465/10279/21
2/465/2062/22
Іменем України
09.06.2022 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
Головуючого судді Ванівського Ю.М.
за участю секретаря судового засідання Лозинського Т.-Р.А.
розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, Головного Управління Державної казначейської служби України у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції у Львівській області ДПП, Головного Управління ДКС України у Львівській області про відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 17.06.2021 постановою про закриття провадження у справі від 14.07.2021 р. закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 183 КУпАП ОСОБА_1 .
Рішенням начальника УПП №327 від 19.07.2021 по скарзі ОСОБА_1 скасовано постанову про закриття справи про адміністративне правопорушення.
Зазначила, що представник відповідача протиправно склав постанову відносно неї, що потягнуло за собою стрес, нервові розлади і погіршення самопочуття та стану здоров'я, зазначила, що 24.06.2021 зверталась до лікаря-психотерапевта, їй поставлено діагноз «відчуття тривоги/нервування/напруженість», призначено лікування та призначено консультацію лікаря психотерапевта та психіатра, вказане завдало суттєвих моральних страждань.
У зв'язку з чим, просить стягнути моральну шкоду в розмірі 43200,00 грн.
Представник відповідача у поданому ним відзиві на позовну заяву просить у задоволенні позову відмовити повністю у зв'язку з безпідставністю такого з підстав викладених в письмовому відзиві на позов.
Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив такі задоволити.
Інші учасники в судове засідання не з'явились, хоча й були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення такого.
З'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення .за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 183 КУпАП, то таке полягало в тому, що 17.06.2021 ОСОБА_1 здійснила завідомо неправдивий виклик поліції, а саме зателефонувала на сец.лінію 102 та повідомила, що невідомі особи нападають на неї та погрожують її життю та здоров'ю , хоча даного факту насправді не було.
Рішенням начальника УПП №327 від 19.07.2021 по скарзі ОСОБА_1 скасовано постанову про закриття справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Звернувшись з цим позовом до суду, позивач зазначила, що представник відповідача протиправно склав постанову відносно неї, що потягнуло за собою стрес, нервові розлади і погіршення самопочуття та стану здоров'я, зазначила, що 24.06.2021 зверталась до лікаря-психотерапевта, їй поставлено діагноз «відчуття тривоги/нервування/напруженість», призначено лікування та призначено консультацію лікаря психотерапевта та психіатра, вказане завдало суттєвих моральних страждань.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що позивач обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення моральної шкоди покликається на її звернення через сімейного лікаря до лікаря - психотерапевта, та встановлення їй діагнозу Р01 - «відчуття тривоги/нервування/напруженості», а також зазначає, що їй було призначено терапевтичне лікування.
Однак, такі твердження позивача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, зважаючи на наступне.
Як вбачається з долученого до справи направлення 2742-2743-9919-8505 позивач скерована на консультацію сімейним лікарем ОСОБА_2 до лікаря психотерапевта та лікаря психіатра. Однак, доказів відвідування вказаних лікарів суду не надано, не зважаючи на те, що з моменту скерування до вказаних спеціалістів і зверненням позивачки до суду пройшло більше п'яти місяців, а направлення 2742-2743-9919-8505 підтверджує лише звернення позивачки до сімейного лікаря і не більше.
Окрім того, покликання позивачки на встановлення їй діагнозу Р01 -«відчуття тривоги/нервування/напруженості» не є спроможним з огляду на те, що відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я (відомий, як ICD-10 або МКХ-10), діагноз Р01 це «ураження плоду і новонародженого, зумовлене ускладненнями вагітності у матері».
Також, слід зазначити, що «відчуття тривоги/нервування/напруженості» в будь якому випадку не є діагнозом, а може бути лише симптомами певного діагнозу.
Окрім того, в ході розгляду справи не знайшло свого підтвердження і те, що позивачці було призначено якесь терапевтичне лікування, зокрема, у скеруванні від 24.06.2021 таке не зазначено, а інших доказів на підтвердження вказаного позивач не надала.
Не містять матеріали справи також доказів того, що звернення 24.06.2021 до сімейного лікаря пов'язане саме з подіями 17.06.2021 року.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Вирішуючи даний позов, суд бере до уваги правовий висновок Верховного Суду висловлений у постанові від Великої Палати від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, згідно з яким ст.ст.1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
Незгода позивача із прийнятою інспектором патрульної постановою згідно із положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення, яку ним було оскаржене в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди.
Скасування постанови про закриття справи свідчать про реалізацію позивачем передбаченого КАС України права на оскарження процесуальних рішень інспектора патрульної поліції та не є безумовним та безспірним доказом неправомірності процесуальних рішень, які потягла заподіяння позивачу моральної шкоди.
Сам факт скасування постанови інспектора поліції та закриття справ про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру, ураховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені рішенням суду. Наведеними рішеннями суду не установлено усіх обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.4 ст.10 ЦПК України).
Рішенням Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02) встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.
Окрім цього, незаконність дій відповідача судом не встановлена, відтак, в частині задоволення позовної вимоги позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди слід відмовити у зв'язку з недоведеністю такої.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.13 ч.2 ст.3 Закону України "Про судовий збір" позивачі звільняються від сплати судового збору за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду
Відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що позивача звільнено від сплати судового збору, відсутні сторони, які понесли судові витрати при вирішення справи, отже судові витрати компенсуються за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 12,13,81,247,263,265,354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, Головного Управління Державної казначейської служби України у Львівській області про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 39962825, адреса: м.Львів, вул.Перфецького, буд.19.
Відповідач: Головне Управління Державної казначейської служби України у Львівській області, код ЄДРПОУ 38008294, адреса: м.Львів, вул.К.Левицького, буд.18.
Повний текст рішення виготовлено 09.06.2022 р.
Суддя Ванівський Ю.М.