрацію місця проживання дітей в кімнатах № 1,2 гуртожитку.
Вищезгадані рішення адміністрації установи та ордер про надання кімнат № 1,2 гуртожитку не визнавалися недійсними та не скасовувалися, а отже право відповідачів на проживання та реєстрацію місця проживання дітей в кімнатах АДРЕСА_2 гуртожитку є й на сьогоднішній день.
Під час обстеження кімнат гуртожитку було підтверджено факт проживання відповідачів у кімнатах АДРЕСА_2 , З, ордер на вселення в кімнату № 3 площею 20,1 кв.м їм не надавався, а отже вони зайняли її самовільно. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. ОСОБА_1 на пропозицію добровільно виселитися з кімнати № 3 гуртожитку не відредагувала.
Судом першої інстанції не взято до уваги факт, що установа виконуючи приписи подання Прокуратури Івано-Франківської області від 12.08.2014 № 16-160вих-14 «Про усунення порушень вимог ЖК України та іншого законодавства щодо розподілу службового житла» скасувала своє рішення про попередній розподіл квартир.
Щодо реконструкції та перепланування приміщень будівлі гуртожитку, то відповідачі не надали доказів щодо проведення ними реконструкції приміщень. На сьогодні будівля і надалі є гуртожитком для особового складу установи з наявними складськими приміщеннями.
Вказує, що безпідставними є посилання позивачів за зустрічним позовом на те, що вони проживають в кімнатах № НОМЕР_4 гуртожитку з 2014 року на підставі спільного рішення житлово-побутових комісій УДПтС України в Івано-Франківській області та Івано- Франківського слідчого ізолятора від 28.01.2014 року, та на наявність рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.07.2017 та постанови Верховного Суду від 04.09.2019.
Зазначені судові рішення прийняті в ході розгляду справи за позовом установи до ОСОБА_1 про виселення з квартири без надання іншого житла.
Установа не ставить питання щодо повного виселення відповідачів з гуртожитку, а лише вимагає звільнити кімнату АДРЕСА_7 , що не суперечить рішенню, прийнятому Верховним Судом.
Відповідно до Примірного положення про користування гуртожитками наймачі жилої площі в гуртожитку мають право без згоди організації, що здійснює управління гуртожитком, вселяти своїх малолітніх чи неповнолітніх дітей, а за згодою такої організації та письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, - своїх дружини або чоловіка, дітей, які досягли 18 років, батьків, а також інших осіб.
Установа до 09.12.2019 не надавала дозволу на проживання в гуртожитку чоловіка ОСОБА_2 . Йому дозволено проживати разом з дружиною кімнатах № 1,2 гуртожитку рішенням адміністрації установи від 09.12.2019.
Також ОСОБА_1 надсилалася Додаткова угода про розірвання Договору про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг № Г-69 від 29.04.2014, однак вказана угода не є дійсною, оскільки не підписана споживачем. При цьому,
мешканцям гуртожитку комунальні послуги надаються балансоутримувачем, який закуповує їх централізовано для своїх потреб. Особи, що проживають в гуртожитку, відшкодовують балансоутримувачу спожиті енергоносії та комунальні послуги. За весь час проживання в гуртожитку позивач сплачував кошти лише за спожиту електроенергію та надані послуги з водопостачання і водовідведення згідно з показниками лічильників. Жодних коштів за утримання приміщень загального користування чи інших витрат позивачі не сплачували. Крім того, згідно ст. 128 Житлового кодексу України в гуртожитку надається для проживання винятково жила площа. Надання площі загального користування не є правомірним.
Таким чином, ОСОБА_1 , її чоловік та діти не мають права проживати в кімнаті № 3 гуртожитку, оскільки їм не надавалося право на проживання у вказаній кімнаті № 3 гуртожитку.
Просить рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги установи в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 зазначає про безпідставність твердження апелянта, що сім'я ОСОБА_1 самовільно зайняла спірну кімнату № НОМЕР_1 в гуртожитку та має бути виселена з такої.
Питання виселення сім'ї ОСОБА_1 з гуртожитку по АДРЕСА_1 , в тому числі і з спірної кімнати, протягом 2015-2017 року неодноразово розглядалося судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій та рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.07.2017, яке залишено без змін постановою Верховного Суду, рішення суду першої інстанції було скасовано, у задоволенні позову ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12» відмовлено, оскільки судом встановлено, що вищезазначені приміщення в гуртожитку (в тому числі і спірна кімната) сім'єю ОСОБА_1 зайняті хоча і без ордера, але не самоправно.
Площа займаних приміщень, що були предметом розгляду судових інстанцій, згідно договору від 29.04.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 , та Івано-Франківським слідчим ізолятором (на даний час апелянт) № Г-69 про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг, а саме на житлові та допоміжні приміщення гуртожитку, складає 89,8 кв.м загальної площі, а в силу п.7.7. договору останній діє і на цей момент.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тому посилання апелянта на те, що подання ним позову про виселення сім'ї ОСОБА_1 з однієї кімнати № 3 із займаних приміщень і яку, на думку апелянта, сім'я займає без ордера на вселення, не суперечить раніше прийнятим судовим рішенням, є безпідставним і не заслуговує на увагу.
Так само не заслуговують на увагу і посилання апелянта на норми законодавства, що стосуються розміру житлової площі, що надається в гуртожитку, та сплати комунальних послуг, оскільки відповідно до Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою КМ України від 20.06.2018 № 498 розмір жилої площі, що надається в гуртожитку, не може бути менше ніж 6 кв.м на одну особу, але не встановлено верхньої межі розміру жилої площі, що надається в гуртожитку, то обмеження апелянтом жилої площі 6-ма кв.м на одну особу є неправомірним, а сплата комунальних послуг не була предметом розгляду цієї справи.
Також в апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду від 14 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги апелянта. Однак оскаржуване апелянтом рішення стосується не тільки позовних вимог апелянта, але й позовних вимог за зустрічним позовом. Отже, позиція апелянта, викладена в апеляційній скарзі щодо вирішення судом першої інстанції його позовних вимог, суперечить його позиції щодо вирішення судом зустрічних позовних вимог.
В судовому засіданні представник ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній.
Представник ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги заперечила, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, подав заяву, згідно якої вимоги апеляційної скарги заперечив та просив провести розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, представників ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» і ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що на балансі ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань(№12)» перебуває гуртожиток для особового складу із складськими приміщеннями за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного реєстру об'єктів державної власності, запис № 29, рік будівництва - 1978 та відноситься до об'єктів житлового фонду (а.с.6-8 т.1).
ОСОБА_1 з 2011 року перебуває у трудових відносинах з ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань(№12)», а попередньо - Івано-Франківський слідчий ізолятор (а.с.9-10 т.1).
ОСОБА_1 09.10.2019 звернулася до начальника ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань(№12) з рапортом про надання їй кімнат № 1, 2, 3 загальною площе. 49,6 кв.м із загальною площею приміщення 83,9 кв.м відомчому гуртожитку установи за адресою АДРЕСА_1 (а.с.11 т.1).
Рішенням адміністрації установи від 15.10.2019 продовжено строк розгляду поданого ОСОБА_1 рапорта від 09.10.2019 (а.с.12-13 т.1).
Рішенням адміністрації установи від 09.12.2019 ОСОБА_1 (майору внутрішньої служби, начальнику сектору по роботі з персоналом) надано для проживання кімнати № 1, 2 гуртожитку та надано дозвіл проживати з нею її чоловіку ОСОБА_2 та двом дітям: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ) у вказаних кімнатах. Вирішено надати ордер на житлову площу, укласти договір найму (а.с.15-16 т.1).
На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 09.01.2020 було видано ордер № 10 серія УВП на право зайняття жилої площі в кімнатах №1, 2 площею 29.5 кв.м гуртожитку для особового складу по АДРЕСА_1 (а.с.17-18 т.1). Згідно пояснень сторони позивача за первісним позовом, такий ордер відповідач ОСОБА_1 відмовилася отримувати.
ОСОБА_1 17.02.2020 звернулася з рапортом щодо отримання дозволу зареєструвати своє місце проживання та дітей в кімнатах гуртожитку АДРЕСА_4 , 2, 3. Рішенням адміністрації установи від 24.02.2020 на підставі попередньо прийнятого рішення, було надано дозвіл про реєстрацію місця проживання в двох кімнатах за №1, 2 (а.с.20-21 т.1).
Комісією ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12) 18.02.2020 складено актом про фактичне проживання в кімнатах гуртожитку, згідно якого у кімнатах № 1, 2, 3 гуртожитку для особового складу ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань(№12)» фактично проживають ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_2 , та неповнолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яким адміністрацією було надано дозвіл на проживання в кімнатах АДРЕСА_2 (а.с.22 т.1). Те, що на даний час ОСОБА_1 проживає в кімнатах АДРЕСА_2 , а також спірній кімнаті АДРЕСА_7 , підтверджується довідкою установи, виданою 24.03.2021 (а.с.139 т.1).
Листами від 30.12.2020 та 26.01.2021 начальник установи звертався до ОСОБА_1 з проханням звільнити кімнату № 3 гуртожитку (а.с 23-25 т. 1).
Представник позивача пояснив, що відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з дітьми зайняли не тільки надані їм в законному порядку дві кімнати № 1, 2, а й третю № 3 площею 20.1 м.кв., яка самовільно зайнята кімната, що підтверджується актом про фактичне проживання в кімнатах гуртожитку. При цьому, їх зобов'язано звільнити кімнату АДРЕСА_7 , однак добровільно виселитися з цієї кімнати відповідачі за первісним позовом не бажають. Натомість, позивачі за зустрічним позовом вказують, що їх сім'я з 2014 року по даний час проживає саме у трьох кімнатах - № НОМЕР_2 , 2, АДРЕСА_7 , тобто в т.ч. й спірній кімнаті № 3 площею 20.1 м.кв.
Протоколом спільного засідання житлово-побутових комісій управління ДПтС України в Івано-Франківській області та Івано-Франківського слідчого ізолятора від 28.01.2014 здійснено попередній розподіл службових житлових приміщень у будівлі відомчого гуртожитку, у тому числі попередньо закріплено за ОСОБА_1 , яка працювала на посаді заступника начальника СІЗО - начальника сектору по роботі з особовим складом, квартиру АДРЕСА_4 , без зазначення характеристики такої (а.с.84-84 зворот, 159-159 зворот т.1).
Протоколом спільного засідання житлово-побутових комісій управління ДПтСУ в Івано-Франківській області та Івано-Франківського слідчого ізолятора від 13.08.2014 відмінено попередній розподіл службових приміщень в будівлі зазначеного вище відомчого гуртожитку (а.с.87-87 зворот, 191-192 т.1).
Шлюб між подружжям ОСОБА_6 було зареєстровано 21.08.2014 (а.с.134 т.1), від шлюбу народилось двоє дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.135-136 т.1).
За змістом ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Отже, питання про виселення на підставі ч. 3 ст. 116 ЖК України може ставитися лише в разі встановлення факту самоправного зайняття жилого приміщення (відсутність договору або ордера, а також визнання їх недійсними). Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Відповідно до п. 3-6 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою КМ України від 20 червня 2018 р. № 498,
Жила площа в гуртожитках надається: у вигляді окремого жилого приміщення для відособленого користування однієї особи чи сім'ї; у вигляді ліжко-місця для проживання одиноких осіб, які не перебувають між собою в сімейних відносинах.
Розмір жилої площі, що надається в гуртожитку, не може бути менше ніж 6 кв. метрів на одну особу.
Для одержання в користування жилої площі в гуртожитку особа подає заяву на ім'я керівника підприємства, установи, організації, органу місцевого самоврядування.
Повнолітні члени сім'ї особи, які бажають вселитися в жиле приміщення разом з нею, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.
Адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання особі жилої площі в гуртожитку.
У рішенні зазначаються прізвище, ім'я, по батькові особи, якій надається жила площа в гуртожитку, склад сім'ї та адреса гуртожитку, в якому надається жила площа.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає особі ордер за формою згідно з додатком, який є єдиним документом, що підтверджує право вселення на надану жилу площу в гуртожитку. Під час одержання ордера пред'являються документи, що посвідчують особу наймача та всіх членів сім'ї (для осіб, які не досягли 14 років, - свідоцтва про народження), включених до ордера.
Ордер зберігається у особи, яка вселяється на жилу площу в гуртожитку, протягом усього строку її проживання у гуртожитку.
Встановивши, що 13.08.2014 за поданням прокурора скасовано попередній розподіл службових приміщень у будівлі гуртожитку, суд першої інстанції в порушення вимог закону дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 після попереднього розподілу кімнат у спірному гуртожитку за усним дозволом на переобладнання перебудувала за власні кошти нежитлові приміщення під житлові, зокрема і спірну кімнату АДРЕСА_7 , що як складову частину квартири АДРЕСА_4 . У подальшому саме ця квартира мала бути надана відповідачам, які сплачували комунальні послуги на підставі укладеного з позивачем за первісним позовом договору про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг. Після проведеного переобладнання кімнат у цій квартирі ОСОБА_1 з членами сім'ї вселилася у це житло без отримання відповідного ордеру, з порушення встановленого законом порядку, але не самоправно, а тому виселення за ст. 116 ЖК України не є справедливим та пропорційним законній меті такого.
Колегія суддів зазначає, що договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг від 29.04.2014 року, укладений між Івано-Франківською установою виконання покарань (№ 12) ДПтСУ в Івано-Франківській області та ОСОБА_1 , не передбачає проведення ремонтних робіт у займаному приміщенні, його реконструкції, а передбачає лише обов'язок відповідача за первісним позовом по відшкодуванню витрат на утримання нерухомого майна та сплати комунальних послуг.
Крім того, ремонтно-будівельні роботи по переплануванню приміщень спірного гуртожитку під службові квартири проводилися протягом 2011-2013 років, а ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_4 , без вказівки на склад та характеристики житлових приміщень, попередньо розподілено лише у січні 2014 року. Дані про те, що слідчий ізолятор не виділяв кошти на ці роботи щодо перепланування, про що зазначено в листі від 13.11.2015 на запит адвоката, не підтверджують здійснення ремонтних робіт за власні кошти ОСОБА_1 (а.с.85-86 т.1).
Відповідно до технічного паспорта, станом на травень 2014 року квартира АДРЕСА_4 складалася з двох житлових кімнат загальною площею 29,5 кв.м (кімнати № 1 та 2) і побудована з відхиленням від проекту (а.с. 66-67, 141-142 т. 1).
Таким чином, у цій справі відсутні належні та допустимі докази наявності рішення про надання ОСОБА_1 спірної кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку в якості жилої площі.
Відповідно до ст. 100 ЖК України, в редакції, що діяла на момент розгляду справи, виконання наймачем робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребують отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.
Виконання робіт, визначених частиною першою цієї статті, внаслідок яких змінюється площа, кількість чи склад приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду, допускається за письмовою згодою наймодавця (орендодавця), якщо інше не передбачено договором найму (оренди).
Редакція цієї статті до внесення змін передбачала, що переобладнання і перепланування жилого будинку і жилого приміщення провадяться з метою підвищення їх благоустрою і перетворення комунальних квартир в окремі квартири на сім'ю. Переобладнання і перепланування жилого приміщення допускаються за згодою наймача, членів сім'ї, які проживають разом з ним, та наймодавця і з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Наймач, який допустив самовільне переобладнання чи перепланування жилого або підсобного приміщення, зобов'язаний за свій рахунок привести приміщення у попередній стан.
Також колегія суддів вказує, що зазначені дії не дають правових підстав для проживання у спірному житловому приміщенні. У разі понесення затрат на його ремонт законодавство передбачає інші способи судового захисту, а не проживання в ньому.
Отже, судом першої інстанції не було звернуто уваги на те, що у ОСОБА_1 відсутнє рішення про надання жилої площі в гуртожитку та ордер на вселення до спірної кімнати, який є єдиною підставою для вселення в кімнату № 3.
Суд першої інстанції також вказав, що предметом судового розгляду вже були вимоги ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» до ОСОБА_1 , третя особа ООП, про виселення з кімнати (квартири) АДРЕСА_4 і рішенням судів у справі №344/1363/17, які набрали законної сили, у позові ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань(№12)» було відмовлено (а.с.90-99 т.1). Верховний Суд у рішенні від 04.09.2019 в цій ж справі також вказав, що кожен має право на житло за ст. 47 Конституції України, а гуртожиток як житлова будівля зареєстрований у виконкомі, в якому особі за трудовими відносинами, що й тривають, надано у тимчасове користування житлова площа, а іншого житла по місцю роботи не має відповідач.
При цьому, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Суд першої інстанції за встановлених обставин часу створення сім'ї ОСОБА_6 , а саме вже після скасування попереднього розподілу службових приміщень у будівлі гуртожитку, дійшов висновку, що право користування службовим приміщенням члена сім'ї (в цьому спорі чоловіка та двох неповнолітніх дітей) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи, а також надано дозвіл на переобладнання ще однієї кімнати з подальшим можливим наданням такої в складі квартири.
Однак в матеріалах справи відсутній письмовий дозвіл на переобладнання ще однієї кімнати з подальшим можливим наданням такої в складі квартири. Представник ОСОБА_1 в засіданні апеляційного суду ствердила, що такий дозвіл надавався в усній формі адміністрацією установи. Станом на 2011-2013 роки в ОСОБА_1 не виникло право на зайняття будь-якої жилої площі в гуртожитку і попередній розподіл службових приміщень у будівлі гуртожитку не містив вказівку на склад та характеристики житлових приміщень. Рішенням адміністрації установи їй надано для проживання кімнати № 1, 2 гуртожитку та надано дозвіл проживати з нею її чоловіку ОСОБА_2 та двом дітям: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 і саме у цих кімнатах. Тому в членів сім'ї ОСОБА_1 не виникло право на користування спірною кімнатою АДРЕСА_7 в гуртожитку.
Також відповідно до п. 10 Примірного положення про користування гуртожитками наймачі жилої площі в гуртожитку та члени їх сімей, які проживають разом з ними, мають право у разі проживання в окремих приміщеннях на вселення без згоди організації, що здійснює управління гуртожитком, своїх малолітніх чи неповнолітніх дітей, а за згодою такої організації та письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, - своїх дружини або чоловіка, дітей, які досягли 18 років, батьків, а також інших осіб.
Всупереч вищевказаних положень закону, суд першої інстанції належним чином не дослідив, чи на законних підставах ОСОБА_1 вселилася та проживає у спірній кімнаті без відповідного рішення та ордера, а його висновки про законність підстав її проживання у спірному житловому приміщенні зроблені без застосування норм матеріального права.
У рішенні ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві» (п. 27). Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Колегія суддів враховує практику ЄСПЛ, зокрема необхідності дотримання принципу пропорційності, який вимагає «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. За встановлених судом обставин, не можна вважати свавільним та таким, що здійснюється без дотримання цього принципу виселення особи із кімнати № 3 гуртожитку, оскільки законне право сім'ї ОСОБА_6 на зайняття житлових кімнат № 1, 2 не припинене, а вимога ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» про звільнення спірної кімнати обґрунтована необхідністю надати жилу площу для проживання в гуртожитку працівникам установи, які мають потребу в житлі та подали відповідні рапорти.
Окрім того, апеляційний суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, затвердженого рішенням від 18.11.2021р. №1542, відповідно до якого виселення двох неповнолітніх дітей з кімнати № 3 гуртожитку - не є доцільним, оскільки він є недостатньо обґрунтованим. Орган опіки та піклування у висновку поза межами компетенції наводить власні доводи щодо статусу житлових приміщень у гуртожитку, їх будівництва та реконструкції, однак не вказує про обставини проживання дітей у наданих кімнатах №1, 2 гуртожитку їм та їхнім батькам. Також не зазначено, яким чином їх виселення з кімнати № НОМЕР_1 порушить право дітей на проживання в кімнатах АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 з урахуванням санітарно-гігієнічних та побутових умов, що не завдають шкоди їх фізичному та розумовому розвитку (а.с.1-7 т.2).
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні вимог первісного позову.
З цих підстав не може залишатися в силі рішення суду першої інстанції провизнання права на користування кімнатою № НОМЕР_1 в гуртожитку, оскільки задовольняючи частково зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (яка регулює захист права власності) та встановлено факт користування більше 7-ми років в трьох кімнатах № НОМЕР_2 , 2, 3 гуртожитку, дві з яких надані за рішенням та виписано ордер (який ОСОБА_1 не отримала), а одна переобладнана за власні кошти працівника з попереднього дозволу власника з подальшим визначеним письмово наміром на надання такої у вигляді вже суцільної квартири за АДРЕСА_4 .
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги зустрічного позову в частині визнання права користування кімнатами № 1, 2 в гуртожитку, зобов'язання ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань(№12)» дати дозвіл на реєстрацію місця проживання в цих кімнатах є безпідставними, так як по таких кімнатах рішення та ордер про надання цих кімнат не визнавались недійсними та не скасовувалися. Щодо вимог зустрічного позову про зобов'язання ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань(№12)» дати дозвіл на реєстрацію місця проживання в кімнаті АДРЕСА_7 , то суд першої інстанції вірно вказав, що така вимога є передчасною, оскільки це право може бути реалізоване сім'єю ОСОБА_6 шляхом подання відповідної заяви до адміністрації установи з дотриманням Правил реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016р. №207 (зі змінами і доповненнями) у разі набрання законної сили рішенням суду про визнання права на користування такою кімнатою. У разі відмови у вчиненні таких дій, таке право підлягає захисту в судовому порядку.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд дійшов переконання, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні права на користування кімнатами № 1, 2 та зобов'язання дати дозвіл на реєстрацію місця проживання в гуртожитку за зустрічним позовом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апелянтом рішення суду в цій частині не оскаржено і підстав для його скасування в цій частині апеляційним судом не встановлено.
Рішення суду першої інстанції в частинівідмови у задоволенні позову ДУ«Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» та прочасткове задоволення зустрічного позову і щодо розподілу судових витрат постановлене з неповним з'ясуванням обставин та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права. Тому оскаржуване рішення слід в цій частині скасувати та ухвалити нове, яким позов ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» задовольнити та виселити ОСОБА_1 та членів її сім'ї: ОСОБА_2 , неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з кімнати № НОМЕР_1 площею 20, 1 кв.м гуртожитку для особового складу, який перебуває на балансі установи та розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діють ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , до ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,про визнання права на користування кімнатою АДРЕСА_6 , та стягненні судових витрат.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 грудня 2021 року щодовідмови у задоволенні позову Державної установи«Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про виселення з кімнати гуртожитку задовольнити.
Виселити ОСОБА_1 та членів її сім'ї: ОСОБА_2 , неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , 2014 року народження, та ОСОБА_9 , 2017 року народження, з кімнати № 3 площею 20, 1 кв.м гуртожитку для особового складу, який перебуває на балансі установи та розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 грудня 2021 року прочасткове задоволення зустрічного позову і щодо розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діють ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , до Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,про визнання права на користування кімнатою АДРЕСА_6 , та стягненні судових витрат відмовити.
В частині відмови у визнанні права на користування кімнатами № НОМЕР_2 , 2 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , рішення суду залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 червня 2022 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин